Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Що таке Біблія? Це найбільша книга в історії людства, що увібрала природну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Ця книга не просте явище культури, вона – основа духовного буття миру, саме в Біблії – книзі книг – можемо знайти шляхи рішення таких проблем: життя й смерть, учинки й душа людини, добро й зло…

Хоча вона складається з багатьох книг, різних жанрів, створених у різні часи різними людьми, але за суттю своєї Біблія є книгою великою, вічною супутницею життя багатьох людей усього світла більше 2-х тисяч років. Вона вчить нас, як жити, що можна робити, а чого не варто робити; якими треба бути, а що є негативним у наших характерах. Саме Біблія письменників всіх часів і народів, тому що багато сторіч вони використали II теми, ідеї, образи, сюжети у своїх добутках. Біблійні матеріали знайшли широке відображення в добутках письменників древньої української літератури, потім нової, а тепер і сучасної. Знайомство зі Святим Листом допомагає нам краще розуміти добутку української й світової літератури

Читаючи Біблію, ми засвоюємо духовні істини, розуміємо художню красу релігійних текстів. Саме вона вміщає в собі морально-етичний і естетичний досвід людства. Всі розчаровані звертаються до цієї книги, продовжують шукати сенс свого життя, земного існування, відповіді на вічні питання й одночасно духовну опору в цьому гріховному, несправедливому світі

Біблія для українського народу була й залишається не тільки джерелом духовних істин, але й високомистецькою книгою

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Багато століть тому, людина цілком залежала від природи. Вона була безпорадною перед сильною зливою, пожежами лісів, виверженнями вулканів…

Але вона жила в єдності з природою. Вона була вдячною за їжу, що давав оточуючий світ, та за придатні умови для існування. Людина була чутливіша для природних ритмів, адже їй це допомагало вижити та пристосуватися до можливих природних змін.

Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі. Ми починаємо вірити в ілюзію, що нібито ми самі по собі, окремо від неї, що ми підкорили її, поставили собі на службу. Цьому здебільшого сприяє технічний прогрес. Ми навчилися створювати геніальні механізми, модифікувати їжу з незрозуміло чого, ми влізли навіть у ДНК людини та програмуємо її генетичний код, ми навчилися створювати дітей «під заказ» — з пробірки. Та чи це дає нам привід для гордості?

Насправді ми залишилися на рівні доісторичних людей, з однією різницею, що майже остаточно втратили зв’язок з природою. Ми також безпорадні перед обличчям стихійних лих. Проти цунамі, потужних землетрусів або торнадо безсилі усі наші наукові розробки. Ми в змозі лише приблизно передбачити час катастрофи, але не знешкодити її. Вулкани, що вивергаються й сьогодні,і також не питають для цього дозволу. А ми тільки й встигаємо евакуювати наступну порцію жителів небезпечних регіонів.

Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити. Можливо тоді, і самі нарешті зможемо еволюціонувати як вид.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Гетьман Мазепа завжди був цікавою постаттю для письменників, поетів, істориків та літературознавців. Ця сильна, волелюбна постать в історії прекрасно відображає героя свого часу, а різні події його життя відображають його як бунтаря і як злочинця.

Вважається, що Мазепа був героєм «байронічного типу», оскільки життя цієї видатної постаті, історія його кохання та політична боротьба дуже схожа с перипетіями головного героя Байрона. Так от однією з основних рис характеру була романтичність, тобто при всіх жорстоких життєвих ситуаціях обидва героя могли відчути справжнє кохання.Треба відзначити деякі важливі моменти щодо героя Мазепи. По – перше, ця постать була дуже сильною, і, незважаючи, на важкі випробування стала гетьманом Україні. По – друге, Мазепа являє собою реальну людину, а не вигаданий персонаж, тобто почуття, емоції та переживання героя відображають життєві ситуації людини.

Багато письменників описували Мазепу,роблячи його одним із героїв своїх творів. Наприклад, у «Полтаві» О.С. Пушкіна перед читачами стає постать старого гетьмана, у якого вже достатньо досвіду і зовсім немає нічого романтичного.

На відміну від цього твору, Байрон показав вільну, тверду, непокірну молоду особу, що за свої упередження готова кинутися у бій. Це – молодий Мазепа, який ще сповнений романтичних почуттів. Наприклад, його любов до Терези принесла багато болю та страждань, але ця сильна людина ані трохи не шкодує про те, що його серце наповнене коханням.Важливим є монолог самого Мазепи, з якого читачі дізнаються про звичайні людські слабкості, почуття та емоції цією сильної людини.Природа та кінь головного героя становлять собою важливі елементи романтичного «байронічного» героя. Вони завжди відображають його настрій, радіють або страждають із ним. Саме це дозволяє ще краще зрозуміти внутрішній стан героя.

Іван Мазепа є важливішою постаттю в історії Украйни, яскравим, волелюбним бунтарем за покращення життя свого народу, але водночас, це прекрасна, романтична натура, що через все своє життя пронесла кохання у своєму серці, при тому, що саме воно принесло Мазепі найбільше страждань.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Мені подобаються різні музичні стилі, але я можу сказати, що мій улюблений співак – Олег Скрипка з групи «ВВ». Я вважаю його гідним представником сучасної української культури. Я отримую задоволення від енергійної музики «ВВ», і особливо я люблю виконання Олега Скрипки. Це видатний виконавець.

На початку свого творчого шляху група працювала у Франції. У них багато пісень французькою мовою. Більш того, у них є пісні англійською. Одна з них – «Пачка сигарет» з їхнього нового альбому «Файно». У них багато шанувальників за кордоном, так само, як і на Україні. Звичайно на їхніх клубних концертах буває 10-20% іноземців.

Олег Скрипка зізнався, що вважає, що багато пісень звучать краще українською мовою, і тільки деякі добре звучать російською. Він також сказав, що англійська мова тісно пов’язана з музикою. Люди, які цікавляться музикою, як правило, цікавляться англійською мовою, тому що хочуть знати, про що ці пісні. Олег Скрипка захоплюється ще й індійською культурою. У часи його дитинства індійські фільми були дуже популярні. В ті часи він полюбив індійську музику. Він вважає індійців кращими у світі музикантами, тому що вони грають не руками, а душею.

В одному зі своїх інтерв’ю Скрипка сказав, що він дуже самокритичний. Він дуже вимогливий до результатів своєї роботи і роботи інших. З цієї причини група дуже довго працює над кожним альбомом і кожним кліпом.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Маргарита — кохана Фауста в трагедії Гете. Історія Маргарити, її недовгого щастя і безвинної загибелі в першій частині трагедії є ніби емоційним її осередком, в той же час вона дуже істотна для розуміння трагедії в цілому. Маргарита — проста дівчина, істота цілком земна, яка живе в світі повсякденних життєвих турбот і радостей. Вона ніби створена для щастя; тим страшнішою і несподіваною виявляється її загибель. З першої ж зустрічі Маргарита предстає Фаусту у всій чарівності своєї юності, скромності і чистоти, це — втілення живого життя, з нездоланною силою якої робляться до себе Фауста.

 Їй властиво природне почуття власної гідності, що викликає мимовільну повагу навіть у цинічного Мефістофеля. «Дитя ти цією силою не візьмеш. /Тут треба зловчитися і лукавити ». Незабаром почуття Маргарити до Фауста перетворюється на безоглядну пристрасть. Вона переступає через всі заборони; щоб побути з Фаустом, вона дає матері снодійного, не знаючи, що це — отрута. Її відносини з Фаустом перестають бути таємницею, стають предметом пересудів. Її брат Валентин, смертельно поранений Фаустом на поєдинку, вмираючи, проклинає її. Маргарита так простодушна, що її моральне падіння відбувається хіба без її провини. Маргарита намагається шукати розраду у вірі: в сцені «На міському валу» вона ставить квіти перед статуєю матері, просячи у неї підтримки. Але сум’яття її все наростає: в соборі, змучена каяттям після загибелі матері, вона непритомніє.

 Сцени, де описані тяжкі душевні муки Маргарити, належать до найбільш вражаючих сторінок драми Гете. Події невідворотно рухаються до трагічної розв’язки: Маргарита, покинута Фаустом, опиняється у в’язниці, де вона чекає страти за вбивство своєї позашлюбної дитини, від Фауста. Глибоко драматична знаменита сцена побачення Маргарити і Фауста у в’язниці. Фауст, який відчуває болісне каяття у своїй вині, прийшов зі зв’язкою ключів, щоб звільнити Маргариту і відвезти її, їх уже чекають чарівні коні. Але Маргарита майже втратила розум від горя, вона насилу впізнає Фауста. Маргарита відмовляється піти з Фаустом, загибель її неминуча, але голос зверху сповіщає, що вона «врятована». Цим сумним прощанням закоханих завершується перша частина трагедії. У другій частині трагедії Олена в якійсь мірі відповідає Маргариті в першій частині; цим підкреслено структурну єдність трагедії. Знаменна поява Маргарити у фінальній сцені другої частини: серед ангелів і святих, зустрічаючих душу Фауста, є і «одна з тих, хто кається, перш називалася« Гретхен »

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Саві Чалому протиставлено повсталих селян, козаків і їх ватажка Гната Голого.
В образі Гната Голого Карпенко-Карий втілив кращі риси українського народу: вірність батьківщині, мужність і відвагу, рішучість у боротьбі проти ворогів та ненависть до зрадників. Гнат Голий — це могутня людина. Він б’ється відважно в перших лавах, не лякається небезпеки, стійко зносить рани і не боїться смерти. Цю незламну силу йому дає усвідомлення того, що тільки воля принесе щастя народові, що не можна жити спокійно, без боротьби в світі, де «в розкоші один, а тисячі без хліба».

Гнат Голий — це один із кращих образів в українській драматургії XIX ст.,— образ незламного борця проти соціяльного і національного поневолення, відданого й мужнього патріота,— це героїчний образ ватажка повсталого селянства. У такому ж героїчно-романтичному пляні змальовані постаті товаришів-однодумців Гната,— гайдамаків Гриви, Молочая, Медведя, Кравчини і безіменного героя гайдамаки, який іде на жахливі тортури без страху, з дотепними, уїдливими жартами на адресу магната Потоцького.

У змалюванні образів повстанців, епізодів їх битви з військами Потоцького бачимо майстерне поєднання реального з романтичним. Правдиво змальовано в творі постать деспотичного маґната Потоцького, а також і його найближче оточення — шляхтичів-поляків Жезніцького. Яворського, Шмигельського та інших. В образі шляхтича Шмигельського драматург правдиво віддзеркалив і розкрив єзуїтську тактику прислужників маґнатів-колонізаторів та політику угодовства і компромісів. Шмигельський діє проти повсталих, прикриваючись маскою «людяности». Його угодовська філософія, проповідь компромісу і миру між феодалами-колонізаторами і повсталим народом, у можливість чого він вірив, по суті привела його до обстоювання особливої тактики боротьби проти «хлопів». Ця тактика полягала в тому, щоб, як він говорить, «не треба звіра дратувать». Шмигельський намагається остерегти Потоцького від крайнього деспотизму, жахливих катувань непокірних селян, бо все це може викликати ще грізнішу хвилю народного гніву. Він прагне утримати селян і козаків від повстання, а коли вони все-таки повстали, Шмигельський вживає підступних заходів, щоб розладнати ряди народних месників. Він дуже тонко веде гру з Савою Чалим: у розмові з ним Шмигельський поступово переходить від нібито доброзичливих думок про долю України до відвертої торгівлі зі зрадником Савою за душі повсталих.

У сцені пристрасного словесного двобою Гната Голого з полоненим Шмигельським в усій повноті розкрито ворожість цього шляхтича до народу.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Я часто сідаю писати одне і раптом переходжу на ширші дороги, — зізнавався Толстой, — твір розростається». Так сталося і з «Анною Кареніною». На самому початку роботи над романом автор говорив: «Сюжет роману — невірна дружина і вся драма, сталася від цього». Але цей сюжет становив лише зовнішню, подієву основу його книги. А внутрішній зміст оповіді вийшов далеко за межі сімейної історії. У романі можна виділити кілька тем, які хвилювали Толстого: сім’я і шлюб, руйнування дворянського укладу життя і спроби врятувати його, проблеми взаємини особистості і суспільства, питання державного устрою, господарські реформи. Можна сказати, що в цілому письменник прагне зрозуміти всі «світоустрій людське», в якому, звичайно, є місце і любові. Тему любові в романі Толстого не можна відокремити від інших і розглядати її, не торкаючись проблем моральних, соціальних. «Все змішалося в домі Облонських!» Ця фраза не тільки починає роман «Анна Кареніна», вона відображає його характерну рису: у ньому все змішалося, як в самому житті, все переплелося і заплуталося. У книзі стільки проблем, стільки виникає питань! А відповідей на них немає. І немає, напевно, іншої такої складної і глибокої книги про любов, про сім’ю, про щастя.
Здавалося б, все логічно і просто. Усі мріють про любов, чекають її. Тому що любов — це перший крок до щастя. І шлях до нього — найнадійніший і вірний — лежить через сім’ю. У романі Толстого всі головні герої люблять або хоча б злегка закохані, в когось: Вронський в Кареніну, Ганна у Вронського, Каренін любить свою дружину, Доллі Облонських — свого чоловіка, Левін — Кіта Щербацький і т. Д. І цей період закоханості і очікування щастя, по-моєму, найщасливіший у житті героїв. Але як трлько Толстой з’єднує люблячих один з одним — починаються проблеми. «Всі щасливі сім’ї схожі один на одного, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму». У романі «Анна Кареніна» всі сім’ї нещасливі. Складається таке враження, що шлюб і сім’я — це не міст між любов’ю і щастям, а якась нездоланна перешкода між ними. Але так не повинно бути. Чому так складно і болісно відбувається возз’єднання навіть тих, хто любить один одного? І куди потім йде любов? Хто винен у цьому?
Може бьггь, справа в самій любові? Любов у Толстого — поняття складне. Це зовсім не світле і радісне почуття, а дуже тривожне, неспокійне, обов’язково пов’язане зі стражданням і навіть з жахом. Так, Вронський напередодні свого з’єднання з Ганною, обіцяючи їй любов і всього себе, каже: «Я не бачу попереду спокою ні для себе, ні для вас». Анна ж відчуває «почуття сорому, радості, жаху перед цим вступом в нове життя». Почуття жаху відчуває і Каренін «перед можливістю любові в його дружині до кого-небудь, крім нього». Потім до почуття жаху і тривоги додаються страждання від ревнощів, від нерозуміння, від неминучої брехні. Потім приходить усвідомлення своєї провини перед тими, кого любиш, ітемов, кого змусив страждати, позбавивши їх своєї любові. «Кохання. Я тому і не люблю цього слова, — говорить Ганна, — що воно для мене багато значить, більше набагато, ніж ви можете зрозуміти ». Напевно, це дуже важливо — вміти зрозуміти того, кого любиш. Адже «скільки сердець, стільки й видів любові», — вважає героїня Толстого. Можливо, для того, щоб любов, сім’я і щастя з’єдналися в єдине поняття, потрібно, щоб два серця збіглися у своєму поданні про любов і це не стосувалося б більше нікого і нікому не заважало, що не розбивало б інших сердець.
Мені здається, що любов Анни і Вронського закончілася трагедією не тільки тому, що героїня пізно зустріла свою любов і почуття провини перед сином і чоловіком заважало її щастю. Навіть якби вони зустрілися раніше, фінал міг залишитися таким же. Адже Анна і Вронський сприймають це почуття по-різному. Для Вронського любов — тільки частина його життя, життя внутрішньої, яка тепер «була наповнена пристрастю». Але життя «зовнішня залишалася незмінною. У полку його любили і поважали. І він любив це життя ». Його життя — це служба, світ, улюблене заняття (коні) і любов до Анни. Для неї ж залишилася тільки любов. І чим вона сильніша, тим менше шансів на збіг і більше простору для нерозуміння.
Прочитавши роман, з упевненістю можна сказати тільки те, що любити — це так само непросто, як і жити. І, може бути, саме ця незбагненна складність любові і життя так притягує нас. «Коли б мені сказали, — писав Л. М. Толстой, — що я можу написати роман, яким незаперечно встановлю позірна мені погляд на всі питання, я б не присвятив і двох годин праці на такий роман, але якщо б мені сказали, що те, що я напишу, читатимуть теперішні діти через двадцять років і будуть над ним плакати і сміятися, і полюблять життя, я б присвятив йому все своє життя і всі свої сили ».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Курагіна Елен в романі «Війна і мир» — блискуча петербурзька красуня. Елен — дочка князя Василя, а потім дружина П’єра Безухова. Блискуча петербурзька красуня з «незміною посмішкою», білими повними плечима, глянсуватим волоссям і прекрасним станом. У ній не було помітно кокетства, як ніби їй совісно було «за свою безсумнівно і занадто сильну і переможну красу ». 

Елен незворушна, надаючи всім право милуватися собою, від чого на ній відчувається як би лиск від безлічі чужих поглядів. Вона вміє бути мовчазно-гідна в світі, справляючи враження тактовної і розумної жінки, що в поєднанні з красою забезпечує їй постійний успіх. Вийшовши заміж за П’єра Безухова, героїня виявляє перед своїм чоловіком не тільки обмеженість розуму, грубість думки і вульгарність, але й цинічну розбещеність. Після розриву з П’єром і отримання від нього за дорученням великої частини стану, вона живе то в Петербурзі, то за кордоном, то повертається до чоловіка. Незважаючи на сімейний розрив, постійну зміну коханців, в числі яких Долохов і Друбецкий, Елен продовжує залишатися однією з найвідоміших і приголублених петербурзьким світлом дам. У світі вона робить дуже великі успіхи; живучи одна, вона стає господинею дипломатичного і політичного салону, здобуває репутацію розумної жінки. Вирішивши перейти в католицтво і обдумуючи можливість розлучення і нового шлюбу, заплутавшись між двома дуже впливовими, високопоставленими коханцями і покровителями, Елен вмирає в 1812 р. Якщо вам потрібні інші характеристики та образи героїв роману,  можете переглянути іх у наступній статті: Головні герої Війна і мир.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На території України і суміжних держав щовесни набуває надзвичайно великих обсягів незаконна торгівля первоцвітами. Незаконна – тому що практично усі первоцвіти, що ростуть на українській землі охороняються регіональними червоними списками або взагалі, Червоною Книгою України, причому деякі з цих рослин находяться на межі повного зникнення.

Серед первоцвітів, які стрімко зникають в оточуючій нас природі зараз знаходяться усі види шафранів, диких тюльпанів, пролісків, а також цибуля ведмежа або черемша, сон-трава і білоцвіт. Це й зрозуміло, адже масове знищення первоцвіту і інших рідкісних рослин заради наживи призводить до зменшення кількості квітів, що охороняються законом, а подекуди до повного їх зникнення.

Кожен з нас повинен усвідомлювати, що зриваючи усього одне стебло проліска або черемши ми знищуємо насіння, з якого у майбутньому році могли б вирости 45-60 квітів. А, наприклад, для того, щоб виросла квітуча конвалія, потрібно навіть не рік, а 7-8 років.

Кожну весну влада звертається до нас закликом проявляти екологічну свідомість – не купувати, не продавати і просто не зривати весняних квітів, що стане значним вкладом у збереження унікальної української природи.

Кожен рік у більшості регіонів України проводиться операція «Первоцвіт», покликана перешкодити незаконному продажу і знищенню рідкісних рослин. На жаль, незважаючи на це, знову і знову доводиться спостерігати одну і ту ж картину: велика кількість торговців пролісками в переходах метрополітену, на стихійних ринках, біля великих торгових центрів, а при цьому – майже повна бездіяльність правоохоронних органів.

Деякі обивателі вважають, що квіти для того й існують, щоб їх зривали, і помиляються, вважаючи, мовляв, пролісків та конвалій менше не стає. На жаль, це не так. За оцінками екологів, через браконьєрський збір первоцвітів, занесених до Червоної Книги, їх популяція з кожним роком значно зменшується. Більш того, деякі види знаходяться на межі зникнення, а багатьох вже зовсім немає. Як же бути?

Треба визнати, що винні в цьому не тільки квіткові браконьєри і не здатна зупинити їх міліція, а й усі ми, усі, хто заохочє пропозицію чорного ринку попитом. Букетики у торговців швидко розходяться. Їх деколи можна побачити навіть на вчительських столах в школах як дар від учнів. Так може не тільки міліції потрібно боротися з цим, а всім нам, жителям України? Запитайте: як? Та просто перестати купувати у торговців унікальні весняні первоцвіти!

А для бажаючих насолодитися красою пролісків і конвалій (але не в букетах, а на лісових галявинах) нехай це стане приводом, щоб вибратися хоча б раз на місяць у вихідний день на природу всією сім’єю. Адже так корисно подихати свіжим повітрям, отримати заряд бадьорості і гарного настрою!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Людство вірить у прикмети з давніх часів. Як колись древні, сучасні люди схильні містифікувати події та явища, яким не можуть знайти раціонального пояснення, природної причини. Одні впевнені, що можуть домогтися легкої наживи, *любові чи здоров’я, якщо виконають певний ритуал, інші забобонно бояться найпростіших речей, треті вірять прикметам за інерцією — тому що в них вірили всі попередні покоління.

Але чи потрібно вірити прикметам? Чи справді вони здатні впливати на людську долю? Розібратися в цьому можна тільки в тому випадку, якщо заглянути в витоки виникнення всіляких повір’їв, забобонів і прикмет.
У які прикмети не потрібно вірити

Існує безліч прикмет, пояснення яким давно знайдено і розказано світу. Але деякі люди або дуже неосвічені і просто не знають про це, або занадто вперті в свою впевненість. Наведемо кілька прикладів.

Постійно «обпалюючись» на прогнозах синоптиків, ми вже не думаємо про те, чи потрібно вірити прикметам народним, а просто дивимося на небо. Якщо воно ясне — чекаємо похолодання. Яскраво-червоний захід віщує теплий і сонячний день, та палючий ввечері туман — спеку. Інша справа, що вірити таким прикметам мають можливість тільки ті, хто живе ближче до природи, тоді як городяни просто не мають можливості переконатися в їх дії.

Однак, будучи на відпочинку в селі або в поході, ви можете перевірити деякі з них і переконатися, що вірити народним прикметам можна. Побачите овець, що збилися в купку — знайте, буде сильний дощ. Про нього ж вам повідає нахиливша голівку конюшина. А ось високі купки землі над норкою крота віщують засуху.

Повертаючись до горезвісної чорної кішки, можна знову повернутися до питання, чи потрібно вірити прикметам. Якщо вона спить, закривши свій носик лапками, значить буде мороз. Цією прикметою потрібно вірити. А якщо вона промчала повз вас, тікаючи від собаки — йдіть спокійно далі. Якщо не вірити дурним прикметами і не нервувати через своїх страхів, нічого поганого з вами не трапиться.