Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Наш світ сповнений не пізнаного. Мова невід’ємна частина нашого буття, і я навіть не уявити не можу, щоб не було мови. Адже в сучасному житті, ми безперестану спілкуємося, обмінюємося думками, сподіваннями, сумом, турботами.
А тепер уявімо, що цього всього не стало. Суцільна тиша накрила світ. І що робить? Невідомо. Адже біологічно як спів птахів, та рик тварин мова не успадковується. Завдяки еволюції людина поступово розвивалася для досягнення такої функції як спілкування. А тепер все буде навпаки? А може й ні. В світі існує мова жестів, письмо, тощо. Але ні. Чути слова рідною мовою, це як солов’їна пісня. Зразу згадується всі колискові матусі, пісні що колись співались, казки й смішні байки, а ще як тебе малого кликали у вечорі додому. Це те, що зігріває душу до останніх днів, і з цим ніщо не зрівняється.
Отже мова – це наш скарб. Мова – це колективна пам’ять народу, у ній відображена його історія. Письменники та поети вдосконалюють рідну мову, створюючи літературу, яка підвищує духовний рівень народу, його духовну могутність. А ми українці, як ніхто інший розуміємо значущість цих слів. Наша історія вкрита кров’ю вільнодумців, що вірили в свою справу, що є на світі така мова – українська. Але не зважаючи на законодавче закріплення за українською мовою статусу державної відбувається процес звуження її застосування, що спричиняє соціальну напругу в суспільстві, породжує сепаратистські настрої. Статус української мови як державної є формальним : вона досі не посіла належного місця у сферах культури, освіти й науки.
Так з вище всього сказаного, світ без мови, що дитина без матері. Любімо свою мову!
Свежие комментарии