Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Коли ти намагаєшся спостерігати за собою з боку, це в психології називається дисоціація.

     Коли ти намагаєшся шукати у всьому сенс — це неправильно, бо розум непостійний, і робить абсолютно-протилежні висновки, котрі мають бути на місці. Так, один двічі професор міркував про Бога, і в одній праці довів, що Бог є, а в іншому — що його немає.

     Оточення оманливе і нестабільно, і те, що було вірно і мало сенс вчора, сьогодні може бути брехнею.Сприймати обраний собою, свій шлях, як єдино вірний для себе, не дивлячись ні на які обставини і думки кого б то не було — це і є СИЛА ДУХУ! 
«немає нічого неможливого. Те, що здається неможливим, може бути подолано завдяки силі духу ». (Пауль Йозеф Геббельс).

 Люди, довіряйте своїм внутрішнім відчуттям,ким би ви не були ,будьте кращими ,ніж в минулому, старайтеся зробити максимум для тих,хто вам близькі майте свою правду. Головне — це те, що ви відчуваєте. Що ви уявляєте собою. Головне — усвідомлювати свою цілісність і неповторність,вірити в неї, всім серцем і душею, без краплі сумніву! Вірити непохитно в свою унікальність і пишається нею, навіть якщо є якісь особливості характеру, звичок, цінностей навколишнього масою людей не сприймаються і викликають байдужість, навіть якщо вони виглядають негативно і викликають обурення у соціуму. Пишається собою, повністю і без залишку. Це і є цілісне сприйняття себе. Це і є впевненність в собі!

     Воля — рівноправна дії. Це внутрішній двигун будь-яких звершень! І пам’ятай, хто не володіє собою сам, тим легко опановують інші! Нав’язують, вселяють Свій сенс і руйнують вашу внутрішню єдність, цілісність людини. Будь собою! Будь кращим!

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Гейне дані чутлива душа й відкрите серце, які сприймають найменші порухи живої природи та людських почуттів. За висловом Генріха : «Поет бачить діброви, які ще дрімають в оболонці жолудя, прагне, щоб читач теж побачив і почув шум дерев, голоси птахів і відчув запах хвої, вітру — і все це в образі крихітного ненародженого дуба». Душа поета — вічна таємниця, Всі засміються, а вона заплаче, Бо свідком стільки раз була вона Розлук земних і зоряних побачень. Вона йому освітила хмурий день, Очей не відривала від кохання, Щоб він знаходив вірші для пісень, Щоб кожна пісня не була остання.

Душа поета — крило любові, Вона у пісні, вона у слові, Душа поета, вона в безсонні, Вона в молитві, в святій іконі. Душа поета в словах привіту, Де правда гордо іде по світу, Душа поета — сльозинка щастя! Душа поета входить в кожний зал, Чи залітає, як небесна птиця, Вона не просить квітів чи похвал. Вона лиш хоче людям поклониться. Душа поета як тонка струна І водночас безмежна, як планета, Схиляє небо до землі вона, Щоб ви відчули зоряність поета!

Скільки років, скільки вже століть люди вміють їсти й цілуватись? Він сміється, щоб не заплакати, Він плига під звуки сарабанди, — Та нікому б не здолав віддати Арлекін кривавої троянди! Сила буденності та звички перетворення людей на бездушний натовп, жадібний до розваг, бай дужий до почуттів та ідеалів. Романтичні відвертість піднесеність викликають у нього лише сміх. Єдина зброя поета — це маска іронії. Ліричний герой найромантичнішої збірки Г. Гейне «Книги пісень» іноді сам не  розуміє, «де кінчається небо і починається іронія». Максим Рильський створює образ поета-романтика, який навмисне ховає свої почуття за маскою блазня. Але, попри карнавальну зовнішність, у серці його живе нездоланна віра у силу мистецтва, краси та любові, які символізує сак троянда. Квіти — одне з найпрекрасніших творінь природи. Це своєрідний еквівалент усього найсвятішого, найзаповітнішого, невимовного, що приховано в глибинах душі. Те, що квіти приносять радість, естетичну насолоду, знають усі. Та квіти мають певну мову, наділені певним символічним значенням не тільки в літературі, а і в побуті. 

Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?

Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чому така пустельна земля
I сіра, мов труна?

Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чому
Покинула ти мене?

Перша строфа — пейзаж, його атрибут-квіти, які нагадують про щасливі дні кохання.
Друга строфа — простір: блакить неба, дихання трави, земля під цим небом, але в усьому помітне наближення смерті, тління.
Третя строфа — містичний пейзаж, де, як у пеклі, немає світла, кольорів.
Четверта строфа — погляд героя спрямований до власної душі, це вже погляд у себе, який і пояснює жахливий стан живої природи навкруги.

Ліричний герой Гейне — романтик, який усе сприймає з перебільшенням. Його почуття — весь світ, який меркне, бо зникає кохана. Трагедію кохання він сприймає як кінець світу. Всі образи, що пов’язані з коханою, асоціюються в уяві поета зі смертю. Автор поступово зображає зміни, які відбулись у природі, Всесвіті, душі ліричного героя. У вірші ніби помінялися місцями причина і наслідки: спочатку бачимо неживий світ, позбавлений барв, голосів, запахів, а потім дізнаємось, що причина цих змін — втрата коханої.

Генріх Гейне в збірці «Нові поезії», наслідуючи фольклорні традиції свого народу, звертається до образу троянди і трактує його як символ весни, оновлення, отчого дому.

Задзвени із глибини
Тихої печалі,
Мила пісенько весни, —
Линь все далі й далі!
Линь, дзвени, знайди той дім,
В квітах сад зелений,
І троянду перед ним
Привітай від мене.

«Тільки точність найвіддаленіших асоціацій творить поезію», — вважав Станіслав Єжи Лєц.

У вірші Гейне маленька квітка стала образом-символом, бо ввібрала у своє значення багато узагальненого змісту. Але поет не відкрив чогось нового в поетичному світі, він додав до нього своє бачення традиційного символу, який існує багато років.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Тільки недавно планета була великим світом, в якому людська діяльність і природний стан були в балансі. Люди жили в гармонії з природою і не забруднювали її.

Але в наш час, екологічні проблеми стали найбільш гострими для сучасного суспільства. Повітря, яким ми дихаємо, воду, яку ми п’ємо, земля, де ми вирощуємо нашу їжу, і навіть зростаючий шум, який ми чуємо щодня, все це спричиняє проблеми зі здоров’ям і зниження якості життя. Люди вирубують дерева, руйнують місця проживання тисяч тварин і забруднюють воду в річках і морях. Зростаюча кількість автомобілів в містах сприяє збільшення рівня вуглекислого газу в атмосфері. Також, ви знаєте, що багато рідкісних тварин і рослин зникло, тому я думаю, що це наш обов’язок піклуватися і берегти тварин. Проблеми такі серйозні в наші дні, що вони повинні бути вирішені невідкладно.

Я думаю, що є великим фанатом природи, пейзажів, небесних тіл і великий любитель проводити свій вільний час на відкритому середовищі. І щоб домогти природі, я вступив  в нашу міську групу навколишнього середовища, яка допомагає бути нашому місту більш чистішим і красивішим. Ми повинні дбати про місце, де ми живемо, тому що ми можемо змінити світ і зробити його краще! Якщо Земля — зелена, то це — здорова планета, і я хочу зробити її зеленої.Люди дихають свіжим повітрям, і я сподіваюся,що наше майбутнє покоління буде робити це теж.

 Ми повинні обережно поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишаючи після себе сміття. Якщо так робитиме хоча б кожен школяр, то й це буде вагомий внесок у дорослу справу збереження природи. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що Сковорода мав на увазі свої надбання, цінності та безпосередньо розумові можливості, які порівнював із загальнолюдською мудрістю.Відомо також, що він вірив у Бога. Тому цілком імовірно те, що Григорій говорив про свою набуту мудрість як про піщинку у порівнянні з Божою.

Моя мудрість еквівалентна за масштабом піщині на морському дні. Адже відомо, що розмір однієї піщинки, в порівнянні з кількісними характеристиками всього обсягу піску в світовому океані, мізерно малий. Але от якщо взяти всіх людей, і підсумувати їх індивідуальні мудрості в одну загальну, то вийде, аналогічно піщинок, колективний розум. Даний розум буде характеризуватися незрівнянно більшою мудрістю, ніж розум окремо взятої людини. Ось чому людство займає панівну нішу на землі.

Отже, читаймо,навчаймося і думаймо,щоб у цьому морі ми були тією піщинкою,яку б бачили і вважали однією з найкращих.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Будь правдивий навіть до дитини: виконуй обіцянку, інакше привчиш її до неправди.   Лев Толстой

Будь найкращим, набувай багатства, але залишайся скромним.   Гордон Драйден

Будьте самі і людиною, і дитиною для того, щоб учити дитину.   В.Ф. Одоєвський

Бути правдивими і чесними з дітьми, не ховаючи від них того, що відбувається в душі, є єдиним вихованням.   Лев Толстой

Відкриття народжуються там, де закінчуються знання вчителя й починається нове знання учня.   К. Федін

Ваша сила — віра в себе. Ваша свобода — відповідальність за власний розвиток. Ваші здібності — культура самостворення.   А. Смоловик

Виживає не сильніший і не розумніший, а той, хто най краще реагує на зміни, що відбуваються.   Гордон Драйден

Виховання – це наука, що навчає наших дітей обходитися без нас.   Ернст Легуве

Виховання дітей – ризикована справа. Адже у випадку удачі остання досягнута ціною великої праці і турботи, у випадку ж невдачі горе не порівняти ні з яким іншим.   Демокріт

Виховання дітей це тільки самовдосконалення, якому ніщо не допомагає стільки, як діти.   Лев Толстой

Виховання це вплив на серце тих, кого ми виховуємо.    Лев Толстой

Виховати не значить тільки вигодувати і винянчити, але і дати напрямок серцю і розумові.   Віссаріон Бєлінський

Виховувати – не значить говорити дітям гарні слова, наставляти їх, а насамперед самому жити по-людськи.   Олексій Острогорський

Виховувати – не значить тільки годувати й пестити, але й дати напрямок серцю і розуму. Віссаріон Бєлінський

Виховуючи дитину, потрібно думати про майбутню її старість.   Жозеф Жубер

Виховуючи свою дитину, ти виховаєш себе, затверджуєш свою людську гідність.   Василь Сухомлинський

Всередині нас криються потенційні творчі можливості, й ми повинні працювати щосили, щоб розкрити цей потенціал.   Мартін Лютер Кінг

Вчення моє полягає лише в тому, щоб мати чисте серце і любити свого ближнього як самого себе.   Конфуцій

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка — вірного сина Батьківщини, присвячена подіям 2-ї світової війни, долі сільської родини та простих селян. 1943 рік. Українські міста і села палають у вогні, перетворюються на руїни. Народ переживає трагедію, коли наші війська змушені були тимчасово відступити. Почалася довга окупація, яка спричинила партизанську боротьбу. 

Саме в цей час О. Довженко створює кіноповість «Україна в огні» — один із кращих .творів воєнного часу. Та ця кіноепопея не сподобалася Сталіну. Він заборонив її друкувати. Чому так сталося? Чому «Україну в огні» назвали антирадянським, націоналістичним твором? А причина в тому, що автор був відвертий з читачами, сказав гірку правду про тогочасні колгоспи, про Червону Армію, про органи внутрішніх справ. Про те, як доведено український народ до зубожіння, до безправ’я, як у людях вбито гідність і почуття національної гордості. 

Довженко говорив: «Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю…» Сама назва вже говорить за себе: головним образом твору є Україна, пригноблена, стражденна, знедолена і знівечена фашистами та більшовиками. 

І перед «духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протирічивих, трагедійних стиків. Велика нещаслива земля». «О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися… 

Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах». Довженко створює галерею жіночих образів, трагічних, але величних і прекрасних. Усі вони уособлюють загальний образ багатостраждальної України. 

Жах війни, людське горе, знущання над народом не зломили в людях духовної чистоти, вірності. Довженко своєю повістю довів, що український народ — безсмертний. Автор захистив свою націю, зранену Україну, виступив справжнім патріотом-гуманістом у кінці великої трагедії своєї Батьківщини.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Михайло Булгаков — письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома читачам тільки через чверть століття після його смерті. Всі свої головні думки, всю душу і весь талант Булгаков віддав роману «Майстер і Маргарита». Твір принесло автору світову славу, стало його одкровенням читачеві. У своєму романі Михайло Опанасович піднімає проблеми: честі, боргу, совісті. Письменник змушує читача по-новому осмислити життя і оцінити значення моральних сторін людини, а також задуматися, що важливіше в житті — влада, могутність, гроші або власна духовна свобода, яка веде до добра і справедливості, спокійної совісті. Одна із заповідей «Майстра і Маргарити» говорить: «Боягузтво — найстрашніший порок»; недарма в давнину мудреці вважали, що муки пекла — це муки совісті. Дрімала все життя в людині, після його смерті вона прокидається і починає нагадувати йому всі непорядні вчинки, які він зробив за життя, стає його найлютішим ворогом, що автор показав на прикладі Понтія Пилата.

     Прокуратор Іудеї — наймогутніша людина, в руках якого зосереджена вся повнота влади. Одним з тих, кого він судив, був Ієшуа Га-Ноцрі. Як відомо, «Майстра і Маргариту» часто називають «П’ятим Євангелієм» або «Біблією Булгакова», а саме ім’я Ієшуа з єврейської мови перекладається як Ісус, тому тему боягузтва автор розвиває через вічну тему несправедливого суду над Христом. Ієшуа звинувачували в тому, що він «намовляв народ зруйнувати ершалаімскій храм», а також за його слова: «… будь-яка влада є насильством». Сам Понтій Пілат розумів, що немає нічого, за що можна було його покарати. Крім того, Га-Ноцрі допомагає прокуратору: лікує його нестерпний головний біль, відкриває суть «істини». Пилат дивується, для нього це своєрідний знак. Він — людина, що звикла до того, що ніхто в усій Юдеї не поводиться з ним легко, відкрито і безбоязно. Ігемону байдужі люди, яких він засуджує: «… деякий час мовчав, болісно згадуючи, навіщо на ранковому безжальним сонці стоїть перед ним арештант … і які ще нікому непотрібні запитання йому доведеться ставити». Пилат ніколи не проявляє своїх справжніх почуттів: «… на жовтому його голеному особі висловився жах. Але він одразу ж придушив його своєю волею … ». Все змінюється з появою Ієшуа. Прокуратор починає розуміти, що перед ним розумний, дивовижний і сильна людина. Він намагається допомогти Ієшуа: «… простягнув слово« не »дещо більше, ніж це було на суді», «послав арештанта який — то натякає погляд». Все ж Понтій Пілат розлучається з можливістю врятувати життя бродячого філософа, він знає, що після всієї промови, виголошеної Га-Ноцрі, він не може не винести йому вирок, хоча сам бажає, щоб «душевнохворого» «ув’язнили» в його резиденції. 

Прокуратор не дослухався свого «внутрішнього» голосу, голосу совісті, підкоряється думці натовпу, боячись втратити владу, звичний, зручний спосіб життя, словом все те, що перетворилося в сенс його життя. Герой кричить так, щоб чули всі: «Злочинець!». Після цього страшним привидом з’являється перед прокуратором в напівтемряві палацу образ римського імператора: «на … лисій голові сидів різнозубих вінець; на лобі була кругла виразка, що роз’їдає шкіру і змазана маззю; запалий беззубий рот з відвислою нижньою примхливою губою ». Заради такого імператора Пилата доводиться засудити Ієшуа. Майже фізичну муку відчуває прокуратор, коли оголошує, стоячи на помості, про початок страти злочинців, всіх, крім Вар-раввана. Після того як страта відбулася, Пилат дізнається від вірного Афрания, що під час страти Га — Ноцрі не була багатослівний і сказав тільки, що «в числі людських пороків одним з найголовніших він вважає боягузтво». Прокуратор розуміє, що свою останню проповідь Ієшуа читав для нього, його хвилювання видає «раптово тріснутий голос». Не за життя свою побоявся Пилат, а за кар’єру, за владу. Боягузтво — ось його головна біда. Булгаков засуджує її без пощади і поблажливості, бо знає: не такі небезпечні люди, які вчинили одного разу зло, як ті, які малодушних і боязкі. Страх робить непоганих і хоробрих людей сліпим знаряддям злої волі. Прокуратор усвідомлює, що вчинив зраду і намагається виправдатися перед собою, обманюючи себе в тому, що його дії були правильними і єдино можливими. Пилат, затвердивши смертний вирок Ієшуа, прирікає себе на «страшні, злі болю», від яких «немає засобу, крім смерті». Автор карає свого героя: «близько двох тисяч років сидить він на цьому майданчику і спить, але коли приходить повний місяць … його терзає безсоння». Тільки вночі, коли місяць опускає до нього доріжку світла і прокуратор йде по ній в супроводі свого улюбленого пса Банга і філософа, живого і неушкодженого, муки совісті відступають від нього.
    Все ж Михайло Булгаков надає можливість Пилата звільнитися і виправити свою помилку. Життя почалася тоді, коли Майстер «склав руки рупором» і прокричав довгоочікувані слова:

    Вільний! Вільний! Він чекає на тебе

    Після довгих мук і страждань Понтій Пілат був прощений. Чином цього героя Михайло Опанасович прагнув застерегти майбутні покоління від вчинення подібних вчинків. Тема боягузтва актуальна вічно, це доводить і В.Лукшін, кажучи, що твір «Майстер і Маргарита» стало книгою, з якої сам Булгаков не міг розлучитися, — «романом — долею, романом — заповітом». Всі без винятку твори Булгакова заворожують читача, ставлять перед ним складні питання, вирішити які виявляється не так легко. Роман змушує задуматися про місце людини в світі, про відповідальність за свої вчинки і дії інших. Людині властиво відчувати почуття страху, яке можуть подолати не всі, це поняття фізіологічне, а боягузтво — моральна категорія. Через неї людина стає негідником, забуває про честь і совість. Ця думка М.А.Булгакова, продемонстрована на прикладі Понтія Пілата, робить роман «Майстер і Маргарита» безсмертним.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Тема голодомору бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців. На сторінках новел, оповідей та романів ніби оживають усі жахіття того часу.

Матері, що вбивають своїх дітей, аби вони не мучились голодом, брати, що вбивають один одного за краюху хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце.

Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть, і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в селах від того, що їм нічого було їсти.

На превеликий жаль, ця тема сьогодні стає об’єктом піар-кампаній багатьох політиків, що спекулюючи на людському горі намагаються заробити собі більший рейтинг. Такими речами не можна спекулювати. Ця чорна смуга в житті українців, що торкнулася кожної сім’ї, не може бути предметом інформаційної або політичної торгівлі. Складається враження, що тест на людяність сучасники не пройшли, на відміну від тих, хто пережив голодомор та зумів залишитися людиною та не втратити гідність та людську подобу. Пам’ятаймо, вшануймо пам’ять загиблих від жорстокого геноциду українців, та залишимо це в минулому, не спекулюючи на чужому горі – залишаймося людьми!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Поетична спадщина Володимира Сосюри багата на патріотичні мотиви. Від світанку до кінця свого творчого шляху поет жив піснею про Вітчизну. Жита думами про Батьківщину, складати про неї пісні — найвище покликання співця.

Пісня Сосюри вільно злетіла над рідним краєм, славлячи його мальовничі простори, міста і села, працьовитих людей:

Твої міста і люди,
Твої поля й сади,
Так хто ж із нас не буде
Співать тобі завжди.

Так по-синівськи радіє поет за свою Батьківщину у вірші «Вітчизна», що був написаний ще 1937 року. І в інших поезіях Сосюра так само висловлює палку любов до своєї країни:

Я нікого ще так не любив, як тебе,
Україно, твоє щастя — моє,
Ти для мене і серце, і зір.

«Любіть Україну» — так зветься поезія В. Сосюри, присвячена подіям Великої Вітчизняної війни. Олесь Гончар назвав цю поезію «поетичною сповіддю» Сосюри. Навесні 1944 року Радянська Армія вже завершувала визволення рідної землі від фашистських загарбників. Сосюра повернувся з фронту у напівзруйнований Київ. Любов до рідного краю і гордість за рідну країну, а також жаль, що ворог заподіяв їй шкоди, — всі ці високі патріотичні почуття злилися в душі поета і зродили пісню «Любіть Україну». У червні 1944 року її було вперше надруковано в газеті «Київська правда».

Поезію «Любіть Україну» не можна переказати звичайними словами. Вона вся зіткана з тонких почуттів синівської любові до Батьківщини, тому й сприймається вона почуттями. Повторення наказової форми «любіть Україну», що звучить як рефрен, проходить через увесь твір і утверджує ці високі почуття.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Вітчизна непоборна і вічна, каже поет, вона зводиться з руїн і знову живе:

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у звуках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Поет використав із давньої легенди образ купини, яку не бере вогонь. Неопалима купина — символ безсмертя.У кожної людини Батьківщина починається по-своєму. У Сосюри вона почалась з хати-хворостянки, «де шахти на горі щодня малюють зорі», з Донеччини… У своїх віршах поет оспівує батьківський край — «зоряний Донбас». Красу рідної Донеччини поет бачить у клекоті домен, у «гомоні сталі», у переклику заводських гудків, у музиці працею сповненого дня, і мальовничі краєвиди захоплюють поета.

Всі твори Сосюри про Донбас, важку працю його людей насичені теплими ліричними барвами. Вони пройняті глибокою любов’ю до «героїчних земляків», як казав поет, «що здобувають сонячний камінь». Оцінюючи ці твори, білоруський поет Петрусь Бровка відзначав: «Багато хто твердить, що життя заводів з їхнім незамовкаючим гуркотом машин, брязкотом ланцюгів тяжко оспівати, а в Сосюри, в його поезіях це знаходить досконале й органічне відображення. Читаючи вірші Володимира Сосюри про його улюблену Донеччину, про шахтарів, серед яких він ріс, про тяжку гірку працю, радієм, що вірші його про заводи і шахти також ліричні, як вірші, в яких він оспівує широкі простори рідної України». Тут черпав своє поетичне натхнення син шахтарського краю: у людей праці, у трудових буднях робітничої Донеччини. Від того і виростали в поезії крила, дзвінким ставав її голос, повно, як добірне зерно, наливалося образне слово.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Як домогтися успіху в житті і стати щасливою і незалежною людиною? Подібні питання задають собі майже всі люди. Кожна людина, незалежно від стану здоров’я та наявності грошей, хоча б один раз в житті задумавалася над таким питанням. Так яким способом досягти успіху і щастя ?! Відповідь на це питання вже існує. Головні складові успіху — бажання і прагнення досягти своєї мети, незважаючи на перешкоди.

Однак успіх кожна людина розуміє по-своєму. Один вважає, що успіх полягає в матеріальному достатку, інший бачить його в одужанні від будь-якої серйозної хвороби, третій успіх бачиться як вдале заміжжя або одруження, а для іншої людини отримання свободи від обставин — вже успіх.

З іншого боку, відсутність життєвих негараздів теж вважається щастям. Мрії про успіх у кожного різні, а часто і кардинально протилежні. Для того щоб досягти успіху, для початку необхідно прикладати зусилля і робити дії, так як успіх не приходить сам по собі.Для початку слід визначити для себе — що саме приносить або буде приносити задоволення. Потрібно жити в своєму світі мрії та цілі. Для їх досягнення потрібно мати міцне здоров’я, тому слід вживати тільки здорову їжу, велика кількість овочів і фруктів, відмовитися від куріння і споживання спиртних напоїв.

Читання книг і розширення кругозору — ось вірні помічники в реалізації намічених цілей. Оптимально кількість вивченої літератури протягом року становить 50-60 книг.Скоротити час на перегляд телевізора, на безцільне знаходження в соціальних мережах та інтернеті. Треба займатися собою, розвитком своїх здібностей і талантів.

Як говорить приказка: «Хто рано встає, тому Бог дає!».

Для досягнення своїх цілей і успіху слід рано вставати. І не тільки, тому, що багато чого можна встигнути зробити, але так само і з причини того, що мозок людини активно починає працювати саме з ранку, добре вбирає всю інформацію, що надходить корисну інформацію, і генерує нові ідеї.Для повної гармонії людини з самим з собою і з навколишнім світом, в першу чергу, необхідно позитивно ставитися до всіх людей, спілкуватися тільки з розумними, добрими і успішними особистостями, які вже досягли в житті якихось висот у своїй галузі.

Найголовніша складова успіху — Віра в себе і свої безмежні можливості!