Аналіз поезії Г. Гейне «Чому троянди немов неживі»

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Гейне дані чутлива душа й відкрите серце, які сприймають найменші порухи живої природи та людських почуттів. За висловом Генріха : «Поет бачить діброви, які ще дрімають в оболонці жолудя, прагне, щоб читач теж побачив і почув шум дерев, голоси птахів і відчув запах хвої, вітру — і все це в образі крихітного ненародженого дуба». Душа поета — вічна таємниця, Всі засміються, а вона заплаче, Бо свідком стільки раз була вона Розлук земних і зоряних побачень. Вона йому освітила хмурий день, Очей не відривала від кохання, Щоб він знаходив вірші для пісень, Щоб кожна пісня не була остання.

Душа поета — крило любові, Вона у пісні, вона у слові, Душа поета, вона в безсонні, Вона в молитві, в святій іконі. Душа поета в словах привіту, Де правда гордо іде по світу, Душа поета — сльозинка щастя! Душа поета входить в кожний зал, Чи залітає, як небесна птиця, Вона не просить квітів чи похвал. Вона лиш хоче людям поклониться. Душа поета як тонка струна І водночас безмежна, як планета, Схиляє небо до землі вона, Щоб ви відчули зоряність поета!

Скільки років, скільки вже століть люди вміють їсти й цілуватись? Він сміється, щоб не заплакати, Він плига під звуки сарабанди, — Та нікому б не здолав віддати Арлекін кривавої троянди! Сила буденності та звички перетворення людей на бездушний натовп, жадібний до розваг, бай дужий до почуттів та ідеалів. Романтичні відвертість піднесеність викликають у нього лише сміх. Єдина зброя поета — це маска іронії. Ліричний герой найромантичнішої збірки Г. Гейне «Книги пісень» іноді сам не  розуміє, «де кінчається небо і починається іронія». Максим Рильський створює образ поета-романтика, який навмисне ховає свої почуття за маскою блазня. Але, попри карнавальну зовнішність, у серці його живе нездоланна віра у силу мистецтва, краси та любові, які символізує сак троянда. Квіти — одне з найпрекрасніших творінь природи. Це своєрідний еквівалент усього найсвятішого, найзаповітнішого, невимовного, що приховано в глибинах душі. Те, що квіти приносять радість, естетичну насолоду, знають усі. Та квіти мають певну мову, наділені певним символічним значенням не тільки в літературі, а і в побуті. 


Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?

Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чому така пустельна земля
I сіра, мов труна?

Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чому
Покинула ти мене?

Перша строфа — пейзаж, його атрибут-квіти, які нагадують про щасливі дні кохання.
Друга строфа — простір: блакить неба, дихання трави, земля під цим небом, але в усьому помітне наближення смерті, тління.
Третя строфа — містичний пейзаж, де, як у пеклі, немає світла, кольорів.
Четверта строфа — погляд героя спрямований до власної душі, це вже погляд у себе, який і пояснює жахливий стан живої природи навкруги.

Ліричний герой Гейне — романтик, який усе сприймає з перебільшенням. Його почуття — весь світ, який меркне, бо зникає кохана. Трагедію кохання він сприймає як кінець світу. Всі образи, що пов’язані з коханою, асоціюються в уяві поета зі смертю. Автор поступово зображає зміни, які відбулись у природі, Всесвіті, душі ліричного героя. У вірші ніби помінялися місцями причина і наслідки: спочатку бачимо неживий світ, позбавлений барв, голосів, запахів, а потім дізнаємось, що причина цих змін — втрата коханої.

Генріх Гейне в збірці «Нові поезії», наслідуючи фольклорні традиції свого народу, звертається до образу троянди і трактує його як символ весни, оновлення, отчого дому.

Задзвени із глибини
Тихої печалі,
Мила пісенько весни, —
Линь все далі й далі!
Линь, дзвени, знайди той дім,
В квітах сад зелений,
І троянду перед ним
Привітай від мене.

«Тільки точність найвіддаленіших асоціацій творить поезію», — вважав Станіслав Єжи Лєц.

У вірші Гейне маленька квітка стала образом-символом, бо ввібрала у своє значення багато узагальненого змісту. Але поет не відкрив чогось нового в поетичному світі, він додав до нього своє бачення традиційного символу, який існує багато років.