Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Цей вірш звернений до молоді як надії на майбутнє України. 

Рід: лірика.
Жанр: вірш – алегорія.
Ідея: заклик єднатися, щирою працею відродити матір – вітчизну.
Віршований розмір: ямб.

Щирий громадянський пафос, уболівання за долю людини праці, України, переконаність, що інтелігенція — важливий фактор соціального й національного руху, а поет — оборонець народу й речник його інтересів, є провідними тенденціями всієї творчості поета, однак ця проблематика знайшла найвиразніше художнє втілення (заклики «На прю!», «До молоді», поетичний маніфест «Поету», інвектива «Редакторові») у поезії 70—90-х років:

Най кат жене, а ви любіть
Свою окрадену родину, —
Й за неї сили до загину
І навіть душу положіть!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У кожної людини наступає такий період у житті, коли він повинен вирішити, ким стати. Зараз я учень десятого класу, тому питання про вибір професії для мене особливо актуальний

У світі багато важливих покликань, без яких суспільство не могло б існувати. Наприклад, професія вчителя дуже важлива, тому що всі люди одержують основні знання в школі; без лікарів ми б не змогли поправити своє здоров’я; будівельники й архітектори створюють усе більше оригінальні й зроблені будинки й будинку, завдяки яким життя людини стає комфортна й затишною; така професія як швачка, теж дуже важлива й необхідна, інакше люди були б схожі один на інший в однаковому одязі

Але оскільки час і прогрес не стоїть на місці, з’являються нові професії, про які суспільство раніше навіть не підозрювало. Зараз багато нових винаходів у світі техніки, без досягнень науки сучасна людина не представляє свого життя. Одна з таких професій – програміст. І саме так у програмуванні я хочу реалізувати себе

Для того, щоб стати гарним фахівцем своєї справи, а в цьому випадку – програмістом, мені необхідно багато знати про комп’ютерні технології, принцип роботи й будова самого комп’ютера. Вибрав я таку професію тому, що мені це надзвичайно цікаво, і я із задоволенням буду присвячувати улюбленій справі багато часу

Правда, є й недоліки мого захоплення: тривале сидіння перед монітором комп’ютера приводить до погіршення зору й гіподинамії. Але адже в кожній роботі можна знайти як позитивні, так і негативні сторони. Такий недолік затьмарює та обставина, що програмування – надзвичайно захоплюючий процес, що вимагає логічного мислення й нестандартного підходу

Ще однією важливою перевагою є гарний заробіток програмістів. Не секрет, що здатний програміст одержує більші гроші. Всім відомо, що створення комп’ютерних програм приносить розроблювачеві стабільний дохід. Якщо попит на мої послуги буде великий, то професія забезпечить мене фінансово й порадує морально.

Для того, щоб здійснилася моя мрія, мені необхідно закінчити школу з високими оцінками й успішно здати іспити у вищий навчальний заклад. Всі мої сили зараз ідуть на одержання спеціальних знань із області програмування

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У мене найкраща мама в світі. Ми з моїм братом Михайлом дуже її любимо. Моя мама — енергійна та сучасна жінка. Їй тридцять п’ять років. Вона добре виглядає та займається спортом. Мама ходить в басейн, любить грати в теніс та бадмінтон. Працює мама в транспортній фірмі, в офісі. Вона організовує перевезення різних вантажів.

Мама працює багато. Через це у неї мало часу, щоб готувати вдома їжу, прати та прибирати. Тому всі в нашій родині навчилися самі себе обслуговувати, щоб мамі не доводилося за кожним доглядати. І це корисно, тому що привчає до самостійності. А якщо в мами є час, нехай вона краще в’яже. Мама чудово вміє це робити: вона зв’язала мені гарного светра, татові — теплі шкарпетки, а бабусі — шарф з квітами.

Іноді ми разом з мамою граємо в настільний теніс. У нас є спеціальний столик, який ми розкладаємо в таких випадках. Ще мама любить природу та вирощує чудові квіти на підвіконні.

Мама для нас з Михайлом — не нянька, а справжній друг. До неї завжди можна прийти зі своїми проблемами, і вона не буде охати та ахати, а просто вислухає та допоможе. Ну, звичайно, трохи почитав мораль, тому що її справа — нас виховувати. Мама добра, сильна та спокійна. Але вона не тому є найкращою, а просто тому, що вона наша мама. Найдорожча й рідна.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Інколи я помічаю, що з кожною новою книгою змінюється мій світогляд. Здавалося б такі вічні поняття, як «кохання», «істина», «добро» мали б вже стати чіткими і зрозумілими кожному. Але це далеко не так! Кожна людина, навіть прочитавши одні й ті самі рядки в книжці, зрозуміє все на свій лад!

Чи запитували ви себе про те, що таке Істина? Для мене це питання постало у новому світлі після того, як я прочитала роман М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита». Хоча на сторінках книги воно  відкрито висвітлюється і навіть дається відповідь на нього, але чіткий образ Істини, навіть після тривалих міркувань, так і не підкорився моїй уяві: такі поняття не визнають будь-яких обмежень.

Так як автор цього твору я, тому пропоную власний шлях пошуку Істини. Ми не будемо мучити себе питаннями, на які люди шукають відповіді протягом всього життя, ми не будемо малювати квадрат і підшліфофувати поняття під його розміри. Ми просто спробуємо віднайти найяскравіші його прояви (звичайна ж істина живе навіть в очах та посмішці людини) і будемо намагатись хоч трішки пояснити все це за допомогою власного розуму та серця! Так у чому ж ми почнемо шукати  Істину: у знанні,  вірі чи може просто у почуттях людей?

Для того, щоб почати шукати Істину в знаннях, давайте з’ясуємо, що ми можемо назвати знаннями. Чи одна й та сама істина буде залишатися Істиною, якщо вона звучить з різних вуст? Яскравим прикладом цієї суперечності є розмова Понтія Пилата і Єшуа. Прокуратор Іудеї тримає у своїх руках звинувачення, яке свідчить про те, що Ґа-Ноцрі підбурював людей до зруйнування храму. Це певна інформація, яка несе свою істину. Та чи не ті ж самі слова в устах Єшуа значать зовсім інакше? Кажучи це, він мав на увазі те, що «впаде храм старої віри й утвориться новий храм істини». І знову ж ігемон, чуючи істину, відштовхує її від себе  і відповідає, що напевно ж бо, що люди не зрозуміли Ґа-Ноцрі, тому що той і сам не має уявлення про Істину. Згодом, коли розмова заходить про Левія Матвія, то з’ясовується, що все те, що говорив Єшуа, той переосмислював і записував по своєму. Тобто, Істина в знаннях безсумнівно є, та все залежить від сприйняття її  носієм цих знань.

Роздумуючи про релігію, я зробила такий висновок, що Істина в релігії – це віра! На це мене наштовхнув епізод з розмовою двох літераторів  – Берліоза та Бездомного – про існування Бога, а також саме співставлення автором «єршалаїмського» світу із безбожним СРСР. Тобто, цим я хочу сказати, що чим більше людина не просто говорить про віру, а живе нею (дотримується заповідей, релігіозних канонів і т.д.), тим більше саме  вона, а не хто інший, знаходить Істину в релігії.

Частиною Істини також є відношення між усіма героями роману. Особливо це видно у ставленні Воланда до Маргарити, від якої він вимагає послугу за послугу. І хоча він говорить, мов би не потрібно ніколи нічого просити, тому що самі запропонують і самі дадуть, та його «безкорисливість» – хибна. Він прагне  сподобатися Маргариті!  І ось результат … Вона перетворюється на відьму з багатьма вадами! Підлеглі Воланда  своїми вчинками показують його істинне єство, що вічно хоче зла і постійно творить добро. Але все це дрібниці у порівнянні з Істиною кохання Майстра та Маргарити!

Отже, долю людини та й саму історію всього людства визначає пошук і розуміння Істини. Поет Бездомний осягнув власну Істину через відмову від писання «жахливих», як він сам зізнається, віршів. Майстер затверджує свою Істину, написавши роман. І ця Істина вічна: «рукописи не горять». Єшуа заради своєї Істини йде на смерть, а Понтій Пилат, підписуючи йому смертний вирок, губить свою Істину назавжди. Маргарита ж свою Істину знаходить у коханні, яке завдяки цьому здатне існувати  за межами простору і часу!

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Відомо, що свій перший твір видатний англійський письменник Ч. Діккенс написав на замовлення. Та вже працюючи над ним, автор застосував багато власних зауважень і застережень, які гармонійно вписувалися в сюжет твору про дорожні пригоди.

Другий свій роман «Пригоди Олівера Твіста» письменник задумав вже сам, і створюючи його, сподівався відтворити деякі картини свого скаліченого життєвими обставинами дитинства. Звичайно ж, дитинство Ч. Діккенса не було таким жахливим, як у героя його твору, але письменнику теж довелося дуже рано вступити у доросле життя. Батько Діккенса потрапив у в’язницю за борги, дід письменника був казнокрадом, тому з малих років він дуже добре знав і нетрі, і кримінальників Лондона. Ч. Діккенс не любив розповідати про свої дитячі роки, а ось у романі про Олівера Твіста він зобразив багато картин свого особистого життя.

Коли я читав роман «Пригоди Олівера Твіста», у мене виникла паралель з твором іншого відомого письменника Даніеля Дефо під назвою «Історія полковника Джека». Але невідомо, спирався Діккенс на цей роман, чи створив свою оповідь про хлопчика самостійно.Письменник починає із зображення «щастя» свого героя: якщо б з’явився на світ Олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті. 

Новонароджений Олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. Діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. Будь-яка спроба, на думку вихователей, «протесту» жорстоко карається. Так, «непокірного» Олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, піддають окремому ув’язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків. 

У другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до Лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. І скупник краденого Фей-гін, і жорстокий грабіжник Сайкс, і зловісний «джентльмен» Монкс (особиста зацікавленість якого в долі Олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. Олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. Щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги Браунлоу (який, як з’ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у Рози Мейлі. Нарешті, він знов потрапляє до містера Браунлоу, який стає його названим батьком. Добрий містер Браунлоу виявляється першим, хто пожалів «кандидата у шибеники», хто по-людськи поставився до нещасної дитини. І таке ставлення було віддячене самовідданою любов’ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, Діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей. 

Діккенс трохи ідеалізує свого героя. Олівер Твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. Як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти Оліверу в чистоті душу. Зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя Олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, Діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. Але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості. 

Соціальний роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» дістав високу оцінку В. Г. Бєлінського, який писав на початку 40-х років XIX століття, що це «один із кращих творів» видатного англійського романіста. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

 «Якщо тобі захочеться знайти таку людину, яка зможе здолати будь-яку, найважчу біду і зробити себе щасливим, коли цього не може більше ніхто: ти просто подивися в дзеркало і скажи:« Привіт! » 

Р.Бах.

Скільки вже всього і всіма, починаючи з античності, написано про щастя, про те, що потрібно, щоб стати щасливим. А щасливим хоче бути кожен, тільки от в поняття «щастя» і як його досягти кожен вкладає своє розуміння. Щастя, між іншим, так вважають фахівці, залежить і від нашого темпераменту і від особистісних якостей, від того про що ми мріємо, чого досягаємо, кого любимо і з ким дружимо … А ось місце проживання, соціальне коло, зовнішні обставини і добробут на щастя впливають найменше.

  — Щоб бути щасливим треба вміти бути вдячним. Вдячним за все: за престижну роботу, за приємну новину, за посмішку дитини, за рідних і друзів, за ясний день … за все хороше, що є в житті. Щоб бути щасливим треба вміти посміхатися. Усмішка — це риса щасливих людей. Навіть якщо немає приводів для усмішки, згадайте хоч щось хороше і — посміхніться.
Щасливим, не треба порівнювати себе з іншими, не треба постійно думати, що про вас будуть думати інші. Щасливий людина не буде на це звертати ніякої уваги. Інакше він не буде вільним і щасливим. Не порівнюйте ніколи себе з іншими. Так чи інакше, але завжди знайдеться хтось хто розумніший, більш вдалим, гарніше, талановитіші, ніж ви. Рухайтеся у своєму напрямку, не озираючись особливо по сторонах і не порівнюючи.

— Щоб бути щасливим треба вміти у всьому знаходити хороші сторони і вірити в краще, як кажуть, невдачі, теж можуть навчити нас чогось хорошого. І якщо навчитися жити з відчуттям радості, то ти вже щасливий. А радість і щастя обов’язково прийдуть.

— Щоб бути щасливим, побільше спілкуйтеся з іншими людьми. Просто так, без причин. І не шкодуйте своїх слів, емоцій, переживань і співчуття в спілкуванні. А знайомство з новими людьми завжди збільшує ймовірність зустріти і успіх і щастя.

— Щоб бути щасливим, треба постійно дбати про свою душу і про тіло.

— Щоб бути щасливим, треба частіше робити те, що подобається. Для когось це його професійна діяльність, для когось гра в шахи, читання книг, плавання, риболовля … Не важливо, чим ви будите займатися, важливо одне, щоб вам подобалося.
— Щоб бути щасливим, стаєте іноді дітьми і не соромтеся цього. Якщо дивишся на світ очима дитини — стаєш простіше і чистіше, щасливішим.

— Щоб бути щасливим, треба вміти насолоджуватися тим, що у вас вже є.

 Щасливі люди радіють кожній хвилині свого життя. Важливо, щоб минула життя не хвилювала, теперішнє не турбувало, а майбутнє не лякало. Жити треба саме сьогодні, в усій повноті відчуттів, не відкладати нічого на потім. У повсякденному житті так багато радісних і щасливих моментів. Японський письменник Р. Акутагава сказав: «Щоб зробити життя щасливим, потрібно любити повсякденні дрібниці. Світіння хмар, шелест бамбука, гороб’яче цвірінькання, обличчя перехожих — у всіх цих повсякденних дрібницях потрібно знаходити найвища насолода ».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Людина — частинка природи, одна з найрозумніших її істот. А тому можна говорити про органічний зв’язок природи і людини. Все живе бере з землі силу й здоров’я, які обертаються силою й здоров’ям людини. Знання цілющих властивостей рослин, ягід, овочів розкривають нам таємниці природи, допомагають піклуватись про своє здоров’я і оберігати навколишню дійсність.

Мені хочеться, щоб у людей були чисті й тільки позитивні думки про наше життя, про Всесвіт, і ці думки формували б наше ставлення до всього, що нас оточує, щоб ми економно витрачали природні ресурси: людство давно і всерйоз задумується над ним, як приручити гігантські природні сили, як обмежити свій небажаний вплив на живу природу. Для гармонійного фізичного і духовного розвитку людини потрібні чисті повітря й вода, екологічно безпечні продукти харчування і творча праця, збагачення особистості все новими й новими знаннями, які, як підкреслює автор, здоровлять людську душу, омолоджують, окриляють. Пізнання світу дає людині силу духу, впевненість у своїх діях та вчинках, робить її духовно і фізично багатою.

Я думаю, що наше здоров’я залежить від нашого способу життя. Це означає, що ми повинні дбати про наше здоров’я. «Здоров’я — багатство», дуже вірно сказано. Ті, хто хоче бути здоровий, повинні старанно працювати. Якщо ми здорові, ми можемо вирішити різні проблеми. З іншого боку, якщо ми будемо хворі, то ми не будемо радіти життю.Люди багато роблять для того, щоб бути здоровими. Багато людей дотримуються здорову дієту. Вони їдять багато фруктів і овочів, тому що в них багато вітамінів.

Але не тільки здорова їжа важлива. Спорт робить людей здоровими, тримає їх у формі, більш організованими і дисциплінованими. Деякі люди займаються спортом для здоров’я. Але є люди, які не люблять займатися спортом. Вони люблять спорт теж, але воліють тільки дивитися спортивні ігри, слухати спортивні новини, читати цікаві історії про спортсменів. Багато чоловіків і жінок мають надлишкову вагу. Такі люди також хочуть бути здоровими.

На мою думку, фізичні вправи краще ніж ожиріння, куріння і розпивання спиртних напоїв. Куріння має бути заборонено у всіх громадських місцях. Щоб підтримувати форму деякі люди роблять аеробіку або йогу, інші воліють скидати зайву вагу в гімнастичному залі. Здорове тіло стає модою, ідеалом життя сьогодні.
Що стосується мене, я займаюся волейболом. Для цього потрібна рухливість, жвавість і багато енергії. Це тримає людину в хорошій формі. Я граю в волейбол протягом трьох років, але чим більше я граю, тим більше мені це подобається.

На закінчення, я хочу звернутися до всіх людей: «Займайтеся більше спортом, їжте тільки корисну їжу, будьте добрішими, будь ласка, і ви обов’язково будете здорові і щасливі!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Повість «Оборона Буші» М. Старицького позначена любов’ю українського народу до своєї Батьківщини і пафосом справжнього патріотизму. Показово, що патріотизм, відображений у драмі, є глибоко народним. Адже саме народ бере активну участь у всіх подіях роману, і захист Буші, поданий в творі, є справою загальнонародною, а не подвигом якоїсь купки окремих героїв.

Усі мешканці містечка добре розуміють, що йдуть не вірну смерть, але жоден з них не вагається, бо ворога треба затримати будь-якою ціною, тобто прийняти увесь удар на себе і дати можливість козацькому війську Б. Хмельницького з’єднатися з полком ватажка Богуна. Саме в цьому усвідомленні трагічного фіналу і готовності йти на вірну смерть в ім’я загальної перемоги криється велика сила українського народу.
Так широко, як у драмі М. Старицького «Оборона Буші», український народ представлений дуже рідко. Більше половини повісті – це масові народні сцени, і тільки з восьмої глави у творі з’являються головні герої п’єси. Увесь час народна маса сповнена напруження і чекання трагічних подій. У плані майстерності драматурга і широти зображення українського народу повість «Оборона Буші» відноситься до найкращих досягнень історичної класичної української драматургії.

Усі захисники фортеці, захищаючись від ворога, готові загинути, аби не втратити власну гідність. Козаки розуміють, що їм не встояти проти нескінченого полчища татар і поляків. Однак, у них є одна єдина мета – якомога довше затримувати ворога, не дати йому ні на метр просунутися далі і дочекатися допомоги основних сил війська Б. Хмельницького. Міцні і сильні духом запорізькі козаки твердо вирішили боротися до останньої краплі крові і не здаватися, а з собою на той світ забрати якомога більше ворогів, «продати себе щонайдорожче».

Не раз і не два М. Старицький у своїй повісті висловлює власні погляди на історичні події того часу, на долю України, з жалем згадує «братерську різню, пограбування й розбій» на рідній землі. Немає сумніву, що свої власні сподівання письменник виразив в словах одного з захисників фортеці, сотника Михайла Завістного, з якими той звертається до усієї України: «А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних – стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я думаю,що можна вважати літописи підручниками з історії.Адже, козацькі напади,вторгнення і т.д., несуть в собі не тільки історичні дані про землі та їх правителів, а так само художні забарвлення,які доносили до нас часи минулого.

Неоціненне значення для становлення нової української літератури мають твори XVII-XVIII ст. Це козацькі літописи. Дивуєшся авторам цих шедеврів, гордишся своїми предками. Літописці Самовидець, Грабянка і Величко, очевидно самі були свідками усіх тих подій, що переважно в хронологічному порядку подають епізоди історії нашого народу.

Літописці висвітлюють і коментують цілий ряд проблем тогочасного життя, що є цінним джерелом для дослідження історії України другої половини XVII ст. «Літописи Самовидця», «Действія презельной брани», «Летопись событий в юго-западной России в XVII-м веке» створені на багатому історичному матеріалі, тому є життєвою правдою про героїчне минуле українського народу, його багатовікове страждання. Літописці яскраво подають нам, сучасникам, подвиги видатних воїнів, зокрема Хмельницького; оспівують хоробрість, кмітливість козацтва, передають психологічний стан ворогів.

Богдан Хмельницький — центральна постать літопису Самійла Величка У літописах XVII-XVIII ст. відображена визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти. Очолював її Богдан Хмельницький. Тому Самійло Величко і ставить його у своєму літописі центральною постаттю. Автор вказує на характер цієї боротьби, дає їй оцінку, тому його твір посідає чільне місце в давній українській літературі. Літопис Самійла Величка — велика історична повість, яка вміщує в собі ряд оповідань, в основу яких покладено історичний матеріал про героїчну боротьбу у 1648-1654 pp. Початок твору подається на основі народних переказів, легенд про Богдана Хмельницького: як він служив конюшим у Потоцького, як він викрав листи у Барабаша. Величко докладно зупиняється на підготовці до бою козаків з ворогом, описує саму битву під Жовтими Водами: «Наконец всех поляков Хмельницкого оружіе разорило, и едним з них там же на Жолтой Воде жити и гнити повелело, а другим правую стезю до Криму показало, от якого погрому не десятка человека поляков не спаслося».  Письменник прославляє військове уміння козаків і їхнього генія, полководця Б. Хмельницького. У своєму літописі він вказує на силу нашого народу і цим стверджує його перемогу над ворогами. Ми бачимо подвиг простого люду та його талановитого керівника. Військо Богдана Хмельницького здобуло дві перемоги, але не втомилося, не зупинилося на досягнутому: «В дальшій паход з Хмельницьким рушило, увидевши з сторони албо з гори якой оное, можно било сказать, же то суть ниви, красноцветущим голендерським албо влоским маком засеянніи и прокветнувшіи». Смерть полководця боляче вразила серця народу. Самійло Величко, усвідомлюючи цю невиправну втрату, пише: «Умер добрій вождь наш, оставивши по себе бесмертную славу…». 

Як бачимо, твір письменника — цінне надбання, яке стало предметом вивчення українськими письменниками та істориками, джерелом роздумів над долею багатостраждального народу України, приводом для міркувань над розв’язанням вічної проблеми взаємин вождя і мас. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У всі часи людина жадала дива. І чим, як не дивом, є Софія Київська, втілення духовної величі нашого народу. Стоїть вона, належачи як XI століттю, такою ж мірою і XXI — надзвичайне, вічне диво, символ мудрості й сили, таланту й слави. Величний образ собору, цього надзвичайного дива, «що ніколи не кінчається і не переводиться», став центром роману Павла Загребельного «Диво», у якому вдалося «показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, залишений нам історією, існує не самодостатньо».

Серед інших визначних пам’яток історії Софія вирізняється тим, що стала першим символом духовного надбання нашого народу. Велика руська держава потребувала великого храму. У муках народжувалася християнська Київська Русь, і задумав князь Ярослав звести величний собор. Але, маючи задум підняти Київ гідним суперником Константинополю, він наполягав на копіюванні всього візантійського. Та слов’янська земля мала багато і своїх справжніх митців. За романом, одним з них був Сивоок — хлопчина з пущі, який за 30 років поневірянь на чужині став досвідченим зодчим. Він має своє бачення храму, бо не приймає повторення, сліпого наслідування чужих канонів. Саме його переконлива наполегливість (створений з воску макет церкви майстер показує князю) призводить до того, що Ярослав призначає його відповідальним за будівництво. Сивоок мав величезний талант, який виріс із народних коренів. Його, сироту, який не пам’ятав батьків, виховував дід Родим, який займався гончарством та виготовляв язичницьких богів. У майстрині Звенислави Сивоок вчився малювати. Взагалі, він багато мандрує у своєму житті. «Що є мистецтво? — роздумував Сивоок. — Це могутній голос народу, що лунає з уст вибраних умільців». Поставив майстер собор, «дав йому оті дивні барви; ті велетенські мозаїчні постаті, оту невпинність руху, гру світла, немеркнуче сяяння». І ця Софія стала поєднанням і завершенням мрій Ярослава Мудрого, сподівань і розчарувань князя, коли виводив він Русь «на широкі простори світу». Але не для князя цей собор, а для рідної землі, для слави майбутніх поколінь. Як актуально, по-сучасному звучить це саме сьогодні, коли триває розбудова незалежної, самостійної України! І де той Сивоок-зодчий, що зведе храм України, відкриє для неї простір, у якому вона займе достойне місце? Стираються надписи, зникають імена князів, а ім’я народу — вічне.

Образ Софії Київської зображено як символ духовної незламності та нескореності всього народу. Доля собору є долею народу, з давньоруськими епізодами чергуються події 1941-1942 та 1965— 1966 років: вистояла Софія і перед варварами XX століття, які нищили Європу, бо стали на захист тисячі таких, як Гордій Отава, що сприймав її як коштовність, цінну тим, що це лише своя, неповторна і єдина святиня, без якої неможливо уявити націю. У романі перегукуються епохи: Сивоок віддає своє життя на зведення собору, Гордій Отава, створивши «власний фронт проти фашизму», перешкоджає професору Шнурре вивезти найкращі фрески до Німеччини ціною свого життя.

Ми не знаємо, як насправді звучало ім’я автора Київського дива. Не розгадана ця таємниця вченими, та й, скоріш за все, не буде розгадана. Але імена губляться, а справа зостається. Тільки ділами можна себе возвеличити або зганьбити. Софія Київська — не лише мистецька споруда, вона — оплот духовного надбання нашого народу. Вічно стоятиме вона під небом історії символом твердині людського духу та прославлятиме народ слов’янський.