Збільшити або зменшити шрифт тексту : Філософи XVIII сторіччя, робили спроби поглянути на естетичну діяльність людини відокремлюючі від інших форм її діяльності. Прогресивний філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (Г.В.Ф. Гегель), до естетики застосував цілісний погляд зі всіх сторін людської діяльності, відмічаючи, що неможливо історію філософії, рівно як і історію мистецтва, вивчати з відривом від державного устрою, звичаїв, науки і культури народностей. Г.В.Ф. Гегель вважав, що в різноманітних громадських явищах, як держава, наука, мистецтво — мається «один і той самий спільний корінь» (Г.В.Ф. Гегель, Твори, т. IX, М., Соцекгіз, 1938, стор. 54.). При цьому Г.В.Ф. Гегель вважав, що спільним коренем є «дух», що неможливо визначити хоч якимось науковим поясненням, бо посилання на «дух часу» нічого не говорить по суті питання.

Наступним прогресивним поглядом в історії людської філософської думки став погляд вже послідовників Л.Фейербаха з матеріалістичних позицій, що до пояснення процесу розвитку суспільства, погляд Карла Генріха Маркса (К.Г. Маркс) і Фрідріха Енгельса (Ф. Енгельс). Філософи старих часів з цього приводу мали лише окремі здогадки. К.Г. Маркс і Ф. Енгельс рішуче виразились, що Вони знають одну єдину науку, науку історії, яка ставить своїм завданням пізнання розвитку природи, суспільства і мислення як єдиний, зв’язаний, послідовний процес, вказуючи, що історія суспільства є продовження історії природи, що завдання науки як раз в тому і є, щоб досліджувати природу і суспільство, як зі сторін їх загальних рис, так і зі сторони їх різноманітних особливостей. Само же суспільство є жива динамічна система, в якій різні явища і елементи знаходяться в постійному переплетінні та взаємодії. Тому ні жодне явище цієї системи, не може бути зрозумілим з відривом від інших суспільних явищ. Відмічаючи, що це положення має силу і по відношенню до мистецтва. Так було розкрито, що мистецтво має свої, властиві тільки йому, особливості., але в цій же час неможливо правильно зрозуміти мистецтво і літературу, виходячи тільки з їх внутрішніх, іманентних законів розвитку.

З такої на той час нової точки зору, сутність, розвитку і суспільна роль мистецтва може бути зрозумілою тільки після аналізу системи суспільства в цілому, всередині якої має місце економічний базис з чинником — складної взаємодії виробничих сил з виробничими відносинами, який відіграє головну роль. Тому мистецтво, представляє собою тільки частину цілісного процесу історії, одну з форм суспільного розуму, матеріальну основу якого складає саморозвиток виробничих сил і виробничих відношень, як дві невідривні сторони способу виробництва. Так було розкрито схований довгий час під ідеологічними нарощеннями простий факт, що люди, перед тим як бути в змозі займатися політикою, наукою, мистецтвом, філософією, думками на релігійні теми, повинні виробити матеріальні блага, необхідні для свого існування — їжу, одежу, житло, бо без виробництва і постійного відновлення матеріальних благ суспільство не змогло би існувати навіть короткий час. Оскільки по одинці люди виробляють матеріальні блага на перших ступенях розвитку, то вони так чи інакше повинні вступати в якісь відношення, які складаються ще до того, як вони починають їх розуміти. Таким зв’язкам людей саме К.Г. Маркс дав назву виробничі відношення, форма яких не залежить від свавілля людей, а закономірно визначається рівнем розвитку матеріальних виробничих сил. «Сукупність цих виробничих відношень,- говорить Маркс,- складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому сповіщається юридична і політична надбудова і котрому відповідають визначені форми суспільного розуму. Спосіб виробництва матеріального благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Ні свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість».

Гуманістичний характер діалектико-матеріалістичної естетики з надзвичайною яскравістю проявився там, де — К.Г. Маркс з аналізом творів Іоган Фольфганг Гёте (І.Ф. Гете) і Уільям Шекспіра (У. Шекспір) розкрив нелюдську сутність грошей як машини капіталістичної експлуатації. Посилаючись на «Фауста» І.Ф. Гёте, К.Г. Маркс пише: «То, що існує для мене завдяки грошам, то, що я можу оплатити, т.е. то, що можуть купити гроші, це — я сам, власник грошей. Як велика сила грошей, так велика і моя сила. Властивість грошей є моєю властивістю — їх власника — властиві і сущностні сили. Тому, що є есмь і що я можу зробити, визначається не моєю індивідуальністю. Я каліка, але я можу купити собі найкрасивішу дівчину. Тому я не каліка, ібо дія каліцтва, його відстрашаюча сила, зводиться на не-що грошами. Якщо я — по своїй індивідуальності — хромий, але гроші нададуть мені 24 ноги; тому, я не хромий. Я погана, нечесна, безсовісна, скудоумна людина, але гроші в повазі, а тому в повазі і їх власник. Гроші є найвищим благом — тому хорош і їх власник. Гроші, крім того, позбавляють мене від ярма бути нечесним,- тому раніше вважається, що я чесний… І тому, що мої гроші не перетворюють усяке моє безсилля в його пряму протилежність?» 

Ця спотворена сила грошей, відзначає К.Г. Маркс, корениться в їх сутності, як «відчудженої частини людства». Аналізуючи буржуазне суспільство, К.Г. Маркс і Ф. Енгельс показують, що економічна основа капіталістичної організації виробництва здійснює пагубний вплив на мистецтво. Капіталістична дійсність з власним принципом чистогану, з перетворенням всього та всякого в товар розбещуючи діє і на художників. На прикладі Ежена Сю, автора роману «Парижські таємниці», К.Г. Маркс ілюструє той поширений в буржуазному суспільстві факт, коли творчій робітник в угоду класової пристрасті, шляхом оборутки з совістю, а точніше з втратою усякого поняття про чесність і совість, готовий фальсифікувати та ізкривляти дійсність. Це вигідно буржуазії і самому художнику, запродавшемуся капіталістам. А скільки таких запродажних писак і художників в капіталістичних державах зараз? Професор філософського факультету МГУ Михайло Федотович Овсянніков (М.Ф. Овсянніков), відзначав, “Ось до прикладу сюреаліст Сальвадор Далі, який дійшов до цинічного хвастівства своєю продажністю” (М.Ф.Овсянніков Маркс, Енгельс, Ленін “Про мистецтво” М.1965). На ґрунті всебічного аналізу капіталістичного суспільства К.Г. Маркс прийшов до висновку, що воно вже не спроможне забезпечити економічний, політичний і культурний прогрес. З цього К.Г. Маркс зробив висновок, що врятувати мистецтво можливо лише шляхом революційної зміни суспільних відносин. Тільки соціальна революція створить, відповідно К.Г. Марксу, необмежені можливості для безприривного прогресу в розвитку художньої культури людства. Таким чином, К.Г. Маркс і Ф. Енгельс головні проблеми естетики зв’язують з проблемами пролетарської революції. В лиці пролетаріату бачать вони істинного носія прогресу в політичної, економічної і культурної галузях.
Ворожість капіталізму мистецтву на ґрунті самого мистецтва подолати неможливо, і є лише один напрямок — знищення капіталізму і ставлення нової форми суспільства.

Справедливість таких висновків підтверджується, по-перше, все зростаючими хвилям світових кризисів і сучасного буржуазного мистецтва, існуючого в своїх крайніх абсолютно нелюдських формах. Можливо передбачити, що мистецтво у майбутньому, суспільстві з іншими формами відношення виробничих відносин та виробничих сил, зробить такі успіхи, яких ще не знала ні жодна епоха всесвітньої історії., що є шляхом до мистецтва майбутнього.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Я вважаю,що потрібно з користю проводити вільний час,щоб потім не жалкувати за марно втраченими цінними хвилинами життя.

Як би ви не були завалені навчанням або роботою, вільний час знайдеться завжди. У когось це п’ять годин на день, у когось всього година. Але навіть за цей короткий проміжок часу можна зробити багато корисних речей. Головне, щоб це приносило вам радість, задоволення, і не було в тягар. 

По-перше, розвивайтеся інтелектуально: вивчайте мови, більше читайте , «шукайте» себе в житті.

Прикладом може слугувати головний герой роману «Місто» Валер’яна Підмогильного — Степан Радченко,який ніколи не стояв на місці , він хотів самореалізуватися,тому і розвивався.Першим його ,дійсно великим кроком до цієї мети, було покидання рідного дому в пошуках кращого.Що не кажи,але завдяки гідно проведеному вільному часу , він зміг досягти неабияких результатів і стати відомим письменником.

По-друге, інколи люди перетворюють своє хобі на роботу.Проте, вони цього не усвідомлювали спочатку і займалися цим у вільний час.

Прикладом слугує життєва історія мого друга Сашка. Він змалечку любив комп’ютерні ігри. Проводив за ними весь вільний час. І ось настав той момент,коли його хобі перетворилося на роботу. Його запросили у професійну кіберспортивну команду  і запропонували гідний контракт.Можливо доля везіння у нього була, та все ж роки тренувань у вільний час допомогли йому досягти рівня професіонала.

Отже,потрібно з користю проводити вільний час,щоб потім не жалкувати за марно втраченими цінними хвилинами життя,бо минуле повернути неможливо.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Можна стати героєм і в простих, буденних справах, не тільки під час війни. Видатні мислителі говорили: «Нерідко відвага людська більше пізнається в малому, ніж у великому», «Хоробрість потрібна не тільки в битвах, але і в простих життєвих справах». Не всякий сміливий вчинок можна назвати героїчним. Наприклад, в очах у перехожих перебігти вулицю в небезпечному, недозволеному місці на червоне світло — це не героїзм, а дурість, яка може дуже погано скінчитися для «героя».

Сміливим можна назвати вчинок, коли він відбувається в ім’я благородної мети. Наприклад, якщо людина, ризикуючи життям, рятує потопаючого — це героїзм.

Є героїзм особливого роду — він в тому, щоб ніколи, ні при яких обставинах не змінювати правил честі, порядності, дружби, людинолюбства. Це героїзм духу. 

У роки Великої Вітчизняної війни героїзм проявляли і діти, яким було лише по 10-14 років. Вони, як і дорослі, робили для перемоги все, що могли. Героями стають і в мирному житті. Спекотного літа 1972 вісімнадцятирічний  тракторист Анатолій Мерзлов працював на пшеничному полі. Від випадкової іскри загорівся хліб. Анатолій на розгубився і вступив в боротьбу зі стихією. Рятуючи урожай і свій трактор, юнак загинув. Він ризикував життям тому, що хотів врятувати, народне добро.

Є багато героїв і в історії науки. Це, наприклад, полярники, подовгу знаходяться в безкрайніх льодах. А норвезький вчений Тур Хейєрдал на легкому плоту з колод переплив Тихий океан. Відомі людям і герої-лікарі, навмисне заражали себе небезпечними хворобами, щоб навчитися лікувати їх. А герої космосу або підводного світу? Хто знає, чи не чигає на цей раз їх непередбачене? І все ж вони йдуть на завдання, щоб відкрити людству нові таємниці. Справи і подвиги героїв пам’ятають і високо шанують, на їх прикладі вчаться жити, боротися і перемагати.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Постать Г. Сковороди ось уже третє століття викликає великий інтерес і захоплення. Ми пишаємося, що наш земляк-українець дивував своєю універсальною обдарованістю, глибокими знаннями багатьох великих людей своєї епохи і наступних часів. Не може не захоплювати його незвичайна біографія, сповнена мужніх і часом несподіваних вчинків. Філософські погляди вивчають і сучасні вчені, знаходячи в них багато важливого для нас. Мене особисто приваблюють його роздуми про сенс людського життя і про щастя людини.

Сковорода бачив її призначення у «сродній праці», яка є заїкою справжнього щастя. Про це йдеться у трактаті «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира». Тут автор розкриває свою теорію «сродності». Людина повинна робити те, до чого вона здатна j до чого має бажання. Справжнє задоволення приносить не прибуток або престиж, а заняття улюбленою і, головне, своєю справою. Якою б високою не була твоя посада, як би добре не складалася кар’єра, але якщо робота не відповідає здібностям і знанням, то життя прожито марно.

Г. Сковорода-філософ міркував про потребу самопізнання, яке також робить життя наповненим і щасливим.

Філософські ідеї знаходили своє вираження в художніх творах, висока якість яких дає підстави говорити про Г. Сковороду як про письменника. Чим він збагатив українську літературу? По-перше, він повернув її до простої людини, оспівав кращі моральні цінності своїх земляків. На відміну від церковної літератури, твори Г. Сковороди проголошували ідеї демократизму й гуманізму, розвивали традиції народнопоетичної творчості. З-під пера письменника виходили глибокі за змістом і цікаві за формою байки, гостропроблемні вірші.

Дуже важливо, що Г. Сковорода, хоча й писав «граціозною російською мовою», як говорив І. Франко, але створив образ України та її народу, який завжди прагнув до волі, боровся за неї, наближаючи щасливе і славне майбутнє.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк», «Спектакль», «Листя землі» та інші; оповідання «Пігмаліон», притча «Сонце» тощо. У 1965 році з’явилося оповідання «Білий кінь Шептало». Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці «критичні зауваження», В. Дрозд написав продовження — оповідання «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами. 

Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. 

Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого «гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи». Найтепліші спогади коня пов’язані з дитинством, коли лошам-стригунцем весело бігав із матір’ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з’явились люди… 

Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки». Приспавши пильність людей, білий кінь потроху здобував «щось від самостійності, від волі»: то він рухався осторонь від інших — сірих, вороних, гнідих — коней, то сповільнював ходу і тягнувся до соковитої конюшини, коли табун покірно тримався укупі. Таємна думка постійно непокоїла Шептала: чому це він, білий, породистий, розумний і волелюбний, має коритися рабській долі, терпіти приниження, побої за жмутик сіна і короткий відпочинок у теплій стайні? Коня «повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай». 

І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі 

бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі. 

Тому, мабуть, конюх і дозволяв собі бити його батогом. Це відкриття змінило думки Шептала. Він починає виправдовувати своїх кривдників, навіть відчуває провину перед Степаном. Потроху кінь переконав себе, що із селом, конюхом і ненависним табуном його пов’язує міцний зв’язок, «довгі віжки, один кінець яких тримають сильні руки». Але розірвати цей зв’язок він не може і вже не хоче. 

Повертаючись додому, білий кінь-красень викачався у багнюці, аби з часом повернулася колишня «сірість» і Степан не подумав, що він «хоче виділитися, показати норов». Від колишнього прагнення волі і шляхетної гордості майже нічого не залишилося. Дорогою кінь Шептало так міркує: «А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким… Недаремно ж білим коням дано розум. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім». 

Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. 

Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Ми часто недооцінюємо бесіду з Богом, не знаємо про незвичайну користь її, про те що вона засіб від усіх проблем і навіть в словах неможливо описати її унікальність, що немає нічого сильнішого її і навіть рівного їй. Не треба нічого мати, тільки бажання і віру, щоб говорити з самим Творцем. Цим і унікальне становище людини. Але молитва не повинна бути механічною, а повинна бути уважною, старанною і зібраною. Тому що перед розмовою з важливими людьми ми готуємося, наводимо себе в порядок, хвилюємося, а перед Богом може позіхати і думати про щось відвернене.

Ні, справді немає нічого сильнішого значення молитви і навіть нічого рівного їй. Не стільки блищить цар, одягнений в багряницю, скільки молиться, прикрашений бесідою з Богом. Як той, хто в присутності війська, воєначальників, вельмож і багатьох градоначальників, наблизившись до царя і вступивши наодинці в бесіду з ним, звертає на себе погляди всіх і удостоюється поваги, так точно буває і з тими, що моляться.

Важливість і значення молитви дуже велике. Молитва є пристань для лютих, якір для їх розгойдує хвилями, тростину немічних, скарб бідних, твердиня багатих, винищувачка хвороб, страж здоров’я; молитва зберігає безсумнівним наше добро і скоро усуває зло; якщо нас спіткає спокуса, вона легко проганяє його; якщо трапиться втрата майна або що-небудь інше, що заподіює скорботу нашої душі, все це вона скоро ізглаждает.

Людина, яка навчилася розмовляти з Богом, як повинно розмовляти з Богом, робиться ангелом, душа його відмовляється від уз плоті, розум його підноситься і переселяється на небо, він зневажає все житейське, стає перед самим престолом царським, хоча б він був бідним, хоча б рабом … хоча б невченим. Бог вимагає не краси мови і не слів вишуканих, але краси душі; і коли вона буде говорити угодне Йому, то отримає все.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Великою проблемою в нашій країні і в усьому світі є ставлення до природи. Люди вже не помічають навколо себе прекрасної природи, вони вирубують ліси, осушують болота, вбивають звірів, будують заводи і забруднюють природу. У багатьох країнах створено організації захисту природи, але це дуже мало, адже люди продовжують жорстоко знищувати природу, не усвідомлюючи того, що роблять. Природа — це наше життя. 

Не буде природи — не буде нас. Винищуючи ліси, будуючи заводи на цих територіях, люди думають лише про гроші та вигоду, а ні в жодному разі про природу, про красу, про звірів і навіть про своє нормальне майбутнє життя. Я вважаю, що це ненормально, це жахливо, люди знищують природу, знищуючи себе. І ніхто не усвідомлює, що ми — частина природи. 1 якщо таке ставлення до природи не зміниться, жахлива неминуча катастрофа чекає на нашу Землю, і в ній будуть винні саме люди. Можливо, з часом люди зрозуміють, що вони роблять, але вже буде пізно, і ніхто не поверне нам чистого повітря, звірів, ліси, нашу рідну дорогу природу. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

There are a lot of places of interest in London. Among them there are: Westminster Abbey,the Houses of Parliament, Buckingham Palace, St Paul’s Cathedral, London Bridge, the Tower of London.

London stands on the river Thames. Crossing the river by the Tower Bridge you can see the Tower of London. It is one of the oldest buildings of the city. Many centuries ago it was a fortress, a royal palace and then a prison. Now it is a museum of arms.
On the bank of the Thames, not far from the Tower of London, you can see Westminster Palace, or the Houses of Parliament. It is the seat of the British government and it is one of the most beautiful buildings in London. In one of its towers there is famous Big Ben, the largest clock of England. It strikes every quarter of an hour.
Buckingham Palace is the Queen’s official London residence. Tourists always go to see the ceremony of changing the Guard there.

London has many fine squares. Some of them are quiet, others are busy like Trafalgar Square. Trafalgar Square is the central square of the city. To the right of the square there is the National Gallery which has a fine collection of European paintings.
St Paul’s Cathedral is the biggest English church. Another famous church is Westminster Abbey where kings, queens, and many famous people are buried.

London is also famous for its beautiful parks. Hyde Park is the most democratic park in the world, as anyone can say anything he likes there. Regent’s Park is the home of London Zoo.

——————————-ПЕРЕКЛАД——————————-

Є багато пам’яток в Лондоні. Серед них Вестмінстерське абатство, Будинки Парламенту, Букінгемський палац, собор Святого Павла, Лондонський міст, Лондонський Тауер.

Лондон стоїть на Темзі. Переходячи річку по Таурскому мосту можна відразу побачити Тауер. Це одне з найстаріших будівель міста. Багато століть тому це була фортеця, королівський палац, а потім в’язниця. Тепер це музей зброї.
На березі Темзи, недалеко від Лондонського Тауера, ви можете побачити Вестмінстерський палац, або Будинки Парламенту. Він є резиденцією уряду Великобританії і є одним з найкрасивіших будівель в Лондоні. В одній з веж знаходиться відомий Біг Бен, найбільші годинник Англії. Вони б’ють кожну чверть години.

Букінгемський палац є офіційною лондонською резиденцією королеви. Туристи завжди йдуть туди, щоб побачити церемонію зміни гвардії.
У Лондоні є багато площ. Багато з них тихі, інші жваві, такі як Трафальгарська площа. Трафальгарська площа — центральна площа міста. Праворуч від площі знаходиться Національна Галерея, в якій зібрана багата колекція європейського живопису.
Собор Святого Павла є найбільшою англійською церквою. Інший відомий собор — Вестмінстерське абатство, де поховані королі, королеви і багато відомих людей.

Лондон також знаменитий своїми красивими парками. Гайд-парк є найдемократичнішим парком в світі, оскільки кожен може говорити тут все, що він хоче. Лондонський зоопарк знаходиться в Рідженсі Парку.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Ukraine is one of the largest countries of Eastern Europe. It occupies an area of 603 700 km2. Its territory stretches for 893 kilometres from north to south and for 1316 kilometres from east to west. It has state borders with Russia, Belarus and Moldova. It also borders on Poland, Slovakia, Hungary and Romania.In the south it is washed by the Black and the Azov Seas. The major rivers are the Dnieper, the Dniester, the Donets and others.

The major part of Ukraine is flat and only 5% of it is mountainous. The two mountainous areas in Ukraine are the Carpathians and the Crimean Mountains. The geographical position of Ukraine is very favourable because the country lies on the crossroads of the ways from Asia to Europe.

Ukraine has deposits of iron, manganese, coal, natural gas, oil and other mineral resources.
The main branches of industry are: coal and ore mining, iron and steel engineering, machine and ship building. Besides, Ukraine has always been an agrarian country. Traditionally crop-growing and cattlebreeding are being developed. The population of Ukraine is about 50 million people. The biggest cities are Kyiv, Kharkiv, Zaporizhia, Dnipropetrovsk, Odesa, Lviv, Mykolaiv and others.Ukraine has an ancient history. It has its own original culture and arts. The country is one of the members of the United Nations Organization (UNO) and participates in the work of many international organizations.

——————————-ПЕРЕКЛАД——————————-

Україна є однією з найбільших країн Східної Європи. Вона займає площу 603 700 км2. Її територія простягається на 893 кілометрів з півночі на південь і 1316 км зі сходу на захід. Це держава межує з Росією, Білоруссю і Молдовою. Вона також межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією.На півдні вона омивається Чорним та Азовським морями. Головні річки — Дніпро, Дністер, Донець та інші.

Велика частина України є рівнинній, і тільки 5% припадає на гори. В Україні 2 гірських району — Карпати і Кримські гори.Географічне положення України є дуже сприятливим, так як країна знаходиться на перехресті шляхів з Азії в Європу.

В Україні є поклади заліза, марганцю, вугілля, природного газу, нафти та інших корисних копалин.Основні галузі промисловості: вугільна і гірничорудна, металургійна, виробництво техніки, машин і суднобудування. Крім того, Україна завжди була аграрною країною. Традиційні рослинництво і скотарство в даний час теж розвиваються.Населення України становить близько 50 мільйонів чоловік. Найбільші міста — Київ, Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Миколаїв та інші. Україна має давню історію. Вона має свою власну самобутню культуру і мистецтво. Країна є одним з членів Організації Об’єднаних Націй (ООН) і бере участь в роботі багатьох міжнародних організацій. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Шпага Славка Беркути» головні герої

•  Славко Беркута
•  Юлько Ващук
•  Лілі Теслюк
•  Стефко Вус

Славко Беркута, Юлько Ващук, Стефко Вус, Ділі — головні герої твору, яким властиві індивідуальні, а разом із тим і типові характери дітей-підлітків. Н. Бічуя психологічно глибоко змалювала тип героя-дитини, що намагається самоствердитися, наполегливо, шляхом «максимального навантаження» йде до своєї мети (виліковує себе, щоденно тренується, щоб бути найкращим фехтувальником), уміє переживати поразки, бути самокритичним і робити висновки. Так, це дійсно про Славка Беркуту. Ситуації, у які потрапляє підліток, не тільки загартовують його характер, силу волі, підтверджують морально-етичні переконання, а й додають досвіду, роблять його дорослішим. «Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час», — читаємо у творі. Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат про Львів.

Характеристика Славка Беркути

Славко Беркути хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер. Його батько випробовував літаки, в дитинстві був у німецькому концтаборі. Саме батько сказав хлопцеві про максимальне навантаження – «вимір характеру і людських сил». Він так готував хлопця до складності життєвих обставин

Характеристика Юлька

Юлько вдома ніжний із матір’ю, любить гуляти містом із батьком, захоплений його розповідями про старе місто; з однолітками часто буває пихатим, заздрісним, нечесним.

Характеристика Стенка Вуса

Ще один тип характеру — Стефко Вус. За допомогою художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким способом захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні. Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемою лідерства. …Письменниця дуже влучно змалювала образи байдужих, а то й жорстоких педагогів — класного керівника, директора, які не цікавляться учнями. І тут же з’являється альтернатива таким персонажам — образи вчителя-географа, що вміє побачити дитячу душу, підтримати й допомогти, чи тренера Славка Беркути, який бере на себе роль старшого брата, розуміє дитячу душу. Справжні морально-етичні цінності позачасові, як і твір, що вчить щирості, відкритого погляду на світ, вірі в добро, любові, прощенню, прагненню до гармонії і самовдосконалення.