Збільшити або зменшити шрифт тексту : Як на мене, то характер і поведінка будь-якої особи суттєво впливає на її подальше професійне зростання та особисті стосунки. Нерідко люди вірять у фортуну, яка постійно буде їх супроводжувати, але мені здається, що ніяка удача не допоможе досягти абиякого статусу не цілеспрямованій і непрацьовитій людині.
За прикладом із літератури далеко ходити не треба. Наталка Полтавка, головна героїня однойменної п’єси І. Котляревського, саме завдяки такій особливості свого характеру, як наполегливість, виборює своє щастя, залишається зі своїм коханим Петром. Якби не Наталчина рішучість і відвага, то доля дівчини склалася б зовсім по-іншому й щастя в шлюбі вона б не знайшла.

Не можна не згадати й героїню твору «Людина» О. Кобилянської, яка не могла змиритися з бездуховністю міщанського середовища, творячи, таким чином, свою долю в розріз із усталеними суспільними поглядами. Олена Ляуфлер — особистість широких поглядів, яка домагається права бути саме людиною. На жаль, оточення зовсім не підтримувало й не допомагало розкритися характеру цієї молодої, вродливої й талановитої жінки, яка виборювала право на власну індивідуальність.

Рятуючи свою родину від повного розорення, Олені доводиться дати згоду на шлюб із нелюбом. Та, зрештою, цей вчинок теж характеризує її як люблячу доньку, а не егоїстичне створіння, що думає лише про власні життєві вигоди.

Яскравим прикладом того, що характер людини творить ЇЇ долю, може слугувати також постать Маргарет Тетчер, яка свого часу очолювала уряд Великої Британії, обіймаючи посаду прем’єр-міністра. Ця «залізна леді», як прозвали її у світі за твердість характеру, запровадила у своїй країні низку непопулярних реформ, але саме вони стали вирішальними в розвитку країни. Слід при цьому зауважити, що ніхто з її оточення не вірив у правильність прийнятих рішень, однак Маргарет твердо стояла на своєму. У результаті країна під її керівництвом і завдяки, певна річ, неабиякій працездатності досягла небачених успіхів у всіх сферах життя.

Як і в кожної людини, у мене є мрія щодо майбутнього. Звісно, щоб вона стала дійсністю, мені потрібно дуже багато працювати. Але праця не лякає: якщо є мета, то цікаво до неї йти. І цілеспрямованість, упевненість у тому, що справа до снаги, вміння повністю зосереджуватися на тому, що роблю, обов’язково допоможуть. Але в моєму характері є одна риса, яка може суттєво зашкодити в май-бутній роботі, — я не завжди прислухаюся до думок інших людей, вважаючи свою точку зору єдино правильною. Мені необхідно навчитися сприймати точку зору інших, адже всі люди різні й уподобання в кожного свої.

З усього вищезазначеного можна зробити цілком закономірний висновок: від характеру людини залежить її доля.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :  Українська література… Напрочуд цікаве та неординарне явище, відносно якого існує багато різних думок та неостаточних зауважень. В усі часи розвиток літературного процесу в нашій країні супроводжувався тими чи іншими державними або суспільно-політичними змінами, тож можна сміливо стверджувати, що українська література є унікальною й неповторною. Крім того, унікальною є мова України, бо тільки українські письменники, працюючи над своїми творами, ніби випускають на волю птахів, що летять понад родючими полями нашої Батьківщини і своїм мелодійним співом очищують душі людей, наче роблячи небо над їх головами чистим та безхмарним…

       Досить таки важко, серед усього розмаїття шедеврів української літератури, обрати один твір, якому можна віддати перевагу, бо кожен твір по-своєму гарний і кожен твір несе в собі певний емоційний заряд, основну думку, те що хотів показати автор. Проте, особисто в мене, зі словосполученням «мій улюблений твір» асоціюється «Лісова пісня» Лесі Українки. Ця на диво сильна людина, видатна особистість та одночасно прекрасна письменниця зробила великий внесок в розвиток літератури, всі її твори є змістовними та містять багато філософських, психологічних та історичних аспектів. Драма-феєрія «Лісова пісня» захоплює з перших рядків. Разом з героями твору читач занурюється в незвичайний, дивовижний світ магії та чудес, який гармонійно переплітається зі світом людей, з їх повсякденними справами, звичними проблемами. Мова драми також казкова, авторка збирає слова, наче перлини чи дорогоцінне каміння, а потім робить з них чарівне намисто, яке з неймовірною легкістю огортає читача. Чого варті самі лише описи головних героїв «Лісової пісні», наскільки шанобливо і витончено зображено природу в різні пори року, Леся Українка показує все живим, все в її творі має свою душу, і Вітер, і Річка, і Поле… Справедливо і чесно відображаються відносини між дійовими особами драми.

       В «Лісову пісню» просто неможливо не закохатися, це дійсно окремий світ, який дає змогу відволіктися від буденних негараздів та відправитися разом із героями твору в велику, незбагненну країну мрій, спогадів та почуттів. Усім, хто з цим твором, не знайомий раджу прочитати «Лісову пісню» і пофантазувати разом з Лесею Українкою та її героями.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :  Усна народна творчість має велике значення у житті народу, як у минулому, так і в наш час ы напевне, буде вагомою у майбутньому. Адже недарма в одному з українських прислів’їв говориться: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину». Вона полегшує працю, виражає і радісні, і важкі настрої, розважає в горі, веселить під час відпочинку, навчає любити батьківщину, бути їй вірним, відданим.

     Величезне значення має усна народна творчість також і для розвитку науки, літератури, мистецтва. У спадщину ми дістали величезну кількість пісень, дум, балад, казок, створених багатьма поколіннями наших предків, і зобов’язані берегти усну народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати новими перлинами.

Ось наприклад, Василь Герасим’юк — сучасний український поет, співець драматичних колізій історії, автор поезій на гуцульську тематику, любовної та філософської лірики. Вірші його спрямовані викликати в читача насамперед не розуміння, а почуття, асоціації.

Для автора рідними були Карпатські гори. «Я виріс під розпач трембіт». І тому вся його поезія сповнена гуцульської символіки. Карпати відчуваються поетом як світ особливого співжиття людини й природи. Недарма перша його поетична збірка називалася «Смерека. Це дерево уособлює для поета символічне дерево життя. В вічності горах та на полонинах поет вбачає «мерехтіння космічного танцю». Стихії й сили цього простору — повітря, вітри, води-потоки. Другу збірку поезій автор назвав саме «Потоки».

Третя збірка — «Космацький узір»та наступні збірки поезій Василя Герасим’юка сповнена роздумів про муки самопізнання, шляхи своєї наці. Героїко-патріотичні теми тут осмислюються лірично («Ми на камінь поклали мечі…», «Ми все залишили в могилах предків…»).

Автор відтворює міфопоетику Карпат, багату символіку гуцульських народних обрядів. Поруч з прадавньою язичницькою міфопоетикою, гуцульськими обрядами та ворожіннями («Найлегше згадую жабу // Точніше, її очі, страшніші від очей змії // Бо то очі жаби, яка в сутінках / прийшла назавше забрати молоко у нашої корови») в творах Василя Герасим’юка дуже сильні християнські мотиви та образи. «…про стаєньку ветху і маленьку // Співали рідні мати і земля… // Забули тріє царі ту стаєньку. // Ми не забули. З нами немовля».

Образ Христа лейтмотивом проходить крізь усю творчість поета.Гори стають шляхом наближення до високого, божественного:

«Ми бережемо живу ватру.
Ми заледве не стали отарою
на високім пасовиську.
Але коли ми навіть, як отара,
пройдемо крізь неї,
тоді дамо іншим дорогу до Сінаю»
(«Жива ватра»)

У віршах Василя Герасим’юка органічно поєднуються глибинне історичне бачення світу із відчуттям присутності в ньому окремої людини. В багатьох його творах присутній образ гуцульського дідуся, що передає людям світову мудрість, надбання багатьох віків. Автор відтворює в поезіях найтонші порухи душі людини, переживання кохання (збірка «Книга Ольги») , говорить про відчуття митцем себе у безмежному світі :

«Яких ще, душе-враже, меж
ти ждеш у страсі?
В якому світі ти живеш?
В якому часі?»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Неймовірна кількість людей ставить наболіле питання: «Які моральні цінності сучасного суспільства?» Але, на жаль, однозначної відповіді на може дати не кожен. І дійсно, кожен з нас, розмірковуючи над серйозною проблемою моральних та духовних цінностей, дає різні відповіді. Моральні цінності теперішнього суспільства, перш за все залежить від цінностей кожного з нас.

Світ, де ми існуємо, дуже не простий та жорстокий, і як це неболісне, треба все ж таки відмітити, що у сучасному суспільстві моральні цінності стоять на останній сходинці. Сучасне покоління людей, а точніше основна його частка, на перше місце ставить матеріальні блага, зовсім забувши про такі моральні принципи як, співчуття, справедливість, дружба, щирість. Нинішнє покоління практично повністю майже зовсім позбавилося відчуття довіри один до одного. Спостерігаючи прояви жорстокості у відношенні один до одного, можна відмітити, що на даний час відбувається різкий спад моральних цінностей суспільства. Живучи у неймовірно не простий час різноманітних подій, люди просто забули, про те, що крім матеріальних благ, існують і інші цінності, такі як родина, друзі. Бідніє, та втрачається й духовний світ людей, мало хто з нас насправді щиро, замислюється над своїми вчинками, головна проблема сучасних людей – це отримання вигоди. Але люди, переймаючись матеріальними проблемами, зовсім забувають про моральну сторону свого буття.

Тому, дивлячись на сучасний світ, можна сказати, що спостерігається повний занепад моральних цінностей сучасного суспільства. Мабуть ця проблема завжди буде в нашому світі, але все одно треба пам’ятати, що ми все ж таки люди, і повинні бути більш добрішими, стриманішими, та поважати людину не тільки за її соціальний статус, чи положення у суспільстві, а перш за все, за її моральні цінності. Може тоді, ми зможемо зробити наш світ трішечки добрішим.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов’язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. 

Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця… 

Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди! Чому п’єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір. 

«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя. Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне. 

Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів’їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя… 

Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. 

Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п’єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями…

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Культура відіграє невід’ємну роль в житті кожної людини. Вона забезпечує повноцінну життєдіяльність людей і розвиток суспільства в цілому. І кожна людина стикається таким явищем, як культура, так як з самого народження ми знаходимося в певній сфері культури: духовної і матеріальної.

Культурою називається розвиток та організації людської життєдіяльності, які представлено в її духовних і матеріальних продуктах. Всі матеріальні і духовні досягнення в сукупності становлять певну культуру. До неї відносять всі об’єкти, створені людьми і всі придбані духовні цінності, в які входять життєвий досвід поколінь, знання науки технологічних процесів і напрацьовані норми поведінки. Діяльність людини та її розвиток теж відноситься до культури.Культура є різноманітним поняттям, в яке входить багато видів культур. Це наукова, економічна, політична, моральна, естетична, екологічна види культур. Кожна з них відображає певний вид діяльності людини. Також культура ділиться на духовну і матеріальну. Духовна – це результат духовного виробництва, а матеріальна – результат матеріального виробництва.

Розрізняють також культуру уявну і справжню. Такий розподіл виникає, коли намагаються дати точно визначення слову “культура” і позначити це явище, як у повсякденному житті, так і в науковому розумінні. Культура споживання і культура творчості.Крім того, що культура є художнім явищем, в широкому розумінні вона уособлює собою і процес споживання. Про культуру споживання кажуть, як про часткове програмуванні людей і напрямів їх діяльності. Це обумовлено основною функцією культури споживання, яка є масовою і доступною всім.

Людина не може існувати поза культурою і не може розвиватися без її впливу. У даному випадку, людина є творцем культури, а й він сам же від неї залежить і потрапляє під її вплив. Від рівня залучення людини до національної чи світової культури залежить його духовне і особистісний розвиток, міра його розвитку, як суб’єкта соціуму. Коли людина долучається до світових цінностях культури, його кругозір значно розширюється і стає більш різноманітним.

Таким чином, особистість може отримувати нові знання і досвід, розвивати свої здібності і таланти, створювати нові предмети і спілкуватися з іншими людьми. Але так як культура вважається динамічним процесом, то прилучення до традицій, звичаїв і норм поведінки відбувається протягом усього життя людини. Це – безперервний процес, коли дозволяє кожному індивіду рости духовно і плідно розвиватися.Цей процес необхідний і для постійного підвищення культурного рівня соціальних мас і динамічного розвитку світу. І прилучення кожної людини до процесу культури грає в даному випадку важливу роль, так як тоді можливо забезпечувати розвиток культури за допомогою єдності новацій і традицій.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожному народові потрібен привід для гордості. Якщо ми подивимося на сучасність, то зрозуміємо, що немає на Землі жодного народу чи нації, яка не пишається собою. З одного боку, це зрозуміло, адже у існуванні кожної держави має бути якесь логічне обґрунтування. З іншого боку, у світі все відносно, і якщо всі країни здійснювали подвиги і мають якихось героїв, то яка в цьому взагалі унікальність і цінність?

Тим не менш, доводиться визнати, що ситуація йде саме так, як йде. Говорячи про одну з найвидатніших і найбільш успішних націй Європи, про французів, теж потрібно визнавати наявність у них певних героїв. Головним героєм «Пісні про Роланда» був чоловік на ім’я Роланд, лицар, який володів багатьма якостями, які справляють враження про велич французького народу. З одного боку, ми можемо повною мірою погодитися з тим, що Роланд був гідний свого лицарського звання, тому що він мав безліч позитивних якостей і зробив багато добрих справ для своєї вітчизни. З іншого боку, нерозумно було б забувати про те, що всі досягнення цього лицаря були дещо перебільшені. Іноді під час прочитання навіть закрадалися сумніви щодо того, що людина здатна на такі подвиги і дійсно готова на них наважитися. Втім, лицар – це більше, ніж проста людина, так що і вимоги до нього істотно вищі.

В даному творі, де йде мова про подвиги Роланда і його хоробрість, описані, насамперед, перемоги армії Карла Великого, французького правителя. І Роланд прийняв у них активну участь, довівши важливість власної ролі в перемогах тодішньої французької армії. Втім, якими б великими не були тодішні перемоги французької армії, варто визнати, що в ті часи армія тієї країни вела агресивну загарбницьку політику щодо своїх сусідів. Саме з цієї причини, визнаючи справжню хоробрість і сміливі подвиги Роланда, описані у пісні про нього, нам також варто залишатися чесними і говорити, що ці «подвиги» і «хоробрість» були вигідні лише одній стороні тодішніх конфліктів, в той час як друга сторона тільки страждала і відчувала від них істотну шкоду.

Твір «Пісня про Роланда» сповнений розповідями про те, які хоробрі та сміливі вчинки здійснював цей лицар на благо своєї вітчизни. Визнаючи це, обов’язково варто також зауважити, що тут мала місце й інша сторона. Будучи героєм для свого народу, Роланд напевно був антигероєм для тих, проти кого він боровся. Крім того, всі його подвиги занадто великі, тому цілком можливо запідозрити, що вони дещо або навіть суттєво перебільшені.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Багато людей замислюються про філософський аспект кохання та його вплив на життя людини. Серед письменників, які завжди є творчими людьми, тема кохання піднімається ще частіше, зазвичай це відбувається в їхніх творах. Не чужа ця тема була і для українських письменників, зокрема, для Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка. У своїх творах «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Маруся» та «Конотопська відьма» автори розглядали питання кохання, як одну з найголовніших. Згідно зі змістом цих творів цілком можна прийти до висновку, що без кохання життя ніяк не можна назвати повноцінним, оскільки воно є лише існуванням.

Якщо розглядати лише зміст, дуже схожими є п’єса «Наталка Полтавка» та повість «Маруся». Там дві молоді дівчини були позбавлені можливості бути разом зі своїми улюбленими хлопцями з тієї причини, що матеріальні обставини розлучали їх. 

Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою. 

У п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» вперше з’являється реалістичний образ української жінки. Перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. Ще на початку п’єси Наталка дає собі самохарактеристику: 

Не багата я і проста, но чесного роду, 
Не стижуся прясти, шити і носити воду. 

І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих. 

Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: «Золото — не дівка!..». Він наголошує на її працьовитості: «Яка трудяща, яка рукодільниця». Всі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею».

Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: «Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються…». Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки. 

Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і Працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона «буде гірше наймички, буде кріпачкою». Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні. 

Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: «Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…». Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини. 

В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Справи говорять за нас» Не даремно, мабуть, сказано: по справах видно людину. Адже наші вчинки є віддзеркаленням душі, прагнень, думок, нашого ставлення до ближнього. Власне, якщо зроблене кимось ми оцінюємо, як добро, то це і є нас-лідком реалізації високих якостей особистості, здатної до доброчинності. Сказане повною мірою стосується людини, яку я дуже добре знаю. Як подвижника улюбленої справи, покликанням якого є плекання лісу для шепетівської громади, як захисника зеленого багатства краю від роздерибанювання — поширеного нині явища в країні. 

Кажуть що наші вчинки говорять самі за нас. Я повністю згоден з цим твердженням, адже кожен з нас, розповідаючи про себе, завжди перебільшує, навіть не дивлячись на те чи хоче він це зробити чи ні. Ми намагаємося виглядати краще ніж є насправді. Я раніше думав, що слово важливіше будь-якого вчинку, але з кожним наступним днем я переконуюся в зворотному. Нинішні люди дуже багато говорять але мало що роблять. Саме тому мені починає здаватися, що вчинки вагоміше слів, якщо вчинок позитивний, він і без слів хороший! А коли за хорошими і ласкавими словами, іноді ховаються негарні вчинки, то кому потрібні порожні слова? Зараз люди кидають слова на вітер навіть не замислюючись, що за них треба відповідати. Словам вірити зараз абсолютно не можна, ось така моя думка.

Тому я переконаний, що людину можна пізнати, дивлячись тільки на його вчинки, адже зараз для людини слова це тільки слова, а вчинки говорять самі за себе і характеризують людину найточніше ніж його думка або тим більше брехня про самого себе.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Творчість Богдана-Ігоря Антонича є вагомою частиною не тільки української, а й європейської літератури і культури, бо вона виходить до своїх індоєвропейських та європейських пракоренів, вона несе у світ українське світосприйняття.

Б.-І. Антонич прожив неповних 28 років, але за цей недовгий час залишив яскравий слід в образотворчому мистецтві, в музиці, в драматургії і в поезії, а в перекладах він був справжнім поліглотом. Поетичні твори цього молодого, але надзвичайного талановитого митця з великим захопленням читала українська молодь, для них Антонич був співцем, який «носив монети зір, як хлоп’я ґудзики в кишенях, і купував за них ночами хвилини натхнення… що в білих рукавичках, з квітами на чорному костюмі відійшов, не закінчивши своїх поем, іншим щасливцям залишивши світ — і кучері, і квіт папороті, що надів перстень смерті й відійшов, щоб довести незнищенність матерії». На жаль, поетові судилася дуже драматична доля, причому не тільки в тому, що помер Антонич у розквіті років і яскравої обдарованості. Головна трагедія поета була у повному замовчуванні його творчих надбань, яке тривало набагато довше, ніж він прожив.

Творчі надбання та ім’я Б.-І. Антонича в тих історичних умовах, в яких довелося йому жити , були завідомо приречені до забуття, як були на це приречені імена багатьох інших репресованих або померлих його співвітчизників, що опинилися на іншому березі невеличкої річки Збруч, яка в той час ділила рідну землю на Радянську і Західну Україну. Поет народився і жив у Львові, древньому, незвичайно красивому місті, яке після розпаду Австро-Угорської імперії і Першої світової війни, як і інші західноукраїнські землі, опинився на території Польщі.
Як це не дивно для тогочасних умов, але творчість Б.-І. Антонича формувалася під впливом бароко і романтизму, в його поезіях добре відчувається відгомін французьких сюрреалістів і символістів, а окремі поетичні твори бентежать своєю традиційністю. І добре, що поезія цього талановитого митця стала доступною для наших сучасників, адже вона обов’язково повинна звучати серед поетичної спадщини інших талановитих українських поетів.
Поетичне надбання Богдана-Ігоря Антонича є зразком різнорідності поетичних форм, народної поетичності, загальнолюдського звучання творчості поета, широкої філософської проблематики і вияву світогляду, що поставило цього талановитого митця на один щабель з найвизначнішими поетами світового рівня.