Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я цілком погоджуюся з цитатою Ліни Костенко,що чужа душа – то тихе море сліз,плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.

По-перше,осуджуючи інших,сподівайся,що колись і ти «оступишся», бо немає людей безгрішних.

Прикладом слугує роман у віршах «Маруся Чурай»,який написала Ліна Костенко. Маруся – дівчина з козацького роду,всі її поважали не тільки через славного батька,але й за те,що в неї великий дар складати й співати чудові пісні. Коли дівчина зневірилася в коханні,вирішила випити отруту,щоб покінчити життя самогубством,але зілля випадково випив Гриць. Безневинно Маруся потрава під суд. На щастя,Іван Іскра врятував її від смерті, та й Хмельницький наголошував: «Вона ж є як голос України. Це – пісня наша. Це – душа». То чи мали право люди судити дівчину не усвідомлюючи ,що діялося в її душі?

По-друге,осуджуючи,очорнюючи,людина наповнює всесвіт злом,що неодмінно сане приволом до ненависті,розбрату та іншого негативу,від якого терплять усі.

Яскравим прикладом слугує біблійна історія. Марія Магдалина – свята мироносниця, яка прославилася своєю чистою,безмежною любов’ю до Ісуса Христа. Євангеліє оповідає,що вона була з Господом у найважчі хвилини його життя. Багато хто зневажав Ісуса,весь цей парад – скупчення негативної енергії,яка з легкістю розповсюджується. Тому не осуджуймо людей, щоб світ не перетворився на «злу, сіру масу».

Отже,не осуджуй інших і сам не «оступишся». Відступай від зла і роби добро,бо саме воно врятує світ.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп’ютерів, ноутбуків, мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу. А я думаю, що це абсурд.

Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці, читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.

Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати. Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А тепер можна читати з монітора комп’ютера, роздрукувати твір на аркушах паперу або користуватися спеціальним пристроєм — «електронною книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.

Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить «живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця. Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до рук, погортати, вона пахне друкарнею.

Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтернет. Я пам’ятаю, раніше ми обмінювалися книжками, а потім обговорювали, що кому сподобалося. А тепер попросиш книгу, а у відповідь: «Скачай в Інтернеті». Не всі розуміють, що читати «живу» книгу приємніше, а потім хочеться поділитися тим, що прочитав.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Сьогодні вранці я прокинувся від якогось дивовижного перед­чуття. Щось змінилося у світі, але що саме, я поки не розумів.

Я вийшов на вулицю — і аж завмер від несподіванки. Здавалося, що все навколо перемінилося завдяки втручанню якогось чарівника. На землі панувала казка. Все навколо: і дерева, і кущі, і земля, і дахи
 удинків, і машини біля під’їзду — було вкрито білим блискучим

пухнастим снігом. Захотілося скоріше повернутися додому. Зібрати друзів, взяти сани — і скоріше бігти на вулицю. Хотілося встигнути насолодитися морозним прозорим повітрям, ліпити сніжну бабу, ки­датися сніжками, кататися з гори на санях.

У цьому році сніг випав саме напередодні Нового року. Тато вже приніс ялинку. Скоро в нашій оселі буде пахнути мандаринами й шоколадними цукерками. Батьки приготують подарунок, але, за звичкою, будуть вимагати від мене писати лист Діду Морозу.

Я люблю це свято, бо знаю наперед усі його приємні сюрпризи. Люблю не тільки тому, що на Новий рік можна не спати всю ніч. Люблю тому, що рівно о дванадцятій можна буде з-поміж усіх мрій обрати найголовнішу, — і вона обов ’ язково здійсниться у наступному році. Про що я мрію? Мені хотілося, щоб у школі запанували нові порядки. Хочу, щоб в наступному році вчитися було весело й при­ємно, а, найголовніше, не треба було кожного дня виконувати домашнє завдання. У цьому році я навчився кататися на велосипеді, а у на­ступному хотів, щоб у мене був власний велосипед. Хотів, щоб вига­дали якомога більше нових комп’ютерних ігор. Чесно кажучи, таких бажань у мене було безліч, але раптом, вражений красою навколиш­нього світу, я відчув мізерність своїх мрій. Якісь вони дрібненькі! Хоча, з іншого боку, велике бажання навряд чи здійсниться. Люди, як завжди, будуть неуважні до рідних. Будуть продовжуватися війни, десь пануватиме голод і невиліковні хвороби.

Що ж я чекаю від Нового року? Напевно, мені б хотілося, щоб урі люди мали можливість у цю святкову ніч зустрітися з рідними і задумати щось на наступний рік. І щоб ці мрії обов’язково здійсни­лися! Бо якщо є мрії, віра у майбутнє, Новий рік обов’язково настане!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов’язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. 

Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян.

 Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. 

I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я погоджуюся з цитатою: «Вітер задуває свічку,але роздуває вогнище».

По-перше,будь-які негативні прояви у стосунках між людьми,наприклад:  ревнощі,конфлікти – можуть «загасити» ті щирі емоції,почуття, які «будувалися» роками.

Прикладом слугує моя життєва історія. Я маю багато друзів,але справжніх – двоє. Раніше Їх було троє,але останній — Назар,став ворогом. Ми знали один одного з початкової школи. Проходив час – і стало помітно,що Назар почав виділятися серед нас. Він почав вживати грубі,лайливі слова,ображати нас ,зневажати,хоча ми сприймали це,як жарт. Пізніше хлопець взагалі про нас забув і зв’язався з поганою компанією,але я його пам’ятав ,як хорошого друга. Одного ранку,йдучи до школи,я зустрів Назара,якого довго не бачив. Після нещирого привітання він сказав мені багато неприємних слів і почав «обливати» брудом нашу компанію. Більше ми не спілкувалися. Його негатив «загасив» ту щиру дружбу,яка була між нами.

По-друге,якщо негативні відчуття «нашаровуються» то зрештою можуть повністю знищити стосунки,навіть перерости у трагедію.

Прикладом слугує Галя Гудзь – жінка Чіпки Вареника – головного героя роману «Хіба ревуть воли,як ясла повні?» Панаса Мирного. Дівчина завжди підтримувала чоловіка і бачила в ньому тільки найкраще. Але з часом її думка про Варениченка змінилася,бо Чіпка крав ночами,випивав. А видовище страшної розправи,яку влаштував цей бунтар над безневинними людьми,остаточно зламало Галину. Самогубство стало їй порятунком від ганьби. Всі негативі емоції «тиснули» на неї,нашаровуючись. Молода жінка повісилася.

Отже,стараймося «не роздмухувати вогню» і оберігати «свічку від вітру». І тоді ваші стосунку з людьми  будуть щирими та взаємними.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Неоціненним є той художній внесок, що зробили в епоху Відродження такі майстри, як Мікеланджело, Браманте, Леонардо, Рафаель, Джорд жоне і Тишан. Цим художникам випала особлива доля Адже окрім неповторних Індивідуальних рис кожного з ренесансних етапів, велике значення має загальна динаміка поступального розвитку всієї епохи загалом у цій динаміці є свій зміст свій історичний пафос. Лінія цього розвитку різноманітна, у своєму русі в часі вона поряд з окремими коливаннями фіксує більш Істотні закономірності росту і сходження. Хронологічний період (1490—1530рр.) унаслідок цього назвали епохою Високого Відродження.

Новий виток у розвитку суспільства поставив перед мистецтвом нові завдання — відновлення художньої мови як у поезії, так і в живописі. Відродження, якщо так можна сказати, «зупинило свій вибір» на образотворчому мистецтві, де художні образи за виразністю набагато перевершували літературу, музику й науку.

Творчий і життєвий шлях Мікеланджело займає майже дев’яностолітній період історії Італії. Творчість великого майстра не обмежується рамками Високого Ренесансу. У межах цього періоду минула лише перша половина його творчого шляху. На відміну від переважної більшості інших майстрів цього етапу, діяльність яких вичерпувалася саме цим проміжком часу, Мікеланджело зберіг усю повноту творчої активності й у наступній, фінальній фазі епохи — у період Пізнього Відродження. Звідси видно, що творчість Мікелачджело оголошує два найбільші етапи, кожний з яких позначений колом ідей і образів різної спрямованості, своїми особливими засобами художньої мови.

Слід зазначити ще один важливий момент — протягом усього життя, що прийшлося на обидва етапи ренесансного мистецтва, Мікеланджело завжди знаходився в авангарді художнього процесу, був провідником у пошуку нової художньої мови, визначаючи своєю творчістю магістральну лінію епохи. У чому ж причина цієї обставини, що настільки помітно виділила Мікеланджело серед інших великих майстрів XVI ст.? Тут зіграли свою роль два взаємозалежні фактори: насамперед — специфічні особливості його художнього світосприймання творчого методу, а потім — всебічна обдарованість, що дозволила Мікеланджело з такою надзвичайною енергією виявити себе у всіх видах пластичних мистецтв.

Мікеланджело обрав скульптуру, хоча його образотворчість за Майстерністю й силою буде однаково великою і в цьому виді мистецтва. Вже в ранніх скульптурних роботах Мікеланджело знавці виявляють істинний масштаб його дарування. У створених шістнадцятирічним юнаком невеликих рельєфних композиціях «Мадонна біля сходів» і «Битва кентаврів», безумовно, немає Нічого учнівського. Мало сказати, що вони демонструють сміливу й упевнену Майстерність, — вони явно випереджають свій час.

У 1505 р. на запрошення папи Юлія II Мікеланджело переїжджає до Риму. Йому доручене створення папської гробниці. Розроблений майстром проект був грандіозний: передбачалося спорудження монументального мавзолею, що включає сорок скульптур і бронзових барельєфів, які Мікеланджело збирався виконати власноручно. Цьому задумові, однак, не судилося здійснитися. Юлій II охолонув до своєї ідеї починання і зневажливо поставився до Мікеланджело, після чого майстер самовільно залишив Рим і повернувся до Флоренції.

Творчий і життєвий шлях Мікеланджело зайняв майже дев’яностолітній період історії Італії: від «Битви кентаврів», прологу його мистецтва й одночасно одного з початкових творів класичної фази Ренесансу, до «П’єта Ронданіні», епілогу художньої діяльності великого майстра, твору, де в самому характері світосприймання й засобах художньої виразності скульптор настільки далеко відійшов від ренесансних норм, що тут можна говорити про його внутрішню близькість хіба лише до пізнього мистецтва Рембрандта.

Мікеланджело є одним із найбільших творців в історії світової культури. У його творах у поетичних образах виражені пристрасті й протиріччя, муки і всеосяжна любов. Він любив своє століття таким, яким йому було призначено бути. Його натхнення і людяність, громадянськість і майстерність злилися у високій і нерозривній єдності. Про біль свого серця він розповів усьому людству у своїх віршах.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що книжка здатна змінити життя людини. Кажуть: «Книга вчить ,як на світі жить»,адже вона має певний вплив на людину.

По-перше,з книги ми черпаємо мудрість,досвід. Тому вона творить людину,живить її розум,наповнює життя змістом.

Прикладом слугує головний герой роману «Місто» Підмогильного – Степан Радченко. Він є вихідцем з села,який прагне «закріплення» в місті. Чоловік захоплюється літературою,книги роблять його рішучим,енергійним. Саме завдяки їм він зміг стати письменником. На жаль тоді його мета вже не була такою світлою,але завдяки читанню він зміг досягнути «вищого» рівня життя.

По-друге,часом у книжках ми відкриваємо для себе ті істини,які наче були на поверхні,але недоступні для нашого розуму.

Мій друг Микола є людиною,яка не розуміла справжнього сенсу прочитаного. Ми з ним віруючі люди і ось одного дня він мені сказав,що прочитавши Біблію,не побачив в ній чогось надто повчального. Тоді я йому пояснив,що в біблійних словах є ще й інший прихований зміст і навів декілька прикладів. Я побачив ,що він став по-новому дивитися на цю Книгу книг. Сказав,що тепер перечитає її знову,щоб відкрити для себе справжні істини та змінитися на краще.

Отже,книга здатна змінити життя людини,наповнити його змістом. Вона – мудрий,вірний друг,який супроводжує нас протягом усього життя,змінюючи його в кращу сторону.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Жодне свято не освячене такою таємничістю, як Велико-день. У кожній сім’ї підготовка до нього — це справжнє магічне дійство. Зазвичай, я теж намагаюсь взяти в ньому участь. Оскільки випічкою паски та приготуванням страв займається моя мама, я беруся за виготовлення писанок і шкрябанок.

Передусім готую робоче місце та інструменти: фарби, пензлик та голку.
Починається робота з приготування яєць: одне варю звичайно, а інше — у воді з лушпинням цибулі. Коли яйця зваряться і вистигнуть, беру спочатку коричневе яйце (з цибулиння) і роблю шкрябанку. Для цього «циганською» голкою вишкрябую візерунки. Білі, на темному фоні, вони виглядають особливо привабливо. Віддаю перевагу симетричним візерункам.

Писанку виготовляю по-іншому. Спочатку витираю яйце ватою з розчином спирту. Потім набираю у склянку води, кладу яйце на підставку, тоненьким пензликом, який увібрав у себе магію фарб, чіткими рухами наношу візерунок.
Робота ця клопітка і потребує витримки, сумління та часу.Зрозуміло, мої писанки та шкрябанки не такі, як у справжніх майстрів. Але рідні завжди хвалять мою працю.

Завдяки витворам мого мистецтва наш великодній кошик завжди барвистий, яскравий і є частинкою моєї душі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Мати… Найрідніша у світі людина. Немає жодного поета і письменника, який би не присвятив свого твору матері. Найніжнішими, найщирішими словами писали про свою матір А. Малишко, В. Сосюра, В. Симоненко, Є. Гуцало, О. Довженко, Д. Павличко, Д. Білоус, Гр. Тютюнник та багато інших. Різних відтинків набирає це слово у кожного з письменників: мати-учитель, мати-оберіг, мати-Україна. І для всіх, звичайно, образ матері — це символ дитинства, найдорожчих і найбезтурботніших років, бо саме в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру.

З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. В тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляється матір в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в нас кращі риси людяності й добра. Закривають грудьми, навіть ціною власного існування від усього лихого. Та не можуть матері захистити своїх дітей од війни, коли вона палить рідну землю, одривають від серця юних синів і посилають захищати Вітчизну. Мабуть, війни найбільше спрямовані проти матерів. Над полеглими завжди схиляє своє обличчя Мати-Вітчизна — уособлення всіх матерів рідної землі.

Матері… Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і стоять на початку всіх наших доріг, стоять і бажають нам добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі. Вони мудро і терпеливо зносять те, що їх витісняють з синівських і доччиних сердець обранці й обраниці, спочатку кохані, потім дружини й чоловіки. Аби тільки щасливо жилося їхнім дітям.

Рідна мати і рідна Україна — два крила любові, два крила несуть українську душу через віки, і не в’януть у вічному польоті, бо тримає їх на світі материнська любов.

Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста — промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. Мати — це мить і це вічність, бо вона завжди з нами, вона живе в нас в і наших дітях та внуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.

А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тільки одне слово — як остання надія на порятунок: «Мамо!»

Слово мамо Великеє
найкращеє слово.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Мати… Пригадайте, коли ви бачили рідну неньку без роботи? Я свою — ніколи. Жодної хвильки не відаючи відпочинку, материні руки знаходять роботу. То вона щось вишиває, то готує тісто для пирога чи хліба, то щось пере або просто поправляє на столі скатертину. Так багато в житті переробивши, материні руки не зупиняються ні на хвильку, вони постійно в роботі, і та робота нагадує мені чимось священнодійство. Мамині руки завжди пахнуть чимось.

Чи свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом чи петрушкою і терпким гудинням огірків, або яблуками, грушами і медом у Спасівку, а то просто осіннім полем, або шпарким морозцем і снігом, або першими весняними бруньками… Мамині очі… Вони, постійно освітлені з середини м’яким живим сяйвом, наче видиме вираження її душі. Це погляд самої щирості, самого добра. Здатність робити добро, вловлювати красоту рідної землі дано далеко не всім людям. Але мені здається, що моїй мамі ця риса характеру властива. «Дурний і радість оберне в горе, розумний і в горі втішиться», — чув я від неї багато разів. її обличчя, як сонях до сонця, завжди повернене до радості, до діяння добра. І я сам також ще з дитинства жадібно вловлював красу оточуючого світу. Як радіємо усі ми, коли після довгої важкої зими приходить весна! Кожен її крок — як перемога. «Багато людей живуть заздрістю, визиском, злом, — казала нам у дитинстві мама. — Не радіють ані весні, ані пташиному гомону. І тому очі в них каламутні, тьмяні. Вони як сліпні, а зі сліпого що можна спитати?» Мама моя вчила мене з дитинства поважати людей, бо від того, як ти ставишся до оточуючих, залежить і їх ставлення до тебе. Вона навчила працювати так, щоб приносити радість собі і іншим. Вона навчила мене доброті, людяності, чуйності. А мамина пісня! Я не пам’ятаю, які пісні співала мати мені, коли я був немовлям. Але зате я напевно знаю, що це були такі ж пісні, які співала вона й моєму молодшому братикові:

Рости ж, синку, в забаву, Козачеству на славу…

Мамин власний приклад теж багато значить для дитини. І я, дивлячись на маму, яка завжди в роботі, навчився не витрачати даремно свого часу, а творити якісь, хай і маленькі, але добрі справи: допомагати мамі, захищати молодших, поважати старших. Я вдячний своїй мамі, бо все хороше, що я маю, — то від неї.