Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Роздуми про життя, про його сенс виникають звичайно в переломні моменти цього життя. Зараз у мене і моїх однолітків саме такий час: закінчується етап, коли усе було визначено заздалегідь, причому не тобою самим. Прийшов час, коли потрібно приймати рішення самостійно: яким шляхом піти далі? На якому терені твоя праця принесе більшу користь людям? Що обрати, щоб життя не минуло безслідно? 

Трохи боязко робити цей вирішальний крок. Але страх потрібно перебороти й усвідомити, що обрано єдиний шлях. Таке розуміння надихне, зміцнить волю. А в нинішніх умовах життя перемагають більш активні, вольові, чесні і, головне, відповідальні люди. 

До речі, про відповідальність. Французький письменник Сент-Екзюпері в «Маленькому принці» говорив, що кожен відповідає за того, кого приручив. Якщо дитина з дитинства привчена до відповідальності за молодшу сестричку, немічного дідуся, за щеня, якого підібрала на вулиці, за кущі і дерева, що висадили в дворі, то з такої дитини, по-моєму, обов’язково виросте людина, що прийме на себе відповідальність і за свою родину, і за ту роботу, що їй довірить суспільство: Якщо буде потрібно, вона зможе відповідати і за державні справи. А це значить, що життя її не мине марно. 

Історія людська зберігає чимало імен людей, що залишили свій слід у ній. Різні ці сліди, але за основною суттю вони або творчі, або руйнівні. Про останні якось не хочеться писати, тому що кожна людина генетично налаштована на творення. Зовсім недавно потрапила мені в руки брошура про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (XIX століття). До нього належав сам Т. Шевченко. Мета діяльності товариства — звільнення слов’янських народів від імперської деспотії й об’єднання у федеративному союзі незалежних держав. Кожен слов’янський народ, вважали члени товариства, сам буде правити своєю республікою, мати свою мову і свою літературу. Спільними мають бути рівність і воля людей. Багато прогресивних людей приєдналися до Кирило-Мефодіївського товариства і сповідували його ідеї. Хоча цим планам не судилося здійснитися, але справа товариства не зникла без сліду. Ідеї звільнення, рівності, волі стали головними в слов’янській літературі, опанували розумами майбутніх поколінь. 

Жити, щоб про тебе пам’ятали нащадки, щоб твоїми справами пишалися покоління… До таких людей належать багаті меценати, шанувальники мистецтва й освіти. Люди по-різному розпоряджаються своїм багатством. Одні багаті люди витрачають свій капітал тільки на себе, свою родину, купуючи маєтки і вілли, власні літаки і кораблі, купуючи коштовне каміння й екзотичні острови… Інші ж, як, наприклад, брати Третьякови, збирають картини, матеріально підтримуючи вічно нужденних живописців, створюють художню галерею, щоб подарувати її рідному місту. От який прекрасний слід залишили брати Третьякови! Інший приклад — українські брати Симиренки. Організація в Україні видавництва рідною мовою, створення фонду з метою розвитку української культури, підтримка студентства і діячів мистецтва — от далеко не повний перелік благодійної діяльності родини Симиренків. Ще один приклад — шведський винахідник, інженер-хімік Альфред Нобель, що заснував у 1901 році Міжнародні премії, які носять його ім’я і вручаються дотепер за видатні досягнення в науці, літературі. 

Раніше в Україні меценатство процвітало, зараз з’являються тільки перші його паростки. І мені дуже приємно, що один з небагатьох сучасних меценатів — наш земляк, харків’янин. Це всесвітньовідомий піаніст Володимир Крайнев. З його ініціативи і завдяки його матеріальній підтримці щорічно в Україні проводиться конкурс, мета якого — пошук молодих музичних талантів. І знаходить, і підтримує, і дає можливість переможцям продовжувати вчитися. І ніяких корисливих цілей Володимир Крайнев не переслідує. По-перше, тому, що професор — справжній меценат, а справжнє меценатство — це безкорислива діяльність, а по-друге, я думаю, великий музикант згоден з поетом, який сказав, що «служенье муз не терпит суеты». Прожити так, щоб залишити в житті свій слід — спочатку результатами своєї праці, а потім, якщо зможеш, безкорисливою допомогою людям, — от мета, якої треба прагнути. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Німецький поет Г. Гейне казав: «Кожна людина – це неповторний світ. Під кожною могильною плитою – світова історія.» як на мене, наше завдання – не зруйнувати світ, а спробувати розібратися у ньому. Якщо взяти пригоршню піску та добре її роздивитися під мікроскопом, то виявиться, що немає двох однакових між собою піщинок. Краплини дощу також розрізняються між собою. І так можна перераховувати все живе і неживе на планеті: починаючи сніжинками і закінчуючи велетнями слонами: квіти, листочки, дерева, комахи – все різниться між собою…

Тож можна впевнено сказати – ми всі унікальні, тобто неповторні за своєю суттю та формою. Кожен по-своєму сприймає різноманітні життєві обставини по-своєму на них реагує. Люди бувають адекватними і неадекватними, красивими і некрасивими, розумними і не дуже, сміливими і навпаки… Але є те, що об’єднує нас усіх – всі ми люди. Основою ж людської суті є всепрощення і розуміння. Нерідко у нас виникає відчуття, що оточуючі нас не розуміють, не поділяють нашу точку зору, не сприймають наші погляди на життя… Врешті-решт, їм не подобається, як ми одягаємося, як ведемо розмову, як спілкуємося… Але ж не слід забувати: кожен з нас – особистість. Особистість неповторна та індивідуальна. Адже і нам не всі і не все подобається! Тож, можливо, слід сприймати кожного як індивідуальність, пробачати і розуміти одне одного. Це так просто – спробувати стати більш терпимими один до одного, адже ми всі – діти матінки-природи. Всі ми маємо різні почуття та емоції, і не буває абсолютно правих чи, навпаки, неправих людей. Є різні ситуації і різні люди.

Мабуть, кожен з нас хоче пізнати цей світ, стати в ньому кимось. Але кожен йде до цього власним шляхом, і це зрозуміло. Немає людей  однаковими характерами та здібностями, з однаковими можливостями та талантами. Комусь все дається легко, не доводиться прикладати жодних зусиль. Інший для того, щоб досягти того ж, має викластися по повній, прикласти максимум зусиль. А є люди, які взагалі ні до чого не прагнуть – просто пливуть за течією, повністю поклавшись на обставини, так звану долю. І не можна нікого засуджувати за обраний шлях  кожен сам відповідає за свої вчинки і обирає своє життя. І в цьому також виявляється людська неповторність та унікальність.  

Тож слід навчитися поважати думку одне одного та цінувати її. Адже ще хтось з відомих сказав: «Стався до людей так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе». І якщо дотримуватися цього простого правила життя, то, на мою думку,  буде набагато простіше самовиразитися, самореалізуватися та, врешті-решт,  взаємоіснувати поряд з іншими.    

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Кожен з нас хоча б раз у житті замислювався над тим, ким хоче стати у майбутньому, з чим пов’язати свою долю. Довго думаючи і сперечаючись, перегорнувши безліч сторінок літератури для абітурієнтів, відвідавши майже всі вищі навчаль­ні заклади рідного міста, багато хто все одно не бачить себе у майбутньому. Як же страшно помилитися у виборі майбутньої професії! Саме цей крок дуже важливий для розвитку подій нашого життя, і саме він може стати вирішальним.

Є професії досить поширені, про які інакше, як з повагою, не можна й говорити. До них з повною відповідальністю можна віднести професії медичних працівників. Дійсно, іноді трапляється, що життя людини залежить цілком від втручання лікаря, від його дій, вміння поставити правильний діагноз, призначити й своєчасно провести лікування. Дуже часто можна почути: «Вся надія на вас, лікарю…» У цих словах немає перебільшення.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

The American flag is often called «The Stars and Stripes», it is also called «Old Glory». It represents the growth of the nation. It has 13 horizontal stripes,7 red and 6 white which stand for the original 13 states. In the top left hand corner there are 50 white stars on a blue background: one star for each state.

The national anthem of the United States is «The Star Spangled Banner». The words written during the Anglo-American war of 1812—1814 and set to the music of an old song. Every state has its own flag, its own emblem and its own anthem too.

The eagle became the national emblem of the country in 1782. It has an olive branch (a symbol of peace) and arrows (a symbol of strength). You can see the eagle on the back of a dolliar bill.The Statue of Liberty is the symbol of American democracy. It stands on Liberty Island in New York. It is one of the first things people see when they arrive in New York by sea. This National Monument was a present from France to the USA. France gave the statue to America in 1884 as a symbol of friendship. Liberty carries the torch of freedom — in her right hand. In her left hand she is holding a tablet with the inscription «July 4, 1776» — American Independence Day.

——————————-ПЕРЕКЛАД——————————-

Американський прапор часто називають «зірки і смуги», також іноді «стара слава». Він символізує розвиток нації. На ньому 13 горизонтальних смужок, з яких 7 — червоні, а 6 — білі, які представляють 13 первинних штатів. У верхньому лівому кутку розташовано 50 білих зірочок на блакитному тлі: кожна зірка позначає один штат.

Державний гімн Америки — це «всіяне зорями прапор». Слова його були написані під час англо- американської війни 1812-1814 рр. і покладені на мелодію однієї старої пісні. У кожного штату свій власний прапор, свій власний символ і свій власний гімн.Орел став національною емблемою країни в 1782 році. У нього є також оливкова гілочка (символ миру) і стріли (символ сили). Орла можна також побачити на зворотному боці долара.

Статуя Свободи — символ американської демократії. Вона стоїть на острові Свободи в Нью-Йорку. Коли люди приїжджають в Нью-Йорк морем, то перше, що вони бачать — це статуя Свободи. Цей пам’ятник США отримали в подарунок від Франції в 1884 р Франція піднесла пам’ятник Америці як символ дружби. У правій руці у Свободи — факел свободи. У лівій руці вона тримає табличку з написом «4 липня 1776 року» — День незалежності Америки. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Упродовж майже тридцяти століть байка була улюбленим жанром читачів, завжди стояла на сторожі загальнолюдських ідеалів – добро, честь, справедливість, гостро відчувала такі людські вади, як грубість і тупість, пихатість і лицемірство, підступність і лукавство, несправедливість і жорстокість, дармоїдство. Найвидатніші байкарі світу: Езоп, Федр, Лафонтен, Крилов, Глібов, Гребінка та інші — вірили в людину, її високе призначення на землі, мріяли бачити людство духовно багатшим, досконалішим, цивілізованішим. До цього повинні прагнути і ми з вами. Кожна людина мусить бути порядною, доброю, освіченою, культурною.

Першим байкарем був римський раб грек Езоп. Це напівлегендарна,  напівреальна особа, справжнє буття якої викликало багато сумнівів ще з античних часів. Проте першу згадку про Езопа знаходимо у старогрецького історика V ст. до н.е. Геродота, який називає його рабом з острова Самоса за часів фараона Азаміса.
З цього оповідання, очевидно, й пішли інші розповіді про життя Езопа, горбатого, некрасивого раба, вчителя філософії Ксанта. Пізніше Езоп був викуплений з рабства і служив при дворі лідійського царя. Йому приписують майже всі сюжети античних байок, які дійшли до нас.У Центральній Європі цей жанр особливо став відомим у другій половині XVІІст. з приходом у літературу видатного байкаря Франції Жана Лафонтена. Байки принесли Лафонтену всесвітню славу і зробили письменника класиком французької літератури. Його байки – це жива і яскрава картина всіх прошарків французького суспільства XVІІст.

В Україні ще в XVІІ —  XVІІІст. Байку інколи використовували з дидактичною метою як засіб повчання, як можливість говорити просто про складні речі. До байки як до епічного жанру часто зверталися у своїх поетиках і риторика учені Києво – Могилянської академії. У свій час величезної популярності у читачів і слухачів зажила байки П.П. Гулака – Артемовського. У кінці 20-х років XІXст. в літературу входить талановитий і самобутній поет – романтик Л.Боровиковський (1806 – 1889 ). Найславетнішим байкарем передшевченківської доби став Є.Гребінка, талановитий поет, прозаїк і видавець, визначний майстер художнього слова. Його збірка байок «Малороссийские приказки» стала визначною подією в українській літературі.
Слово вчителя. Найбільшого розвитку байка досягла у творчості видатного українського байкаря Л.Глібова, який виступив зі своїми сатиричними творами в 50-60 роках XІXст., у період найбільшого соціального і національного гноблення.

Байка як літературний жанр має своєрідність побудови:
Перша ознака – алегорія (інакомислення). Це зображення людських рис і характерів за допомогою образів тварин, предметів, рослин. Якщо немає алегорії, байка перетворюється на казку чи оповідання. Друга ознака: сюжетність – розповідь про події.(Експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка).
    
Але навіть алегоричні та сюжетні твори ми не можемо назвати байками. Адже головною ознакою байки є її повчальність. Вона завжди складається з двох частин: розповіді й оповідання – моралі.
Схематично байку можна зобразити так.
Оповідна – Алегоричність, сюжетність.
Повчальна – Повчальний характер, малий обсяг.      

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожна нація має право на свою державу. На жаль, ця ідея стала панувати в нашому світі не так давно. Якщо поглянути на історію всього світу і на історію України зокрема, можна знайти величезну кількість прикладів того, як поневолена нація, виразником якої є народ, боролася за можливість самостійного визначення без участі інших народів. Під час цієї боротьби полягло багато членів власного війська, багато ворогів, а також величезна кількість звичайних людей, які зовсім не були у війську. Поема Тараса Григоровича Шевченка «Гайдамаки» саме про це.

У часи, описані в поемі великого українського письменника, деякі території сучасної України перебували під управлінням Польщі. Цілком зрозуміло, що люди української національності вважалися громадянами другого сорту, що призводило до великої кількості конфліктів з поляками, появі національної кризи і труднощами соціального характеру. У суспільстві тому панувала страшна нерівність, поляки користувалися усілякими преференціями, а українці повинні були постійно страждати. Природно, що такий стан речей ніяк не могло влаштовувати представників волелюбної української нації. Рано чи пізно мав проявитися грізний і полум’яний народний гнів. Саме такий випадок описується Тарасом Шевченком у поемі « Гайдамаки». Гайдамацьке суспільство заснувалось для того, щоб помститися за полеглих в боях з поляками українців і для того, щоб відвоювати у них їхні землі. Автор розповідає про те, як вони йшли Україною. Гайдамаки дійсно відчували жахливий народний гнів, це підтверджується описом того, як жорстоко, безжально до ворога і до себе і сміливо розправлялися гайдамаки з усіма своїми ворогами. На фоні цього розповідається також зворушлива історія кохання Яреми та Оксани. Молодий хлопець зважився залишити свою кохану, щоб заробити під час війни і мати можливість забезпечити сім’ю. Але, коли він пішов, Оксану викрали поляки. На щастя, під час походу гайдамаків і Яреми в їх числі, він зміг звільнити кохану.

Незважаючи на те, що жорстокість, демонстрована гайдамаками під час їх військового походу, для сучасності здається неприйнятною, для того часу вона була абсолютно нормальна і адекватна. Українська нація була пригнічена поляками, вороги дозволяли собі неприпустиме, принижували і ображали українців. Терпіти це було нестерпно, тому і виник полум’яний і грізний народний гнів, який у результаті обрушився на ворога.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Платон Півторак, Савка — Портрет

Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак

Платон Півторак, Савка  — Психологічна характеристика (думки, почуття тощо)

Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. Еге, — промовив Савка. — Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові

Платон Півторак, Савка — Характер (учинки, ставлення до інших)

Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас

Платон Півторак, Савка —  Характеристика героя іншими персонажами

Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу

Петро Колодуб — Портрет

Хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну, хоч ви на вид такий, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові

Петро Колодуб — Психологічна характеристика (думки, почуття тощо)

Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе. Капітан Колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка

Петро Колодуб — Характер (учинки, ставлення до інших)

Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх

Петро Колодуб — Характеристика героя іншими персонажами

Я хотів спитать вас, хоча про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну

Характеристика образів  («Ніч перед боєм»)

Іван Добробут – молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем, онук діда Савки. 

Петро Колодуб – капітан, Герой Радянського Союзу, людина безстрашна і невтомна, хоч на вид такий і маленький, і не дуже неначебто й здоровий. З любого пекла виходить переможцем. До війни був садівником. Садив колгоспні сади, співав пісень, дівчаток любив та, мабуть, що й усе. 

Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну. 

Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою.  Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак. 

Борис Троянда – один з відступаючих через Десну. 

Левко Півторак – полковник, син Платона Півторака. Видатний воїн зі слів діда 
Платона.

Демид – син Савка, його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Важко сказати, які вітри віяли взимку 14 грудня 1845 року в містечку В’юнища, але в цей день народився один з найвидатніших віршів української літератури. Повна назва цього твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» . Адресатом послання є «земляки» поета, які знущаються та «шкуру деруть» «з братів незрящих, гречкосіїв» , запрягають людей у ярма та «орють лихо» . Хто ж вони, ці земляки? Це вельмишановне панство, що забуло Бога, правдою торгує і не чує людського плачу.
Образ автора у творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» нагадує біблійного пророка. У той час, коли стомлені люди відпочивають, поет, залишившись на самоті, розмірковує над тим, що відбувається в країні. Україну погноблено, і найстрашніше, що її найжорстокіші гнобителі самі ж українці, на яких спрямована гостра сатира автора. Шевченко прагне «усовістити» національне дворянство та інтелігенцію, закликає служити народові.
Поет у цьому творі продемонстрував всю свою поетичну майстерність: образи змінюють один одного, і кожний наступний ще більш яскравий і виразний. Пафос правди відчутний у кожному рядкові.

Якби ви вчились так, як треба, 
То й мудрість би була своя.

Шевченко наголошує, що українці досі не вміють правильно вчитися в інших народів: бажане вони вважають за дійсне і плутають гіпотезу з фактом. До того ж багато хто пишається власною історією, практично нічого не знаючи про реальну основу тих чи інших подій. Поет з гнівом повертає мрійників до реальності, адже українська воля ніколи не мала того солодкуватого смаку, що його їй приписували панки у вишиванках:
Кров’ю вона умивалась, 
А спала на купах. 
На козацьких вольних трупах. 
Окрадених трупах!

Автор вдало характеризує «щирих синів» України:

Раби, підніжки, грязь Москви, 
Варшавське сміття – ваші пани, 
Ясновельможнії гетьмани. 
Чого ж ви чванитеся, ви!

Зауважимо, що Шевченка аж ніяк не можна назвати поетом, який лише ставить запитання. У поезії «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» є й відповіді на ці запитання, щирі поради землякам. Завершальна частина твору містить афоризм Шевченка, який став справжнім гаслом усього освіченого українства:

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь.

Ця порада може вважатись універсальною і бути адресованою не лише українцям, а й представникам усіх народів, які можуть і бажають удосконалювати себе.
Для українців дуже важливо забути «срамотну давнюю годину» : саме це гальмує подальший розвиток нації. Отже, нам є над чим замислитись, читаючи цей славозвісний твір Кобзаря. Як змінився тон автора наприкінці поезії! Його гнів куди й подівся. Натомість виникло почуття справжньої духовної єдності із земляками. Це означає, що Шевченко вірив у розум українців, а також у те, що освічені земляки шукатимуть відповіді на запитання в єднанні з власним народом.

Обнімітеся ж, брати мої, 
Молю вас, благаю! –
закликає Кобзар, і здається, що ми чуємо його гнівний і рішучий голос.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Чи можна назвати життя повноцінним, коли людина жодного разу не відчула, що її люблять або ж сама не любила? Мабуть, ні. Кохання — найвище і найпрекрасніше почуття, яке тільки може виникнути між двома особами. Це щось неземне, щось найінтимніше, що потрібно плекати й берегти як найдорожчий скарб, найбажаніший подарунок! Тож, я вважаю, що справжнє кохання безмежне, воно не має кордонів і заборон, воно вічне.

По-перше, не потрібно плутати справжнє почуття з хвилинним захопленням або закоханістю, адже останні є досить швидкоплинними, натомість справжнє кохання може подолати не тільки довгу розлуку, а й навіть смерть. Воно не дозволяє забути про себе, тому і стає безсмертним.

Яскравим прикладом, який підтверджує мої слова, є події, які відбуваються між головними героями геніальної повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», де показано й оспівано високе почуття кохання. Головні герої твору, Марічка й Іван, закохані, вони планують своє майбутнє життя, мріють про одруження, але доля вирішує інакше: Марічка помирає. Важко уявити, що довелось витримати молодому юнакові у той складний і переломний момент його життя. Навіть одружившись через багато років з іншою жінкою, почуття Івана до Марічки залишились незмінними. Він ігнорував стосунки своєї дружини з іншими чоловіками, але ладен був на все, аби хоч на хвилиночку почути голос коханої, зустрітися з нею поглядом. Гірко те, що це бажання й губить легеня, він помирає, слідуючи за нявкою, яка нагадує його дорогу дівчину. Але будемо сподіватись, що смерть чоловіка на землі була кроком до возз’єднання закоханих душ на небі.

По-друге, це прекрасне почуття не може просто так зникнути з нашого життя, адже під його впливом було здійснено стільки шалених вчинків, прийнято важливих рішень, вирішено складних питань. Недарма ж говорять, що кохання робить з простих людей справжніх митців і, що все, створене під впливом цього почуття, набуває особливих якостей і відтінків.

Не можу не згадати видатну українську поетесу Лесю Українку, сила кохання якої просто не мала меж. Коли її коханий чоловік був близький до смерті, вона, будучи тяжко хворою, не могла не попрощатись з ним і попри заборони рідних вирушила до Білорусі. Вона була підтримкою й опорою чоловіка в останні дні, була його розрадою і втіхою. Можна тільки уявити, якими сильними були почуття Лесі, які не відпускали її у ніч смерті найдорожчого її супутника, що вона задля заспокоєння душі написала поему, яку неможливо читати без сліз, поему «Одержима». Тож чи можна після цього говорити, що кохання зникає безслідно?

Отже, можна сміливо говорити, що кохання ніколи не вмирає, воно вічне, бо, повірте, без нього людське життя просто втрачає свій сенс.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У юності велика кількість людей задумується про те, ким бути і яким бути. Ці питання,справді, абсолютно різні, вони мають дуже мало спільних рис. Як правило, під питанням «ким бути?» сприймається майбутня професія, справа, заняття, сенс життя і її призначення. А ось питання «яким бути?» повинно отримати відповідь в дещо іншій формі, тому що воно ставиться до моральних і духовних основ людини в цілому і всього людського зокрема. Звичайно, і я задаюся усіма цими питаннями теж. Безумовно, вони мене турбують, адже я теж є молодим чоловіком, який ще недостатньо добре знає життя, щоб ігнорувати ці та їм подібним питання.

Що стосується професії, то кожна людина має обирати ту справу, що їй подобається, або добре виходить. Приміром, якщо у тебе добре виходить писати, тобі, швидше за все, слід йти в філологи чи журналісти. Навряд чи в такому разі бажання батьків отримати успішного сина-математика буде правильним задовольняти. Тільки в тому випадку, якщо у тебе добре виходить, варто займатися цим надалі. В іншому випадку ти ризикуєш отримати професію, яка тобі не подобається, не викликає у тебе позитивних емоцій або почуттів. Звичайно, ніякого успіху тобі в цій професії не бачити. Втім, буває і так, що молодій людині ніщо не подобається і не захоплює. Тоді, звичайно, ситуація дещо ускладнюється, адже в такому разі професію знайти буде ще складніше. Але пошук улюбленої справи може тривати дуже довго, ніяких обмежень по терміну тут бути не може.

Питання про те, яким бути, набагато складніше, адже відповідь на нього просто не може бути однозначною. Проблема цього питання полягає в тому, що людина ніколи в момент свого життя не може бути стовідсотково впевненою, що вона поводиться повністю правильно, бути впевненим у такому просто неможливо. Ти можеш поводитися совісно і морально, але якийсь інший негідник буде ігнорувати всі норми і правила, досягне успіху, а ти будеш картати себе за надмірну скромність. Можна, навпаки, поводити себе зухвало і нахабно, але хтось напевно не стримається і обізве тебе негідником. У визначенні, яким бути, важливо співвідносити межі дозволеного і свою поведінку. Іноді можна знаходитися на межі дозволеного, але не переступати цю межу. І тоді успіх може прийти.

У житті людини є безліч питань, на які необхідно дати відповідь. Іноді цю відповідь знайти просто, в інших випадках – складно. Рідко буває просто знайти відповіді на питання, винесені в назву цього твору. Тим не менш, в певному віці відшукати їх необхідно, щоб зробити своє життя максимально комфортним і одночасно з тим ефективною.