Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Скрізь вас можна замінити іншими працівниками від сторожа ферми до міністра. Але справжнього батька не замінить ніхто… Щастя батьківства і материнства – це не манна небесна, воно не приходить святковим гостем… Там, де втрачена ця мудра батьківська і материнська здатність, там щастя стає маревом» 

( В.Сухомлинський)

Людина завжди повинна знати, звідки вона пішла в життя. Ніхто не має права бути безбатченком. У світі є батьки і діти. Рід людський складається з поколінь — це велика мудрість нашого буття. Людина смертна, але безсмертний народ. Його безсмертність — в наступності поколінь. Багатства народної душі зберігаються в пам’яті, в серцях, у вчинках старших — твоїх дідів і батьків. 

Спочатку є тільки любов. Мама – найкраща, найдобріша. Батько – найдужчий, найсміливіший. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші – і найкращі. Він ще не зіставляє не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. За старих часів вважали, що влада батька має небесний походження. Про шанування батьків існувала окема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав дітей. Батьки також відповідають за свою сім’ю перед суспільством і законом. Батьки мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім’ї. Хоч кожна сім’я є колектив. Все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім’ю а другі використовуються в сім’ї. Народ засуджує тих хто не виконує свої батьківські обов’язки. Дітей повинні виховувати батько з матір’ю. Слово отець – мати, батько – мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору .

Мати – найрідніша наймиліша, найдорожча. З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері яка виносить дитину під своїм серцем і проводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум, плекає чуєність і доброзичливість, широко втілений в українському фольклорі. Рідна мати – перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ніким замінити не можна. Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину і біді, а тим більше не кине її на призволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить її на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини – навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто не можливо.

Добре виховати своїх дітей – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”.

Батько й мати дали тобі життя й живуть для твого щастя – втоми ми дітей. Все, що дають тоді батько й мати, — це їхня праця, піт, втома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось, у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоєї матері і батька. По-справжньому любити матір і батька – означає приносити в дім мир, спокій.

“При нещасті є в людини: смерть, старість і лихі діти, — говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна смерть – найвимоглива, перед цими нещасними ніхто не може зачинити двір свого дому. А від лихих дітей дім можна берегти як від вогню. І не залежить не тільки від батьків твоїх а й від вас, дітей.

Бути хорошим дітьми – означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна, твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавам контролю розуму, думки, свідомості а як це бажання відіб’ється в духовності світі, моїх батьків”. Що воно дасть їм і що відбере в них.

“Хороші діти спокійна старість, лихі діти старість перетворюють в пекло”, — говорить українська народна мудрість. Пам’ятай як ви діти, ставитесь до своїх батьків – матерів, так і ваші діти ставитимуться до вас коли ви станете батьками й марелями. “Без любові й відданості дітей батьківство й материнство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”. Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитини, отроцтва, зрілості й старості. До кінця днів своїх людина мусить лишатися ситий. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовний обов’язок – навіть тоді коли вже немає в живих її матері й батька.памятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе – не тільки за віком, а й за правом на повагу. Будь здатний по – синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерям.

Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що рано старість і хвороба твоїй матері й батькові пиносіть не стільки праця, втома, стільки сердечні хвилювання, переживання, тривога прикрощі. Спроби батьків впливати на дітей виявляться марними, якщо батько й мати не є тими людьми, для моральна культура й повнота життя дітей становить істину потребу право веліти і любити дітей – речі залежні. Відчуваючи справжню любов знаюча що це любов оберігає й захищає її дитину з розумінням ставиться до вимогливості, строгості, батька й матері, розуміє, що в поведінці неприпустимі свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміннями не тільки задовольняти, а й обмежувати їх. Повелівання без любові перетворює життя дитини в муки. А чим ніжніша й щедріша батьківська любов тим ліпшою і непохитнішою має бути ваша любов без уміння веліти, особливо обмежувати бажання, виховувати свідоме ставлення до власних бажань перетворює дитину в примхливу свавільну істоту, на яку, як швидко переконується в цьому батько й мати немає ніякої управи. Неслухняність – в переважній більшості випадків є порушенням гармонії любові і волі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Наш світ сповнений не пізнаного. Мова невід’ємна частина нашого буття, і я навіть не уявити не можу, щоб не було мови. Адже в сучасному житті, ми безперестану спілкуємося, обмінюємося думками, сподіваннями, сумом, турботами.

А тепер уявімо, що цього всього не стало. Суцільна тиша накрила світ. І що робить? Невідомо. Адже біологічно як спів птахів, та рик тварин мова не успадковується. Завдяки еволюції людина поступово розвивалася для досягнення такої функції як спілкування. А тепер все буде навпаки? А може й ні. В світі існує мова жестів, письмо, тощо. Але ні. Чути слова рідною мовою, це як солов’їна пісня. Зразу згадується всі колискові матусі, пісні що колись співались, казки й смішні байки, а ще як тебе малого кликали у вечорі додому. Це те, що зігріває душу до останніх днів, і з цим ніщо не зрівняється.

Отже мова – це наш скарб. Мова – це колективна пам’ять народу, у ній відображена його історія. Письменники та поети вдосконалюють рідну мову, створюючи літературу, яка підвищує духовний рівень народу, його духовну могутність. А ми українці, як ніхто інший розуміємо значущість цих слів. Наша історія вкрита кров’ю вільнодумців, що вірили в свою справу, що є на світі така мова – українська. Але не зважаючи на законодавче закріплення за українською мовою статусу державної відбувається процес звуження її застосування, що спричиняє соціальну напругу в суспільстві, породжує сепаратистські настрої. Статус української мови як державної є формальним : вона досі не посіла належного місця у сферах культури, освіти й науки.

Так з вище всього сказаного, світ без мови, що дитина без матері. Любімо свою мову!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Український народ гордий і мужній, завзятий і сміливий, дотепний і веселий. Свої найщиріші почуття і сподівання вклав він у пісні.

Народна пісня — це «геніальна поетична біографія українського народу». З пісень промовляє добра, щедра і прекрасна душа народу; в них відобразилися такі ідеали, як любов до Батьківщини, ненависть до будь-якого гноблення, мужність і відвага у боротьбі з ворогами, прагнення до соціального і національного визволення. У народних піснях «…вилилася вся минула доля, весь справжній характер України». Тому і сприймаються вони як живі свідки тривожного життя наших предків. Пісня супроводжувала своїх творців від колиски до могили. Нема такої події і такого почуття, які не були б оспівані у пісні.

Про чарівну красу і силу української пісні захоплено відгукувалися видатні діячі культури багатьох країн світу. Я із задоволенням читаю народні твори, слухаю їх у виконанні бабусі, вчу напам’ять. Вони допомагають мені пізнати життя народу, вчать розуміти і любити вітчизняне мистецтво, збагачують духовно.

Серед мистецького багатства українського народу значне місце посідає усна народна творчість — фольклор. Вона з далекої давнини приносить сучаснику думки, мрії, сподівання народу, відтворює його боротьбу проти гнобителів чи іноземних поневолювачів. Можна сказати, що усна народна творчість становить  поетичну біографію народу, історію його трудового життя і боротьби за волю і незалежність, історію ратних подвигів його славних синів. Багатством і різноманітністю жанрів відзначається усна творчість українського народу. Вона є і безцінною духовною скарбницею нації. Усну народну творчість ще називають фольклором, що в перекладі означає — народна мудрість. Фольклор узятий з різних джерел на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям. Він відтворює історію, культуру, побут, традиції, вірування народу. Жанри фольклору  надзвичайно різноманітні — це казки, прислів’я, загадки, пісні, думи тощо.

У багатьох народних думах та піснях український народ прославив козаків, вірних захисників, справжніх патріотів Батьківщини. Тематика дум та пісень тісно пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалами та прагненнями. Не можна бути свідомим, культурним громадянином своєї країни, не знаючи свого народу, не почуваючи себе його сином. Не можна глибоко розуміти свій народ, не знаючи його художньої словесної творчості. Отже, фольклор — це дорогоцінне художнє надбання народу, це витвір його поетичної душі, котрі необхідно знати й цінувати.

У пісні найповніше передається любов до матері, бо в повсякденному житті ми хочемо, але не вміємо висловити своє почуття, і тоді на допомогу приходять поети. 

Багато з них звернулося до неньки з проникливими словами. Оспівав свою «матір стареньку» з її чорнобривцями Микола Сингаївський, зацвіла вона «вишенькою біленькою» у поезії М. Ткача, забриніла туга за «сивою ластівкою» і «сивим сонечком» з рядків Б. Олійника, схилився в зажурі перед рідною ненею, що молилась за нього «дні і ночі», А. Горчинський. 

Але серед пісень про матір моєю улюбленою стала «Пісня про рушник» А. Малишка. 

Вона пройнята глибокою вдячністю сина «засмученим очам», отим рукам, що так лагідно лягали на наші голівоньки в дитинстві. 

Важко переоцінити значення пісні в житті українця.  Вона оздоровлює душу, допомагає їй зберегти нетлінними свої цінності: віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Життя сучасної людини важко уявити без школи. Ще у давнину  подібні навчальні заклади користувалися небаченою популярністю. Та й зараз вони не стоять осторонь. Школу важко вважати панацеєю від невігластва, але певні базові знання вона дає. Проте школу люблять не за отримані там вміння, а за особливу, чарівну атмосферу шкільного життя. Відчуття коли ти разом зі своїми друзями витворяєш усілякі заборонені речі, а потім отримуєш за це сповна у кабінеті директора, – безцінні. 

А які ігри вигадуються у школі: хованки, доганялки, покопия, козаки. Усі вони варті того, щоб хоч раз зіграти у них. Ігри на дворі у хорошу погоду, взагалі варті окремої розповіді. Якщо коротко, то це: футбол і всі його різновидності, баскетбол, великий тенніс, регбі, яке стало набувати популярності і у нас. Простір для фантазії у школярів буває дуже великим. Саме у школі з`являється перше кохання і перше розчарування. У школі ми вперше формуємось, як особистості. Тут створюється наш характер, загартовується наш дух. У школі виникають перші проблеми і перші шляхи їх вирішення. У школі можна знайти кращого друга, а то й друзів. Саме там можна отримувати перші досягнення. У шкільному віці можна заробити перші гроші.

 Шкільний світ по-справжньому чарівний. Він поєднує у собі місце повне інформації і школу життя. Школа може, як і дати потужний поштовх у життя, так і скалічити вас. Будьте пильні і не використовуйте час даний у шкільні роки дарма.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Люди в Україні завжди складали й співали пісні. За цими піснями можна простежити історію народу, його життя, його мрії та сподівання, його жалі. Відходили у минуле й історичні події, й учасники цих подій, але пісні залишалися. У давні часи український народ вів боротьбу з турецько-татарськими завойовниками. Цю подію відображає народна «Пісня про Байду». Байда був історичною постаттю. Саме так народ називав Дмитра Вишневецького, засновника Запорізької Січі. У пісні оспівується любов до Батьківщини, патріотизм, відданість своєму народові. Треба згадати і народного героя, народного месника проти панів — Устима Кармалюка. Слава про нього йшла не лише по всій Україні, але й далеко за її межами. Про нього народ теж склав пісню — це «Пісня про Устима Кармалюка». Ще одного патріота українського народу, який виступав проти татарських орд, уславлює пісня «Ой Морозе, Морозенку». Не треба забувати і про обрядові пісні, які відтворюють буття наших далеких предків, їх вірування, звичаї, обряди. Існує і багато таких пісень, які розповідають про звичайні, побутові події з життя українського народу. Серед таких пісень можна відзначити коломийки. Отже, пісенний матеріал українського народу надзвичайно багатий, різноманітний та цікавий. З пісень можна багато дізнатися про нашу історію»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Якби молодість знала, а старість – могла.

Розум накопичує знання, серце – мудрість, це своєрідні знання,досвід, що передається нам у спадок від пращурів. Їхня мудрість допомагає нам в тяжкому сучасному житті, направляє на вірний шлях.
Багато хто з нас вважає, що в сьогоденному світі достатньо бути розумним, але чи дійсно це так? Справді, бути розумним, це добре, вміти робити надважкі підрахунки, володіти трьома мовами, бути обізнаним в багатьох сферах науки, дійсно вражає. Змушує захоплюватися такою людиною. Але як казав В.Борисов: «Усе знати неможливо, але про усе можна здогадуватися». Та люди хочуть подолати цей рубіж «незнання». Але не треба  забувати про мудрість, бо без неї ми не уявляємо своє життя. Скільки разів повчали нас батьки, бабусі, дідусі. «Мати одною рукою б`є,  а другою —  гладить», «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо на десятиріччя – саджай дерево, якщо на віки – виховуй дітей»… 
Та не тільки мудрість батьків знаємо ми, а й мудрість книжок, бо –«Хліб наснажує тіло, а книга – розум». Напевно кожен з нас, будучи малим, читав казки про «Івасика-Телесика», «Колобка», «Пана Коцького», «Кирила Кожум`яка». Кожна з них несе в собі повчання. «Іваси-Телесик» і «Колобок» — щоб не було біди, слухатися старших, «Пан Коцький» — що не треба вірити різним пліткам, а перевірити самому. Взагалі казка – це чари дитинства. Бо саме там ти розумієш, що таке добро, а що таке зло. Адже які б перешкоди не ставили Баба-Яга та Чахлик Невмирущій, все ж перемагав добрий рицар. Саме з такою мудрість в серці, ми йдемо в життя. І не завжди спочатку можна розпізнати в реальності злу чаклунку від доброї феї.
Після  всього, мною написаного, можу додати лише одне, розум і мудрість невід`ємні, та накопичуються нами протягом всього життя.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Ми всі народжуємося для великих справ. Я вважаю, що перемагає тільки сильніший. Тому, щоб добитися своєї мети потрібно перемогти себе. тобто перемогти все погане в собі: Заздрощі, зло,страх, бо якщо ми це не переможемо хоча б на половину тоді ми зламаємося. 

Різні люди оцінюють себе по-різному. Одні – позитивно, інші – негативно. Чим позитивніше уявлення людини про себе, тим краще в неї складається життя й впевненіше вона почувається і навпаки. Перша категорія людей – це, як правило, щасливі „везунчики”, друга – „невдахи”. Як це не прикро, але більшість із нас належить до „невдах”, які незадоволені собою та життям. Тому для багатьох досить характерною є така поведінка: боїмося робити помилки в житті й у зв’язку з цим не живемо, а існуємо; вважаємо, що неприємні почуття – це результат дії „зовнішніх сил”, а не власного мислення; перебільшуємо зовнішні обставини і применшуємо свої можливості, здібності; досить часто перебуваємо під впливом негативних емоцій і тому хворіємо; сприймаємо негативну інформацію для припинення наших дій, замість тільки їх корекції; в більшості робимо з „мухи слона” і жахаємося його; не слідкуємо за своїми думками, забуваємо, що всі вони впливають на наше здоров’я, настрій, зрештою створюють нас; не контролюємо своїх слів, а невдало кинута репліка руйнує наш імідж; часто скаржимося на свої негаразди і „програмуємо” себе й оточуючих на поганий настрій, поразки; дозволяємо затягувати себе у конфліктні ситуації; рідко хвалимо себе і свої дії; мало посміхаємося, забуваючи про позитивний вплив усмішки на себе і оточуючих; плануючи справу, часто зосереджуємося на поразці, забуваючи, що жодна важлива справа не виконувалася людьми без віри в успіх; багато часу приділяємо думкам про минуле та майбутнє, а потрібно жити сьогоденням; часто переймаємося дрібницями, якими слід нехтувати; жахи нашої уяви з’їдають нас, хоча майже всі вони є хибними; страждаємо не стільки від того, що відбувається, скільки від того, як оцінюємо те, що відбувається; часто прагнемо звести рахунки з ворогами, забуваючи, що цим завдаємо більше шкоди собі, ніж їм; зосереджуємося на негативному боці життя, забуваючи, що вміння бачити позитивний бік нашого життя вартує більшого; забуваємо, що майже всі хвороби – від нервів, негативних емоцій, які виникають унаслідок нашого мислення; часто звинувачуємо близьких, навколишній світ у своїх поразках, забуваючи, що майже всі вони – результат наших власних думок, які зазвичай можна змінити.

Запам’ятайте: Перемагають тільки найсильніші. Досягають успіху тільки найкращі! Тому не здавайтесь на півдорозі ,крокуйте впевнено і досягайте своєї цілі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Ці слова належать Костянтину Григоровичу Паустовському, видатному російському письменнику, прямому нащадкові гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного по батьківській лінії. Прадід його Григорій Паустовський після зруйнування Січі отримав дворянство. Сам Костянтин хоч і писав російською мовою, на запитання Миколи II відповів, що він українець (малорос),але серед його предків є поляки, росіяни і турки .

А як ми, українці, самі ставимося до своєї рідної мови? Коли дивишся передачі по телебаченню, рекламні «шедеври-ролики», у яких звучить «уходячи» та багато інших перлів, то хочеться плакати над мовою, котру так плекали великий Кобзар, нескорена Леся і Каменяр і котру ми самі так безжально нищимо своєю байдужістю. Ну, подумаєш, на рекламному щиті орфографічна помилка – байдуже. А русизм – ну то й що, хіба незрозуміло, про що йдеться? Ось так і проходимо мимо ми , дорослі, ніби-то не помічаючи цього. Байдуже нам, що це читають діти. Нам байдуже… Може, хтось хоче мені заперечити? Нам не байдуже, мовляв. Вірю. Байдуже тим, хто замовляє рекламу, афіші, оголошення; байдуже тим , хто все це розміщує. Напевно, байдуже, бо головне – гроші, зароблені на рекламі. Нам варто було би мати поліцію з грамотності у кожному місті, на кшталт поліції моралі.

Коли людина народжується, вона відразу потрапляє у світ звуків. Людська мова — це теж звуки. Найріднішими для малюка стають звуки, які він чує при народженні. Зазвичай це мова його батьків, вимовлена з любов’ю і ніжністю. На якій мові співає колискову пісню мати, та мова і буде головним у житті для малюка. Тут не головне, яка мова — англійська або французька. Тут головне — які емоції були вкладені при проголошенні звуків. Навіть якщо людині призначено жити в іншій країні, він всеодно буде любити свою першу мову. Ми не можемо обходитися без мови. Вона потрібна нам для спілкування. Часом досить додати міміки або жестів, щоб тебе зрозуміли. Є люди, які не чують, але  вони теж користуються мовою жестів. Вони знайшли для себе прийнятний варіант спілкування. 

Якщо б мови не було, її варто було придумати. Адже це невід’ємна частинка життя. Тому мова для нас, як повітря. Без нього людина не зможе існувати.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Ляльковий дім» — це п’єса, яка була опублікована письменником Генріком Ібсеном з Норвегії в 1879 році, і яка вважається однією з перших феміністичних п’єс. У ній критикуються ті уявлення про шлюб, які існували в 19 сторіччі. Під час її виходу ця п’єса викликала багато суперечок і обговорень.

Крогстад

Крогстад ​​- це повірений, у якого Нора позичила гроші. Він упродовж п’єси шантажує її для того, щоб утриматися на посаді.

Всі герої п’єси багатогранні і неоднозначні. Кожен в міру розвитку п’єси розкриває свою справжню суть. Не все так, як виглядає, і в кінці п’єси жінка бере свою долю в свої власні руки і відправляється на пошуки свого істинного «я». Ібсену довелося вислухати багато критики за те, що він насмілився піти проти норм суспільства, проте саме завдяки цьому його п’єса випередила свій час і популярна і донині. Нора та інші герої п’єси показують, наскільки важкими для розуміння можуть бути людські почуття, бажання і відносини.

Нора Хельмер

Нора — дружина Торвальда, успішного бізнесмена. Нора жила тим, що будувала своє життя, роблячи щасливим чоловіка, втілюючи його бажання і відповідаючи його очікуванням, при цьому придушуючи свою особистість. Її чоловік тільки отримав нову роботу в банку, і в цей період виявляється, що одного разу Нора позичила гроші для того, щоб допомогти йому, коли він хворів. Після низки робіт, які вона приховувала, вона змогла розплатитися з боргом. Нора не хоче, щоб її чоловік про це дізнався, так як це зачепить його гордість, а вона ж грає роль ідеальної дружини і матері трьох дітей. У підсумку вона розуміє, що більше не може так жити і йде з сім’ї для того, щоб зрозуміти, хто вона насправді.

Торвальд Хельмер

Чоловік Нори і батько трьох дітей, Торвальд ставиться до своєї дружини, як до красивої речі, а не як до особистості. Коли він дізнається про борг, то розчаровується в дружині, незважаючи на той факт, що вона зробила це, щоб йому допомогти. Коли вона вирішує піти з родини, він говорить їй, що її обов’язки як жінки бути гарною дружиною і матір’ю. У кінці п’єси він сподівається на те, що вона змінить свою думку. Очевидно, що він не помічає реальних проблем їхнього шлюбу і того, що він захоплюється своєю дружиною, як іграшкою. Він не розуміє, що поводиться з нею так, як поводився її батько. Торвальд на початку п’єси здається суворим і владним, але, врешті-решт, виявляється, що він дуже невпевнена у собі людина. Він хоче поваги, але не робить її іншим.

Доктор Ранк

Він багатий друг сім’ї, який закоханий в Нору. Ранк фліртує з нею, показуючи тим самим свої почуття. Доктор Ранк — це той герой п’єси, який змирився зі своєю долею. Він знає, що вмирає від сифілісу, але він гідно це приймає і продовжує поводитися людяно.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Князь Єремія Вишневецький – це головний герой однойменного твору авторства Івана Нечуя-Левицького. Образ цієї людини і його характеристика цікаві не стільки тому, що він робив і думав, скільки з точки зору його ролі, яку намагався показати автор. Розгляд цього образу досить цікавий, тому що він дає можливість зрозуміти деякі аспекти української історії, яка мала в собі велику кількість трагічних і неприємних для великої кількості українців аспектів і моментів. І Князь Єремія Вишневецький слугує прекрасним прикладом цьому.

Єремія Вишневецький – це виходець з України, з славного українського міста Лубни. Але сталося так, що вже дуже скоро у своєму житті Єремія Вишневецький віддав перевагу не рідній країні, а більш потужній в ті часи державі – Польщі. Втім, це сталося цілком природно. Єремія Вишневецький почав вчитися у відповідному університеті, він спілкувався з такими людьми і в таких колах, де у нього не могло бути інших ідей, крім польських і патріотичних. Саме цим і зумовлено те, що в певний момент він став асоціювати себе тільки з Польщею, з польським королем і він захотів досягти певного успіху в цій країні.

У той же час, не можна сказати, що у Єремії Вишневецького був добрий і співчутливий характер. Його цілком можна називати злою людиною. Він досить просто відрікся від своїх історичних коренів, забув про те, звідки походять його батьки. Більше того, складається враження, що він зненавидів все українське в собі. Саме тому він намагався вбити в самому собі частину української ідентичності, коли воював проти українського війська. Він сам викликався брати участь у цих окупаційних діях польської держави, дуже любив воювати і прагнув досягти в цьому значного успіху. Неприємно дивитися на такі дії етнічного українця, по суті, проти України, але нічого вдіяти з цим не можна, адже все це відбулося в цілому природно, тому доводиться миритися з такою натурою головного героя.

Враховуючи те, що Князь Єремія Вишневецький – це, безумовно, герой негативного характеру, в той же час варто врахувати, що такі люди завжди з’являються у різних державах. Звичайно, можна повісити на нього тавро зрадника, і це буде чистою правдою, адже він зрадив свій народ і приніс йому багато бід і горя. У той же час слід зазначити, що такі люди дуже часто зустрічалися в історії, і їх такі вчинки мали чіткі і ясні причини виникнення.