Збільшити або зменшити шрифт тексту : Марфа Яркова — дружина Карипа, але чоловіка вона не кохала. Вона кохала Михайла, хоча той був далеко і мав дружину з сином.  Марфа – тиха, лагідна, чиста душею,  здатна на велике почуття, незрадлива, порядна, вміє відчувати душею, тужить, переживає, страждає, мучиться, знаходить втіху у синові коханої людини. Біль Марфиної душі переходить в тугу і страждання, але витримати можна все, коли серце переповнене світлим почуттям, перед силою якого схиляємо голови.

Михайло – ніжний, чуйний, люблячий батько, вірний чоловік, порядний, працелюбний, відчуває чужий біль, терплячий, сповнений бажанням бачити своїх рідних щасливими, вірить у свого сина, довіряє дружині. Михайло марно сподівався на щастя. Він мав роботу, яка приносила задоволення і радість людям, бо робив вікна, двері, столи, ослони. А в один день став ворогом народу, за що – не знав.  Далеко він був від своєї рідної землі, від своєї єдиної у світі Соні, від синочка. Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружину, ні сина, бо відчував відповідальність за всіх . Передав сину у спадок силу любові невгасиму. Отак і катувався у снігах та морозах між любов’ю та обов’язком, затемав право сказати «моя єдина в світі Соню».

Софія –спостережлива, розуміюча, співчутлива, надійна,вірна і любляча дружина, ніжна і добра мати, мудра, розважлива, сильна духом, терпляча, горе нерозділеного кохання Марфи болем відгукується в її душі. Так, Софія мудра у своїй любові, тому спогади її вже не щемлять, не болять — вони закам’яніли…Михайло писав дружині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Формування характеру підлітка; вплив на його поведінку та світоглядні позиції сім’ї, школи, середовища тощо. Змужніння й дорослішання дитини як розширення її життєвого досвіду: поступової «належності до світу», де більша відповідальність, «де ніхто не має права легковажно, безвідповідально й нерозсудливо ставитися до життя», де суворіші закони та випробування. Самореалізація дитини. Стосунки ровесників (перше кохання й протистояння, суперництво друзів і самоствердження). Діалог поколінь, батьків і дітей, їх стосунків. Морально-етичні проблеми (чесність, підлість, байдужість, безвідповідальність та ін.).

 Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. 

Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Дія Гончара не чуже почуття романтизму. Його герої уміють по-справжньому кохати. Автор найсвітлішими фарбами змальо­вує інтимні взаємини людей. Він розуміє, що кохання — із категорії вічних почуттів. Сила любові не піддається простому осмисленню. Адже кохання — це голос серця. Кожен із героїв Гончара любить по-своєму, і розуміння щас­тя у кожного своє.

Невелика за обсягом новела Гонча­ра «За мить щастя» вирізняється не лише неординарніспо сюжету, неспо­діваною розв’язкою, а й глибиною почуттів героїв новели — українського солдата і молодої мадьярки. Безхмарний початок новели лише підсилює гостроту несподіваних моментів долі й трагічної розв’язки. Перше повоєнне літо… Рядовий Сашко Діденко з нетерпінням чекає де­мобілізації. Завжди усміхнений, у пілотці, з медалями на грудях, розво­зить воду на артилерійських конях. Хвацький водовоз радіє життю і мріє, шо коли повернеться додому, буде в нього і кохання, і тепло родинно­го затишку. За довгі місяці війни він забув як воно цілувати жінку. Од­нак спокій і безтурботність солдата порушила молода і вродлива жниця в червоній кофтині. Він закохався в неї відразу й назавжди, коли вперше по­бачив як вона п’є воду з глека, звабно стріляючи в нього очима. Чорняві мадьярочки-жниці жартували з Сашком, спокушаючи його, відкрито натя­кали на можливість близьких стосунків, а він дивився лише на неї одну — найвродливішу і найзвабливішу…

Кажуть, пізнаєш силу кохання, коли сам по­кохаєш. Настала мить, коли Сашко Діденко, втративши голову, підійшов близько-близько до коханої жінки і дивився на неї так, наче бачив, що на дні її серця «ніщо не боялось його, все ніби ждало цієї миті, цієї зустрічі з ним, ніби навіть довгожданним». Спитав як звуть, назвалася Лорою — Ларисою, ім’я вкарбувалося в його свідомості й стало для нього наймилозвучнішим у світі. Ще встиг побачити сиву волосину, а потім жадібно й нестримно при­пав до її уст. Дівчина відповіла. Ця мить, здавалось, тривала нескінченно…

Сашко Діденко, охоплений великим почуттям, спо­чатку не зрозумів перекошеного від люті обличчя виноградаря, який гріз­но насувався на нього. За мить юнакові пригадалася картина убитого у винограднику радянського солдата, а тут поруч була та, яку він мусив за­хищати перед усім світом. Далі все відбулося як у страшному сні: він ви­хопив трофейний пістолет і вистрілив у розлюченого нападника. Саш­ка Діденка посадили на гауптвахту, вартові співчували йому, пускали до нього мадьярочку-циганочку, носили передачі. Можливо, і помилували б солдата-визволителя, та посипалися скарги місцевих селян на безчинства окупантів. Командування вирішило продемонструвати справедливість но­вої влади і свою неупередженість. Сашкові ухвалили смертний вирок — розстріл, дарма що Лариса відкрито заявила, що солдат не винний, а винна вона. Та хто слухав закохану жінку! Сашка розстріляли в яру. Дива не ста­лося. Сталося те, що мусило статися. Юнак не плакав і не просив пощади. Якби все повлюрилося, він не вагаючись віддав би знову і знову своє юне життя за коротку миттєвість щастя.

Стильові ознаки новели «За мить щастя» явно романтичні — все тут незвичайне, починаючи від літнього пейзажу, спалаху великого кохання з першого погляду і закінчую­чи трагічною смертю героя. Але туї’ трагедія людини викликана антигуманніс- тю. Обставини вбивають і любов, і людяність, і красу, і щастя…

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Євгеній Онєгін — це герой, образ якого витлумачити однозначно не вийде. Скільки не перечитуй роман, всякий раз, піддаючи критиці зроблені раніше власні і чужі спостереження і висновки, будеш відкривати нові грані цього цікавого характеру.
Розповідаючи про Онєгіна, Пушкін створив загадковий, багато в чому автобіографічний образ, який до цих пір трактується читачем неоднозначно. Одні Онєгіна шкодують, інші відчувають до нього гостру неприязнь, треті засуджують, вбачаючи в ньому недалеку і ледачу людину. Так само ставилися сучасники і до автора. Після смерті поета його справу продовжить інший молодий геній, М. Ю. Лермонтов, який пише про Печоріна — героя свого часу, який болісно і безвихідно страждає.

Та чому ж Онєгін зайва людина? Як віддалився він від того середовища, яка його породило? Чому не приживається в суспільстві?

Він народжений хоч і в небагатому, але благородному сімействі, глава якого чесно служив батьківщині і государю, але витрачав грошей багато і без рахунку, що його і згубило. Сам Євген ріс у достатку під опікою няньки і не дуже мучив науками вчителів. Подорослішавши, він придбав всі кращі якості світського нероби, наділеного незвичайним розумом — але розумом незрозумілим, незатребуваним, гострим і трошки лякаючим.

У тогочасному суспільстві додаток розуму якщо і потрібен, то тільки для інтриг та любовних пригод, а тому «в науці пристрасті ніжної» Євген досяг великого успіху. Однак він наділений живим характером, а тому не дивно, що до порожніх великосвітських розваг і забав герой швидко втратив інтерес.

Головний персонаж віршованого роману складений не тільки з недоліків. Йому властива мрійливість, небажання наслідувати, холодність розуму і загострене почуття честі. Відійшовши від порожності і суєтності світського суспільства, Онєгін намагається додати своєму життю сенсу. Він починає читати, береться за перо, але не з необхідності, а від нудьги. Не дивно, що ці потуги терплять фіаско.

Відчуваючи огиду до дозвільного столичного життя, Онєгін без сумнівів відрікається від світу, легко розлучається з Петербургом і відправляється в село. Тут він показує себе паном-реформатором, намагається керувати маєтком, який дістався йому від дядька, однак виходить у нього лише заміна панщини оброком. Вирвавшись з виру світської нудьги, він занурюється в болото сільської туги. Тут, у селі, він знову виявляється чужим. Егоїзм і показна душевна черствість ставить Онєгіна в опозицію до сільського суспільства. Відтепер він приречений на самотність. Він міг би мати друга, якби знав і вірив, що дружба існує. Він міг би любити і був би коханим, якби вірив у це велике почуття.

Мені Онєгіна шкода всією душею, як і всіх героїв роману. Мені сумно думати про загибель романтика Ленського, про долю Ольги, яка лише на трішки розминулася зі своїм щастям, і звичайно ж, про Тетяну, яка залишилася з нелюбом, хоча могла вчинити інакше. Онєгін же опинився на узбіччі життя. Він вже не повернувся в світ, тому що дізнався справжнє життя. Однак і світ, де панувала щира любов і дружба, він теж зруйнував. Він — справжня зайва людина свого часу, і в цьому трагедія цієї людини.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Мольєр — блискучий майстер комедії, у створенні якої він спирався як на літературні, так і народні традиції. Ще в юності письменник захоплювався античною літературою, особливо комедіями Плавта і Теренція, вчився у них способам узагальнення характерів і розробці комічних конфліктів, прийомам побудови композиції та образної системи комедії. Як класицист, Мольєр дотримувався жанрової ієрархії. В його комедіях порушувалися теми реального життя і діяли не міфічні та історичні герої, а образи, взяті з тогочасної дійсності. Письменник надавав перевагу зображенню у своїх персонажах якоїсь провідної риси (марнолюбство, жадібність, лицемірство тощо). Як усі класицистичні образи, герої Мольєра — носії однієї ідеї, вади чи пристрасті. Мова його комедій наближалася до розмовного стилю, що було обумовлено правилами класицизму. Персонажі чітко поділяються на позитивних і негативних, але не є однозначними. Основним критерієм оцінки героїв у комедіях французького драматурга був розум, здоровий глузд. Образи Мольєра — універсальні типи, що також відповідало законам класицизму. Як і всі класицисти свого часу, Мольєр прагнув повчати людство. Він вважав свої п’єси та їх героїв моральним уроком суспільству.

У своїй творчості Мольєр звертався до досвіду Кальдерона, Скаррона та інших драматургів. Із італійської комедії масок він узяв прийоми імпровізації, способи організації вистави, створення правдивих характерів. В іспанській комедії інтриги Мольєра приваблювали захоплюючий сюжет, його логічний розвиток, психологічна мотивація поведінки персонажів. А з фарсу, народного й давнього мистецтва, драматург брав комічні ситуації, теми, образи, що відзначалися великою достовірністю й життєвістю. Спираючись на традиції народного театру, Мольєр розробив і своє розуміння природи та призначення сміху. На його думку, смішне слід видобувати із зображуваної дійсності або навпаки — привносити туди сміх. Але сміх, що викликає комедія, цінний не тільки сам по собі, він повинен мати великий вплив на суспільство: шляхом висміювання вад людей, за словами Мольєра, досягається їх виправлення, тому сміх має надзвичайне суспільне значення.

Французький комедіограф зробив ряд важливих художніх відкриттів, що зумовили подальший розвиток жанру. Мольєр прагнув наблизити комедію до сучасності, але він як ніхто умів бачити в конкретному типове, характерне для всього людства. Його образи, взяті

із  самого життя, надзвичайно правдиві й достовірні. Драматург вважав, що театр має відображати дійсність і вади людей і не тільки розважати глядачів, а й виховувати їх. Він розвивав два види комедії: «комедію характерів» і «комедію положень», нерідко поєднуючи їх. Мольєр використовував у своїх п’єсах співи, музику, танці, що сприяло появі нових жанрів — опери та балету. Письменник умів майстерно з’єднати комічне і трагічне, і це надавало його персонажам особливої виразності. Так, Оргон у «Тартюфі* викликає сміх своєю довірливістю, але в кінці п’єси глядачам стає шкода його, вони співчувають героєві.

Мольєр закликав акторів спостерігати дійсність, відтворювати на сцені інтонації живого спілкування, грати природно й невимушено. Комедії Мольєра просякнуті народним духом, вони ґрунтуються на народних оцінках і поглядах. Н. Буало, який високо цінував Мольєра, дорікав йому за те, що він «надто народний», але саме народність стала однією з найкращих суттєвих рис мольєрівської драматургії.

Творчість Мольєра відзначається всеосяжністю зображення дійсності. У його п’єсах різнобічно висвітлюється життя і аристократії, і буржуа, і представників народу — усіх верств суспільства. Митець писав, що комедіограф «повинен уміти входити і в королівський палац, і в будинок буржуа, і в кав’ярню».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Чи варто в Інтернет-епоху берегти свою репутацію, своє добре ім`я? Адже можна заховатися під будь-яким ніком в Інтернеті та робити там що хочеш. Що бажаєш говорити, що завгодно писати, як попало вертіти та крутити. Люди нещиро обіцяють іншим кохання на все життя, продають неякісні товари, розповсюджують недостовірну інформацію.

Дехто тепер побоюється довіряти інтернет-знайомим через масові обмани. А також з`явилося поняття “троля” — це така людина, яка у Інтернет-спільноті затіває скандали, ображає інших, нецензурно висловлюється. Я вважаю, що епоха інформаційних технологій не дає людям права обдурювати. І також обман не лишається непокараним. Можна знайти шахрая по “ай-пі” адресі, “вичислити троля”. Тому не скажеш, що злодій завжди може сховатися в Інтернет-просторах.

Але існує важливіша причина, щоб змолоду берегти своє добре ім`я. Людина, яка витрачає життя на недобрі вчинки в Інтернеті, все одно отримає справедливу “винагороду” за це в реальності. Просто вона привчається так себе поводити, стає “прихованим тролем” з усіма людьми, близькими також. І опиняється вже в реальному житті в неприємній ситуації. Правда все одно випливає назовні.

Є ще один аргумент на захист позиції того, що до своєї репутації варто ставитися обережно. Від поганих звичок, які людина дозволяє собі в Інтернеті, потім складно відучитися, вчасно відмовитися. Маска приростає до обличчя. Важливо поводитися з людьми так, як ти хотів би, щоб вони поводилися з тобою. Захопившись безкарними поганими вчинками, ми чинимо зло іншим, робимо їм боляче. Але, щоб бути достойною особистістю, гідною звання людини, від такої поведінки важливо відмовитися раз та назавжди.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Екологічна проблема є найпоширенішою в сучасному світі. Науково-технічна революція призвела до змін у природі та значних масивів забруднень. На мою думку, люди мають негайно припинити таке ставлення до навколишнього середовища. 
По-перше, має бути зменшена кількість територій, де планується збудувати фабрики, заводи, полігони або інші об’єкти, що забруднюють природу. Саме через такі установи посівні площі перетворюються на сміттєзвалища, а озера — на болота. 

Прикладом з літератури є новела Олеся Гончара «Залізний острів». Там два головні герої потрапили на ділянку посеред моря, де проводяться військові випробування, через що мало не загинули. Автор засуджує людство за подібну діяльність і вважає доцільним збереження природи. 

По-друге, важка екологічна ситуація інколи може призводити до смертей. Це явище особливо набуло поширення в XX столітті. Низка катастроф показала: люди знищують самі себе через недбайливе ставлення до навколишнього середовища. 

Наприклад, увесь світ був шокований подіями 26 квітня 1986 року, коли стався вибух на 4 реакторі Чорнобильської АЕС. Цю катастрофу недарма названо найбільшою техногенною, адже постраждалих налічується більше сотні тисяч людей. Масштаби забруднення природи величезні: понад 200 тисяч квадратних кілометрів. 

Отже, Ліна Костенко дуже влучно охарактеризувала екологічну проблему: «Хтось вдарив землю в сонячне сплетіння і спричинив конвусії стихій». Проаналізувавши дану ситуацію, людство має прийти до висновку: негайно зупинити подібне ставлення до навколишнього середовище, бо воно призведе до ще більшої кількості жертв і унеможливить життєдіяльність людини на планеті.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Протягом усього нашого життя ми відштовхуємося від багатьох речей близьких нам по духу чи стилю. Ми виростаємо на певних книгах, слухаємо різну музику, вибудовуємо свої особисті уявлення про кіно чи театр, при цьому залишаємо в своїх серцях місце для чогось, справді, святого та особливого.  Не так багато в нашому житті речей, здатних неймовірно стрімко та суттєво посилити відчуття радості, щастя та гордості за власний народ. Тому, мабуть,варто й далі захоплюватися ними, адже вони додають нам яскравих барв. Вдячність за усвідомлення важливості даного фактународжується з досвіду, а досвід – це не лише набутки й перемоги. Це, передусім, знання нашого минулого, яким би воно не було.

Щодо мене, то я завжди опиралась на історію та культуру попередніх століть. Адже мені здається, що в тривалих і безрезультатних пошуках речей, які об’єднують, наші громадяни прийшли до абсолютно очевидного висновку – нас усіх здатна об’єднати любов до рідного краю. Також, коли я думаю про ці останні слова, то перед очима стоїть лише одна беззаперечна постать, адже саме з його слів я зрозуміла, як правильно потрібно любити свій народ та свою землю. Мабуть, досить легко було здогадатись, що мова йде про геніального Тараса Шевченка.

Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок “Кобзаря” великого просвітителя. Творчість цього поета байдужим не залишає нікого. Проходять роки, а його актуальність не згасає, особливо у наших серцях. Він все говорить – а ми слухаємо, аналізуємо, часом і плачемо. У чому ж такий фантастичнийфеномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через два століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі? За життя Тарас Шевченко був видатною і яскравою особистістю.Саме той факт, що він народився і виріс у багатодітній сім’ї селян-кріпаків і ще дитиною проявив надзвичайний потяг до знань і талант митця-художника та поета, свідчить про те, що цю людину подарував українському народові сам Господь.

Він – наш пророк і провідник. Серед найвідоміших митців світу не знайдеться іншої людини, яка б вийшла із самих низів суспільства і досягнула духовних вершин. Тарас Шевченко творив в умовах жорстокого тиску і переслідувань з боку царського режиму. В той же час його творчість отримала визнання в найвищих світських колах імперії. У своїх численних творах відновлював історичну правду й справедливість українців. Філософія його життєвої позиції полягала у визволенні України й українців з імперського гніту. Тарас Шевченко оспівував лицарів національного духу, великих діячів козацької доби всупереч прагненню ім­перської влади швидко стерти з пам`яті народної на­віть згадку про ті часи та події, про тих героїв. Його талант, даний Всевишнім, а також творча праця впродовж всього життя спричинилися до формування життєвої позиції всіх наступних поколінь борців за волю України.

Минуло вже безліч років, але, читаючи його твори «Кавказ», «Неофі­ти», «Мазепа», «Гайдамаки», «Берестечко» та ряд ін­ших, приходимо до висновку, що він писав немов про наш час. Згадаймо, як оцінив Шевченко наслідки страти Гонти і Залізняка: «…над дітьми козацькими поганці запанували». Чи не так сталося після вбивств сучасних лідерів, провідників і героїв? Нагадував Тарас Шевченко й кожному з нас про необхідність вистояти в умовах лихоліть і скрути, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поля» і закликав: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая».Тепер можна сміливо переконатись у тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя.Великий поет казав:

Учітесь, читайте 
І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь…

А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря? У даний час ми мусимо якнайчастіше звертатись до Тараса Шевченка, адже він вчив, що маючи вибір – потрібно завжди обирати свободу,  яку ми зараз так відчайдушно виборюємо.

Читаймо, шануймо і любім духовного батька всіх українців – Тараса Григоровича Шевченка!

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Часто доводиться вибирати, як діяти і навіть ким пожертвувати. Є мета ці жертви і що робити, коли з’ясовується, що жертвувати треба вже самим собою? Напевно, кожен з нас замислювався хоч раз над тим, чи зміг би він віддати життя заради іншої людини. 

Мені здається, що не кожен на це здатний. Є люди боязкі, є холодні і злі, є слабкі. Тільки в міру сильний, сміливий і добрий чоловік може зробити такий подвиг. Ніколи не знаєш, трапиться біда чи ні, не знаєш чи будеш ти потрібен там або тут. Величезну мужність мають люди, які працюють пожежниками, служать в армії і поліції. Ці люди захищають нас з вами, звичайних людей. Вони ризикують своїм життям, рятуючи нас, хоча, можливо, їм не завжди хочеться розлучатися зі своєю сім’єю, не знаючи, прийдуть вони додому чи ні …

В наші дні таких людей, які готові жертвувати собою невистачає,але вони є.

Згадаймо подвиг нашого земляка, Максима Тарнового, який закрив своїм тілом гранату, яка взірвалася під час навчального процесу, і тим самим, врятував життя багатьом іншим солдатам. Такий він солдат, який не роздумуючи пожертвує своїм життям заради порятунку іншого. 

Я вважаю, що він, як ніхто інший гідний звання героя. Я впевнена, це була саама чудова людина на світі: добра, совісна, відповідальна. І в тій ситуації, коли був вибір або він або десятки солдатів, по-іншому він і не міг вчинити.
Хтось скаже: «Навіщо жертвувати собою заради інших, хто вони тобі, для чого вони тобі ???» Я думаю, що не кожен зможе дати чесну відповідь на таке питання, поки сам не виявиться в даній ситуації. Кожен зробить свій вибір сам, це буде вибір його совісті, його честі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Не дарма багато людей стверджують, що за людські поведінку і рішення може відповідати не тільки розум, але і емоційна сторона, тобто, серце. Вміння відчувати серцем, тобто приймати рішення, які базуються не тільки на холодному розрахунку розуму, але і на емоціях, в деяких випадках є недоліком. Але іноді таке вміння дає людині великі переваги, які виділяють її з натовпу і роблять насправді особливою. І саме це й буде розглянуте в даному творі.

Я переконаний, що маю в серці те, що не вмирає. Що саме мається на увазі в даному випадку? По-перше, те, що я, як людина, ніколи не керуюся виключно розрахунком, а завжди вдаюся до використання емоцій і приймаю багато рішень тільки своїм серцем. Сучасний світ влаштований так, що, якщо керуватися виключно власним холодним розрахунком і нічим більше, то життя стане зовсім нестерпним. Ніхто не буде допомагати людям, які потребують допомоги. Всі будуть думати тільки особисто про себе, але ні про кого іншого. Цілком природно і зрозуміло, що така поведінка не несе нічого доброго, насправді, від неї буде лише шкода.

Ті якості, які зберігаються в моєму серці, це співчуття, прагнення розуміти і любити всіх тих, хто мене оточує в певний час. І я впевнений, що ці якості в моєму серці ніколи не помруть. Просто тому, що і я сам точно так само потребую розумінні, терпимості та поваги з боку інших. Не дарма всі духовні книги людства заповідають ставитися з неприхованою добротою до ближніх. З одного боку, саме серце велить людині так чинити. З іншого боку, зле, холодне і ощадливе сучасне суспільство, в якому кожен схильний думати лише про себе і про свої інтереси не дозволяє багатьом приймати рішення, базуючись на велінні свого серця.

Кожна людина може відшукати безліч прикладів з власного життя щодо того, як їй доводилося діяти за велінням серця або наказом розуму. У той час як я точно знаю, що керуюся переважно серцем, а не розумом, тому що це більш людяний шлях, я звичайно рекомендую людям чинити точно так само. Як би вам не хотілося добитися з життя якогось успіху і як би все оточуюче суспільство не намагалося переконати вас у тому, що єдиний шлях до цього – це враховувати лише свої інтереси замість дотримання і чужих інтересів теж, ні в якому разі не можна керуватися винятково тверезими і холодними розрахунками, адже це ніколи і ні за що не зможе зробити вас повністю щасливою людиною.