Збільшити або зменшити шрифт тексту : Усна народна творчість являє собою величезну культурно-літературну скарбницю української мови.На мій погляд, це цінне надбання, без якого був би неможливим повноцінний розвиток і становлення сучасної літератури.Усна народна творчість свідчить про потреби людей до самоосвіти, до розвитку духовності і культурного рівня. З метою інтелектуального розвитку були створені загадки.
Дуже багато в український народній творчості ліричних пісень. Наш народ можна назвати співучим по праву.
Українська пісня — одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишатися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Одного разу знайома літня жінка сказала мені: «Моє серце від болю й випробувань скам’яніло, ніщо його вже не зворушує. А почую українську пісню — плачу. Вона — як молитва…»
Моя Україна надзвичайно багата і щедра на пісні. У ній звучать їхні мрії, надії і сподівання. Без пісні, на мою думку, взагалі не можна уявити духовного життя людини. В ній — рідний серцю голос Батьківщини, мудра порада.Найбільше мене зачаровують українські народні ліричні пісні, пісні про кохання, про матір, про родину. В них відкривається чиста душа народу. Скільки небесної чистоти і щирості в піснях про кохання: «Чорнії брови, карії очі», «Ой не світи, місяченьку», «Чого ж вода каламутна», «Ой коли б той вечір» та інших!
А як бентежить серце пісня «Калино-малино, чого влузі стоїш…», в якій зображено образ вродливої дівчини-сироти, що одиноко засихає в лузі, бо на своє лишенько покохала без взаємності:
Жари не боюся,
Дощу не бажаю, —
Кого вірно люблю,
За тим посихаю!
З особливою ніжністю і теплотою оспівано в народній поезії образ матері, її бежмежна любов і турботу про дітей («Ой горе тій чайці»). Зворушливої щирості, бажання щастя-долі дітям сповнені колискові («Ой ходить сон коло вікон»).
Дуже схожі пісні про кохану дівчину, матір і пісні-балади, де переплітаються ліричні і героїчні мотиви, реалістичні і казково-легендарні елементи. Будь-що прагнучи відстояти своє кохання, героїні цих творів звертаються до ворожок, перетворюються на зозулю або тополю, користуються замовляннями, зіллям, що нерідко призводить до трагічної розв’язки («Ой чиє ж то жито, чиї то покоси», «У неділю рано жито конала», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»).
Сьогодні, у час відродження української духовної культури, ми наче заново відкриваємо для себе це безцінне надбання нашої нації, впускаємо українську пісню у свої серця і дивуємося з неприхованою гіркотою: «Як же можна було раніше нехтувати цим Божим даром нашого талановитого народу?»
Свежие комментарии