Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Доля жінки — одна з улюблених тем митців. І недарма, адже майже кожній представниці слабкої статі впродовж життя доводиться бути донькою, сестрою, коханою, дружиною, матір’ю, інколи забутою, часто покинутою, але завжди жінкою, справжньою й щирою. Тому не міг оминути цю тему видатний поет і художних Тарас Григорович Шевченко. Завжди близький до народу, завжди на одній хвилі з ним Кобзар морально зобов’язаний оспівувати у своїх творах берегиню роду й народу, тому найбільше місця у творчості серед жіночих ролей віддано саме материнській.
У вірші «Якби ви знали, паничі», котрий зображує дитинство поета, Тарас Григорович віддає належну шану своїй неньці, найріднішій людині на землі, угадується безмежна вдячність, хоча вона не загадана тут жодним словом, проте її можна побачити в характеристиці, котру дає поет, у найніжніших епітетах:

Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.

Ніколи не забуде Шевченко того, що заради майбутнього своїх дітей, нехай і кріпацького, його мати віддала своє здоров’я та життя. Це перший, але найбільший, найвагоміший, найповчальніший приклад жертви в житті великого українця. Не дивно, що вся його подальша доля — одна суцільна жертва, котра складається з тисяч менших. Для поета це закономірно, адже так робила мати — найсвятіша людина для нього. Усе людство повинно вчитися, але не тільки у відомого митця, а й у його родини загалом і насамперед матері. Її риси характеру простежуються в усіх подальших творах Тараса Григоровича.

Мабуть, найкращим віршем на тему материнства є «У нашім раї на землі», адже в ньому показано збірний сильний народний образ, що складається з трьох витончених у моральному плані граней: збожеволілої матері-одиначки, котра невтомно продовжує вірити, що її дитя — «найкраще над всіми»; покинутої старенької неньки, що продовжує молитися за своїх дітей, хоча сама помирає від холоду й бідності; нещасної, обездоленої покритки, котра все терпить, аби вберегти своє немовля від сорому. У цій мінорній за змістом поезії найяскравішим підтвердженням важливої місії матері є такі рядки:

…І зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…

Після такого очевидно, що ще якісь слова зайві: без матерів світ просто би не існував, життя припинилося, а ми не стали би навіть порохом. Кожен повинен розуміти, що його ненька — найдорожча людина в цьому житті, адже вона його подарувала, інакше не було би нічого, ні початку, ні кінця.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Говорячи про людину і особливості її характеру і долі, дуже важливо розуміти, що, незважаючи на розвиток світу, інформаційних технологій та інфраструктури, сама по собі людина не сильно змінюється. З цієї причини, розмірковуючи про уяву, романтичність і фантазії в житті сучасної людини, потрібно враховувати і людину минулого. Особистість людини минулого, про яку можна дізнатися з книг, телевізійних передач і тому подібного, не настільки істотно відрізняється від сучасної людини, вона так само була схильна до аналогічних пристрастей і переживань.

Уява людини відіграє важливу роль, але найсильніше це відбувається тоді, коли людині нічим зайнятися. Приміром, з літератури відомо, що існують в світі такі діти, які віддалені від цивілізації, живуть у місцевості, де немає їх однолітків, а тому таким дітям живеться дуже нудно. Їм не з ким спілкуватися, з ким дружити, вони змушені придумувати собі заняття самостійно, власними силами. І саме для цієї справи їм і потрібна уява. Вона також потрібна і дорослим людям, життя яких з тієї або іншої причини не має в собі практично нічого цікавого, захоплюючого. Власну уяву замінює людині реальність, тим самим даючи їй привід жити цікавіше, не настільки нудно.

Людська фантазія виконує аналогічну функцію, що і уява. Вона теж стосується переважно дітей. Дітям зовсім не соромно час від часу застосовувати свою фантазію, пофантазувати про щось. Приміром, нерідко від дітей можна почути такі незвичні міркування, які ніколи не почуєш від дорослих. Діти не звикли обмежувати свою фантазію, їм немає потреби прикидатися серйозними або діловими, вони ведуть себе природно і невимушено.Романтичність більш характерна для любовних справ людини. Романтика та романтична обстановка завжди пов’язана з улюбленою людини. Коли така кохана людина є, то і молодий, і дорослий, і навіть літній може відчути романтику, піднесення чогось прекрасного в своїй душі і тілі. Важливість романтичність, я думаю, є найбільш серйозною, оскільки вона дозволяє людині проявити свої емоції, відкрити свою творчу сторону і знайти розуміння з іншого боку.

Не варто думати, що уява, фантазія і романтичність є складними або абстрактними явищами. Безумовний той факт, що кожен у всього цього сильно потребує. Людина має внутрішню необхідність не тільки в матеріальному, але й духовному, з цієї причини вона повинна приділяти багато уваги таким речам і ставитися з розумінням до тих, хто їх виявляє.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Українська мова — мій улюблений предмет.Вона дуже м’яка, приємна, солов’їна. Її вивчати одне задоволення. З давніх часів українська мова була відома своєю мелодичністю і своїм заспокійливим ефектом. Не дарма, ще наші прабабусі постійно щось наспівували як дітям, так просто щось роблячи.

Одного разу,був весняний теплий день.Я сиділа на уроці української мови і мене запитали,що таке лексичні синоніми? Спробувала навести приклад: Правда-істина,але  вчителька не розчула і попросила повторити і запитала ще раз швидко,хутко,прудко сказала: — Що таке лексичні синоніми!? — Я вам навела приклад правда-істина! Оксана Олександрівна сказала,що все вірно і відповівши ще на три запитання я отримала своїх довгоочікуваних дванадцять балів.
Продзвенів дзвінок, усі пішли на перерву,цей день мені видився цікавим і пізнавальним.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Тверезість належить до найкращих природних якостей людини, яка важлива не тільки особисто для неї, але й для її сім’ї і в цілому для суспільства. Тверезість – це збереження чистоти розуму, чистоти серця від поганих помислів та вчинків, це спроможність бачити світ ясними очима. Тверезість в першу чергу забезпечується відмовою від стереотипів про необхідність алкоголю у житті людини.

Сьогодні існує багато організацій та громадських об’єднань, які, усвідомлюючи критичний стан сучасного суспільства, пропагують тверезий спосіб життя. Такі організації лише пропагують, але нікому не нав’язують тверезий світогляд, тому вибір залежить виключно від кожного з нас.

Сьогодні кожна людина має право отримувати правдиву інформацію при шкоду алкоголю і спроможна зробити свідомий вибір на користь тверезого і здорового образу життя. В сучасному суспільстві вживання алкоголю несумісне з повноцінним існуванням. Алкоголь руйнує сім’ї, підриває суспільні відношення і є основною причиною деградації людини і суспільства.

Тверезий стан і тверезий світогляд сьогодні вважається однією з найголовніших цінностей у житті людини. Тверезий образ життя є єдиною альтернативою запрограмованості наших сучасників на необхідність вживання алкоголю. Тверезе повсякдення, тверезі свята і тверезі застілля – це набагато корисніше, ніж регулярне отруєння алкоголем і п’яні застілля, які складають хибний образ найкращого проведення часу. Міцним фундаментом, на якому ґрунтується тверезницький дух, з якого починається відродження нації, є особистий приклад тверезого життя кожного з нас.

Внести свій вклад в оздоровлення сучасного суспільства має змогу кожна людина, яка тверезо живе і яка не допускає пригощання алкоголем інших, бо вона має тверезий світогляд. Кожна людина, яка має до цього прагнення і готова діяти в цьому напрямі, повинна робити це особистим прикладом, а також переконанням і роз’ясненням.

Люди, які звикли то тверезого життя і тверезого оточення з самого дитинства, будуть завжди більш здоровими і більш щасливими, а тому і більш цінними для нашого суспільства. Саме тому важливо не тільки самому відмовитися від алкоголю, а й тверезо виховувати своїх дітей, не забруднювати з ранніх років їхню свідомість шкідливими звичками.

Наше покоління, наша молодь повинна вчитися не спокушатися, а в разі потреби і свідомо протистояти усіляким впливам, бо тверезість – це запорука нашого щасливого життя, запорука нашого щасливого майбутнього та майбутнього тих, хто знаходиться поряд з нами. Тому я свідомо обираю тверезе життя і закликаю інших якомога скоріше відмовитися від шкідливих звичок.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Як відомо, у кожної епохи свої герої. А хто герой нашого часу, та й що таке це саме «наш час»? Великий Гете сказав колись вустами Фауста:

«…той дух, що духом часу звуть,
є дух професорів і їх понять».

Може, і правда – немає ніякого особливого часу з його духом, а є просто ми зі своїми ідеалами і мріями, поглядами і уявленнями, думками, модою та іншим «культурним багажем», мінливим і непостійним? Усі ми, що бредуть за кимось з минулого в майбутнє…

Слово «герой» прийшло до нас із Стародавньої Греції, воно перекладається як «захисник», «охоронець» та етимологічно пов’язане з ім’ям богині Гери, покровительки шлюбу і обітниць. У латинській мові аналогічне поняття означає «зберігати ціле», в авестійському – «пильнувати». Герой – міфологічний, як правило, син смертної матері й безсмертного батька, як, наприклад, Геракл. Народившись на землі і пройшовши безліч випробувань, він повертається до свого божественного батька, остаточно долаючи свою смертну земну природу і вказуючи тим самим шлях всьому людству.

Сьогодні ми вживаємо слово «герой» в безлічі різних смислів, дуже далеких від початкового. Герої праці і війни, герої книжкові, театральні та кінематографічні, трагічні й ліричні, нарешті, герої «наших романів»… Чому? Може бути, просто тому, що за вікном у нас не полуденне сонце Еллади, а захід Європи, і в свято ми йдемо не на Акрополь, а в супермаркет. Але в будь-якому випадку поняття це хоч і змінилося, але не застаріло. Живе таки в нас щось, що змушує душу, нехай і несвідомо, шукати того, хто міг би служити їй орієнтиром. Адже в герої, як у фокусі, збирається те краще і цінне, до чого ми прагнемо самі. І по тому, які у нас герої, можна судити і про нас самих, про ті цінності, які нам важливі і дорогі.

Нажаль, сьогодні ми майже не знаємо героїв серед реальних людей. Опитування, яке нещодавно провів благодійний фонд, показало, що близько 40% респондентів не змогли назвати навіть одного «​​справжнього героя» України. Близько 20% вважають, що справжніх героїв у реальному житті взагалі немає (серед молоді таких 25 %). Лише дуже небагато назвали Георгія Жукова та Юрія Гагаріна (по 4%), а також відомих в наш час політичних діячів. Найчастіше серед «справжніх героїв» молодь називала Іллю Муромця (20%). Друге місце в числі вигаданих героїв молоді займає бандит Саша Білий з телесеріалу «Бригада». Його вважають «справжнім героєм» 17 % молодих людей. На третьому місці – Штірліц.

Старші покоління часто згадували також Олексія Маресьєва з «Повісті про справжню людину» Б. Польового і Гліба Жеглова з кінофільму «Місце зустрічі змінити не можна» … Експерти та священнослужителі, висловивши обурення, відзначили, що за такі результати «спасибі» слід сказати нашому телебаченню і закликали згадати попередній досвід виховання молоді. За їх словами, раніше було абсолютно ясно, хто є справжній герой». Не знаю, чи варто нарікати на ЗМІ, приймати закони, загрожувати і наказувати, адже ЗМІ – це лише «засоби», не більше того, і проблема, можливо, зовсім не в коштах.

Минули часи, коли нашими героями були Пархоменко і Стаханов, Олександр Матросов і політрук Клочков, Цой і Тальков, і в наріканнях з цього приводу не багато сенсу. Новий час, нові цінності – нові герої, які їх втілюють. Завдяки цим цінностям за ними йдуть, їх приклад наслідують, неважливо, в руслі панівної ідеології чи протестуючи проти неї (а стало бути, стверджуючи якусь свою, як Че Гевара або Павка Корчагін). Може, в цьому і криється одна з причин відсутності сьогодні реальних героїв – в нинішній розмитості цінностей та ідей, неясності, куди і навіщо ми йдемо?

Які цінності повинен виражати герой, щоб стати героєм для нас, до чого прагнути, за які ідеї боротися? А які вони бувають, ці ідеї і цінності, запитаємо ми. Християнські православні? Національні українські? Універсальні, загальнолюдські? Якісь ще? Важке запитання, чи не так? Простіше створити кіношного героя, сконструювавши зрозумілу «чорно-білу» реальність, найкраще військову, де сенс речей до межі простий (на війні, як на війні): тут наші, там вороги, і відразу видно, хто герой, а хто ні. Однак кіно про війну і мир (принаймні, на перший погляд), про життя – дві великі різниці. І якщо на війні зрозуміло, за що битися, – то за що боротися нам, окрім як за власне виживання, абсолютно не ясно. Але… «Герой боротьби за власне виживання»? Не дуже надихає. Та й сама боротьба, її сенс не занадто очевидні для нас.

Так хто ж він , сучасний герой? Чи можна сьогодні взагалі точно визначити, хто він – наш сучасний герой? На мій погляд, це все-таки людина кримінального дії. Вона може бути бандитом, а може бути і міліціонером. Але в кожному разі це той, хто має міцний мускул або таку зброю, щоб миттєво відповісти, вбити кривдника. Це, мабуть , відповідає сьогоднішнім відчуттям людини, яка перелякана, яка затаїла безліч дрібних і великих образ, яку хвилює одне питання: «Хто за мене розрахується?».

Так що ж, в Україні не залишилося людей яскравих, з багатим внутрішнім світом, яких можна було б зробити героями фільмів або вистав, героями для наших співвітчизників? Важко відповісти, адже у мене ще не такий великий життєвий досвід. Але і я бачу, як зараз з’являються групи однодумців… Мені важко дати їм точне визначення. Я бачу боязкі спроби створення нових братств, куди входять люди, об’єднані якимось благородством цілей і готовністю терпіти заради цієї мети. Я спостерігаю це особисто, і це народжує в мені почуття надії.

Герої можуть бути й іншими. Нас частіше привертає більш яскраве і гучне: популярність, успішність тощо. Але, воля ваша, а здається, що в даному випадку «герой» не зовсім підходяще поняття. Є суттєва відмінність між героєм, в якому ми бачимо людину, особистість, і кумиром , в якому нас приваблює лише «ефект», їм вироблений, свого роду «аура», створена навколо нього. І все-таки чогось ще не вистачає, щоб розібратися, хто ж він, справжній сучасний герой?

В одній зі своїх робіт К. Г. Юнг сказав: «Сьогодення» має сенс лише тоді, коли воно знаходиться між «вчора» і «завтра». «Сьогодення» – це процес, перехід, який відривається від «вчора» і спрямовується до «завтра». Той, хто усвідомлює «сьогодення» в цьому сенсі, може називатися сучасним».

Ще раз повернуся у минуле, адже саме у героях того часу – ще раз повторюся, як би ми не ставилися до них, – була одна істотна риса: вони несли в собі зерно майбутнього і були тим більше героями, чим ближче були до того майбутнього, яке вчора ще було неможливим. Варто задуматися: невипадково за підсумками опитувань Юрій Гагарін – один з перших в рейтингу героїв і сьогодні… Чи не в цьому секрет справжнього і завжди сучасного героя?

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

 Вишивка прийшла до нас із сивої давнини. Вона прикрашає рушники, скатертини, сорочки, обруси.
      Дівчата повинні були знати це гарне ремесло. Адже наші предки вірили у чудодійну силу вишивки. В Україні налічувалося дуже багато прийомів вишивання: хрестик, гладь, плетіння, мереження. Використовувались різні кольори. Червоний колір символізував любов, чорний – журбу, білий – надію. Візерунки також мали символічне значення. Калина означала красу та продовження роду, мак – добробут і молодість, барвінок – вірність, волошки – ніжність і скромність, троянди – рух та кохання, соняшник – символ світла та праці.
        Предки передали нам своє чудове ремесло. Воно є окрасою багатьох наших оберегів.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Давайте спочатку дамо визначення,що ж таке «вставні слова».Як каже Вікіпедія: «Вставні слова та словосполучення — це слова та сполучення слів, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до повідомлюваного (Може, ви чули, як пахне земля?). Вставні слова не є членами речення.

«Мова — засіб не виражати готову думку, а створювати». Так говорив видатний український мовозневець Олександр Потебня. Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам —краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Враження. Висхідне сонце» — картина Клода Моне має особливу значимість для світового мистецтва, оскільки її назва — слово враження по — французькому звучить як «імпрессіон» — не тільки поклало початок новому, яскравому стилю в живописі, але й дало йому своє ім’я

Дійсно, картина Моне — це не сюжет, не історія, не замальовка з життя, які завжди були традиційними темами мальовничих полотен. Картина Моне — це дійсні враження: чітке, конкретне враження самого художника, відбите на полотні, і враження, що народжується в глядача, що дивиться на картину

З одного боку, К. Моне вклав у цю картину яскраві дитячі враження, отримані в дитинстві, проведеному в Гаврі, на березі моря. З іншого, художник малював цю картину з натури, в одному з найстарших французьких портів, прагнучи передати найтонші переливи світла, що міняв контури предметів

На картині зображений схід сонця в порту. Величезна куля яскраво — жовтогарячого кольору ще не набрала повної сили, щоб освітити все навколо, тому її вистачило лише на широку жовтогарячу смугу — своє відбиття в морських водах. При цьому відбиття художник малює широкими, потужними мазками — від цього виникає враження, що вона тремтить на хвилях

Сам порт ледь угадується в густому ранковому тумані завдяки щоглам кораблів і високим навантажувальним кранам. При цьому, відбиття у воді всіх будов порту теж губляться в тумані й тремтять на воді, у результаті чого губиться відчуття реальності: де ж зображення дійсне, а де — відбите. Чітко видні тільки човни з рибалками на передньому плані

Картина «Враження. Висхідне сонце» була представлена на першій виставці «Анонімного суспільства живописців, художників і граверів», очолюваного на той час молодим французьким художником К. Моне. Вона мало кого залишила байдужим: хтось захоплювався, хтось дивувався, а хтось відверто покритикував. Як би те не було, картина стала програмною й в історії імпресіонізму, і світового живопису в цілому.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Остап Вишня в українській літературі посідає особливе місце. Як писав про нього Максим Рильський, він «світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця». Творчість видатного українського гумориста відзначається м’яким гумором і глибоким ліризмом.

Особисто мені найбільш усього подобаються його «Мисливські усмішки». У них письменник возвеличує найкращі риси людського характеру, висміює окремі вади і описує чарівну українську природу. Я захоплююся майстерністю Остапа Вишні, який вмів розкрити цілий світ з його болями і радощами, розчаруваннями й надіями навіть у звичайному листочкові.

Не знаю чому, але для мене «Мисливські усмішки» незвичайно привабливі, бо в них письменник поєднав пейзажну прозову лірику і народний гумор, а героями його усмішок стали правдиві і красиві люди рідкісної вдачі. Вони щиро любили рідну природу, бо на полювання виходили не задля того, щоб убити тварину чи птаха, а заради того, щоб для майбутніх поколінь зберегти природу у всій її красі, щоб уникнути її знищення і помилуватися красою навколишнього світу.

Серед багатого різноманіття сатиричних творів української літератури найдобріші й найкумедніші — гуморески Остапа Вишні. Вони веселі і добрі, їх неможливо читати без усмішки. Моя улюблена гумореска Остапа Вишні — це «Зенітка». У ній письменник з добротою і гумором розповідає на диво серйозні і навіть страшні речі. У гуморесці йде мова про події, які відбулися під час Великої Вітчизняної війни.

Головний герой цього твору — дід Свирид. Він розповідає, як під час окупації рідного села йому вдалося знищити аж трьох фашистів. І зробив він це звичайними вилами, які вороги прийняли за справжню військову зенітку. У діда Свирида була настільки велика ненависть до окупантів, що він не побоявся виступити проти ворога з одними вилами. Дід Свирид згадував і про мирні часи, коли «воював» з жінкою. Після війни він залишився самотнім, але не засумував, бо знайшов для себе цікаву справу. Дід став робити іграшки для дітей.

Розповідь героя гуморески «Зенітка» просторічна, цікава й кумедна. Називаючи звичайні речі військовими термінами, дід Свирид робить свою оповідь ще більш кумедною та смішною. У цій гуморесці Остап Вишня незвичайно вдало передав ментальність нашого народу і його любов до Батьківщини. А шедевром розповіді діда Свирида є його оповідь про комічні «сраженія» з покійною дружиною. Не менший сміх викликають і ситуації, у які постійно потрапляє герой гуморески.

Після прочитання гуморесок та інших творів Остапа Вишні виникає почуття гордості за те, що в українській літературі був такий талановитий та неперевершений митець, твори якого й досі не тільки викликають доброзичливий сміх і допомагають сприймати серйозні речі з усмішкою, а й змушують замислитися над важливими життєвими проблемами.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.

Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам’ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.

Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.
Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.