Збільшити або зменшити шрифт тексту : Шановний Володимире Кириловичу!

Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.

Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.

Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.

Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!

По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.

Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам спасибі, знавцю людської душі!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Часто успішними стають люди, які вміють проходити між краплинками дощу, підлаштовуватися під різні ситуації, а іноді йти на компроміс і з власним сумлінням і навіть переступати межу моральності. Чи можна заради успіху (хай лише раз) кривити душею?

Я вважаю, що не можна переступати межу моральності заради успіху. Яка б не була життєва ситуація, ми не повинні йти на компроміс із власним сумлінням та чинити речі, що завдають іншим людям шкоду.

По-перше, якщо людина починає боротися з власною совістю та моральними принципами, а темна сторона її характеру отримує верх, вона деградує як особистість. Цей аргумент добре ілюструє життєва історія персонажа Сави з соціально-психологічної повісті Ольги Кобилянської «Земля». Нехтуючи власним сумлінням, Сава дійшов до братовбивства заради матеріальних статків.

По-друге, часто буває так, що сама людина, зробивши щось погане заради вигоди, потім не може насолоджуватись здобутим, а якщо вчинок дуже підлий, то ще й кається все життя. Яскравим прикладом цього може слугувати історія моєї знайомої. Намагаючись отримати підвищення на роботі, вона непомітно стерла всю інформацію на комп’ютері свого начальника. Через це в нього розпочались великі проблеми, а потім виявилось, що він єдиний годувальник великої сім’ї. Начальника не звільнили, але моя знайома так мучилася докорами сумління, що це погіршило її працездатність, а внаслідок цього й якість роботи.

Отже, ніколи не варто кривити душею, навіть заради успіху. Це може призвести до повної деградації особистості. Тим паче, що совість може не дати людині спокійно жити далі, навіть якщо вона поборола її в хвилину слабкості.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Найвідомішим романом Оскара Уайльда є роман «Портрет Доріана Грея». У передмові до роману автор виклав парадокси своєї естетики, стверджуючи, що мистецтво, яке підноситься над життям і насолода – найважливіше в житті.

В основі сюжету роману лежить трагічна історія молодої людини – сина свого століття,який піддавшись невірній філософії, бачить кричущу несправедливість у тому, що вын (носій краси) буде в’янути, а її зображення, створене талантом великого художника, назавжди залишиться прекрасним. Доріан мріє, щоб його краса стала вічною, а портрет би змінювався під впливом часу.

В основі сюжету Уайльд представляє один з варіантів закладання душі дияволу в обмін на жаданий дар (багатство, геніальність, талант, любов). Доріан стає жертвою філософії насолоди, носієм якої в романі є лорд Генрі. Він стає жертвою його роздумів про всесилля краси, про те, що вона непідвладна ніяким законам. Повіривши в це, Доріан надається життя в пошуках краси і насолод, що поступово приводить його до пороку і злочину, бо, пересичуючись, герой перестає задовольнятися тим, що раніше його влаштовувало…

Стаючи бездумним рабом своїх бажань, він падає в безодню розпусти і злочинів. Зупинити його не може ні що, адже, здійснюючи жахливі вчинки і продаючись порокам, він не бачить їх сліду на своєму тілі та обличчі, вони не можуть спотворити його. Обличчя і тіло його світяться по юністю і чистотою, їх не чіпає час. А те, що відбувається з портретом, довгий час не хвилює Доріана, поки не стає занадто пізно. Але за все в житті доводиться платити: бачачи, як жахливо змінився портрет, на якому тепер не юний Адоніс, а хтивий напівзруйнований і напівбожевільний старець, Доріан не витримує зустрічі з совістю і, не розуміючи того, що твір мистецтва вічний, кидається на портрет з ножем. Підсумок символічний: портрет зберігається у своїй первозданній красі, а на підлозі слуги знаходять огидний труп старого. І тільки кільця на руках змушують визнати в ньому Доріана Грея.

Уайльд знаходить засіб наочного втілення своєї думки. Доріан, втілення краси, стає потворністю. І назад вже немає шляху. Уайльд викриває егоїзм і відмову він вічних людських цінностей, що знищили Доріана, який піддався філософії лорда Генрі. Коли Доріан наприкінці роману починає відчувати згубність його шляху, слова лорда Генрі звучать вже не як божественна мелодія одкровення, як було для нього на початку роману, а як відверта брехня, безвідповідальний експеримент: «Ах, Доріан, який ви щасливець! Як прекрасне ваше життя! Все ви в ньому сприймали як музику, тому воно вас не зіпсувала. Я дуже радий, що ви не виліпили ніякої статуї, що не написали картини, взагалі не створили нічого поза собою. Вашим мистецтвом було життя». Це говоритися в той момент, коли Доріан усвідомлює всю порочність і безплідність свого життя.

Уайльд стверджує думку про те, що його герой став жертвою своєї максималістської пристрасті – любові до себе, невипадково він каже: «Намагаючись убити свою совість, Доріан Грей вбиває себе». Але дуже важливо, що стверджуючи провину Доріана, Уайльд співчуває йому набагато більше, ніж його жертвам, бо Доріан для нього втілює трагедію того, що насолода, яка стала самоціллю і підпорядкувала собі все навколо, веде за собою не радість, а муки.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Життя прожити – не поле перейти!» – усім добре відома істина не раз дає про себе знати кожній людині в хвилини невдач і падінь. Адже наше життя скоріше нагадує клавіатуру фортепіано, де чорна клавіша змінює білу, або ж нескінченний лабіринт, з якого ми щоденно шукаємо вихід. Проте всім добре відомо: якщо ти ніколи не відчував гіркоту нещастя, як же тобі вдасться відчути справжню радість і насолоду від щасливих і приємних миттєвостей?
Втративши будь-яку цікавість до життя, ми поринули б у стан Є.Онєгіна, славнозвісного пушкінського героя, і перестали цінувати кожен подарований нам Богом день, як би жили ми щасливо.

Давньогрецькі міфи часто розповідають про те, як боги, які, втративши весь інтерес до свого безтурботного і безкінечного життя, віддавали своє безсмертя лише для того, щоб відчути справжню цінність життя, яке, відбувшись, уже ніколи не повториться!Я, як і, мабуть, кожна людина, розумію, що життя – наче швидкоплинна річка, води якої ніколи не омивають один берег двічі.
Моє життя, як і у всіх, не без цікавих і приємних хвилин, не без щасливих днів.
Навчитись цінувати і вміти насолоджуватись кожним подарунком долі, вміти знаходити, помічати у нашій щоденній рутині щось приємне і хороше – ось справжнє мистецтво!

Чільне і вагоме місце у книзі мого, ще зовсім короткого, життя посідають сторінки, на яких були записані мої шкільні роки. Де ми не тільки навчились писати і читати, виховували в собі загальноприйняті моральні принципи, але й, вперше закохавшись, зрозуміли, що означає, коли земля біжить з-під ніг, а цілий світ освітлюється від твого єдиного погляду. Тут ми знайшли перших, але найвірніших друзів.І хоч тепер ми вже розпочали нову сторінку, стали на наступний етап вже дорослого, ще зовсім незнайомого, життя, у моїй пам’яті назавжди залишили слід ті безтурботні дитячі роки, осяяні ніжною маминою усмішкою і вчительським напутнім словом.

Нещодавно чудового весняного ранку моя подруга покликала мене до себе на балкон лише для того, щоб я вдихнула солодкий аромат весни. Цей свіжий, вранішній запах, пройшовши крізь кожну клітиночку мого тіла, змусив його здригнутись. Пам’ятаю, саме такий аромат не раз і не два проводжав мене щоранку до школи. Ще бувши школяркою, йдучи дорогою до школи, пильно роздивлялась дерева молочно-білого кольору і зелені вузенькі вулиці мого села, я вдихала цей аромат. Ароматом життя я його називала… Це були чудові роки! Напевно, цей весняний запах вранішнього повітря ще довго нагадуватиме мені про школу. Та нехай… Я тільки тому і рада! Бо це були гарні роки!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

 Перше слово «мама» людина каже рідною мовою, вивчає українські літери, складає з них слова, поповнює свій словничок. Українська мова — наймелодійніша і найбарвистіша у світі! Це мова нашого народу, це мова, котрою я спілкуюся. Неможливо передати словами усі барви рідної мови — її треба чути, вивчати, знати. На жаль, деяка частина українського народу не знає рідної мови і спілкується російською, але в цьому немає ніякого злочину. Якщо зручно, то нехай розмовляє, це краще, ніж чути суржик. Від змішування української і російської страждають обидві мови. 

      У мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина, народний дух… Усі природні явища: бурі і грози, дощі і сніги — відбиваються в рідній пісні, в рідних мелодіях. Краса української мови живе у творах письменників. Саме вони змогли передати нам її красу, саме це і є підґрунтям для української літературної мови. Але у творах відбивається не тільки краси природи і природних явищ, а ще й уся історія духовного життя народу. Кожне покоління передає наступному свої надбання, здобуті протягом життя. У цю скарбницю рідної мови складають плоди сердечних рухів і «мелодію душі», плоди історичних подій, сліди пережитого горя і пережитої радості — все це народ зберігає у рідній мові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший засіб, що з’єднує минулі, теперішні і майбутні покоління.

      У житті є багато поганого, інколи зло перемагає добро. Але мову, безперечно, відносимо до добра! Тому шануй і поважай українську мову! Використовуй у розмові тільки добрі слова, не лайся і не сварися! І тоді ще однією доброю людиною у світі стане більше! 

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Є в нашому житті такі явища, без яких людське існування уявити практично неможливо. І це зовсім не якісь матеріальні цінності, їжа чи побутові речі, це засоби комунікації, які роблять нас по-справжньому щасливими, радісними і такими, які хочуть продовжувати жити день від дня. Звичайно, одним із таких явищ є сміх. Кожен з нас на власному прикладі може переконатися в тому, наскільки приємнішим стає життя, якщо в ньому є над чим посміятися і чому порадіти відповідно.

Не даремно люди кажуть, що сміх продовжує людське життя. Це дійсно так, з цим можна безумовно погодитися. Сміх корисний для тіла людини. Кожен може пригадати власне життя і те, як йому довелося посміятися в компанії друзів або кого-небудь ще. Думаю, що кожен з нас може згадати, наскільки піднімався тонус його власного тіла, наскільки краще ставало йому на душі, і як добре він проводив час, коли сміявся. Звичайно, все це позначається на здоров’ї людини. Здається, наукові дослідження вже довели, що чим більше людина за життя сміється, тим довше вона живе. У цьому немає нічого дивного. Думається, що наука ще не раз отримає докази і підтвердить цю приємну гіпотезу.

Але сміх це не тільки корисно, приємно тощо. Сміх і пов’язаний з ним людський гумор мають величезну користь. Вся справа в тому, що сміх не народжується сам по собі. Як правило, сміх є всього лише наслідком, а причиною є дотепність. Люди сміються тоді, коли чують, як хтось сказав щось дотепне. Слід зазначити, що дотепність є ознакою великого розуму. Побачити в житті щось таке, що можна звести до жарту – це велике вміння, це можливість аналізувати життя, знаходити в ньому безглуздя і оголювати їх перед особами своїх слухачів. Практичне життя тільки підтверджує, що, як правило, великі жартівники є не просто блазнями, але й людьми, які мають великий і сильний розум, який може впоратися не тільки з завданням розсмішити когось, але і з іншими, більш складними завданнями. З урахуванням всього цього можна з упевненістю сказати, що сміх є здоров’ям не тільки тіла людини, але і її душі.

Не даремно існує вислів про те, що сміх є здоров’ям людського тіла і душі. Це дійсно так. Можна побажати людям як можна більше сміятися, жартувати, радувати один одного, у нашого українського народу це дуже добре виходить. Також можна лише поспівчувати тим, хто не дуже любить сміятися, адже ці люди надзвичайно багато чого позбавлені.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Цінність української мови та слова для всіх українців та й цінність мови взагалі переоцінити дуже складно. За допомогою неї людина пізнає світ, визначає і називає ті чи інші речі своїми іменами. Мова є основним засобом для формування культури, в тому числі й української. У всі часи саме українська мова служила об’єднавчим фактором для всієї нашої неоднорідної нації.

Водночас проблема національної мови для українців особливо актуальна у зв’язку з поширенням на території нашої країни мови сусідньої держави. Російська мова досить популярна і використовується для спілкування в Україні майже так само часто, як і українська. Чи добре це чи погано? Чи являє собою російська мова небезпеку для української державності? Це питання досить складне та має підлягати більш ретельному аналізу. В той час як в усі часи незалежності українці виділяли великі кошти на розвиток своєї мови, багато хто продовжував спілкуватися виключно російською. Знання російської мови дозволяє українцям перебувати під впливом інформаційного та пропагандистського середовища сусідньої держави. При цьому Росія все ще не позбулася імперських амбіцій і веде досить агресивну політику щодо висвітлення ситуації в Україні.

На цьому тлі українці повинні приділяти особливу увагу збереженню і використанню своєї мови. Необхідно пам’ятати про те, що рідне слово, на відміну від багато чого іншого, сприяє збереженню національної ідентичності. У той час як у сучасному мінливому світі дійсно зникнути може практично все, люди будуть продовжувати спілкуватися і використовувати для цього мову. Слід також згадати, що українська мова досить багата і мелодійна. Для розуміння і усвідомлення цього необхідно читати твори українських класиків, особливо Григорія Сковороди, Тараса Шевченка та Івана Франка. Крім того, прослуховування української музики також допоможе захопитися нашою мовою. Все це посприяє появі справжньої і щирої любові до рідного слова.

Світ завжди був дуже мінливий. Існувало багато речей і явищ, які займали важливе місце в житті людини, але багато із цих речей безслідно зникли. А ось рідне слово і мова були властиві людині і особливо народу завжди. Для збереження цілісності народу, нації та держави в нині існуючих кордонах необхідно використовувати виключно рідну мова при спілкуванні зі співвітчизниками, добре її вивчати і збагачувати шляхом прочитання творів літературних класиків.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Кожна людина прагне адекватних умов життя, щоб повноцінно працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Ці важливі рішення в житті людини потребують почуття безпеки та захисту з боку країни. Людина хоче мати певні гарантії, що частину піклування про неї візьме на себе держава, куди людина справно сплачує податки.

На жаль, так склалося, що наша країна переживає не найкращі часи. Наша влада не намагається навіть зробити вигляд, що їй не байдуже до своїх громадян. Більшість українців буквально балансують на грані виживання. Маленькі заробітні плати при великих вимогах, відсутність соціальних гарантій при повному свавіллі роботодавців, непомірні ціни на продукти та інші речі просто примушують людину дивитись в сторону інших країн, де все здається кращим. Але це не так.

По-перше, людина, яка емігрує в іншу країну, не має там прав громадянина. Це також означає, що емігрант не може розраховувати на повноцінну реалізацію своїх прав та соціальний захист, адже він чужинець. По-друге, для емігрантів за кордоном передбачена здебільшого, некваліфікована праця, а здобути освіту заново в іншій країні, іноді буває дуже складно і дорого.

За даними статистки, на останній рік з нашої країни емігрувало майже 6 мільйонів українців. Більша частина з них: молоді люди віком до тридцяти п’яти років. Їх не лякають проблеми з громадянством за кордоном, вони не мають ілюзій до життя там, але насправді страшним є той факт, що люди з вищою освітою втікають до країн, щоб працювати ким завгодно, хоч прибиральником, бо навіть прибиральник за кордоном має більш достойне життя, ніж доктор наук на Батьківщині. Невже державі зовсім байдуже?

Чи обов’язково еміграція – то зрада власної Батьківщини? Я так не вважаю, бо людям доводиться залишати країну через ті умови, які вони не в змозі змінити самі. Хіба міг рядовий українець протистояти, наприклад, політиці Сталіна? Кожен має право на гідне життя, до того ж люди відповідають за добробут родини, дітей. Звичайно, ми маємо прагнути до того, аби зробити свою країну безпечною та комфортною для життя, проте інколи ми просто безсилі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Тарас Григорович Шевченко видатний поет, художник та творчий діяч українського народу. Його патріотизм просто вражає. Незважаючи на всі перепони він продовжував проявляти себе як мистець української поезії та прози.

Через всі твори проходить основна ідея мужності та боротьби українського народу. Шевченко описує Україну, як чарівний край з фантастичною природою. Його Батьківщина назавжди полонила думки та душу поета. Більшу частину життя він провів на чужині, але яскраві пейзажі рідної країни та спогади дитинства поривали створювати твір за твором. 
Шевченко в кожному творі втілював образ рідної України. Частіше вселяв його в жінку. Тяжкий період історії сплинув на те, що образи головних героїнь були дуже печальними. Жінки страждали, їх гнобили, але не дивлячись ні на що вони продовжували тяжку боротьбу та народжували дітей. Саме народження символізує продовження життя, отримання довгожданої надії на краще.

Поет характеризує українців як сильних духом людей. Навіть в рабстві вони не здаються, продовжують боротися і співати. В своїх творах Шевченко виражає надію на кращі часи та незалежність свого народу, а саме, незалежність України. Він сам був наче той лицар, що боровся з несправедливістю, але не мечем а словом. Саме слово стало міткою зброєю і завжди попадало в ціль. Згодом поету забороняють писати та малювати. Він тяжко згадує ті часи, було таке відчуття, що його позбавили повітря.

Шевченко був один з перших діячів, що чітко виділяв українців як самостійний народ. Саме він своєю творчістю розвиває українську мову і не дає їй загинути. Твори кобзаря стали настільною книгою практично в кожній українській родині. Вони захоплюють і дають змогу задуматись тим, хто втратив надію та немає сили до боротьби.
Заповіт поета підтверджує його тяжкі душевні переживання. Він просто відноситься до свого відходу, але прах прагне залишити на рідній Україні. Таким чином він підкреслює вічність людського буття. Робить акцент на тому, що тіло людини не визначає сенс існування. В надії висловлює, що народяться вільні українці в незалежній Україні.Недооцінити творчість Тараса Григоровича Шевченко просто неможливо. Ця неймовірно талановита людина була генієм свого часу. Він наче повинен був народитися кілька віків тому, бо бачив Україну іншими очима і передбачав її майбутнє.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Минуло десять років від дня проголошення незалежності України. За ці роки моя країна пройшла нелегкий шлях випробувань, становлення державності. І завжди мої земляки з особливою увагою придивлялися до постатей своїх лідерів, перш за все враховуючи ступінь їхньої відповідальності за долю України та її майбутнього.
Мабуть, у цьому і полягає головний критерій справжнього патріотизму: твоє щире вболівання за долю батьківщини, вміння відстоювати її честь та гідність, навіть поступаючись власними інтересами.

Таке завдання — не кожному під силу. І це доводить Леся Українка у своїй драматичній поемі «Бояриня». Присвятивши твір найдрама тичнішим подіям національної історії — добі Руїни, письменниця з болем і осудом висвітлює проблему національної пасивності і зради. Колись Шевченко писав про таких «синів України»:

Раби, підніжники, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.

І ось — як продовження Шевченкового послання «І мертвим, і живим…» — Лесина «Бояриня», яку, один раз прочитавши, дуже важко забути. Перш за все, захоплює образ Оксани. Туга за рідним краєм, відчай, біль за приниження рідної землі, власне безсилля спричиняють смерть молодої українки. Та за всіма цими абстрактними поняттями стояли конкретні постаті, люди, що своїми діями, на мій погляд, щоденно морально вбивали дівчину. Може тому, що мені дуже сподобався образ Оксани, у мене ці запродавці викликають огиду і зневагу. На жаль, їх немало було і в славетній історії моєї країни, та час доводив їхню нікчемність, а оновлена Україна завжди поставала з непохитною гідністю…
У своїй драматичній поемі Леся Українка переконує всіх, що «Руїна» починається з малого — зі зруйнування святого в душах людей. Епохи не існують самі по собі — їх творять люди, причетні до історичних подій. Так і в епоху Руїни руйнування почалося в людях. Леся Українка показала, як національна еліта стала на шлях відступництва від власних принципів, зради власної честі і честі батьківщини. І все — заради власного благополуччя:

…От згодом
в царя я буду на малій беседі.
Як буде він під чаркою, то, може,
я догоджу йому, він часом любить
пісень «черкасских» слухати та жартів…

Важко усвідомлювати, що Степан, чоловік Оксани, таке говорить про себе, бо спочатку його образ викликає в мене симпатію. Від батька він дістав разом з «московськими соболями» заповіт «вже на чужині служити рідній вірі, допомагати хоч здалека пригнобленим братам, єднаючи для них цареву ласку». Так Степан стає боярином і продовжує служити Україні «з-під царської руки». Та поступово його надмірна обережність переросла в боягузство й бездіяльність. Степан поводив себе по-лакейськи, боявся розгнівити хазяїна; танцював «Стьопка-холоп» тропака перед царем і в прямому, і в переносному значенні.
Страждання Оксани, спричинені такою поведінкою коханого чоловіка, — це, на мій погляд, страждання самої письменниці, що образ своєї героїні символічно порівнює з образом всієї України. Ось чому болить і письменниці, і нам, сьогочасним читачам! Бо бути державним діячем (а Степан був саме таким) і нічого доброго не зробити своїй батьківщині — означає руйнувати, а не будувати. Ось чому «Бояриня» є актуальною в усі часи історії моєї держави. Вона вимагає не допускати «Руїну у душі, щоб прожити гідно життя, аби не відчувати сорому перед батьківщиною, перед рідним народом і його нащадками».