Збільшити або зменшити шрифт тексту : В оповіданні «Стариган з крилами»,яке написав знаменитий колумбійський письменник Габріеля Гарсіа Маркеса зображено маленьке містечко — безрадісну сіру місцевість. Навкруги бруд, дощ, морські молюски, що гниють на березі. Саме до бідних, знедолених життям мешканців занедбаного містечка, сходить ангел. Того ангела дуже важко розпізнати; це не прекрасна небесна істота з чин тими білими крилами. Цей ангел схожий на зубожілого старигана із облізлимй яструбиними крилами на тілі злодюжки. Родина, до якої з’явився ангел, дужо вбога — Пелайо та його дружина Елісенда. У них щойно народився маленький хлопчик. Ніхто не розуміє, навіщо їм ангел. Ніхто не знає навіть, хто такі ангели і чи є цей брудний хворий стариган із крилами, який сидить у кутку разом із курами, ангелом. Таке безіменне містечко, яке живе своїм життям, може бути будь-де. Всюди знайдеться натовп, який буде роздивлятися те, що незрозуміло. 

Люди з містечка годують агела, наче звіра в зоопарку, кидають у нього камінням, видирають пір’я, навіть припікають його розпеченою залізякою. Жадібні до всього повою люди скоро залишили ангела, це подароване їм диво, задля іншого видовища з циркової жінки-павука. Натовпу все одно, на що дивитися, аби розважити своє одноманітне нікчемне життя. Подружжя, у дворі якого оселився ангел, використало свій шанс: на розглядання ангела стали продавати квитки, на зібрані кошти збудували двоповерховий будинок. Пізніше ангел так набрид родині, що Елісенда називала тортурами життя у місці, де повно ангелів! 

Старий і самітній, хворий ангел, з брудними крилами без пір’я, ні в кого не викликай співчуття і любові, лише тільки приісмлену цікавість. Він нікуди не міг летіти, аж поки не настав грудень. З відновленням природи відновився й ангел. Відновився — і відлетів. Ніхто у цьому незбагненному місті так і не зрозумів, навіщо прилітав ангел. Пік людина, зайнята повсякденними турботами, може і не помітити диво, яке живе поруч із нею. Вона не думає про високе, духовне. Ангел — це посланець Іюжий. Він прилетів до цього брудного міста, щоб нагадати усім людям про те, що у світі є щось важливіше за щоденний клопіт, важливіше за розваги, гроші. І Бог, любов до ближнього, співчуття і милосердя. То ж, чи потребує людство дива?

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. 

Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя.

Чи можливо про кохання писати з гумором? Здається, серйозне почуття потребує так само серйозних засобів вираження. Однак Валентин Чемерис доводить своїм читачам, що історія кохання може мати й гумористичний «супровід». Усе тому, що герої його повісті «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» — люди дуже молоді й життєрадісні. їм немає коли сумувати — вони сповнені оптимізму, що не дозволяє опускати рук навіть у безнадійних ситуаціях.

Слід пам’ятати, що сміх буває різний. Валентин Чемерис віддає перевагу гумору. Письменник по-доброму сміється з окремих рис людських характерів та явищ дійсності. Окрім гумору, у повісті іноді трапляється легка іронія — прихована насмішка.

Важливим засобом художньої організації твору Валентина Чемериса є пародія. Вона використовується автором для посилення комічного ефекту — за рахунок залучення рис інших творів, але в навмисне зміненій формі.Найбільш виправданим є засіб пародії в розповіді про дуель, що її влаштували підлітки. Ніби між іншим, письменник згадує відомі літературні твори, у яких зображено дуельні поєдинки. У його героїв теж усе як треба: є дуелянти й секунданти, однак розв’язка дуелі має виразно анекдотичний характер.

У своїх художніх пошуках Валентин Чемерис спирається головним чином на народні традиції гумору, зокрема анекдоту. Чого лише варта ситуація, у якій розумна дівчина використовує обох своїх залицяльників, змушуючи їх замість себе виконувати господарську роботу! Як анекдотичний персонаж виглядає сільський міліціонер Грицько Причепа, у якого в кобурі замість пістолета — хліб і помідори. Гумор не тільки не заважає автору розкрити тему першого кохання, але й сповнює читачів щирою надією, що юні закохані з Великих Чапель будуть щасливими.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Берегти мир та злагоду в країні дуже важливо. Без цього нормальне життя її громадян просто неможливе. І я не згодний з тим, що всі люди — “маленькі”, тобто їхній вибір аж ніяк не впливає на державні справи. 

Вибір кожної людини у невеликій мірі чинить вплив на ситуацію в усій країні. Що вибирає особистість? Наприклад, брехати, красти чи займатися шахрайством? Чи сумлінно вчитися, допомагати іншим, старанно працювати, намагатися принести в цей світ добро? 

Лад та згода в державі дуже залежать від миру та злагоди в усіх родинах. Людині варто вчитися підтримувати злагоду вдома, зі своїми близькими та рідними людьми. Прощати недоліки, намагатися зрозуміти рідних, підтримувати один одного, опікуватися іншими людьми, шукати компроміс у складних ситуаціях. І так само варто ставитися до всіх людей у навколишньому світі. Тоді і ставлення до держави, співгромадян стане толерантним. 

У романі “Вершники” українського письменника Юрія Яновського, у новелі “Подвійне коло”, розповідається трагічна історія розбрату близьких людей під час громадянської війни. Ні до чого доброго не призводить збройне протистояння, розлад, кровопролиття заради ідеї та влади. Дуже багато у своїх творах писав про єдність, злагоду та взаємодопомогу людей українській класик Олесь Гончар. У романі “Циклон” він наводить позитивні приклади: розповідає про те, як люди намагаються зберегти людяність, єдність товариства та й просто життя під час стихійного лиха. 

Отже,всі ми — мешканці планети, і щастя усіх залежить від того, як нам ставитися один до одного. Те саме можна сказати і про громадян однієї країни.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Ці слова І. Багряного в його романі «Сад Гетсиманський» передають дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради.Багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. Отже, роман «Сад Гетсиманський» містить автобіографічні факти.

Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають Андрія з собою.По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені, обдерті.

Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали «фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».Звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. Органи безпеки знищують «ворогів народу». Ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники Єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали. Андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. Для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». В СРСР людей вистачить».

Всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». Ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. Але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? В одному з діалогів зі слідчим Андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. Отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за Гратами в’язниць. Тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — Карла Маркса. Кругом була атмосфера недовіри і зради.Немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». Можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». Всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище Мельник. Всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. Коли потім Андрій дізнався, що Мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. Таку саме дволикість мав і тодішній режим.

Широкі маси людей бачили в ньому своє щастя, своє спасіння, але мало хто знав про те, що діялося за стінами в’язниць кожного міста цієї країни, бо звідти вже ніхто не повертався. Уряд лив невинну кров народу, який його так підтримував. Мельник уособлює в собі весь державний лад. Іван Багряний детально досліджує всі дрібниці в’язничного життя.На п’ятистах сторінках роману він до дрібниць зображує побут в’язнів, засоби ведіння слідства, характеризує майже кожного героя цього твору, розповідає про звинувачення, які висувались в’язням.Читачу важко все це уявити, важко в це повірити, але все це дійсно відбувалося. І от в таких умовах Андрій, зазнаючи страшних фізичних тортур, все ж не втрачає можливості мислити. Його не лякає тюрма, його не лякає його доля — його турбує й пече це прокляте запитання «Хто…?» Протягом всього перебування у в’язниці Андрій ніяк не ложе знайти відповіді на це питання.

Він весь час аналізує своє становище, намагається знайти вихід для себе і для всіх цих невинних людей поряд з ним. Він хоче зрозуміти, для чого працює ця страшна машина згублення людських душ, кому це потрібно? Чим могли завадити державі ці найчесніші та найпорядніші люди? Але виходу звідси немає.Навіть той, хто «щиро зізнається» в своїх «злочинах», навряд чи залишиться живим. Кожного тут чекає загибель, мало хто зможе врятуватися. Але й вмерти тут можна по різному. Можна вмерти один раз — фізично, не підтвердивши свою винність. А коли людина визнає себе винною, вона вмирає двічі, перший раз — духовно, другий раз — фізично.

Отже, єдине, що залишається Андрієві, — це витримати всі тортури і вмерти тільки фізично. Людина повинна витримати все, бо вона міцніша за цю систему, вона вища за неї. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У житті кожної людини настає момент прийняття важливих рішень, які визначають її подальший шлях. Питання вибору професії, безсумнівно, є таким. Незважаючи на те, що багато випускників знаходять себе в областях не пов’язаних з професійною спрямованістю, я хочу працювати за своєю спеціальністю — «Автомобільні дороги та аеродроми».

Цей напрямок я вибрав не просто так — мої батьки теж колись зробили такий крок. І хоча мама вже давно не працює за фахом, тато донині залишається вірним своїй справі. Так що можна сміливо стверджувати, що у нас сім’я спадкових шляховиків. Саме тому для мене так важливо з величезною відповідальністю підходити до своєї справи, не вдарити в бруд обличчям.

В сучасних умовах, компаніям, зайнятим у сфері будівництва і претендують на провідні позиції на ринку, необхідно використовувати не тільки накопичений досвід, а й впроваджувати досягнення сучасної науки в робочий процес. Використання відкриттів в області супутникових систем і в області нанотехнологій, дозволять компаніям вийти на світовий рівень. Але не тільки від впровадження ноу-хау залежить успіх компаній, а також його невід’ємною частиною є атмосфера всередині колективу. Злагоджена робота і розуміння важливості процесів є одним з основних моментів успіху в будь-якій справі.

На закінчення зазначу, що під час навчального процесу мною були не тільки освоєні основні принципи проектування доріг, технологія їх будівництва, але і зрозумілий фізичний зміст кожного процесу створення проекту автомобільної дороги. На мій погляд, не просто знання, а саме розуміння процесу відрізняє звичайного інженера від професіонала, який здатний бачити не тільки проблему в перспективі, а й шляхи її вирішення.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає», – говорить у присвяті до своєї казки «Маленький принц» Антуан де Сент-Екзюпері. Цим вступом до дитячого твору письменник неначе підкреслює, що він адресує його не тільки Дітям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, складається враження постійного порівняння: ось так бачить події Малюк, а ось так – доросла людина. І ця відмінність вражає! «Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих», – співчуває старшим Малюк, і цим самим письменник запевняє, що дитяче бачення світу – природніше, людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих, і що світ має бути зовсім не таким, яким його роблять дорослі люди. Особливо вражаючою та гострою подається у казці оцінка Маленьким принцом життєвих настанов різних типів дорослих, не пов’язаних між собою, бо живуть вони поодиноко на різних астероїдах.

Я вважаю, що Сент-Екзюпері саме в такий спосіб вдалося розкрити глибини внутрішнього світу цих людей, оскільки їм не треба прикидатися кращими, бо вони живуть наодинці зі своєю совістю й переконаннями. Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усіма його проблемами, вадами: турецький астроном, у відкриття якого не повірили, бо «він був одягнений по-турецькому», ледар, що знівечив свою планету, тому що вважав: «… інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться». Знайомимося ми й з королем, для якого «головне – щоб поважали його авторитет», з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну ваду. Бізнесмен із четвертої планети жадібно рахував зірки, «щоб бути багатим» (чи не безглуздо?).

«Дивні люди ці дорослі», – не розуміє їх Малюк. Але, на щастя, зустрічаються йому й інші: ліхтарник з п’ятої планети, який «не смішний. Мабуть тому, що він не думає про себе». Старий географ викликає у Малюка (а через нього й у нас) повагу, він заявляє, що у планети Земля «гарна репутація».

Сент-Екзюпері подає портрет людства нашої планети, який складається з відповідної кількості знайомих нам жителів із попередніх планет. Так постає перед нами наша рідна Земля, сповнена, з погляду Малюка, всілякого безглуздя: властолюбства, пихи, жадоби, пияцтва, душевної черствості. На жаль, ті безглуздя мають силу, а все розумне, добре, гарне – слабке. Та дорослі не помічають безглуздя, всяким «дурницям» надають великої ваги, а головного – краси природи і людських стосунків, правдивості, товариськості, ширості – не бачать і тому не визнають. Малюк переконує нас, що у житті могли б бути й інші стосунки, коли б люди намагалися «приручати» одне одного, налагоджувати між собою зв’язки, коли б вони сприймали світ не очима, а серцем.

«Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно», – вчить нас Маленький принц. Казка викликала у моїй душі цілий спалах почуттів, примусила замислитися над людськими вчинками і вадами. І хоч вона закінчується сумно, але залишає по собі не тільки сум, а й прагнення до прекрасного, світлого, чим наділяє людину дитинство. Цей зірковий світ важливо пронести через все життя. Говорячи словами автора, «треба старанно берегти світильники: порив вітру може погасити їх …».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник М. Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи й незалежності.

У романі П. Куліша «Чорна рада» ми спостерігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, в образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.

Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше — вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.

Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці в результаті кровопролитних воєн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?

І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожна історична епоха має певні характерні тільки їй риси. Сучасний світ і суспільство істотно відрізняються від того суспільства і світу, які існували раніше. Відмінний рівень моралі та її унікальний зміст також притаманні різним історичним періодам.

Згадуючи минулі епохи, варто сказати, що тоді моральність практично завжди була зв’язана з релігійними віруваннями і релігійністю людей. Моральний рівень розвитку людини не був високим, а тому не дозволяв їй творити добро і не здійснювати зла самостійно та без страху покарання після смерті надприродними силами. Саме тому для ефективного управління людьми використовувалися релігія і похідна від неї мораль.Але людина не стоїть на місці і постійно розвивається. Принципи християнства трансформувалися в норми законодавства країн, держави стали світськими, релігія відійшла на другий план, але моральність все ще залишається характерною для сучасного суспільства. Крім того, можна сказати, що сьогодні найголовнішою цінністю визнається не держава та її правителі, а людина та її права. Саме тому моральні цінності, які мають захищати свою країну насамперед, втрачають свою актуальність.

Одним із прикладів трансформації релігійних норм є філософська формалізація і поява «золотого правила моральності». Саме це правило можна називати однією з основних моральних цінностей сучасного суспільства. Золоте правило наказує людині ставитися до інших так, як вона хотіла б, щоб ставилися до неї самої. Це правило не тільки ввібрало в себе дуже багато християнських принципів, а й дало конкретний план дій кожній людині, яка хоче бути моральною та хоче робити світ навколо себе кращим, а суспільство справедливішим та чеснішим.Ще однією актуальною моральною цінністю є визнання рівності прав усіх людей. У часи монархій правитель завжди мав значно більші права, ніж звичайні піддані. Сьогодні ж всі громадяни країн повністю рівні і проявом моральності є визнання цього. При цьому обов’язково необхідно співвідносити свої дії з правами інших людей, необхідно використовувати свою свободу таким чином, щоб права інших не були порушені.

Завжди існували люди, які зовсім не мають моральних цінностей. В основі такої поведінки лежить відсутність нормального виховання з боку батьків, а також аморальне оточення такої людини. Необхідно розуміти, що вина такої людини у відсутності в неї моральних цінностей вкрай мала. Такій людині потрібна допомога, їй необхідно показати моральну поведінку і тим самим подати позитивний приклад. Тільки так можна побудувати істинно моральне суспільство в умовах сучасності.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Екологічні проблеми є одними з найбільш серйозних проблем сучасного суспільства. Людина вкрай сильно залежить від середовища, в якому вона живе, від того, що її оточує. Людину, як відомо, оточує природа. У сучасному світі складається так, що людині стає тісно на цій Землі, тому вона починає шкодити різними способами нашій спільній природі. Наслідки цього можуть бути вкрай негативними для всіх нас. Тому світове співтовариство починає замислюватися про проблеми екології і можливостях вирішення цих проблем. Водночас вирішувати ці проблеми досить складно, адже вони зайшли вже занадто далеко.

Особливість проблем екології в тому, що вони мають як загальносвітовий, глобальний характер, так і регіональний характер. Якщо з глобальними проблемами світової екології все більш – менш зрозуміло, адже країни спільно намагаються ці проблеми вирішити, то з регіональними проблемами справа дещо складніша. Проблема в тому, що деякі держави, наприклад, наша спільна Україна, мають ряд інших проблем, які вимагають вирішення, наша влада не може приділяти достатньо багато уваги і коштів екології, тому що повинна вирішувати інші проблеми. Саме тому проблеми екології України як би стають неактуальними, а їх ефективне вирішення постійно відкладається в часі.

Водночас, незважаючи на пасивність держави у вирішенні проблем нашої екології, нам все одно необхідно їх досліджувати і привертати до них увагу. Однією з істотних проблем є проблеми забруднення води. Вода з наших кранів не проходить достатньої перевірки, може дуже шкодити здоров’ю людей. Проблема ця пов’язана з відсутність адекватних стандартів з очищення від новітніх забруднювачів. Точно так же продовжує ставати все більш забрудненим і повітря. Проблема ця пов’язана із збільшеною кількістю автомобілів і відсутністю достатньої кількості очисних споруд на підприємствах. Варто відзначити, що постійно скорочується рослинний і тваринний світ країни. В Україні розвинене браконьєрство, а деякі рослини і зовсім пропали з території нашої країни. Окремо варто згадати про ті страшні наслідки Чорнобильської катастрофи, з якими все ще продовжує стикатися наш народ. Величезна кількість людей продовжує хворіти на захворювання, викликані радіацією, навіть через більш ніж 27 років з часів жахливої ​​катастрофи.

Відповідальність за вирішення екологічних проблем лежить на державі в першу чергу, але кожен окремо взятий громадянин міг би почати покращувати екологію з себе, якби менше використовував автомобіль, не смітив в недозволених для цього місцях і не забруднював водойми. Поліпшити екологію непросто, але цим потрібно займатися, щоб не стало ще гірше.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Сучасна література, як вона тільки не представлялася, настільки велика, що її не окинути оком. Жанри, види, підвиди, модні і експериментальні течії — все це створило химерну мозаїку з книг сучасних книгарень. Фентезі і детективи, утопії та антиутопії, дамські еротичні романи, магічний реалізм, а також пастіш — комбінування елементів декількох різних творів в одному.

А чого варті одні лише «чорні» твори постмодерністів, що описують грубість, насильство, простонародні звичаї і різні пороки суспільства.

До книг приєдналася тепер література електронна. Інтернет заповнений творами різних стилів: аматорськими і серйозними, талановитими і не дуже, за підписом авторів і безіменними. Маса творів, викладених в Інтернет, взагалі присвоєна іншим авторам без права на це, помилково підписана і так далі.

Мабуть, найсучаснішими, просто передовими з усієї сучасної літератури можна вважати твори, які називаються терміном «кіберпанк». Вони описують інформаційне суспільство: технокультура, інформаційне перенасичення, гіперреальність, створену новітніми технологіями. Навіть симуляцію реальності, яку так уміло навчилися створювати ЗМІ. Мені цей стиль подобається.

З авторів цього стилю найцікавішими вважаються американці Вільям Гібсон і Нейл Стівенсон. Особисто мені знайомі роман першого «Лавина» та кращий твір другого «анафему». Чого тільки не зустрінеш в їх книгах! Описи віртуальних всесвітів, міст і країн! Розповіді про те, як відчувають себе роботи-собаки! Проекти віртуальних світів, створених для розваг населення! Друга книга, «анафема», повністю присвячена історії молодого науковця , який заради наукових досліджень веде спосіб життя аскета, схожий на чернечий. Історії кохання і дружби, пригоди і стрілянина переплітаються з розповідями про наукові відкриття, супертехнологій. Все це — на одній сторінці. Як казав мій дідусь: «захитаєшся».

Мабуть, сучасна література вирішила об’єднати в собі все, розповісти про все, до чого прийшло людство на сьогоднішній день, про все, до чого воно здатне прийти. Так я б охарактеризував сучасну літературу коротко.