Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,щоб отримати прощення,необхідно прощати і навіть старатися це робити це завжди першими.

По-перше,за всесвітнім законом прощаючи інших,отримаємо прощення теж наших інколи необдуманих вчинків.

Прикладом слугує мій друг Сергій,він є саме тою людину ,яка не вміє пробачати. Одного разу ми каталися на велосипедах і коли почав його обганяти,то зачепив колесо велосипеда мого друга. Він втратив рівновагу і впав. На щастя,все добре закінчилося. Сергій відбувся синцями. Я допоміг хлопцю піднятися і попросив вибачення,але він не прийняв їх,а тільки щось невдоволено пробурмотів у мою сторону. Минув тиждень,а ми досі не помирилися. В той момент я побачив свого однокласника  Петра ,який сильно завинив перед мною. Я його не міг вибачити,образа «засіла» десь глибоко в серці. Але підійшовши до Петра, привітався і сказав ,що більше не ображаюся на нього ,адже я тепер розумів,як важко не бути прощеним.

По-друге,не вміючи прощати, «руйнуємо» свій внутрішній світ ,наповнюючи його негативом,а хто від цього програє: непрощена людина чи ми?

Яскравим прикладом з літератури є головний герой роману «Хіба ревуть воли,як ясла повні?»Панаса Мирного – Чіпка Вареник. Одна з найголовніших рис,яка притаманна йому генетично – це невміння прощати.«Ще давно,в дитинстві щось лихе,недобре,непокійне заворушилося в його серці». Хоч бабуся вчила Чіпку людей прощати,але головний герой все робив навпаки. Він не тільки «тримав» образу в душі,а ще і жорстоко карав людей,які йому шкодили. Ці риси не допомогли Чіпці стати на сторону добра,перебороти в собі зло. Як ми бачимо,від невміння Варениченка прощати найбільше страждає він сам.

Отже,щоб отримати прощення,необхідно прощати. Завжди треба починати з себе,тому прощаймо першими і отримуймо спокій та полегшення.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що немає більшої любові за материнську. Ненька намагається зробити для своєї дитини все,не вимагаючи нічого взамін.

По-перше,материнська любов найбільш жертовна. Кожна жінка,щоб народити дитину,чимось ризикує. Мама — це та людина,яка найбільше дбає про свого сина чи дочку і відчуваючи їх біль,завжди готова до пожертви. Тому потрібно завжди бути вдячним матері за все,а найбільше за життя.

Прикладом з життя слугує моя сусідка — Галина Іванівна .У неї два дорослих сина. І коли в одного за короткий період часу «відмовила» нирка, мати була готова віддати свою. Операція пройшла добре. Син вилікувався завдяки жертовній материнській любові.

По-друге,материнська любов найбільш великодушна,всепрощаюча. Мати завжди готова вибачити свою дитину. Зможе вислухати та допомогти. Обов’язково потрібно віддячити їй за все,що вона зробила.

Яскравим прикладом є легенда «Серце матері» Миколи Вороного. Заради дівчини юнак «витяв серце» з грудей рідної матері. Велику жертву робить ненька для сина. Їй не шкода власного життя. Вона прощає свою дитину і віддає серце заради щастя «рідної кровинки».

Отже,немає більшої любові за материнську. Тому бережіть її,допомагайте,будьте поруч у хвилини радості й горя. І коли ви подорослішаєте і доб’єтеся успіху,не забудьте про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ви стали такими, якими є.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю, що нелегкими є взаємостосунки людей у суспільстві, тому сучасній людині необхідний етикет.

По-перше,оскільки етикет є нормою взаємовідносин між членами суспільства,то він регулює ці стосунки у всі часи і народи.

Яскравим прикладом є визначна історична пам’ятка «Повчання дітям» ,яку залишив нам Володимир Мономах. Князь був прихильником хороших взаємовідносин в державі. Тому «Повчання дітям» — це зразок повчань і перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді. В цьому творі Володимир захищає інтереси русі,а головне – він намагається змінити стосунки в державі,демонструючи власний приклад. «Повчання дітям» — це своєрідна Біблія,яка навчає нас норм етикету.

По-друге, людина,яка володіє нормами етикету, є харизматичною,тобто її поведінка це взірець для наслідування. Такі люди є «світлом серед темряви».

Прикладом слугує новела «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника. Марфа — сусідка Софії та Михайла,батьків оповідача. Жінка одружилася з нелюбом і любить іншого чоловіка. Її кохання до Михайла сильне,чисте і незаздрісне,але вона не претендує на чуже щастя. ЇЇ почуття не згасають навіть тоді,коли чоловіка відправили до Сибіру. Образ Марфи дає нам шанс замислитися,її любов до Михайла дається вищою силою,тому має право на існування. Поведінка жінки є взірцем для наслідування, «яскравим променем харизми».

Отже, сучасній людині етикет є необхідним. Тому намагаймося вчити правила і дотримувати норм,щоб бути хорошим прикладом для наслідування,як в державі ,так і в сім’ї.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Що потрібно людині для щастя? Таке питання хвилює людей здавна, але однозначної відповіді дати важко. Те що робить нас щасливими для інших може не приносити радості. У творі викладені думки окремої людини. «В чому полягає щастя людини?» Відповідь на це питання – неоднозначна. 

Комусь потрібне визнання, комусь – гроші, а комусь достатньо сімейного затишку. Особисто для мене щастя – це парадоксальне відчуття. Буває тягнеться воно довго і так добре на душі стає. А буває – настає зненацька. Наприклад, перевівши стареньку бабусю через дорогу. Щасливим мене роблять найпростіші деталі: здорові батьки, друзі поруч, улюблений песик. Також відчуття щастя мені дарує весна. Коли перше тепленьке сонечко зігріває своїми промінчиками. Все навколо прокидається, оживає і стає так добре та тепло на душі. 

Для мене дуже важливо аби мої рідні були здорові. Щодня бачити посмішку на їх обличчі – справжня радість, без якої я не можу жити. Як же зробити людину щасливою? Напевно, достатньо зробити приємний комплімент про зовнішність і її очі засяють по-іншому.  Я вважаю, що людина не може бути щасливою без можливості проявити свої почуття. Також, не менш важливим, мати заняття до душі, яке б приносило задоволення. 

Отже, хоч щастя для кожного різне, та викликає воно в нас абсолютно однакові відчуття. Тому, вірте в своє щастя і воно обов»язково до вас прийде.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що до чистої мети треба йти чистою дорогою. Кожне хибне рішення або підлий вчинок приведе тебе до «брудної» цілі.

По-перше,подібне породжує подібне:добро породжує добро,а зло породжує зло. Тому й сама мета може докорінно змінитися залежно від того ,у який спосіб її досягають. Крокуючи до цілі,потрібно приймати рішення,які в майбутньому дадуть тільки позитивний результат. Звичайно,є випадки коли для отримання результату використовують «брудні» методи.

Прикладом з історії є інквізиція часів Середньовіччя. Вона знищувала певні «злочини» з точки зору релігійних законів. Найбільше від неї страждали вчені,які своїми працями змогли довести те,що суперечить католицькій церкві. Тих, хто не хотів розпрощатися з своїми переконаннями жорстоко карали. Ось так завдяки «брудним» справам Свята Інквізиція змогла дійти до мети і стати «найвідомішою» через значні масштаби своєї підлої діяльності.

По-друге,обдурити можна когось,але не себе. Всякий переступ – це гріх перед власним сумлінням. За свої вчинки насамперед відповідальні перед совістю. Потрібно пам’ятати що обман може везти за собою ще «вагон» неприємностей.

Прикладом з літератури є поезія Григорія Сковороди «всякому місту — звичай і права». Тут автор сатирично зображає панів,купців,дворян,які незважаючи на моральні принципи намагаються знайти вигоду в матеріальних речах. Сковорода ображує аморальних людей та «підносить» розум та чисте сумління,бо завдяки цим рисам можна дійти до чистої дороги.

Отже,щоб дійти до чистої мети,потрібно йти світлою дорогою, один хибний крок призведе до змін. Тому потрібно йти чесними шляхами і досягати мети лише правдивими діями.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що потрібно цінувати те,що маєш ,а не те про що мрієш. Коли ми почнемо це усвідомлювати,то станемо щасливішими.

По-перше,мріючи про майбутні звершення , людина втрачає час,який можна використати на самовдосконалення, здобуття нових знань. Потрібно пам’ятати, що час повернути назад неможливо. Тому мусимо реально оцінювати свої шанси на досягнення цілі. Хтось скаже скаже,що модна  і само вдосконалитися,ще й досягнути своєї мети,але приказка говорить: «За двома зайцями не гонись,бо й одного не піймаєш».Тому потрібно йти до мети,яку насправді можна досягнути,не жалкуючи про втрачений час.

Яскравим прикладом є головний герой новели «Я(Романтика)» Миколи Хвильового. У своєму житті «Я» мав дві великі радості: загірну комуну і матір – прообраз Марії.Ці сили породжували в його душі протистояння добра і зла. І тут він стає перед вибором:вбити рідну матір,тим самим показавши свою фанатичну відданість революції і жагу до майбутніх звершень або залишити неньку живою,проявивши свою слабкість перед соратниками,але зберегти духовний спокій. Він вибирає перший варіант і втрачає те,що має,з думкою,що його мрія здійсниться. Цим вчинком «Я» «вбиває» в собі людину, ставши жорстоким тираном Революції.

По-друге,коли людина не цінує те,що має,а живе в мріях,то втрачає сенс реальних подій,не розуміючи ,що майбутнє будується сьогодні.

Прикладом слугує життєва історія мого друга Петра. Його батьки мали хороші фінансові можливості і могли купити сину дорогі речі. Виходило так,що речам Петро приділяв більше уваги,ніж навчанню і батькам. І ось після тривалої хвороби помирає батько хлопця. Син був готовий віддати все заради того,щоб тато, залишився живий. Він не цінував те,що мав,за це поплатився.

Отже,потрібно завжди цінувати те,що маєш,а не те,про що мрієш. Щоб бути щасливим і добрим треба жити сьогоденням,а не в мріях.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :  Якщо очі — дзеркало душі, то мова — душа народу. Навіть у сучасному дуже глобальному світі люди завжди прагнуть об’єднуватися в якісь співтовариства або колективи. Таким же великим співтовариством є і народ. Але кожна спільнота, будь то невеликий колектив або цілий народ, завжди прагне мати щось спільне, щось таке, що дійсно ефективно об’єднує людей і дозволяє їм проводити спільну і узгоджену політику, а також при необхідності протистояти опонентам або конкурувати з ними. Однією з таких важливих складових для будь-якої спільноти, в тому числі і для народу, є мова. Більше того, мова настільки важлива, що без неї народ іноді неможливо собі уявити.

У всі часи історії існувала величезна кількість українських письменників, які прагнули показати всім з наших співвітчизників, що мова для нас є дуже важлива. Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Леся Українка та багато інших не тільки описували важливість мови для народу України і української нації, а й настільки віртуозно і вміло використовували рідну мову, що напевно у всіх читачів їхніх творів виникало непереборне бажання читати, писати і розмовляти українською мовою. Ці великі люди займалися популяризацією української мови абсолютно не даремно, адже вони розуміли, наскільки вона важлива для формування сильної української нації та подальшого ефективного відстоювання її високого статусу у протидії з іншими націями. Звичайно, мова сама по собі не дозволить країні добитися успіху, але вона служить сильним об’єднуючим фактором, який дійсно може в критичний момент зіграти дуже важливу роль в суспільному, політичному та соціальному житті будь-якого співтовариства.

Варто сказати, що українська мова, яка нині стає все більш популярною і часто використовуваною, заслуговує справжньої гордості серед тих, хто нею володіє. Щоб зрозуміти це, досить пригадати тривалу і досить складну українську історію. Довгий час Україна не мала власної незалежності, переживала вкрай непрості часи, але, тим не менш, українська мова продовжувала існувати. Вона не зникала, тому що її використовували як люди творчі, так і звичайні люди. Думається, що завдяки збереженню мови за весь цей час зберігся і народ України.

Кожен народ іноді стикається з дуже складними періодами у своїй історії. Щоб зберігати віру в майбутнє, в прихід хороших часів народного єднання, народу необхідно щось, що його дійсно об’єднує. Звичайно, таким фактором об’єднання є і мова. Завдяки їй народ України зберіг пам’ять про своє коріння, і продовжуватиме зберігати її ще дуже довго.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У світогляді українського народу дитина постає Божим посланцем. Сім’я, де не було дітей, вважалася неповноцінною. В народі завжди обстоювалася думка про те, що кожна сім’я повинна мати багато дітей. Не випадково у весільних піснях висловлювалося побажання: «Мати дітей повну хату», «Дасть Бог дітки, дасть і на дітки», «Нащо більший клад, коли з дітьми лад». І навпаки, про сім’ю, що не мала дітей, казали: «Без гілок — не дерево, без дітей — не сім’я».

Вічні сімейні цінності: подружня вірність, жіночність і мужність, батьківство і материнство — ось ті фундаментальні цеглинки суспільства, які на сучасному етапі життя України як самостійної держави, потрібно відроджувати й плекати. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім — народжувати дітей. Коли ж звернемося до нашої історії, то побачимо, що здебільшого родини наших предків були багатодітними, згадаймо родини видатних людей: Косачів, Коцюбинських, Драгоманових, Шептицьких та ін. І виховання дітей у таких сім’ях мало чітко окреслений народний характер: рідна мова, звичаї, традиції, обряди, ритуали та символи, бережливе зберігання та передача з покоління до покоління досвіду родинного виховання.

Саме зараз українська родина починає повертатися до цих невмирущих джерел, адже саме в родині дитина здобуває перші уроки життя.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що сучасним людям важливо бути милосердними. Тільки з цією чеснотою світ наповниться добром.

По-перше, за законом всесвіту,творячи діла милосердя,сподіваєшся отримати їх для себе,якщо не від цих людей,то від інших.

Прикладом слугує повість «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка. Наум Дрот – люблячий батько і вірний чоловік. Саме він наділений кращими рисами милосердної людини. У родині Наума ніколи не було конфліктів,селянин був дуже побожним. Тільки одне турбувало їх з Настею:у них не було дітей. Дрот у всьому сподівався на «волю божу», і Всемогутній «послав» їм дитину. За свої добрі справи, милосердя до інших і християнське смирення чоловік був ви нагороджений.

По-друге,немає більшої любові,ніж віддати іншому найдорожче,найважливіше для тебе. Чинячи так,наповнюємо цей світ добром та світлом.

Прикладом слугує життєва історія чоловіка з мого селище – Назара Польового. Він людина,яка віддала своє життя заради щастя інших. Назар нічим не особливим не відрізнявся,працював,допомагав матері, утримував сім’ю,але коли розпочався збройний конфлікт на Сході,то він один з перших «кинувся» захищати волю України. Звідти за декілька місяців повернули не людину,а холодне тіло. Він — «Кіборг»,який стояв до останнього в Донецькому аеропорту! Найдорожчим для кожного є життя,а Назар віддав його заради інших. Я не можу уявити,наскільки важко його матері було тоді,але твердо можу сказати,що вона виростила героя,який є прикладом для наслідування.

Отже,сучасникам важливо бути милосердними,бо саме ця риса характеру вирізняє їх від інших і робить справжніми людьми. Тому творімо добро,будьмо співчутливими до інших – і тоді світ навколо нас стане добрішим і світлішим.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що прагнення володіти світом неможливе тоді,коли людина не володіє собою.

По-перше,володіти собою – це удосконалити свій характер,поведінку,виховати силу волі.

Прикладом слугує життєва історія австралійця Ніка Вуйчіча. Цей чоловік народився без рук та ніг,проте здобув дві вищі освіти,навчився плавати,друкувати на комп’ютері. У нього красуня-дружина та маленький синочок Скільки всього змогла досягнути ця людина без кінцівок! Нік завжди наголошує: «Невдача – це не кінець. Головне – як ви фінішуєте». Ця людина «закохала» в себе мільйони,а все завдяки вол до життя і прагненню оволодіти собою.

По-друге, володіти собою – знаннями необхідними у житті.

Прикладом слугує головний герой роману «Місто» Валер’яна Підмогильного – Степан Радченко. Його метою було завоювати місто,щоб відродити село. Цей шлях був важким,але чоловік зміг здобути освіту в університеті і розгледіти в собі талант письменника. Зрозумівши,що йому подобається писати твори,почав ще більше вдосконалювати свої знання: ходив часто в бібліотеку,багато читав. Оволодівши своїм розумом і собою сповна,Степан Радченко відчув у собі впевненість і остаточно залишився в місті,ставши хорошим письменником.

Отже,володіти собою – найбільша влада,бо підкорити себе значно складніше,ніж весь світ.