Збільшити або зменшити шрифт тексту : У кожного з нас — безліч різноманітних справ. Виконуючи складні завдання, ми і покладаємося всі на власні сили, і сподіваємося, що поруч є люди, які порадять і допоможуть.

Твір до ЗНО: Що ж мотивує нас до дії більше — віра в себе чи впевненість у підтримці друзів, рідних, однодумців?

Я вважаю, що найбільше мотивує нас до дії впевненість у підтримці друзів, рідних, однодумців.

По-перше, саме ці найближчі люди знайдуть слова підтримки у потрібну хвилину, підкажуть та порадять. Вони будуть близько, коли вам буде сумно, вони зігріють, коли буде холодно, вони знайдуть у вас силу і змусять продовжуватися боротися , навіть тоді, коли ви думаєте що сил вже немає.

Прикладом може слугувати історія моєї сім’ї.Тут завжди підтримують один одного. Що б не сталося, я впевнений, що мене оточують надійні люди, і, куди б я не впав, мене завжди спіймають і підтримають. Коли я беру участь в змаганнях, чи конкурсах всі друзі й рідні вболівають за мене.Вони щиро радіють, коли я займаю призові місця. Моя перемога — це і їх перемога також.На мою думку, саме фактори підтримки дають тобі впевненості долати всі перешкоди.

По-друге, якщо у тебе є підтримка, то ніяких ворог тобі не страшний. Що б то не було ти завжди знаєш , що є людина, яка не тільки думає за тебе , але й підтримує у важких ситуаціях.

Прикладом з літератури може слугувати новела «Момент» Володимира Винниченка. Хоча тут зображається історія кохання — світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя. Проте саме в цій новелі показана справжня підтримка на фоні сліпого кохання. Перебігаючи кордон герої не тільки морально підтримували один одного, але й фізично, мимоволі захищаючи від куль. Тільки з такою впевненістю вони змогли подолати цей кордон, перемогти смерть.

Отже, найбільше мотивує до дії впевненість у підтримці друзів, рідних, однодумців.Без підтримки рідних, багатьом з відомих сьогодні людей навряд чи вдалося б досягти тих вершин, які вони підкорили, навряд чи вони б набрилися впевненості  і були б змотивовані на подвиги.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Життя і мрія — нерозлучні супутниці, бо жити без мрії- це перетворити життя в бездушне існування, але ж як часто прекрасні мрії розбиваються об сувору реальність, ім’я якій — життя.
В драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» красуня Мавка покохала простого хлопця, але від прекрасного почуття лишилось лиш згорьоване серце і чарівна музика Лукашевої сопілки.

Мавка прокидається від довгого зимового сну від звуків чарівних, здається сама весна співає!
Серце красуні вже готове до кохання, Лукаш лиш зачепив струну. Лісова дівчина, в якої немає душі,але є добре та любляче серце прокинулась не тільки від зимового сну, вона покохала, не знаючи що це, та лиш кохання будить нас зі сну.

Та небезпечно лісовичці кохати звичайного сільського хлопця, бо життя в суспільстві зовсім не таке , як серед природи.Крім лісу Мавка нікуди не виходила, на лісовій поляні вся її сім»я.

«Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?», «Я- Мавка лісова»

Дівчина мріє жити життям коханого, без кінця слухати звуки сопілки і кохати, кохати
«Як солодко грає, як глибоко крає , розтинає білі груди, серденько виймає»
Та скільки б Лукаш не блукав по лісу, треба повертатись до звичного життя, але в цьому житті не має місця Мавці лісовій «Що ж мені суджено щастя чи мука?» запитує Мавка у свого серця. А щастя і мука завжди поряд. Любов народжується в щасті, та помирає в страшних муках. Та змінився Лукаш і іскра кохання згасла, а в Мавки ще більше розгорілась.Та на жаль не всі мрії збуваються і там де народилося кохання, лишається лиш дим й осінній вітер. Лиш тінь лишилась від царівни лісової, перетворилась красуня у вербу з сухим листом,та серце так і залишилось живим.Якщо там є хоч іскра кохання, воно не вмре, а буде вічно жити.

Білою шапкою ліг сніг на голову Лукашу, а він сидить під деревом,біля тої в якої тіло він забрав, але любов лишив на вік І тепер вічно буде звучати музика кохання,вже не для них, але для тих, які прийдуть сюди цю музику почути. На жаль, не завжди життя і мрія в згоді й гармонія кохання не завжди є в природі, та поки є душа, ми будем вічно жити,надіятись, страждати і кожен день любити.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Чи реальна казка життя? Що ж, не для кожного вона стала реальністю. Але змінити це ще можливо. Допоки ми сидимо у густому лісі, і турбуємось тільки про те, щоб дожити до наступного дня, то нам ніколи не бачити сонця. Але навіть устати, і піти у ліс стинаючи гілки на дорозі — -ще не значить дістатися казки.

Дорога до казки ніколи не буває прологим, широким шляхом. Звісно, ти можеш обрати казку, до якої ішли інші люди, до якої протоптано шлях. Але дивись,щоб це не виявилась просто звіряча стежка. Проте навіть дійшовши чужими слідами до чиєїсь казки немає гарантії, що ти не потрапиш лиш до більш густого лісу.

І лише не здаючись, ідучи незвіданими, проте саме Своїми шляхами, плекаючи і несучи свою мрію крізь гущу лісу до останнього подиху можна досягти по-справжньому твоєї, і по-справжньому Казкової Казки.

Й лише для тих, хто пройшов увесь цей шлях, казка і дійсно може стати самим життям.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Новели О.Генрі невеликі за своїм розміром, але надзвичайно цікаві. В кожній з них такий глибокий зміст, кожна зачаровує від початку до кінця. Почавши читати ти все глибше і глибше поринаєш в світ цієї маленької, але такої інтригуючої історії.

Новели щось перевертають в душі, наче хочуть зробити нас кращими, а світ досконалішим. «Останній листок»- новела про боротьбу життя і смерті, про віру, яку не можна вбити, якщо на світі є хоч одна людина, здатна пожертвувати собою в ім» я спасіння іншого. І останній листок буде там, за вікном, вселяючи віру. Про зорі, які можна побачити навіть вдень на дні колодязя новела «Кімната  на горищі». Навіть маленька, тісна та темна кімната може стати центром Всесвіту, коли лежачи на старому ліжку дивишся в єдиний отвір в стелі, ти бачиш зорі, які звабливо миготять десь так високо і так близько! А скільки гумору в новелі «Вождь Красношкірих»!

Так весело читати, спостерігаючи за викрадачами-невдахами,які зі злих розбійників перетворилися в жертв непосидючого ,але дуже винахідливого хлопчика.
Дуже інтригуючою є новела «Поки чекає автомобіль»,знайомлячись в парку з однією людиною, дізнаєшся ,що вона зовсім не та, за  кого себе видавала.

» Дари волхвів» — новела про велике кохання, закохані віддали найдорожчі, як вони думали, скарби, аби потішити один іншого на Різдво, але найбільшим скарбом, яке подарували їм волхви, це була їхня щира, справжня любов. Адже любити -це і є жити один для одного.

Що ж відкрив у мені О.Генрі? Та просто,треба бути небайдужою людиною,жити по совісті, любити людей і попри всі негаразди рухатись вперед, просто -робити добро.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Естетичне почуття це один із найскладніших видів духовного переживання. Воно не є вродженим, а формується і розвивається в процесі людської діяльності. Важлива роль у формуванні естетичного почуття належить мистецтву. Між мистецтвом і прекрасним існує тісний зв’язок.

Що може бути прекрасним? Прекрасною може бути людина, природа, будь-яка річ, прекрасним може бути і твір мистецтва.

Краса людини включає будову її тіла, риси обличчя, поведінку і духовний світ. Кожна раса по-своєму уявляє собі красу людини. Індійці, наприклад, білий колір шкіри вважають некрасивим. На картинах африканських художників чорти — білі. Отже, краса людини має відносний характер, її конкретні прояви визначаються расовими і національними особливостями. У кожну епоху з’являються відповідні моделі людської краси. В епоху палеоліту моделлю жіночої краси була Венера Мілоська. В епоху матріархату художники гіпертрофували статеві ознаки жінки. В епоху патріархату люди прикрашали своє тіло орнаментом, зубами і кігтями диких звірів, металевими браслетами. Усі ці прикраси свідчили про хоробрість і багатство людини. Як бачимо, уявлення людей про красу має конкретно-історичний характер. Однак не все красиве є прекрасним. Людина може бути зовні красивою, але духовно убогою, морально потворною, або зовні некрасивою, а духовно багатою, морально досконалою. Герой роману В. Гюго «Собор Паризької богоматері» Квазимодо зовні некрасивий, але благородний, добрий, безкорисливий.

Змінювалося ставлення людини до природи. У той час, коли люди займалися лише полюванням, на картинах художників героями були тварини (олені, бізони). З появою землеробства художники звернули увагу на красу неба, сонця, землі.

Мистецтво відтворює як прекрасні предмети та явища, так і потворні. Прекрасні Прометей, Гамлет, прекрасними художніми типами, а не людьми, є й герої роману Гоголя «Мертві душі» Собакевич, Коробочка, Плюш-кін. Прекрасне в житті — це все позитивне, а прекрасним у мистецтві може бути і позитивне, і негативне.

І. Франко писав, «що для поета, для артиста нема нічого гарного ані бридкого, прикрого ані приємного, доброго ані злого… Все доступно для його творчості… Не в тім, які речі, явища, ідеї бере поет чи артист як матеріал для свого твору, а в тім, як він використає і представить їх, яке враження він викличе при їх помочі в нашій душі, в тім однім лежить секрет артистичної краси. Грецькі фавни і сатири можуть собі бути, які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі. Терзіт і Калібан погані, брудні і безхарактерні, а проте ми говоримо: ах, як же чудово змальовані ті постаті! Гоголівські фігури, такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкін і т. ін., певно, не взірці ані фізичної, ані моральної краси, а проте вони безсмертно гарні артистичною красою».

Середньовічні філософи прекрасним вважали аскетичне, божественне. В естетиці Відродження прекрасне визначали як гармонію матеріального і духовного, людини і навколишнього світу. Художник, архітектор, письменник, музикант і вчений Леон Баттиста Альберті у трактаті «Про архітектуру» писав: «Краса є строга гармонія всіх частин, об’єднаних тим, чому вони належать, — така, що ні додати, ні відняти, ні змінити нічого не можна, аби не зробити гірше. Велика ж і божественна річ, здійснення якої вимагає всіх сил мистецтва і обдарованості, рідко коли навіть самій природі дано витворити щось цілком довершене й у всіх відношеннях досконале».

Для мистецтва Відродження краса людини — це гармонія досконалого тіла і душі.

На думку Іммануїла Канта, прекрасне те, що пов’язане з нашою волею, те, що ми надаємо життю своєю діяльністю, «краса є форма досконалості предмета, оскільки вона сприймається без уявлення мети». Краса зумовлена тільки формою, а не змістом. Особливу увагу Кант приділяв естетичному судженню, яке базується на грі розуму, силі уяви і має суб’єктивний характер. Кант вважав, що прекрасне не можна пояснити логічно і, отже, науки про прекрасне нема, є тільки критика прекрасного.

Прекрасне має об’єктивно-суб’єктивний характер. Там, де немає людини, нема і поняття про прекрасне. Австрійський філософ Р. Фішер писав, що краса є предметом для нас і станом нашого суб’єкта, вона стан і наша дія.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Люди фотографувалися і робили альбоми для родини. Але, як із часом появилися телефони і на них можна було робити селфі то люди почали менш звиртати уваги на те щоб робити родинні фото. Навіть змалечку дитині, купляють планшет або телефон. І вже в такому раньому віці починається ера селфі.

Сімейна фотозйомка може зникнути через моду на селфі. Більшість молодих людей набагато частіше роблять селфі чи фото з друзями на вечірках, прогулянках, у школі, на роботі ніж знімки з батьками. Крім того, якщо переглянути акаунти друзів, знайомих, то знімки селфі частіше публікуються в соціальних мережах, ніж сімейні фотографії.

Більшість моїх друзів зізналися, що не фотографувалися зі своєю сім’єю богато років. Також є дослідження що чим старшими стають молоді люди, тим менше вони фотографуються зі своїми батьками. А деяки заявили про те, що ніколи не опублікують сімейну фотографію в соцмережі, оскільки вважають її занадто недоречною чи вкрай особистою.

Я вважаю, нажаль, що це сумна реальність — те, що одного разу літні сімейні фото стануть раритетом.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Уміння дотримуватися правил співжиття у суспільстві – це та риса, яка робить людину привабливою. Цьому корисному умінню в хороших сім’ях дітей навчають змалечку, тому здається, що це не так уже й складно. Це дуже важливо і, дійсно, не дуже складно, якщо ви – людина щира і відкрита. Якщо навчилися не лише самі говорити, а й уважно вислуховувати співбесідника.

Сім’я – це також частина суспільства. Проблема сімейних стосунків розкрита у творі І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Родинні сварки, суперечки зробили цю сім’ю справжнім посміховиськом, стали причинами духовної роз’єднаності в родині, отруїли життя кожного персонажа.

Натомість, у повісті О.Кобилянської «Людина» стосунки між персонажами показані високими, моральними, хоча й часом драматичними.

Співжиття у суспільстві вимагає від кожного дотримання єдиного принципу: ставитися до людей так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе. Хороша поведінка не повинна бути штучною, награною, а навпаки – природною і щирою, виходити від душі. І треба зажди пам’ятати просту істину: ніщо не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як проста ввічливість.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На початку дорослого життя кожен з нас постає перед важливим питанням: який життєвий шлях обрати для себе? При цьому кожен з нас має право вибору і повинен самостійно визначитися, що йому потрібно від життя, ким він хоче бути і як планує реалізувати свої знання та можливості.

Дехто з нас вже з дитинства знає, що йому подобається, і до чого він прагне. Та й дорослі вважають за потрібне кожну дитину запитувати про те, ким вона хоче бути, а потім щиро посміхаються, коли чують, що вона у майбутньому хоче стати відомою акторкою, популярним співаком чи відважним космонавтом. Але всі ці мрії найчастіше залишаються в дитинстві, а наші цілі стають більш прозаїчними, але й більш реальними.

Ще Оскар Уайльд, видатний англійський письменник, сказав: «Ціль людського життя — самовираження. Проявити свою сутність у всій повноті — ось для чого ми живемо». Дійсно, людині бажано використати у житті усі свої можливості, показати себе якомога найкраще. На жаль, існує хибне міркування про те, що талант дається далеко не кожній людині. Та так не буває і не може бути. Просто є слабкодухі та ледачі люди, які не бачать перспективи у праці над собою і не стільки живуть повноцінним життям, скільки просто існують.

Особисто я впевнена, що професія, яку планує обрати людина насамперед повинна приносити їй задоволення, а разом з тим, повинна бути корисною для оточуючих. Омріяна, улюблена професія — це запорука щасливого та успішного життя будь-якої людини.

Щодо мене, то я вже давно визначилася стосовно того, чим хочу займатися у дорослому житті. Я обрала для себе цікаву та корисну професію дизайнера інтер’єру. Я люблю малювати і вважаю, що у мене це виходить досить непогано. Моє рішення поважають і підтримують батьки та друзі. Це дуже важливо, коли тебе розуміють. Я сподіваюся, що ця професія дозволить мені самореалізуватися у подальшому житті і досягти в роботі неабияких успіхів.

На мій погляд, головне — знати, що потрібно тобі в житті і все робити впевнено. До цієї думки буде доречним вислів Генріха Давида Торо: «Якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано».

Варто пам’ятати і про те, що можна обрати будь-яку професію, можна досягти неабияких висот, але завжди треба залишатися людиною. Можна бути ким завгодно: інженером чи актором, лікарем чи вчителем, але і на роботі, і вдома ні в якому разі неможливо забувати про одвічні цінності, які кожного з нас роблять справжньою людиною.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Поезiя Рембо — незвичайна, вона вражає динамiчнiстю та строкатiстю. 
А. Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у не¬трях духу». Усе, що йде ззовні (узвичаєні норми моралі або універсальні «закони ро¬зуму», «здоровий глузд» тощо) він сприймав як нестерпні пута, що заважають пору¬хам його душі й тіла.

Наприкінці 1871 року Рембо переходить на позиції символізму. Він вважає, що завдання поета полягає в тому, щоб бути провидцем, пророком, посередником між людьми та позареальним світом. Щоб стати таким посередником (медіумом), почути і передати потойбічні голоси, Рембо намагається звести до мінімуму участь розуму в процесі творчості. Він наполягає на тому, що поет повинен бути Прометеем. Поезія мусить активно втручатися в життя, йти попереду його. Будувати «матеріалістичне майбутнє» може лише той митець, який досяг «стану віщуна, провидця». На його ду¬мку, висловити невисловлюване, виразити ірреальні таємниці буття можна було лише образами-символами — туманними, багатозначними і завжди незрозумілими.
Яскравими зразками символістської лірики Рембо є вірші «П’яний корабель» (1869-1871) і «Голосівки» (1871).

Вірш «П’яний корабель», написаний поетом у 15-річному віці, — перший твір, створений згідно з традиціями «об’єктивної поезії», в якій, за Рембо, «не поет думає, а його думають». Це один з найдинамічніших, найекспресивніших творів світової лі¬тератури. У вірші йдеться про корабель, що втратив керування й носиться в безмеж¬ному океані, шукаючи порятунок, щастя, любов, красу. За своїм змістом вірш є уні¬версальним. Деякі побачили в ньому віддзеркалення бунту проти утилітаризму, інші — твір, у якому поет прогнозує своє майбутнє, дехто проводив аналогії з подіями.
Паризької Комуни і т.п. Немов людина, що втратила життєві орієнтири, зневірилася, втомилася шукати сенс буття, «п’яний корабель» без керма і без вітрил, без капітана і моряків загубився серед хвиль безмежного океану, йому загрожують рифи, скелі, він неминуче зіштовхнеться з ними і, розтрощений загине, так і не побачивши рідний беріг, який зник за обрієм давно і назавжди.

Отже, у вірші «П’яний корабель» ліричне «я» — це «я» корабля, який став віль¬ним від керма та екіпажу і мандрує безмежними просторами океану, кидаючи виклик стихіям
Коли шумливого я збувся екіпажа,
По волі Рік я мчав, куди я лиш бажав.
Саме відчуття цього сп’янілого від необмеженої свободи, незабутніх вражень і почуттів корабля («украй терпка любов мене п’янила в морі») передаються автором. Рембо знаходить яскраві, свіжі слова для створення несподіваних образів, фантасти¬чних морських пейзажів, використовує своєрідну, непоетичну лексику, сміливо вжи¬ває просторіччя.
«П’яний корабель» — це символ визволення від звичайного життя та усталено¬го бачення світу. Водночас цей образ символізує собою бунтарську й бентежну душу поета, що прагне звільнення, рветься на пошуки нових вражень та відкриттів, хоче жити за принципами нової свідомості.
Виникають також асоціації з мандрівним життям самого Артюра Рембо — не¬втомного блукача світом, що бажав пізнавати ніколи й ніким не пізнане. Цікаво, що на час написання «П’яного корабля» Рембо ще не бачив моря. Багатство та виразність образів, багатомірність символіки, правдивість і природність картин свідчать про те, що пророчі експерименти Рембо були небезпідставні.
Я бачив, як шумлять драговини та верші,
Де в комишах гниє морський Левіафан
Як падають у штиль гігантські хвилі перші
Як даль врізається в бездонний океан
Я сонце споглядав у пострахах містичних
Що зблисло згустками фіалкових промінь
Буруни злі немов актори драм античних
Віконничий свій дрож котили в далечінь
Проте у фіналі вірша «п’яний корабель» постає втомленим та знесиленим від бурхливого й жорстокого життя, самотнім, відкинутим і забутим усіма.
У бухтах спутаний весь травами морськими,
Я шквалом кинутий, де й птиці не знайти,
Звідкіль ні монітор, ні парусник не здійме.
Розбитий мій каркас, сп’янілий від води…
(Переклад М. Терещенко)
Він більше не може повернутися до своїх шалених мандрів і живе лише спога¬дами, однак ні про що не шкодує і знає, що ніколи б не міг повернутися до колиш¬нього спокійного та узвичаєного існування.
Таким чином, в зачарованості Рембо, якого Поль Верлен назвав «подорожнім у черевиках, підбитих вітром», вільним життям волоцюги-мандрівника водночас міс¬тяться роздуми про виснажливу за такої волі безпритульність без керма та вітрил, що врешті-решт заводить у тупик Жага свободи, захоплення стихією моря і в той же час страх перед нею, усвідомлення своєї внутрішньої відчуженості від усього оточуючо¬го, сталого, стабільного — все це втілилося в маленькій «одіссеї» Артюра Рембо.
Але навряд чи така доля виглядає жалюгідною, адже п’янка мить свободи іноді дорожча за цілу вічність у рабській покорі та в полоні загальноприйнятих звичаїв. І «корабель» Артюра Рембо має право пишатися своїм коротким тріумфом. Його неза¬бутнім враженням повнокровного життя стійкості та гордій силі можна по-справжньому позаздрити.
Сонет «Голосівки» побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук «А» асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук «Е» пов’язується з білим кольором, прадавньою чис¬тотою льодовиків «І» символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті «У» вті¬лює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість «О» асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.
Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрас¬ту чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (при¬страсть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще віддзе¬ркалює інше.
«Голосівки» вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, зміна¬ми інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчут¬тів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління сим¬волістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.
Найважливіша праця символістського періоду творчості Рембо — книга віршів у прозі «Осяяння» (1872-1873). Верлен назвав «Осяяння» «феєричними пейзажами». У творах цієї збірки Рембо не розповідає, а лише натякає, добираючи метафори на основ складних зорових асоціацій, створюючи фантастичні образи, які вражають, приголомшують.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Важко уявити собі сучасну людину, яка живе поза суспільством. Кожному хочеться бути затребуваним, почутим, зрозумілим. Які б матеріальні блага не манили людину, все-таки найвищою цінністю залишається визнання суспільством його потрібності. Коли втрачається відчуття корисності та потрібності своєї праці, будь то навчання, фізичної або інтелектуальної діяльності, людина втрачає сенс життя. Відчувати себе впевненим і значущим допомагає родина. Здавалося б, такий маленький замкнутий колектив, а яку основоположну роль він відіграє в долі кожної людини. Саме сім’я формує ті цінності, які визначають майбутнє людини. Саме сім’я вселяє впевненість, що ти не самотній, що в тебе вистачить сил і терпіння для вирішення будь-яких проблем. Саме сім’я виховує ставлення до суспільства, до країни, в якій ти живеш. Що додає сили сім’ї, що допомагає вистояти у важкій життєвій ситуації, підставити плече кожному члену своєї родини? Звичайно, впевненість у завтрашньому дні, переконаність у тому, що шлях, обраний країною вірний, а сім’я – є основа для розвитку і процвітання. Якщо кожна окрема людина відчуває причетність до долі своєї Батьківщини, то встановлюється тісний і незримий зв’язок, який сприяє процвітанню і благополуччю країни. Зв’язок цей має бути обопільним. Кожна людина повинна відчувати підтримку своєї сім’ї з боку держави, але й країна повинна бути впевнена, що її громадяни живуть в оточенні міцної та надійної сім’ї, яка завжди буде опорою в будь-яких починаннях.

Політика моєї країни щодо сім’ї сьогодні дає мені всі підстави з упевненістю дивитися в завтрашній день. Турбота держави про дітей, про багатодітні сім’ї, про молодих батьків, про пенсіонерів і про багато іншого, переконують у тому, що соціальні програми в нашій країні сьогодні є пріоритетними напрямками по відношенню до багатьох інших напрямків державної діяльності. Але навіть не тільки це вселяє впевненість у завтрашньому дні. Адже майбутнє моєї сім’ї залежить не тільки від матеріального благополуччя, а багато в чому і від сприятливого клімату в суспільстві. Впевненість у завтрашньому дні моєї сім’ї безпосередньо залежить від становища України у світовій політиці, від того які цінності вона буде захищати і виховувати у своїх громадянах.

Останнім часом багато уваги приділяється національній самосвідомості, повазі до своєї країни через повагу до пенсіонерів, батькам, громадянам своєї країни за її межами. Величезна увага приділяється реалізації різних національних програм і проектів, пов’язаних з творчістю, спортом, патріотизмом. Все це свідчить про те, що своє майбутнє країна бачить в тому, щоб нація була здоровою і міцною. Як можна в такій ситуації усуватися від своєї країни? Безумовно, процвітання України в цілому буде запорукою процвітання кожної окремої сім’ї, і моєї зокрема. Усвідомити це дуже важливо кожному члену суспільства, кожній окремій сім’ї. Тільки в єднанні всього народу сила і процвітання держави.

Але людина самотня, що не має коренів, не може зрозуміти цієї важливої думки. Виходить, що початок у всьому дає сім’я. Усвідомивши відповідальність за свою сім’ю, людина усвідомлює особисту відповідальність за те, що відбувається в країні. А коли держава відчує таку зворотний зв’язок, то всі програми, здійснювані владою, будуть спрямовані на задоволення різнобічних потреб громадян своєї країни. Встановиться то взаємовідношення і порозуміння  між країною і народом, яке кожному дозволить з упевненістю сказати: майбутнє моєї країни – це моє майбутнє, це майбутнє моїх близьких. Сьогодні жити в Україні можна впевненіше і спокійніше, ніж у багатьох інших країнах. У діях керівництва країни відчувається впевненість і далекоглядність. З багатьох подій Україна виходить гідно, даючи приклад усій світовій спільноті. Це і політичні конфлікти, і світова фінансова криза, і спортивні змагання. Завжди і скрізь Україна демонструє свої прагнення захистити інтереси свого народу. Така країна вселяє впевненість у завтрашньому дні, її майбутнє – це майбутнє кожної окремої людини, кожного громадянина. Я можу планувати своє майбутнє, спираючись на головні цінності нашого суспільства, я можу прогнозувати успішність у розвитку моїх майбутніх прагнень, я можу прагнути до реалізації всіх своїх планів, тому що умови для цього в моїй країні є! Зараз все в моїх руках!