Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Борислав сміється» — один із найвидатніших творів Франка, нове явище в українській літературі другої половини XIX століття. У повісті правдиво розкриваються стосунки між робітниками та капіталістами, показано нестерпне становище народу у 60-70-х роках XIX століття. Автор допомагає нам заглянути в завтрашній день, змальовує зародки революційної боротьби робітників з капіталістами. Персонажі твору поділяються на протилежні групи: робітники, які підіймаються на класову боротьбу, та капіталісти. В основі, повісті лежить подія, яка дійсно відбувалася у Бориславі.

Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це робітник, який тяжко постраждав під час закладення будинку Гаммершляга. Свій родовід робітник Синиця веде ще з свого діда-прадіда, але він уже здобув деяке класове виховання. Його дуже турбують класова несправедливість, народне лихо. Він вірить, що є якийсь шлях до кращого життя. Саме горе друзів примушувало його шукати шляхи рятунку. Чому саме цей скромний та слабосилий помічник дрогобицького муляра став керівником великого народного руху? Прибувши до Борислава, Синиця вже приніс з собою образу на капіталістів, хоч саме Гаммершляг дав йому роботу після поранення: капіталісти відмовили у матеріальній допомозі. Він розумів, що поодинці, як це робили брати Баса раби, перемогти неможливо, тому шукав шляхи боротьби проти експлуататорів. Під впливом Синиці змінюється світогляд багатьох його побратимів. Поступово у нього визрівала думка, що вказувала на вихід із тяжкого становища: «А що, якби всі ті тисячі людей та змовилися разом: не будем робити, поки нам плату не прибільшать?» Це була ідея організованої боротьби. Він пропонував зібрати загальну касу, щоб були гроші під час страйку, не пускати до міста інших робітників. Пропонував одразу знайти місце, де будуть жити робітники, якщо їх виженут капіталісти зі своїх будинків.

Поступово Бенедьо Синиця перетворився із звичайного побратима на ватажка боротьби проти багачів. Але були побратими, схильні до самосуду — це брати Басараби. З ними разом або за їхніми порадами побратими вбивали дрібних капіталістів. Це був стихійний протест проти утисків та визиску. Але згодом брати Басараби примкнули до Бенедя Синиці, бо зрозуміли, що їхній шлях — за вбивство вбивством — ні до чого не приведе. Своїм стихійним бунтарством, силою ненависті до гнобителів Басараби нагадують нам Чіпку з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Та як не намагався Синиця разом з побратимами врятуватися, все одно нічого не вийшло: капіталісти забрали всі гроші, роздані робітникам, плату за працю зробили ще меншою. Але навіть після такої кривди багато із побратимів не примирилися: брати Басараби вирішують підпалити, нафтарню Гаммершляга, ставши знову на свій шлях.

У своїй повісті Іван Франко розкрив глибоку красу, духовне багатство простих людей, їх непримиренність до суспільної неправди. Повість «Борислав сміється» і сьогодні служить зброєю в боротьбі за права обездолених трударів.

Роль образу Бенедя Синиці в реалізації ідейного задуму повісті І. Франка «Борислав сміється».

Найвизначнішим твором І. Франка про життя робітників є повість «Борислав сміється». За ідейно-художньою довершеністю і суспільним значенням твір посідає першорядне місце не тільки в творчості письменника, а і в усій українській літературі. 1. Франко з позицій революціонера-демократа поставив і висвітив у повісті найбільш актуальну на той час проблему боротьби праці з капіталом.

Письменник засуджує експлуататорський лад, показує, як зароджуються нові, революційні форми життя, змальовує позитивний образ кадрового робітника.

У реалістичних картинах повісті «Борислав сміється» автор  показав неминучість   організованого виступу робітничого класу проти експлуататорів. Іван Франко підносить ідею єдності і організованості робітничого класу, ідею революційної страйкової боротьби. Головна ідея повісті з найбільшою силою виражена в образі Бенедя Синиці. Заслуга Каменяра в тому, що він зумів передбачити появу і подальше збільшення кількості таких людей, як Бенедьо.

Скромний, слабосилий помічник дрогобицького муляра став виразником прагнень трудового Борислава, керівником першого страйку. На нафтових промислах він на досвіді переконався, яку кривду терплять трударі: «Бенедьо не раз у важких хвилях задумувався над долею робітників. Зроду утлий і хоровитий, він дуже був вразливий на всякий, хоч і чужий, біль». І тому у Бориславі, наслухавшись про голод і злидні, що мучили робітників. Бенедьо Синиця задумується над організацією боротьби проти капіталістів. Він доходить висновку: якби всі тисячі робітників та змовились разом не працювати на багатіїв, то капіталісти пішли б на значні поступки. Бенедьо вступає до побратимства, але вважає, що метод боротьби, вибраний Андрусем і Сенем Басарабами, є хибний, бо знищиш одного «кровопивцю, а на його місце другий вже давно нагострився». Не помста і індивідуальний терор потрібні робітникам, а порятунок Бенедьо переконує побратимів організувати касу взаємодопомоги для того, щоб допомогти трудящим, які перебувають у скрутному становищі. Маючи таку касу, вони можуть оголосити загальний страйк. Під впливом Синиці інші робітники починають глибше мислити. Його ідеї швидко проникають у робітничу масу, яка щораз більше задумується над своєю долею. Робітники стали менше ходити до шинків, не корилися надзорцям і касирам, загрожували їм, що не будуть більше терпіти кривди. Перша перемога окрилила трудівників. Переможний робітничий Борислав радісно сміявся. Та, використавши недосвідченість людей, капіталістам вдалося зірвати страйк. Бенедьо глибоко переживає поразку: «Кілько він перетерпів в тих двох днях! З яким болем виривав він із свого серця одну за другою золоту надію!» Та герой не впадає в розпач і не втрачає надії. Він. вдумливий і наполегливий, сподівався зібратись із силами і продовжити до кінця розпочату боротьбу. Він говорив товаришам: «Час загоїть усі рани… Ми найдемо в собі силу зачати розбите діло знов наново…»

Бенедьо не схвалював задуму братів Басарабів спалити Борислав. До його думки приєднались старі робітники Стасюра і Матій. Герой твору не пориває з побратимами, лишається з ними до кінця, сподіваючись, стати їм у пригоді, але перестає бути їх керівником.

1. Франко вміло розкриває характер Бенедя, зіставляє його з іншими персонажами, послідовно розгортає події, висуваючи на перший план найголовніші з них. Все це служить письменнику для реалізації його ідейно-тематичного завдання — показу єдності та організованості робітників у боротьбі з капіталістами.

І. Франко виявив велику симпатію до героя повісті. В українській літературі це перший образ кадрового робітника, який виростає в організатора робітничих мас. борця за інтереси робітників.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.

Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.

Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому допомогти, а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.

Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.

Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.

Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.

В образі батька Михайлика Панаса Дем’яновича письменник втілив вікову селянську мудрість і доброту, що так характерна для звичайних, чемних трудівників-хліборобів. Все своє життя батько працював на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годувала, і зодягала, і на світі держала його і сім’ю.

Мати Михайлика Ганна Іванівна виступає у творі як найбільша захисниця краси. Вона здається справжньою жінкою-берегинею, яка й навчила Михайлика любити красу звичайного соняшника, ранкового туману, калини і вранішньої роси. Ганна Іванівна не вміла писати і читати, та книгами для неї були огород і сад, трави і квіти, хліб і поле. Вона хоч і жила усе життя в нестатках, ніколи не дорікала на свою долю. Вона дуже любила своє небагате господарство, свій садок, свій огород і своє село. Невтомна трудівниця, вона й сина свого привчила до праці, навчила у праці знаходити найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».

Ще один цікавий персонаж повісті «Гуси-лебеді летять» – шкільна приятелька і перша подруга Михайлика Люба. Ця дівчинка була самою добротою і щедрістю, вона мовби випромінювала сонце. Люба була справжньою лісовою царівною, надзвичайно чуйною і спостережливою дівчиною, яка знала дуже багато таємниць природи. Це саме вона допомогла прийняти рішення родині Стельмахів не виїжджати у Херсонські степи з Поділля.

Отже, завдяки героям повісті, твір М. Стельмаха наскрізь пронизаний добротою, гідністю, любов’ю до краси рідної землі і праці. Саме завдяки їм повість вчить нас поважати головні людські цінності і ніколи не забувати про оточуючих людей, про оточуючий нас світ.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Микола Куліш – одна з найтрагічніших постатей в історії української літератури доби розстріляного Відродження. У його творчому доробку порушуються питання одвічні, загальнолюдські. Ставлення до рідної мови – ознака духовного здоров’я нації, одна з граней самовизначення та утвердження особистості в суспільстві. Антоніна Куліш відзначала у спогадах: «Микола безнастанно працював над мовою. Знав її досконало, як небагато його сучасників. Особливо він захоплювався мовою, пишучи «Мину Мазайла» (почав писати цю п’єсу, шукаючи нових драматичних форм), часто при столі він прочитував нам цілі лекції, говорячи про те, як мало на світі таких багатих та соковитих мов, як наша українська».
Отже, п’єса М. Куліша «Мина Мазайло» відзначається оригінальністю в осмисленні ставлення персонажів до мови. Деякі епізоди стають своєрідним гімном щедрій, милозвучній українській мові.

Мокій, звертаючись до Улі, говорить:
— «Бринить» має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає – він високо, ледве видко – бринить… Можна сказати – аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Або кажуть – думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна – бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню… Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.

Подана репліка – яскравий приклад комічного спостереження за словом. І навіть Уля, яка спочатку мала на меті закохати в себе Мокія, щоб відтягти його від надмірного захоплення «укрмовою», захоплюється нею і стає на захист українського слова.

Але слід підкреслити й негативне ставлення драматурга до так званої «українізації», вірніше, «українізації по-більшовицькому». Головний герой п’єси Мина Мазайло говорить, що його серце «перед-чува, що нічого з українізації не вийде, це факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою,- це вам другий факт…» Чому герой робить такий висновок? На це питання відповідь дають персонажі комедії, що є представниками різних поглядів на насильницьке прищеплення любові до рідної мови. Дядько Тарас, щирий націоналіст, занепокоєний тим, що українізація – це спосіб виявити національно свідомих, щоб їх потім знищити. Цей висновок герой робить з вершин історичного досвіду українського народу. Далекоглядність драматурга підтверджується подальшим ходом сталінських репресій серед українського населення в 30-х роках XX ст.

Тьотя Мотя з її шовіністською позицією стає перешкодою у спробі Мокія захистити свою ідею. На її думку, українізація – «це туман, чорний туман, і все це минеться». Героїня впевнена, що русифікаторська політика заполонить єство українців. І яскравим прикладом зради віковим традиціям, культурі народу є образ головного героя комедії Мини Мазайла, який намагається змінити навіть прізвище на російський манер. Але розв’язка драми незвичайна: Мину звільняють з роботи за «систематичний опір українізації». Начебто українська ідея одержала перемогу. Але чомусь гірко стає від такого фіналу, від усвідомлення того, що «справедливість» встановлена чиновницькою рукою, а не усвідомленням Мазайлом необхідності утвердження національної гідності.
Отже, драматург рішуче засудив штучність існування людини в суспільстві, її спроби щось змінити, нав’язати свої погляди. І водночас М. Куліш залишився вірним національній ідеї. Офіційна критика того часу відзначала: «Куліш дуже талановитий драматург, та не нам віддає свій талант і не для нас пише свої п’єси, які просякнуті українським духом». Це відзначали сучасники. Цим захоплені ми у складний час самовизначення.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожен має безліч друзів.Але чи прийдуть ці друзі,в час коли вам дійсно знадобиться допомога.Для кого дружба це лише матеріальні звязки,для когось це чисто духовні звязки.Друзі не повинні боятись труднощів і проблем,чим міцніша дружба тим краще і безпечніше життя.

Дуже рідко,ми зустрічаємо хороших людей які готові допомогти,але такі люди є.Кожен із нас хоче знайти доброго друга,але чи готовий ти бути таким другом,адже дуже багато залежить саме від тебе і від твого характеру.Більшість людей не бачить в собі нічого поганого і це є великою проблемою.Потрібно підбирати друзів уважно і обережно,тому-що багато людей полюють за здобиччю і за самовигодою.

Окрім друзів у нас є багато знайомих,які можуть бути ще більш надійними ніж наші ближні,адже у кожного свої думки і плани у кожного різні,тому при виборі друга в першу чергу потрібно зважати на внутрішній світ людини,і на її поведінку в тій чи іншій ситуації,томущо важливо мати людину яка не розгубиться при важливому виборі.

Тому не потрібно шукати ідеального друга,можна знайти простого друга, який буде тобі вірним впродовж всього життя.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : А взагалі, що таке зрада? Напевно, це порушення будь-яких своїх обіцянок, принципів та загальноприйнятих моральних норм. Ця проблема була була є і буде. Всі люди обов’язково зраджували або були зраджені.

Питання постає в одному, чому людина не може бути чесною з іншими? Невже так важко визнати правду. Чим більше ти зраджуєш , тим більше викликаєш недовіри,а як вже говорять: «Недовіра просто вбиває , вона так принижує людину, так ображає. І здається, навіть любов перестає існувати».

На мою думку, зрада Батьківщини — це є один з найгірших вчинків, який може зробити людина в своєму житті.Ось наприклад, в повісті Франка «Захар Беркут» боярин Тугар Вовк є підлим і зрадливим персонажем. Як же можна ставитися позитивно до людини, яка зрадила свій народ, батьківщину? Усі його вчинки і дії демонструють осуд,зневаження. Думки боярина були засліплені жадобою влади, ненависті. Важливими складовими зради Батьківщини є заподіяна шкода. В наш час багато українців стають громадянами іншої держави. Як на мене ,це не правильно, люди повинні залишатися жити в тій країні, де вони народилися, там створювати сім’ю і приносити користь рідній державі.Я впевнена, якщо б кожен залишався в Україні і прагнув її вдосконалення, реформ, та загальних змін — то це сталося б. Становище держави змінилося і людям не приходилось змінювати рідну Україну на інші країни світу.

Найчастіше під зрадою розуміють, зраду подружню та дружню. Це порушення вірності та дружби.Так у драмі-феєрії «Лісова пісня» Українки, чітко видно проблему зради. Лукаш зрадив Мавці, одружившись з Килиною за бажанням матері.

Я вважаю , що є дві основні прчини зради. Перша — людині всеодно, що іншому може бути боляче. Вона просто не звертає  на нього уваги , її байдуже.А друга — в неї не вистачить сміливості сказати в очі правду, тим самим «понизити» себе перед цією людиною.

З біблійної точки зору, правдивим є Бог. Дійсно, читаючи слова Біблії можна зрозуміти , що він бажав людям тільки добра і миру. А також людиною, яка не зрадить, можна вважати найкращого друга. Це повинна бути людина, якій ти довіряєш все, яка завжди тебе підтримає і зрозуміє.Ще одною людиною , яка не зрадить є мама.Для більшості це найближча особа в житті.Вона — друг, соратник, однодумець,який беріг тебе від перших днів твого життя і якщо вона тебе любить , то точно ніколи не зрадить.
Ми часто бачимо зраду , чи то по телевізору чи в реальному житті чи навіть в книзі. Хіба без неї не можна прожити? Можна! Отже, стараймось у своєму житті ніколи і нікого не обманювати і не зраджувати, змінювати світ на краще. Щоб не чути засудження від оточуючих і близьких вам людей.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Вважається, що звички – це якась форма поведінки людини. Є як позитивні звички, так і негативні Корисні звички призводять до розвитку особистості, а шкідливі, навпаки, до її знищення. Важливо знати, що звички — річ стійка.Студентам особливо потрібно стежити за тим, щоб були присутні поруч тільки позитивні звички. Корисними звичками можуть бути завзято, прагнути пізнати все нове і якомога більше дізнатися, прагнення до фізичних вправ, прагнення до культурного проведення вільного часу, наприклад відвідування театру, читання книг.Всі ці заняття потроху збагачують людину знаннями. Але, незважаючи на всю цю чистоту у студентів з’являються і шкідливі звички. Це збитий раціон харчування, нерегулярний сон, а також пропуски на заняттях або не виконання домашньої роботи. Найбільш шкідливі звички це, звичайно ж, куріння і розпивання алкогольних напоїв. Звички можуть запросто перерости в порок і надалі зіпсувати все життя людині.Лікарі нагадують, що ризик розвитку серцево судинних захворювань з’являється саме від куріння. Дуже шкідлива дія надає сигарета з нікотином. Коли припустимо, юний студент курить сигарету його судини розширюються і тим самим він може відчути що поліпшується його працездатність, але зовсім не на довго.Але після, якого, то періоду знову розумова працездатність знижується і з’являється знову потреба в сигареті. Також для чоловіків куріння не дуже позитивно, адже якщо курити тривалий час це призводить до поганої роботи секреції. Все частіше виділяється в кров адреналін, підвищується артеріальний тиск, що призводить до порушення биття серця.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Усна народна творчість являє собою величезну культурно-літературну скарбницю української мови.На мій погляд, це цінне надбання, без якого був би неможливим повноцінний розвиток і становлення сучасної літератури.Усна народна творчість свідчить про потреби людей до самоосвіти, до розвитку духовності і культурного рівня. З метою інтелектуального розвитку були створені загадки.

Дуже багато в український народній творчості ліричних пісень. Наш народ можна назвати співучим по праву. 

Українська пісня — одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишатися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Одного разу знайома літня жінка сказала мені: «Моє серце від болю й випробувань скам’яніло, ніщо його вже не зворушує. А почую українську пісню — плачу. Вона — як молитва…»

Моя Україна надзвичайно багата і щедра на пісні. У ній звучать їхні мрії, надії і сподівання. Без пісні, на мою думку, взагалі не можна уявити духовного життя людини. В ній — рідний серцю голос Батьківщини, мудра порада.Найбільше мене зачаровують українські народні ліричні пісні, пісні про кохання, про матір, про родину. В них відкривається чиста душа народу. Скільки небесної чистоти і щирості в піснях про кохання: «Чорнії брови, карії очі», «Ой не світи, місяченьку», «Чого ж вода каламутна», «Ой коли б той вечір» та інших!

 А як бентежить серце пісня «Калино-малино, чого влузі стоїш…», в якій зображено образ вродливої дівчини-сироти, що одиноко засихає в лузі, бо на своє лишенько покохала без взаємності:

Жари не боюся,

Дощу не бажаю, —

Кого вірно люблю,

За тим посихаю!

З особливою ніжністю і теплотою оспівано в народній поезії образ матері, її бежмежна любов і турботу про дітей («Ой горе тій чайці»). Зворушливої щирості, бажання щастя-долі дітям сповнені колискові («Ой ходить сон коло вікон»).

Дуже схожі пісні про кохану дівчину, матір і пісні-балади, де переплітаються ліричні і героїчні мотиви, реалістичні і казково-легендарні елементи. Будь-що прагнучи відстояти своє кохання, героїні цих творів звертаються до ворожок, перетворюються на зозулю або тополю, користуються замовляннями, зіллям, що нерідко призводить до трагічної розв’язки («Ой чиє ж то жито, чиї то покоси», «У неділю рано жито конала», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»).

 Сьогодні, у час відродження української духовної культури, ми наче заново відкриваємо для себе це безцінне надбання нашої нації, впускаємо українську пісню у свої серця і дивуємося з неприхованою гіркотою: «Як же можна було раніше нехтувати цим Божим даром нашого талановитого народу?»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожен із нас по-своєму розуміє поняття « гідність». Для одного це просто вміння відстоювати свою точку зору, переконувати в її правильності інших. Другий гідністю вважає гордість і непокору. У третього почуття гідності асоціюється з приреченістю до самотності. У моєму розумінні, гідність є однією з найважливіших рис кожної людини і суспільства в цілому. Адже тільки людина, що має почуття особистої гідності, забудь-яких обставин посяде відповідне місце в суспільному середовищі.

А держава,громадянам якої притаманна національна гідність, матиме авторитет і повагу у світі. Яскравим цьому підтвердженням є революційні події в Україні, що сколихнули світову громадськість. Адже тільки люди з високим почуттям власної гідності, що так успішно трансформувалася в національну, могли, не задумуючись віддати свої життя за свободу і незалежність своєї країни у мирний час.

Тому я особисто переконаний, що людиною гідною є, перш за все, та, що уміє цінувати свої переконанням та ідеали і вміє їх захистити так, не зачепивши при цьому інтересів інших. До таких людей належали юнаки із Небесної сотні. Для мене вони назавжди залишаться взірцем людей високої гідності, що вирізняє особистість серед маси пересічних громадян і завжди викликатиме повагу та прагнення наслідувати і йти за тими, що сповнені цього почуття.

Згадаймо історію: тільки почуття власної та національної гідності не дозволяли нашим предкам скоритися ворогам, віддаючи перевагу смерті , допомагали втікати з полону, а Роксолані це почуття допомогло стати відомою на весь світ султаншею, що брала участь у житті імперії.

Честь і гідність України боронили запорозькі козаки у визвольних походах,юнаки, що загинули під Крутами, тисячі наших предків -героїв Другої світової війни…

Я вважаю, в українців це почуття закладено в генетичному коді, хоча в окремих індивідів він іноді під тиском обставин стирається.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Уявімо, що раптом ми не захотіли нічого робити. Зупинилися заводи і фабрики, ніхто не випікає хліб, бо немає з чого його пекти. Адже землю не обробляли, на полях нічого не сіяли.Лінувалися всі разом, а їсти хочеться, аж терпіти вже не сила. І що ж робити? І на плодових деревах нема нічогісінько, бо плодожерка та інші шкідливі комахи погризли листя, урожаю немає… Ніхто не працював, не обробляв дерев… Навколо є трава та різні дикі рослини, і ніхто не знає, що можна їсти, а що ні, бо ніхто не вивчав природу, не писав книжок, ніхто їх не видавав — усі лінувалися. Та й для книжки треба стільки паперу, а де взяти? Лісу ніхто не садив, дерев не пиляв, ніхто не виготовляв папір… Усі лінувалися… Як ви гадаєте, що трапиться з таким суспільством?

Так, настане крах. Є влучний вислів: «Хто не працює, той не їсть». А що ж будемо їсти, коли ніхто нічого не робить? Не лише їжі не матимемо, а й житла, бо ніхто не збудує будинків, не буде чим їх опалювати, не буде одягу, бо хто пошиє та й з чого? І що робити? Отже, виявляється, що без щоденної наполегливої праці жодна людина не може обійтися, суспільство загине, бо всі ми залежні один від одного, один одному потрібні. Чим раніше дитину привчають до роботи, тим краще для неї, бо що навчиться і що вмітиме, того за плечима не носити, а знання — це найлегша ноша. Хтось може мені заперечити, що, мовляв, є такі люди, котрі не працюють, а живуть у достатку. Людина повинна працювати, бо інакше вона житиме за чийсь рахунок, сидітиме у когось на шиї. Праця чоловіка годує, а лінь марнує». Розумна людина намагається працювати, вчитися, щоб потім жити в достатку і щасливо. Тому запам’ятайте, що праця — всьому основа. «Не кайся рано встати, а кайся довго спати» — каже народна мудрість.

Людина при великому бажанні може навчитися робити практично все. Хоча це не завжди просто. Але ви ніколи не опускайте руки при перших невдачах, а пробуйте ще і ще, доки у вас не вийде, адже ви це можете й у вас обов’язково вийде. Тому будьте горді, але не носіть у своєму серці гординю. Гордість — це почуття особистої гідності, самоповаги. А гординя (гордування) — це виявлення зневаги до оточуючих, пиха, чванство.

Kюдина — господар своєї долі. Лише від неї самої залежить, по якій стежині в житті вона піде, тому що у кожного є вибір. Або працювати, жити чесно і праведно, любити і поважати себе, бути гордою людиною, але це важко, бо треба постійно працювати над собою. Або лінуватися, бути безвольним, байдужим до себе, втратити самоповагу і котитися під укіс. Це легко, не треба докладати зусиль, але тоді життя жорстоко обійдеться з вами і нічого в ньому не досягнете. Таким чином, людина стоїть перед вибором. І від того, який шлях вона обере, залежатиме усе її життя. Тому будьте обачні. Все як у казці: по одній дорозі підеш — у рай попадеш, а по другій підеш — зовсім пропадеш. А школа дає кожному з вас чарівний клубочок, що дасть вам добре жити лише за умови, що ви будете наполегливо працювати, любити і поважати себе, привчати себе вчитися вчитись. Отже, поміркуйте над цим, поговоріть зі своїми батьками, бабусями та дідусями, послухайте їхню думку і зробіть кожен для себе висновок. А до свого активного словничка запишіть прислів’я та крилаті вислови, які вам сподобались, і вживайте їх у своїй мові якомога частіше, бо вони вчать жити.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Наша рідна Україна – самобутня держава, яка славиться неповторною культурою, творчістю, народними традиціями і гостинністю. Гостинність – риса притаманна, без перебільшення, всім слов’янським народам, традиція яка переходить із покоління в покоління від батьків до дітей, від дітей до онуків, правнуків і так далі. Безперечно, серед усіх слов’янських народів самою гостинною є Україна.

Змалку батьки привчають своїх дітей бути добрими та щирими, що і є невід’ємними ознаками гостинності. Традиції гостинності український народ успадкував ще від стародавніх своїх предків, які казали: «Гість в дім – Бог з ним». Тому гостям у нас завжди раді.

Вважається, що прихід гостя у вечірній час символізує добру звістку на ранок, тому ніхто не відмовляє, так як прогнати його, значить і прогнати ранкову звістку. Іноземних гостей в Україні прийнято зустрічати хлібом і сіллю, які виносять на вишитому рушнику. Хліб-сіль не випадкові атрибути при зустрічі гостей, бо вони символізують злагоду і достаток у домі .

У наших пращурів навіть був бог гостинності Радогощ. Рад-гощ, тобто радий гостям. Закони гостинності були  священними всюди, але саме в слов*ян вони стали божественним культом. Гостя напували, годували, намагалися створити чудові умови для життя. Я впевнена, що ви знаєте вислів «зустрічати хлібом-сіллю». Неважко здогадатися, що коріння цього фразеологізму треба шукати в минулому.

Проте з тих давніх часів багато води збігло. Чи залишився український народ так само гостинним? Чи те, що раніше було в крові, зараз викорінюється, як вірус? Україна має шанс довести, що древні традиції не забувається. Ім*я цьому шансу – Євро-2012.

На час проведення чемпіонату з*їдуться люди з багатьох країн світу, і те, як ми їх зустрінемо, може підняти чи, навпаки, збити до нуля престиж нашої держави. Тож, як на мене, основою гостинності є толерантність. Поважне ставлення до людей, терпимість до інших вірувань, уподобань, стилів життя, відсутність дискримінації – це створює відчуття комфорту для приїжджих. І не важливо чи ці гості приїхали саме до вас, чи це наплив туристів та футбольних фанів на Євро.

Я вважаю, що другою складовою гостинності є щирі наміри. Треба бути дійсно радим гостю, а не просто робити вигляд. Краще вже відмовити людину приїжджати до вас, аніж ходити з кислим лицем. Також треба поважати гостя. Нерідко під час застілля дієслово наказового способу «Їж!» лунає то до одного кінця столу, то до другого. Господарів зовсім не хвилює, що стан здоров*я чи вірування людини можуть не дозволяти їй їсти певні страви. Теж саме стосується й алкоголю. «Ти мене поважаєш? Тоді пий!» — так теж не можна з тих самих причин. Гостям треба давати волю, проте не надто. Хай почуваються, як удома, але не забувають, що вони в гостях.

Я ще мало прожила, проте вважаю, що саме такі вищезгадані якості створюють «кістяк» сучасної гостинності. Давайте змінюватися, доки є час та можливість. Покажемо світу, що традиції не забуваються, що Україна – розвинена, культурна та рада гостям країна!