Збільшити або зменшити шрифт тексту :   Народ створив багато прислів’їв і приказок про важливість праці, одне з них — «Маленька праця краща за велике безділля». Я це розумію так, щоб щось досягнути потрібно прикласти силу і руки, розум і бажання, а результат не забариться.
   Працюють не лише люди, а й тварини і комахи. Маленька бджола важко трудиться, щоб зібрати нектар з квітів, щоб ми могли ласувати запашним медом. Так і людині необхідно працювати, щоб чогось досягнути.
    Як на мене, то це прислів’я дуже справедливе. Спробую довести. Цього року я став учнем середньої школи. А раніше навчався у початковій школі. Так от, у 5 класі мені стало важко навчатися. Стільки нових предметів, стільки домашніх завдань! І я вирішив, що все одно не зможу виконати все, тому краще взагалі нічого не робити! Мої батьки цілий день на роботі. Я приходив зі школи (вона поруч із нашим домом), їв, грав на комп’ютері. А коли батьки цікавились моїм навчанням, казав, що все добре, що домашнє завдання я вже зробив. Вечір минав мирно і спокійно. Мені навіть дозволяли гуляти із Сашком — моїм другом і сусідом. 
     Спочатку моє велике ледарство, як-то кажуть, сходило з рук. Але так не могло довго тривати. Після батьківських зборів мама прийшла засмучена і мало не плакала. Мені стало жаль її і я вирішив узятися за розум. Проте виявилось, що я багато пропустив і багато чого не розумію. «Так, — сказала мама. — Краще маленька справа, ніж велике ледарство.» І допомогла мені першого разу виконати все домашнє завдання. Як же я здивувався, коли наступного дня отримав хороші оцінки. Виявилось, що я здібний. 
     Отже, навіть найменша справа краща за велике ледарство. Тепер я намагаюсь не ухилятися від уроків. А то як би не довелось продовжити контракт із 5 класом ще на рік! 

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Душа — це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — оболонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.

На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оцінюймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.

Підтвердженням цього є думка Г. Сковороди: «Не за обличчя судіть, а за душу і серце». У своїх філософських працях Г. Сковорода переосмислює всі сторони людського життя. Його вчення базується на подвійності буття людини. Суєта бере людину в полон — і вона втрачає свою самобутність.
Г. Сковороді була близька філософія відлюдництва й самобутності не тому, щo людське товариство його обтяжувало, а тому, що він жив у гармонії зі своїми переконаннями.

Для мене ж ідеальним є поєднання фізичного тіла й душі. Така гармонія — важка праця, і досягти її складно. Але існують наближені до цієї істини: Ісус, Будда, Мати Тереза, Марія Магдалена. Ці історичні постаті викликають захоплення й повагу, адже їх називають святими. Праця над собою — це найважча наука, бо пізнання себе триває все життя. Контролювати самого себе інколи неможливо, але це може зробити та людина, воля душі якої сильніша від нестриманості й бажань фізичного тіла. Очі здатні побачити набагато глибше, аніж зовнішня оболонка. Адже справжня людина пізнається в спілкуванні, коли відкриває свій духовний світ.

Можна зробити висновок, що без матеріальних благ людина хоч і не зможе існувати, але, зважаючи лише на них, вона віддалятиметься від свого початку, від природи, від чогось вищого, аніж фізичне. Само-розвиток — це те, до чого ми мусимо йти й чим керуватися.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Ернст-Теодор-Амадей Гофман — німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму. Псевдонім як композитора — Йоганн Крейслер. У 1819 році написав повість-казку «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер». Поетичне слово стало для Гофмана основним способом вираження власного «я», єдиним засобом втілення свого ставлення до навколишнього світу та його мешканців. 

У найбільш відомій повісті-казці авторства Гофмана розказано про дивовижного виродка і дурня, який завдяки милості феї здавався всім прекрасним, розумним і чудовим, про крихітку Цахеса. Під час прочитання цього твору цілком можна задатися логічним питанням: а в чому ж могутність Цахеса? Так, причини ілюзії, яка зробила вплив на оточуючих людей у ​​тому, що під час розчісування Цахеса фея наділила його трьома золотими волосинами. Але чи можна вважати тільки це причиною могутностю цієї істоти? Або є ще якісь, менш явні причини? Як все це можна співвіднести з реальністю, якщо поглянути на ці проблеми реалістично і провести аналогії з реальним життям?

Згідно з сюжетом повісті-казки фея, яка побачила, наскільки ж крихітка Цахес потворний, неприємний і огидний, зглянулася над ним і наділила його кількома золотими волосками. Чи знала вона, до чого це призведе? Автор про це не розповідає, але думається, що фея повинна була допускати такий сумний розвиток подій. Крихітка Цахес став усім подобатися, але це ще півбіди. Він не тільки став усім подобатися абсолютно безпідставно, а й став привласнювати собі інші заслуги, що було абсолютно несправедливо і не мало під собою ніяких підстав.

Проводячи аналогії з реальним життям, можна допустити, що в житті іноді щось відбувається і люди раптом і несподівано визнають авторитет інших людей, які того не заслуговують і навіть дозволяють цим іншим людям привласнювати собі чужі заслуги. Чому так відбувається? Чи існує тут якась схожість з історією Цахеса? Здається, що так. Причина цього в тому, що, на відміну від казкового сюжету повісті-казки, в реальному житті деякі люди бояться визнавати правду і повставати проти існуючої в співтоваристві несправедливості. Варто, щоправда, визнати, що в кінцевому підсумку справедливість в будь-якому випадку перемагає. Як би там не було, певний час ілюзія переваги недостойних людей може тривати лише нетривалий час і далеко не вічність. Як і у випадку з Цахесом, в реальності недостойна свого положення людина буде прогнана і, бути може, навіть убитий.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що причини могутності конкретно взятого казкового персонажа Цахеса у казці Гофмана полягає саме в милості й жалості феї, яка обдарувала його золотими волосинками. Пізніше небезпека Цахеса стала очевидною для суспільства, фею попросили позбавити його могутності. Фея зрозуміла цю небезпеку і позбавила Цахеса могутності.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Що таке доброта, милосердя? Насамперед це готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо творити добро. Я вважаю, що це та якість, яка необхідна всім нам і якої зараз дуже не вистачає. Доброта й милосердя, як ніколи, актуальні в наш час.

Кажуть, милосердя й доброта — два крила, на яких тримається людство. На жаль, нині такі моральні якості відходять на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння надбати матеріальні блага й турбота насамперед про себе. Милосердних людей зараз небагато, та й оточуючі ставляться до них із певною настороженістю. Зараз мало хто допоможе бабусі перейти через дорогу, донести сумку, подасть жебракові, пожаліє сиріт і важкохворих.Звичайно, багаті люди іноді дозволяють собі зробити пожертвування в різні благодійні фонди, але дуже часто’тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди:, які дійсно хочуть допомогти, найчастіше не мають можливості для цього. Та допомога потрібна не тільки матеріальна, але й духовна. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя.

Для мене в милосерді основне — безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя, ризикуючи своїм життям, виносили поранених із поля бою, самовіддано доглядали їх. Крім того, вони морально підтримували воїнів, не даючи їм зневіритись. Імен більшості з них ми не знаємо, але завжди будемо вдячні за їхню добродійність і саможертовність. Багато прикладів милосердя й доброти є в історії. Король Англії Річард І, який правив протягом 1189—1199 рр., був прозваний Річардом Милосердним. Люди полюбили його не за вдалі реформи, а за добре ставлення до них. Тисячі людей врятувало милосердя Річарда І.

Проблеми духовного і матеріального, добра і зла порушуються в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка — це втілення доб-ра й високої духовності. Жертвуючи собою, вона рятує свого коханого Лукаша, який зрадив її. Хвилюючий урок доброти й милосердя подає нам Михайло Стельмах у повісті «Гуси-лебеді летять». Багатії виганяють із двору жінку-жебрачку з голодною дитиною, а родина незаможників допомагає нещасним. Малий Михайлик віддає змученому хлопчику свій скарб — насіння. Письменник, учений П. Білецький-Косенко писав: «Думай добре, роби добре — і буде добре». 

Тож творімо добро, будьмо чуйними, милосердними, уважними й привітними! Даруймо людям радість, і життя наше стане кращим!

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Дружба в житті кожної людини відіграє дуже важливу роль. Без друзів людина почувається самотньою й нещасною. Якщо в людини є справжній друг, вона вдвічі сильніша. Я хочу підкреслити слово «справжній». Справжніх друзів не може бути багато. Справжні друзі перевіряються часом. «Щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти», — говорить народна мудрість. У виборі друзів потрібно бути дуже обережним. У такій справі не можна помилитися, тому що від цього може іноді залежати життя. Нещирий друг може зрадити тебе в ту хвилину, коли ти на нього найбільше покладаєшся.

Я повністю підтримую слова великого філософа Г. Сковороди про те, що «той ворог небезпечний, хто видає себе за друга». Дійсно, це так. Коли ти знаєш, що перед тобою ворог, то покладаєшся тільки на себе й поводишся так, як і потрібно з ворогом! А коли ти вважаєш людину своїм найкращим другом, довіряєш їй найпотаємніші думки, розраховуєш на її підтримку, а вона у важливий час виявиться не тією, за кого себе видавала, і використає все це проти тебе, то це буде найбільшою підлістю. Такі люди небезпечні. їх потрібно обминати.

Саме про таких людей писав Т. Шевченко в поемі «Сон»:

А той, тихий та тверезий, богобоязливий, 
Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий 
У тебе час та й запустить Пазури в печінки, —
І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка.

Історія містить багато прикладів ганебного зрадництва у відпові-дальні моменти, коли люди входили в довіру, а потім зраджували. Таких зрадників у всі часи зневажали й жорстоко карали. Пригадаймо баладу «Сава Чалий», у якій розповідається, як Сава зрадив своїх товаришів і вони покарали його за це.

Такі випадки були й під час Великої Вітчизняної війни, коли люди заради якоїсь вигоди зраджували своїх товаришів. Але вони ніколи не заслуговували поваги з боку тих, на кого вони служили. Згадаймо, наприклад, Забрьоху з кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». Фашисти навіть не призначили його сільським старостою, сказавши, що хто зрадив один раз, зрадить і вдруге.

Удавані, несправжні друзі небезпечніші за ворогів. Вибирати собі в друзі потрібно не тих, хто говорить вам улесливі слова, а того, хто не боїться сказати правду, якою б гіркою вона не була.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Для українців «Енеїда» І. П. Котляревського — високопатріотична епопея України, незважаючи на її бурлескно-травестійний стиль. Письменник зображує Енея і троянців, скріплених міцною дружбою. Вони люблять бенкетувати, але ніколи не забувають про лицарську честь воїна, вміють захистити батьківщину. Уцьому нас переконує подвиг двох героїв поеми — Низа та Евріала.

Низ і Евріал — земляки, обоє завербувались до війська Енея і присягнули йому на вірність, вірні дружбі:

Від тебе не одстану зроду.
З тобою рад в огонь і в воду.
На сто смертей піду з тобой.

Вони — лицарі, їм властиве самовіддане виконання обов’язку: Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять. Письменник устами своїх героїв возвеличує патріотичні подвиги народу, закликає співвітчизників підкорити особисті інтереси інтересам суспільним. У своїх патріотичних думах Низ і Евріал не одиночки. Коли вони розповіли троянцям про їх план — забратися в тил ворога вночі і перерізати їх, то останні захоплено вітали їх:

Троянці всі тут заревли. Одважних стали обнімати. Вилазка в стан ворога — це свідчення глибокого усвідомлення героями вірності присязі, саможертовній товариськості: Як ми Енею присягали Для його служби жизнь оддали.Як відомо, у Евріала є стара мати, а Низ — сирота, тому Низ умовляє товариша залишитись на варті, не ризикувати своїм життям, бо повинен жити заради матері старої. Однак Евріал залишається вірним батьківському заповіту:

Умри на полі, як герой.

Молодці намагалися довести свою вірність Енеєві. «За честь і к князю за любов» вони пішли в стан ворога. Вони на той світ одправляли ворогів, кололи, різали без розбору:

Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь — алтин, а смерть — копійка…

І лише несподівана поява рутульського полководця Волсента з воїнами не дала врятуватись героям. Піймали Евріала і почали знущатися над ним, а цього не міг допустити Низ; він пускає із своєї засідки спис у ворога і цим видає себе.Життя своє герої віддали заради перемоги над ворогом, і автор високо цінує їх героїчний подвиг:

Так кончили жизнь козарлюги,
Зробивши славнії услуги
На вічність пам’яті своїй.

Високий дух патріотизму, волелюбні настрої властиві усім троянцям. Про це свідчить і те, що по-своєму повторили подвиг Низа і Евріала і такі герої поеми, як брати Битіас і Пандор, троянці Геленор і Лик… Сміливістю, мужністю, військовою доблестю наділений і ватажок троянців — Еней. Отже, І. П. Котляревський у своїй поемі «Енеїда» оспівує подвиг як найвищий вияв патріотизму і громадської мужності, самовідданості в боротьбі за справедливе діло.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Що необхідно двом люблячим один одного, я наголошую, люблячим по-справжньому людям? Що їм потрібно для утворення щасливої родини? Деякі люди можуть сказати: «Звичайно, багато грошей, великий дім, життя в багатстві…» Я не погоджуюсь з цим твердженням. На мою думку, є кілька чинників, які об’єднують щасливі сім’ї.

            По-перше, шлюб має бути благословенним «згори» і по волі Божій. Чому? Тому, що Господь хоче дати нам лише найкраще і те, що ніколи не пошкодить. Це так, хоча іноді нам здається навпаки. По-друге, поблажливість або милостивість один до одного – навчитись приймати людину такою, якою вона є. Навіть із всіма вадами і негативними рисами характеру. По-третє, звичайно, діти – подарунок щасливій сім’ї, вони приносять радість і натхнення кожен день. Звісно, якщо їх терпеливо і правильно виховувати.Також дуже важливо підтримувати один одного і долати всі труднощі лише разом! Взаємно допомагати і безкорисливо робити щось  для інших. Ці та деякі інші чинники роблять сім’ю щасливою. Майже всі щасливі сім’ї практикують і використовують вищесказане, тому і живуть «як у Бога за пазухою» або «як на сьомому небі».

            Тепер опишемо нещасні сім’ї. Вони, як писав Лев Миколайович Толстой, нещасні по-різному. Цей вислів, я сказав би, навіть логічний, Чому? Бо, зрозуміло, якщо відсутнє щось з достоїнств щасливої сім’ї, то родина може стати нещасною. Існують різні «комбінації вад» нещасливих сімей: непорозуміння, неповага, відсутність взаємопідтримки і взаємодопомоги, пройшла закоханість, а любові не було…

            В наш час сімейна інституція, яка повинна бути щасливою і цілісною, руйнується «завдяки» негативному впливу закордону: телебачення, преса, Інтернет, все частково розхитує «будівлю щасливо-сімейних цінностей». По-різному до молоді добирається «вірус нещасносімейності», обгорнутий і представлений у симпатичному вигляді. Тому різні проблеми трапляються із неправильно сформованими майбутніми чоловіками і дружинами. Але є вихід!!! Є порада, яка здатна перетворити нещасну сім’ю на щасливу: «В тих сім’ях, де чоловік і дружина слідують заповідям Божим – завжди панують любов, повага, взаємна допомога, милосердя і, нарешті, щастя»

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Відомий англійський письменник Редьярд Кіплінг колись написав: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і разом їм не зійтись». Він ніби застерігав нас від поверхо­вого ставлення до східної літератури. Усе-таки східні філософія, культура й психологія дуже різняться з західними.

Той, хто колись читав «Казки 1001 ночі» або хоча б казки В. Гауфа, тому не­важко буде уявити собі світ середньовічного Сходу. Світ цей вражає своєю пиш­ністю, блиском і розмаїттям фарб і в той же час загадковий і привабливий. І схід­на поезія ховає за зовнішньою простотою форми глибокий зміст. Неначе діамант, що здається непоказним каменем, доки промінь сонця торкнеться його граней, а вони засяють і заіскряться у відповідь.Гарне слово на сході цінувалося завжди. У мирний час поети виступали на народних святах, змагаючись в умінні створювати короткі вірші. «Адамом поетів» називали на Сході Рудакі. У його ліричних творах прозвучали багато з тем, які потім будуть осмислені й перероблені іншими поетами.

Майстром рубаї був Омар Хайям. Його вірші вражають особливою музикаль­ністю та вишуканістю оздоблення кожної фрази. А для Сааді важливими були не лише прекрасні форми його віршів, але й настанови, поради, які він вплітав у тканину ліричного твору.Серед тем, що хвилюють серця й розум східних поетів, — тема тлінності людського існування, його скороминущості й разом з тим неправильного устрою світу, який не дає людині насолодитися короткою миттю земного життя.

Усвідомлення цієї несправедливості відчувається у багатьох віршах. Омар Хайям навіть готовий звинуватити Творця в тому, що той, створивши цей світ, не піклується про людей, які в ньому живуть.

А Рудакі вперше у своїй поезії висуває мотив протиставлення: «одні» та «інші»:

У цих м’ясо на столі, з мигдалю пиріг відмінний,
А голодним дуже важко десь добути хліб ячмінний…
І нахабою вважає ситий того, хто хліба просить…

Але все ж таки людина — центр світобудови, і в рубаї Хайяма звучить віра у духовну Силу людини, в її високе призначення.

Немає сумніву: мета творіння — ми,
І джерело думок і мислі — ми,
Якщо світобудова наша — перстень,
То в цім найкращая прикраса — ми.

А якщо людина має розум і хоче прожити гідне життя, вона має сама його бу­дувати. Як вічно і актуально звучить вірш Рудакі:

Світ — море. Тож будуй свій човен
Із добрих справ, щоб не розбився.

Поезія сходу не песимістична. Навпаки. Так, цей світ влаштований неспра­ведливо, але і в ньому можна знайти те, що живить душу людини, — любов. Об­рази любові, жіночої краси вражають своєю наочністю і мальовничістю: ніжність губів подібна пелюсткам жасмину, прозорим і шовковистим, а їхній колір — ко­льору розплавленого рубіна. Як пише Хайям:

… День без любові — втрачено: тьмяніше і сіріше…

Жити в цьому світі варто. Варто любити це життя, бо воно єдине й швидко­плинне. Не скаржитись, що чогось немає, а цінувати те, що є. Рудакі писав:

Чотири нам потрібні речі, щоб невеселих збуться дум:

Здорове тіло, добра вдача, ім’я хороше, світлий ум.
Кого Всевишній обдарує цими дарами чотирма,
То той завжди радіти має і проганять від себе сум.

Східні поети оспівують життя таким, яке воно є, земну людську любов, кра­су відносин, природи. Вони наче зупиняються біля кожного життєвого явища, осмислюють його, милуються чи сумують… А з ними разом замислюємось і ми, часто дивуючись точності та сучасності погляду середньовічного східного му­дреця Рудакі:

Вік твій — кінь. Як загнуздаєш, стане птахом під тобою.
Вік твій — м’яч. Як добре вдариш, будеш тішитися грою…

Багато з віршів середньовічних східних поетів до нас не дійшли, деякі ж, навпаки, стали настільки популярними, що ім’я авторів просто стерлося з пам’яті народу. Але все збільшується і збільшується кількість читачів і шанувальників середньовічної східної поезії.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

З давніх давен вчені робили спроби пояснити природу кольору. Однак до 60-х рр. 17 століття існували різні неправдоподібні теорії цього явища. Ще Арістотель вважав, що причиною виникнення кольорів є змішання світла й темряви. Подібні теорії висували значно пізніше такі вчені, як Рене Декарт, Йоган Кеплер, та Роберт Гук. Значна кількість вчених причину кольору пов’язувала з якостями самого світла. А не з функціонуванням ока.

Те, що в професійній лексиці художників називається словом «колір», в науковому кольороведенні позначається терміном «кольоровий тон». Колір в цьому сенсі в художній практиці розглядається як антипод поняттю «тон». Зміст терміна «кольоровий тон» С.В. Кравков пояснює так: «Под цветовым тоном мы понимаем то, то что позволяет нам любой хроматический цвет отнести по сходству к тому или иному цвету спектра… Так, цвет кирпича называем красным, цвет ржи – желтым, цвет неба – голубым, цвет сирени – фиолетовым и т. д. «Красный», «желтый», «голубой», «фиолетовый» — названия опредиленных цветов в спектре, с которыми наиболее сходны цвета кирпича, ржи, неба, сирени. Сходство это и обусловливается сходством по цветовому тону».

Г. Шєгаль, звертаючи увагу на те, що художники змішують поняття «тон» і «кольоровий тон», вважає невірним висловлювання типу «небо було червоного тону» чи «картина написана в ліловому тоні» на ґрунті того, що означення «червоний» та «ліловий» не можуть відноситися до терміна «тон», що виражає світлоту кольору. Термін «кольоровий тон» не ввійшов остаточно до лексикону мистецтвознавців, хоча значення цього поняття дуже важливе, адже даний термін лежить в основі цілого ряду інших понять, воно є основою кольорового устрою живописного твору.Термін «колорит» ввійшов до лексикону художників не раніше

Для індивідуального творчого почерку Івана Нечуя-Левицького характерне поєднання досягнень живопису у передачі багатобарвного об’єктивного світу з зображувальними засобами художньої літератури. У багатьох епізодах повість «Кайдашева сім’я» настільки насичена кольоровими епітетами, метафорами та порівняннями, що створюється ілюзія живописного полотна. Наприклад, на початку твору Карпо уявляє Мотрю: «Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум’янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами» або портрет самого Карпа: « Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті» між іншим це й дало підстави Іванові Франкові назвати Івана Семеновича «великим артистом зору». Зорові враження від уявлених читачем барв картини виконують важливу роль у типізації та індивідуалізації образів. Такою постає перед нами Маруся Кайдашиха: «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем», на перший погляд проста жінка, нічого особливого, але коли автор додав трішки комізму до цього образу за допомогою художньої деталі втіленої із застосуванням кольорового епітета: «Кайдашиха виставила навмисне напоказ громаді жовті нові сап’янці. Сонце грало на чоботях. Сап’янці жовтіли на всю вулицю», перед нами постає дуже чітка картина і ми можемо охарактеризувати Кайдашиху як людину пихату, хитру, але в той час якоюсь мірою тупу, зажерливу…

За допомогою кольорів автор передає злість і лють у сцені, де Карпо заступається за Мотрю у справі за мотовило: «Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно», «Кайдаш, блідий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа», «Мотря сиділа коло вікна, червона, як жар, і плутала ниткою вздовж і поперек, і по комірі, й по пазусі»; передає сум дівчини за коханим: «- Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорні й лице біле: де ж дівся рум’янець з твого лиця?», таким чином утворюється контраст: чорні брови характерні для дівчини, а смутне лице навпаки. 
Епізод з Мартою, коли вона взяла у Воздвиженського грошей і купила собі нове вбрання: «Упоравшись, Марта пішла до магазинів, набрала собі на нову сукню доброго шовку, купила гарний білий капелюш, зроблений по моді, з рожевими букетами; купила собі модний чіпок з жовтими розкішними квітками, котрі дуже приставали до її чорних кіс і темних очей. Між тими рожами були пришпилені золоті колоски пшениці», характеризує Марту як жінку, що живе в достатку, має гарний смак і дещо помпезний характер.

Кольорові епітети здатні передавати атмосферу ситуації. Залежно від атмосфери Іван Нечуй-Левицький майстерно підібрав характерні їй «кольорові слова». Наприклад, епізод у 4 розділі повісті «Дві московки», коли Ганна поверталася із церкви: «Брязнуло намисто! Ганна перелетіла через другий перелаз під хатою, а на білій стіні, проти сонця, неначе полум’я зайнялося, влетіло в сіни, тільки червонястий одлиск майнув по білих стінах», в даному випадку епітет «червонястий» у поєднанні з динамікою дій надає картині якоїсь особливої веселості. А ситуації, коли завели Ганну на посад і співали жалібних пісень: «Марина зблідла, як смерть! Сльоза краплею покотилась по її щоці», слово «зблідла», разом з порівнянням його зі смертю, надає ще більшої трагічності і передає глибокі внутрішні переживання Марини.

Таким чином, Іван Семенович за допомогою кольору досяг відтворення героїв, їх характерів та зовнішніх характеристик у суб’єктивній дійсності читача.

Для передачі гнітючої ситуації Іван Семенович використовує порівняння з використанням темних барв (адже відтінки чорного вважаються депресивними), що контрастують із піднесеними світлими відтінками: «Як оці тіні закутали мою нову прибрану світлицю, так закутали ніби важкі чорні хмари Україну. Зібрались ті сумні хмари з усіх усюдів і давно вже заступили нам ясне прозоре небо і кинули тінь та мряку на рідний край». Так сказав Нечуй-Левицький про тодішню посткріпацьку Україну з її темними й непросвітними дітьми. 

Отже,у творах Нечуя-Левицького знайшло художнє відображення життя майже всіх верств тогочасної України, складні життєві процеси, тривоги й радощі людей протягом великої історичної епохи. Найбільшого успіху письменник досяг у змалюванні життя, побуту, пейзажів, людей. Він зумів розкрити образ селянства так, що перед нами постала не безлика маса, а яскраві, індивідуальні, самобутні особистості.Багато творів настільки насичені кольоровими епітетами, метафорами та порівняннями, що створюється ілюзія живописного полотна.
Для повноцінного відображення картини художньої дійсності чітке й реалістичне відтворення побутових умов героїв є таким же важливим, як опис їх характерів.

Іван Нечуй-Левицький застосовуючи кольорові ефекти описує у логічній послідовності явища природи, порівнюючи їх з характерними елементами побуту, і пов’язує їх із діями героїв твору.Письменник мав дуже відшліфований хист до передачі кольорів через порівняння їх з іншими явищами.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Поема «Мойсей» в наш час актуальна, як ніколи. Історія українського народу дуже непроста та кривава. Весь час українці тяжко боролися за свою незалежність. Отримавши жаданий суверенітет ніхто не міг навіть подумати, що боротьба буде мати продовження, а історія сумне своє повторення.

Створювалася поема в тяжкий час революційного настрою. Саме тоді спалахнула надія на самостійність української держави. Ідею твору автор виношував кілька років. Саме на порозі громадянських суперечок з’являється «Мойсей».
Поема описує сорокарічний тяжкий шлях ізраїльського народу з єгипетської каторги. Ціль цієї подорожі являє собою обітовану землю. Пророк не зміг довести народ, бо люди почали сумніватися в задумі. Але і у самого Мойсея з’явилися сумніви стосовно волі Бога.

Роздертий народ починає знищувати один одного та згодом починає гинути в громадській війні. Примітивні бажання людей знищують духовність. Основні інстинкти такі як їсти, одружуватись, спати та народжувати дітей очолюють свідомість народу.
Згодом єврейський народ повстав та обрав в якості вождя Єгошуа. Не треба боятися небезпек та випробувань під час прагнення до волі. Саме в цей час починається новий вдалий похід. Мойсей відображає незламний дух, ідею, не пов’язану з земними благами. Пророк готовий заради волі народу віддати навіть життя. Всю повість герой шукає суть існування людства.Франко відобразив те, що в майбутньому Україна стане вільна і народяться нові свідомі українці. Автор вказує на наші з вами вчинки та дає згоду впізнати в героях себе. Все життя кожен з нас шукає шлях, сумнівається, хтось здається, але ціль переборна і тільки сильні духом досягнуть мети.

В наш час актуальність образу головного героя та поведінка персонажів просто вражає. Як би не було тяжко, саме ми повинні довести нашу державу до злагоди. Від кожного з нас залежить в якій Україні будуть жити наші нащадки.