Збільшити або зменшити шрифт тексту : Екологічна проблема є найпоширенішою в сучасному світі. Науково-технічна революція призвела до змін у природі та значних масивів забруднень. На мою думку, люди мають негайно припинити таке ставлення до навколишнього середовища. 
По-перше, має бути зменшена кількість територій, де планується збудувати фабрики, заводи, полігони або інші об’єкти, що забруднюють природу. Саме через такі установи посівні площі перетворюються на сміттєзвалища, а озера — на болота. 

Прикладом з літератури є новела Олеся Гончара «Залізний острів». Там два головні герої потрапили на ділянку посеред моря, де проводяться військові випробування, через що мало не загинули. Автор засуджує людство за подібну діяльність і вважає доцільним збереження природи. 

По-друге, важка екологічна ситуація інколи може призводити до смертей. Це явище особливо набуло поширення в XX столітті. Низка катастроф показала: люди знищують самі себе через недбайливе ставлення до навколишнього середовища. 

Наприклад, увесь світ був шокований подіями 26 квітня 1986 року, коли стався вибух на 4 реакторі Чорнобильської АЕС. Цю катастрофу недарма названо найбільшою техногенною, адже постраждалих налічується більше сотні тисяч людей. Масштаби забруднення природи величезні: понад 200 тисяч квадратних кілометрів. 

Отже, Ліна Костенко дуже влучно охарактеризувала екологічну проблему: «Хтось вдарив землю в сонячне сплетіння і спричинив конвусії стихій». Проаналізувавши дану ситуацію, людство має прийти до висновку: негайно зупинити подібне ставлення до навколишнього середовище, бо воно призведе до ще більшої кількості жертв і унеможливить життєдіяльність людини на планеті.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Чи варто в Інтернет-епоху берегти свою репутацію, своє добре ім`я? Адже можна заховатися під будь-яким ніком в Інтернеті та робити там що хочеш. Що бажаєш говорити, що завгодно писати, як попало вертіти та крутити. Люди нещиро обіцяють іншим кохання на все життя, продають неякісні товари, розповсюджують недостовірну інформацію.

Дехто тепер побоюється довіряти інтернет-знайомим через масові обмани. А також з`явилося поняття “троля” — це така людина, яка у Інтернет-спільноті затіває скандали, ображає інших, нецензурно висловлюється. Я вважаю, що епоха інформаційних технологій не дає людям права обдурювати. І також обман не лишається непокараним. Можна знайти шахрая по “ай-пі” адресі, “вичислити троля”. Тому не скажеш, що злодій завжди може сховатися в Інтернет-просторах.

Але існує важливіша причина, щоб змолоду берегти своє добре ім`я. Людина, яка витрачає життя на недобрі вчинки в Інтернеті, все одно отримає справедливу “винагороду” за це в реальності. Просто вона привчається так себе поводити, стає “прихованим тролем” з усіма людьми, близькими також. І опиняється вже в реальному житті в неприємній ситуації. Правда все одно випливає назовні.

Є ще один аргумент на захист позиції того, що до своєї репутації варто ставитися обережно. Від поганих звичок, які людина дозволяє собі в Інтернеті, потім складно відучитися, вчасно відмовитися. Маска приростає до обличчя. Важливо поводитися з людьми так, як ти хотів би, щоб вони поводилися з тобою. Захопившись безкарними поганими вчинками, ми чинимо зло іншим, робимо їм боляче. Але, щоб бути достойною особистістю, гідною звання людини, від такої поведінки важливо відмовитися раз та назавжди.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Мольєр — блискучий майстер комедії, у створенні якої він спирався як на літературні, так і народні традиції. Ще в юності письменник захоплювався античною літературою, особливо комедіями Плавта і Теренція, вчився у них способам узагальнення характерів і розробці комічних конфліктів, прийомам побудови композиції та образної системи комедії. Як класицист, Мольєр дотримувався жанрової ієрархії. В його комедіях порушувалися теми реального життя і діяли не міфічні та історичні герої, а образи, взяті з тогочасної дійсності. Письменник надавав перевагу зображенню у своїх персонажах якоїсь провідної риси (марнолюбство, жадібність, лицемірство тощо). Як усі класицистичні образи, герої Мольєра — носії однієї ідеї, вади чи пристрасті. Мова його комедій наближалася до розмовного стилю, що було обумовлено правилами класицизму. Персонажі чітко поділяються на позитивних і негативних, але не є однозначними. Основним критерієм оцінки героїв у комедіях французького драматурга був розум, здоровий глузд. Образи Мольєра — універсальні типи, що також відповідало законам класицизму. Як і всі класицисти свого часу, Мольєр прагнув повчати людство. Він вважав свої п’єси та їх героїв моральним уроком суспільству.

У своїй творчості Мольєр звертався до досвіду Кальдерона, Скаррона та інших драматургів. Із італійської комедії масок він узяв прийоми імпровізації, способи організації вистави, створення правдивих характерів. В іспанській комедії інтриги Мольєра приваблювали захоплюючий сюжет, його логічний розвиток, психологічна мотивація поведінки персонажів. А з фарсу, народного й давнього мистецтва, драматург брав комічні ситуації, теми, образи, що відзначалися великою достовірністю й життєвістю. Спираючись на традиції народного театру, Мольєр розробив і своє розуміння природи та призначення сміху. На його думку, смішне слід видобувати із зображуваної дійсності або навпаки — привносити туди сміх. Але сміх, що викликає комедія, цінний не тільки сам по собі, він повинен мати великий вплив на суспільство: шляхом висміювання вад людей, за словами Мольєра, досягається їх виправлення, тому сміх має надзвичайне суспільне значення.

Французький комедіограф зробив ряд важливих художніх відкриттів, що зумовили подальший розвиток жанру. Мольєр прагнув наблизити комедію до сучасності, але він як ніхто умів бачити в конкретному типове, характерне для всього людства. Його образи, взяті

із  самого життя, надзвичайно правдиві й достовірні. Драматург вважав, що театр має відображати дійсність і вади людей і не тільки розважати глядачів, а й виховувати їх. Він розвивав два види комедії: «комедію характерів» і «комедію положень», нерідко поєднуючи їх. Мольєр використовував у своїх п’єсах співи, музику, танці, що сприяло появі нових жанрів — опери та балету. Письменник умів майстерно з’єднати комічне і трагічне, і це надавало його персонажам особливої виразності. Так, Оргон у «Тартюфі* викликає сміх своєю довірливістю, але в кінці п’єси глядачам стає шкода його, вони співчувають героєві.

Мольєр закликав акторів спостерігати дійсність, відтворювати на сцені інтонації живого спілкування, грати природно й невимушено. Комедії Мольєра просякнуті народним духом, вони ґрунтуються на народних оцінках і поглядах. Н. Буало, який високо цінував Мольєра, дорікав йому за те, що він «надто народний», але саме народність стала однією з найкращих суттєвих рис мольєрівської драматургії.

Творчість Мольєра відзначається всеосяжністю зображення дійсності. У його п’єсах різнобічно висвітлюється життя і аристократії, і буржуа, і представників народу — усіх верств суспільства. Митець писав, що комедіограф «повинен уміти входити і в королівський палац, і в будинок буржуа, і в кав’ярню».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Євгеній Онєгін — це герой, образ якого витлумачити однозначно не вийде. Скільки не перечитуй роман, всякий раз, піддаючи критиці зроблені раніше власні і чужі спостереження і висновки, будеш відкривати нові грані цього цікавого характеру.
Розповідаючи про Онєгіна, Пушкін створив загадковий, багато в чому автобіографічний образ, який до цих пір трактується читачем неоднозначно. Одні Онєгіна шкодують, інші відчувають до нього гостру неприязнь, треті засуджують, вбачаючи в ньому недалеку і ледачу людину. Так само ставилися сучасники і до автора. Після смерті поета його справу продовжить інший молодий геній, М. Ю. Лермонтов, який пише про Печоріна — героя свого часу, який болісно і безвихідно страждає.

Та чому ж Онєгін зайва людина? Як віддалився він від того середовища, яка його породило? Чому не приживається в суспільстві?

Він народжений хоч і в небагатому, але благородному сімействі, глава якого чесно служив батьківщині і государю, але витрачав грошей багато і без рахунку, що його і згубило. Сам Євген ріс у достатку під опікою няньки і не дуже мучив науками вчителів. Подорослішавши, він придбав всі кращі якості світського нероби, наділеного незвичайним розумом — але розумом незрозумілим, незатребуваним, гострим і трошки лякаючим.

У тогочасному суспільстві додаток розуму якщо і потрібен, то тільки для інтриг та любовних пригод, а тому «в науці пристрасті ніжної» Євген досяг великого успіху. Однак він наділений живим характером, а тому не дивно, що до порожніх великосвітських розваг і забав герой швидко втратив інтерес.

Головний персонаж віршованого роману складений не тільки з недоліків. Йому властива мрійливість, небажання наслідувати, холодність розуму і загострене почуття честі. Відійшовши від порожності і суєтності світського суспільства, Онєгін намагається додати своєму життю сенсу. Він починає читати, береться за перо, але не з необхідності, а від нудьги. Не дивно, що ці потуги терплять фіаско.

Відчуваючи огиду до дозвільного столичного життя, Онєгін без сумнівів відрікається від світу, легко розлучається з Петербургом і відправляється в село. Тут він показує себе паном-реформатором, намагається керувати маєтком, який дістався йому від дядька, однак виходить у нього лише заміна панщини оброком. Вирвавшись з виру світської нудьги, він занурюється в болото сільської туги. Тут, у селі, він знову виявляється чужим. Егоїзм і показна душевна черствість ставить Онєгіна в опозицію до сільського суспільства. Відтепер він приречений на самотність. Він міг би мати друга, якби знав і вірив, що дружба існує. Він міг би любити і був би коханим, якби вірив у це велике почуття.

Мені Онєгіна шкода всією душею, як і всіх героїв роману. Мені сумно думати про загибель романтика Ленського, про долю Ольги, яка лише на трішки розминулася зі своїм щастям, і звичайно ж, про Тетяну, яка залишилася з нелюбом, хоча могла вчинити інакше. Онєгін же опинився на узбіччі життя. Він вже не повернувся в світ, тому що дізнався справжнє життя. Однак і світ, де панувала щира любов і дружба, він теж зруйнував. Він — справжня зайва людина свого часу, і в цьому трагедія цієї людини.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Дія Гончара не чуже почуття романтизму. Його герої уміють по-справжньому кохати. Автор найсвітлішими фарбами змальо­вує інтимні взаємини людей. Він розуміє, що кохання — із категорії вічних почуттів. Сила любові не піддається простому осмисленню. Адже кохання — це голос серця. Кожен із героїв Гончара любить по-своєму, і розуміння щас­тя у кожного своє.

Невелика за обсягом новела Гонча­ра «За мить щастя» вирізняється не лише неординарніспо сюжету, неспо­діваною розв’язкою, а й глибиною почуттів героїв новели — українського солдата і молодої мадьярки. Безхмарний початок новели лише підсилює гостроту несподіваних моментів долі й трагічної розв’язки. Перше повоєнне літо… Рядовий Сашко Діденко з нетерпінням чекає де­мобілізації. Завжди усміхнений, у пілотці, з медалями на грудях, розво­зить воду на артилерійських конях. Хвацький водовоз радіє життю і мріє, шо коли повернеться додому, буде в нього і кохання, і тепло родинно­го затишку. За довгі місяці війни він забув як воно цілувати жінку. Од­нак спокій і безтурботність солдата порушила молода і вродлива жниця в червоній кофтині. Він закохався в неї відразу й назавжди, коли вперше по­бачив як вона п’є воду з глека, звабно стріляючи в нього очима. Чорняві мадьярочки-жниці жартували з Сашком, спокушаючи його, відкрито натя­кали на можливість близьких стосунків, а він дивився лише на неї одну — найвродливішу і найзвабливішу…

Кажуть, пізнаєш силу кохання, коли сам по­кохаєш. Настала мить, коли Сашко Діденко, втративши голову, підійшов близько-близько до коханої жінки і дивився на неї так, наче бачив, що на дні її серця «ніщо не боялось його, все ніби ждало цієї миті, цієї зустрічі з ним, ніби навіть довгожданним». Спитав як звуть, назвалася Лорою — Ларисою, ім’я вкарбувалося в його свідомості й стало для нього наймилозвучнішим у світі. Ще встиг побачити сиву волосину, а потім жадібно й нестримно при­пав до її уст. Дівчина відповіла. Ця мить, здавалось, тривала нескінченно…

Сашко Діденко, охоплений великим почуттям, спо­чатку не зрозумів перекошеного від люті обличчя виноградаря, який гріз­но насувався на нього. За мить юнакові пригадалася картина убитого у винограднику радянського солдата, а тут поруч була та, яку він мусив за­хищати перед усім світом. Далі все відбулося як у страшному сні: він ви­хопив трофейний пістолет і вистрілив у розлюченого нападника. Саш­ка Діденка посадили на гауптвахту, вартові співчували йому, пускали до нього мадьярочку-циганочку, носили передачі. Можливо, і помилували б солдата-визволителя, та посипалися скарги місцевих селян на безчинства окупантів. Командування вирішило продемонструвати справедливість но­вої влади і свою неупередженість. Сашкові ухвалили смертний вирок — розстріл, дарма що Лариса відкрито заявила, що солдат не винний, а винна вона. Та хто слухав закохану жінку! Сашка розстріляли в яру. Дива не ста­лося. Сталося те, що мусило статися. Юнак не плакав і не просив пощади. Якби все повлюрилося, він не вагаючись віддав би знову і знову своє юне життя за коротку миттєвість щастя.

Стильові ознаки новели «За мить щастя» явно романтичні — все тут незвичайне, починаючи від літнього пейзажу, спалаху великого кохання з першого погляду і закінчую­чи трагічною смертю героя. Але туї’ трагедія людини викликана антигуманніс- тю. Обставини вбивають і любов, і людяність, і красу, і щастя…

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Формування характеру підлітка; вплив на його поведінку та світоглядні позиції сім’ї, школи, середовища тощо. Змужніння й дорослішання дитини як розширення її життєвого досвіду: поступової «належності до світу», де більша відповідальність, «де ніхто не має права легковажно, безвідповідально й нерозсудливо ставитися до життя», де суворіші закони та випробування. Самореалізація дитини. Стосунки ровесників (перше кохання й протистояння, суперництво друзів і самоствердження). Діалог поколінь, батьків і дітей, їх стосунків. Морально-етичні проблеми (чесність, підлість, байдужість, безвідповідальність та ін.).

 Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. 

Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Марфа Яркова — дружина Карипа, але чоловіка вона не кохала. Вона кохала Михайла, хоча той був далеко і мав дружину з сином.  Марфа – тиха, лагідна, чиста душею,  здатна на велике почуття, незрадлива, порядна, вміє відчувати душею, тужить, переживає, страждає, мучиться, знаходить втіху у синові коханої людини. Біль Марфиної душі переходить в тугу і страждання, але витримати можна все, коли серце переповнене світлим почуттям, перед силою якого схиляємо голови.

Михайло – ніжний, чуйний, люблячий батько, вірний чоловік, порядний, працелюбний, відчуває чужий біль, терплячий, сповнений бажанням бачити своїх рідних щасливими, вірить у свого сина, довіряє дружині. Михайло марно сподівався на щастя. Він мав роботу, яка приносила задоволення і радість людям, бо робив вікна, двері, столи, ослони. А в один день став ворогом народу, за що – не знав.  Далеко він був від своєї рідної землі, від своєї єдиної у світі Соні, від синочка. Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружину, ні сина, бо відчував відповідальність за всіх . Передав сину у спадок силу любові невгасиму. Отак і катувався у снігах та морозах між любов’ю та обов’язком, затемав право сказати «моя єдина в світі Соню».

Софія –спостережлива, розуміюча, співчутлива, надійна,вірна і любляча дружина, ніжна і добра мати, мудра, розважлива, сильна духом, терпляча, горе нерозділеного кохання Марфи болем відгукується в її душі. Так, Софія мудра у своїй любові, тому спогади її вже не щемлять, не болять — вони закам’яніли…Михайло писав дружині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Пушкін особливо дорожив своїм романом «Євгеній Онєгін». Сім років наполегливої праці автора дали світові зразковий по формі та філософський по суті твір. 

Головний герой Євгеній Онєгін – образ суперечливий, а тому справжній. Адже в реальному житті немає поділу на негативних чи позитивних персонажів. Отже, Онєгін – це образ реальної людини, з її вадами та чеснотами. Євгеній Онєгін – молодий чоловік, аристократичного походження. Він з дитинства не знав бідності та особливих нещасть. Тобто, можна сказати, що герой належав до кола «щасливчиків». Проте світське життя дуже швидко набридає Онєгіну. Його охоплює хвороба того часу – нудьга. 

Пушкін не виправдовує недоліків свого героя. З самого початку твору автор говорить про нього дещо іронічно. Щодо освіти, то Онєгін мав славу досить розумного, хоч і педантичного молодика. Насправді ж Пушкін викриває систему навчання дворян того часу, говорячи «Ми всі вчилися потроху чого-небудь і як-небудь». Отже, Онєгін не скільки був освіченим, скільки вмів справляти таке враження.

Герой стежив за модою: одягався стильно, мав гарну зачіску. Зовнішньо він був ідеалом світської людини. Але внутрішньо герой зневажав світське життя. Він бачив його лицемірність та штучність. Онєгін нудьгує серед пихатих, поверхово освічених дворян. Він вважає себе кращим за них, хоча Пушкін неодноразово вказує, що насправді герой багато в чому не відрізняється від свого середовища. Герой проходить випробування дружбою та коханням. Й обидва випробування не витримує. 

Дружба Онєгіна і Ленського була своєрідною з самого початку. Скептик Онєгін і романтик Ленський були ніби антиподами, які дивом подружилися. Євгеній з теплотою ставиться до юного друга, але не може навіть заради нього відступитися від своїх принципів. Їх сварка призводить до трагедії – Онєгін застрелив Ленського на дуелі. Герой завжди користувався увагою жінок. Він легко здобував любовні перемоги, і наситився ними до нудьги. Тому наївна і добра Тетяна Ларіна також не може в ньому викликати сильних почуттів. Хоча Онєгін відмічає її особливість. На кохання юної провінційної дівчини він відповідає суворою відмовою. Герой вважає, що чинить правильно, адже він згубив би юну дівчину. В якійсь мірі його вчинок можна зрозуміти. 

Коли Онєгін зустрічає Тетяну вдруге, то вже минули роки і юна скромна дівчина перетворилася на розкішну даму. Вона вже заміжня і заспокоїла свої душевні пориви. І тут з Онєгіним трапляються дивні зміни – він раптом розуміє, що кохає цю жінку. Герой зізнається в своїх почуттях, але дістає сувору відмову – так як колись він відмовив їй.  Образ Євгенія Онєгіна – суперечливий, тому його важко віднести до якоїсь однієї категорії людей.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.

 Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. 

Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. 

Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

The United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland is situated on the British Isles. They lie to the north-west of Europe. The British Isles are separated from the continent by the narrow strait of water which is called the English Channel.

The United Kingdom consists of four parts: England, Scotland, Wales and Northern Ireland. England, the central part, occupies the most of the island of Great Britain. To the north lies Scotland and to the west the third part of the country, Wales, is situated. The fourth part is called Northern Ireland and is located on the second island. Each part has its capital. The capital of England is London, Wales has Cardiff, Scotland has Edinburgh and the main city of Northern Ireland is Belfast.

Great Britain is a country of forests and plains. There are no high mountains in this country. Scotland is the most mountainous region with the highest peak, Ben Nevis. The rivers of Great Britain are not long. The longest rivers are the Thames and the Severn. The capital of the United Kingdom, London, stands on the banks of the Thames. As the country is surrounded by many seas there are some great ports at the seaside: London, Glasgow, Plymouth and others.

Wales is a country of lakes.
Seas and oceans influence the British climate which is not too cold in winter but never hot in summer. Great Britain is a beautiful country with old traditions and good people.

——————————-ПЕРЕКЛАД——————————-

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії розташоване на Британських островах. Вони лежать на північному заході Європи. Британські острови відокремлені від материка вузькою протокою, який називається Ла-Манш.

Великобританія складається з чотирьох частин: Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія. Англія, в центральній частині, займає більшу частину острова Великобританія. На півночі-Шотландія і на захід розташована третя частина країни-Уельс. Четверта частина називається Північною Ірландією і знаходиться на іншому острові. Кожна частина має свою столицю. Столиця Англії-Лондон, Уельса- Кардіфф, Шотландіі- Едінбург і головне місто Північної Ірландіі- Белфаст.

Великобританія є країною лісів і рівнин. У цій країні немає високих гір. Шотландія є самим гірським регіоном, з найвищою вершіной- Бен Невіс. Річки Великобританії не довгі. Найдовші річки-Темза і Северн. Столиця Великобританії, Лондон, стоїть на березі Темзи. Так як країна оточена морями, кілька великих портів лежать на морському узбережжі: Лондон, Глазго, Плімут і інші.

Уельс є країною озер.
Моря і океани впливають на клімат Британії, який не надто холодний взимку, і ніколи не жаркий влітку. Великобританія- дуже красива країна з давніми традиціями і хорошими людьми.