Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, пошаною, з глибокою вдячністю за все, ‘іроблене ним для людей, для землі. Він нагадує образи селян і і «Зачарованої Десни» О. Довженка (пригадаймо батька ліричного героя, матір, яка любила садити городи, «щоб проі зростало»).

Починається вірш просто, наче зітхання. Ось повернулися з похорон, сіли за скорботний поминальний стіл, і хтось, може й сам онук, наче підсумовує: «От і все. Поховали старезного діда». І почали, за прадавнім селянським звичаєм, поминати покійного. Поминати не горілкою — ні, насамперед добрим словом: якою він був доброю людиною, як любив працювати.

Він тепер вже не встане
І ранком не піде
Із косою на гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
Задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
І пливтимуть над ним непомітно віки.

Ці яскраві ліричні рядки перейняті глибокою філософською думкою. В них багато сказано й про працьовитість де він «мантачкою тишу будить ранком», його любов до природи, відчуття прекрасного. Дід був «хорошою людиною» — так просто й вичерпно дасться в народі найвища оцінка людині, її моральним якостям. Такокхлюдиною, що «росою по нім буде плакати жито» — цс- уособлення, яким передано єдність людини і природи. Після роздумів про життя і смерть у поета вириваються слова, сповнені щирості, відчаю й протесту:

… не хочу, щоб з землю ішли без сліда безіменні, свиті,

незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда.

І ще один цікавий поворот знайшов Симоненко, щоб розкрити велич душі діда-селянина, показати значення його життя, його праці для людства. Він перефразовує слова з вірша О. Пушкіна «Пам’ятник»:

… вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки…

Велич звершеного в житті дідом Симоненко підносить до рівня творчості геніального поета: він житиме в праці й думках, у пам’яті внуків, яким він передав свої пристрасть і гнів, радощі й муки’. З художньо-образної тканини вірша випливає висновок — безсмертя людини — в праці, в доброті, в тому, що вона зуміла передати нащадкам. І що кожна людина заслуговує на пам’ять, чи то в граніті чи бронзі, чи в людських душах і серцях. І треба вміти бачити й розуміти прекрасне й велике у живих — простих, звичайних, на перший погляд, людях. Треба любити їх.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На мій погляд, освіта (тут я маю на увазі набір навичок, умінь, знань у певних областях) є сходинкою до мудрості. Адже що таке мудрість за великим рахунком? Це досвід. Він приходить з роками, хоча це не самий визначальний фактор, думаю скоріше важливі обставини і суспільство, яке тебе оточує. Адже можна бути нерозумним і в 30, і в 40 років. 

Що ж таке мудрість? У наш час це поняття майже втрачено. Поняття «розуму» звузилося і спотворилося й це дуже велика втрата для всієї сучасної культури. Справа в тому, що історично існують два розуміння того, що таке розум і навіщо він потрібний.

Традиційно — у християн (але не тільки) розум розумівся як здатність бачити мету, сенс, призначення світобудови і окремого людського життя, здатність відрізняти добро від зла, правильний шлях від неправильного. Бачити, в чому полягає наш обов’язок і наша надія.

З епохи освіти (більш конкретно, з шотландського мислителя Девіда Юма) розум позбувся функції визначення головних цілей життя, а став розглядати тільки як інструмент наших бажань.

Ми хочемо тих чи інших речей — достатку, безпеки, влади, задоволень — і ми використовуємо розум для того, щоб досягти цих цілей. Як висловлював цю ідею сам Девід Юм: «Розум є і повинен бути рабом пристрастей, і ніколи не повинен прикидатися, що може не тільки підкорятися і служити їм».

Таке, «технічне» розуміння розуму глибоко вкоренилося в нашій культурі. У нас називають «розумним» людини, знання та інтелектуальні здібності якої, дозволяють їй домагатися своїх цілей — найчастіше, влади і грошей.

Така «розумна» по мірками людина може прекрасно володіти іноземними мовами, прочитати багато товстих книг, бути підкованим експертом в різних областях, але бути, в біблійному сенсі, дурнем і невігласом. У нього потужна, швидкісна, облаштована за останнім словом техніки машина, але він мчить на ній у прірву.

Інша людина може бути відверто простакуватою і неосвіченою — але мудрою в біблійному значенні. Він знає, навіщо він живе, які цілі собі ставить.

Найкраще, звичайно, бути мудрим, розумним і освіченим одночасно. Але якщо вже вибирати, бути мудрим — набагато важливіше. І наступне свято дає нам можливість ще раз подумати над розстановкою пріоритетів — що ми хочемо знайти в Новому Році? Нові речі, нові задоволення або щось важливіше всього цього. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Як би там не говорили, але багато в чому сама людина все таки визначає свою долю тоді, коли вона все ж може вибирати. Але ж часто буває, що з нами стається банальна випадковість, яка вирішує все за нас.Доля людини у великій мірі залежить від того як вона мислить і який в неї характер.Що судилося, те зміниш. У кожному житті людини є свій сенс і їй визначено пройти певні випробування і повороти долі. Але якщо у людини сильна воля, то вона змінить те, що визначено і справиться з усіма зовнішніми перепонами на шляху до того, що вона хоче. У кого сильна воля — буде творити свою долю.Той, у кого слабка воля, не може бути творцем своєї долі — він підкоряється обставинам та іншим людям, які його долю і формують. Тільки вольова людина може взяти долю в свої руки, і сама визначати свій шлях, а не плисти по течії. Можу навести приклад з літератури. Як писав Т. Г. Шевченко: «У кожного своя доля і свій шлях широкий…» . 

Цим він хотів сказати,що людина творить свою долю , а доля її шлях.Також доля залежить від характеру людини. Наприклад, як у пісні Короля і Шута «Два друга і розбійники» один хлопець сказав що зробить все, що завгодно тільки щоб вони не вбивали його. Отаман зграї сказав вбити свого друга , на що він погодився і в той же момент встромив у серце друга клинок. Ось так можуть робити люди із слабким характером, хоча він міг і не підкорятися наказу, а разом з другом відбитися від тієї зграї розбійників, або хоча би втекти.

На завершення свого роздуму підсумую: я аж ніяк не стверджую, що потрібно опускати руки, якраз навпаки, боротися потрібно до останнього. От тільки коли настає те «останнє», не варто товкти головою в стіну, натомість куди краще впасти в теплі обійми старої-доброї долі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що багатство перетворює людину на морального урода . Багато грошей,золота не зроблять людину щасливою,великі статки не є справжнім щастям.

По-перше,багатство є тим чинником,який ділить людей на класи в суспільстві. Тому немає рівності між ними. Одні знущаються над іншими,ображають їх та зневажають.

Яскравим прикладом з літератури є Мина Мазайло з однойменного твору Миколи Куліша. Він —  чоловік,який хотів за рахунок зміни прізвища «вирости» з простого робітника і зайняти якнайвище місце в суспільстві ,тим самим збагатитися матеріально. Кінець твору неочікуваний, Мина змінивши прізвище не отримав бажаної посади,але тепер його син перестав поважати батька і сам Мазайло старший став справжнім моральним уродом.

По-друге,багатство утверджує людину і вона не потребує особливої підтримки,стає самовпевненішою і думає тільки за себе. Її не цікавить життя рідних,друзів,вона зациклена тільки на способах заробітку.

Не можна не згадати мого друга Павла. Його покинув батько,коли йому було шість. Хлопець дуже сильно цим не переймався,бо знав,що тато повернеться. А пішов він з сім’ї через гроші до іншої жінки, в якої були великі статки. Пройшло вісім років і коханка покинула батька Павла залишивши його з нічим. Через багатство він покинув свою сім’ю і вороття назад йому немає.

Отже,багатство спотворює людину,робить з неї однолюба і перетворює на морального урода. Тому не переймайтеся за матеріальні цінності,бо в нашому житті є значно важливіші речі. 

Автор:Дзюба Денис

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Розум – це не посудина, яку треба наповнити, а вогонь, який належить запалити»

(Плутарх)

Часто у суспільстві можна почути думку про те, що в наш час, час прогресу й розвитку цивілізації, людині не обов’язково бути розумною, адже все більше і більше функцій виконують за нас машини. Та я з таким твердженням не погоджуюсь, бо є істини вічні…

На моє глибоке переконання, кожній людині важливо бути розумною. Доказом цього є те, що розумна людина відзначається інтелектом, ерудицією, мудрістю, освіченістю. Недаремно народна мудрість гласить: «Де сила не може, там мудрість переможе».

Безперечно, переконливим аргументом того, що людина повинна прагнути стати розумною, є твердження із Біблії – основного джерела розуму: «Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала».

Розумна людина завжди зуміє знайти вихід із найскладнішої ситуації, як то зробила проста селянська дівчина Маруся, героїня народної казки «Мудра дівчина». Вона зуміла врятувати свого батька, виявившись розумнішою від самого пана. Або ж згадаймо Захара Беркута, героя однойменної повісті Івана Франка. Адже саме його мудрі поради та розумні винаходи врятували село від нападу загарбників, яких було набагато більше.

Не можна не згадати Роксолани, героїні роману Павла Загребельного «Роксолана». Цей образ узято з реального життя – його прототипом стала українська дівчина Настя Лісовська. Саме завдяки своєму розуму, що поєднав у собі й освіченість, і інтелект, і ерудицію, і мудрість, вона зуміла багато чого досягти. По-перше, опинившись у скрутних життєвих обставинах, вона зуміла стати щасливою в сімейному житті. По-друге, будучи полонянкою, знаходила способи дарувати волю полоненим співвітчизникам. По-третє, рятувала від небезпеки Україну, позитивно впливаючи на хід історії.

Чи не найбільше розмірковував над розумом український письменник-філософ Григорій Сковорода. На прикладі свого життя та творчості він довів, що тільки розумна людина може залишатися вільною, незалежною від життєвих обставин, а отже, й завжди щасливою. Треба тільки «пізнати себе».

Чимало прикладів на користь розумної людини можна знайти і в історії. Хто не знає імені князя Ярослава Мудрого, якого й назвали Мудрим за те, що він був першим князем, який своє покликання знайшов не в походах та завоюваннях, а у зміцненні кордонів своєї держави засобами дипломатії та провадженні мудрої зовнішньої політики. Завдяки своїй всебічній освіченості, він спрямував свої зусилля на розвиток освіти, книжної справи, культури. Крім того, збудував у Києві та Новгороді соборні храми на ім’я святої Софії, видав перше зведення писаних давньоруських законів, що не поступаються європейським аналогам того часу. Саме з а часів Ярослава Мудрого Русь набула найбільшої могутності, перетворившись на високорозвинену державу.

Не можна не згадати і того, що мудрість народу дозволила Україні, одній з небагатьох країн колишнього Союзу, уникнути кривавих боєнь типу грузино-абхазького конфлікту або чеченської війни. А приводів для виникнення «гарячих точок» і в нас було немало.

Отже, є істини вічні, їх не може змінити ані час, ані будь-які життєві обставини. До таких істин належить і та, що кожній людині важливо бути розумною.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Абе Кобо(автонім: Кобо 7 марта 1924, — 22 января 1993) — японський письменник.

Дитинство його минуло в Маньчжурії. У 1948 р. Абе закінчив медичний факультет Токійського університету. Кар’єрою лікаря знехтував, оскільки, як він якось висловився, «не створений для цієї професії, і почав писати ще студентом».

У 1948 р. з’явився журнальний варіант першого оповідання Абе «Дорожній знак у кінці вулиці» («Оваріші міхі но шірубе ні»). Але великий успіх і популярність прийшли до нього у 1951 p., коли побачила світ повість «Стіна. Злочин Карума» («S. Карумаші но ганзай»). За неї Абе був пошанований найвищою літературною нагородою Японії — премією Акутагави.

Науково-фантастична повість «Четвертий льодовиковий період» («Даійон кампійокі», 1958), центральною темою якої є зображення роздвоєння особистості — цій самій темі присвячена повість «Майже як людина» («Іші но ме», 1960) — остаточно переконала літературні кола у тому, що Абе притаманний великий талант. Уже перші твори підтвердили оригінальність його художньої манери: переплетення вигаданих і реальних пластів розповіді (цього Абе, за його власним зізнанням, вчився у М. Гоголя), динамічний сюжет, витриманий улусі детективу, тонкі філософські роздуми та символіка, сатиричність стилю та лапідарність мови. Вони виявляють і своєрідне кредо письменника, якому Абе залишиться вірним у подальшому: прагнути досліджувати не стільки побут і «болючі проблеми» суспільства, скільки «мозок і психологію», котрі так чи інакше визначають «спосіб дій».

Особливий художній погляд Абе давав привід критиці у різні роки називати його то фантастом, то авангардистом, то японським Сартром, то японським Достоєвським. Роман «Жінка у пісках» («Суна на онна», 1962), що здобув премію газети «Іомура», ознаменував початок романної творчості Абе. Авторська увага фокусується на процесі зміни психології, свідомості Ній — скромного вчителя, особистості досить ординарної. Мріючи у минулому хоча б чим-небудь прославитись, у теперішньому він несподівано опиняється разом із самотньою жінкою у полоні величезної піщаної ями. Герой, допомагаючи жінці щодня відгрібати з ями пісок, що загрожує впасти з морського берега на село і зруйнувати, засипати усі житла, постійно відчуває внутрішній дискомфорт: «Якщо щоразу рятувати ближніх, які помирають від голоду, ні на що інше часу не залишиться…» У стані безмежного відчаю, моральної та фізичної втоми він намагається втекти з цієї страшної пастки, але «думка його біжить назад». Герой, нехтуючи своєю свободою, повертається на дно жахливої ями. Довгі, втомлюючі душу роздуми про права особистості, закон в умовах нелюдського існування приводять його до відмови від свого «я», наближаючи тим самим до вселюдського «ми». «У піску разом з водою він ніби виявив у собі нову людину». Символічний і образ піску у романі. Для Нікі він — «сам рух».

Герой роману «Чуже обличчя « («Танін но као», 1964) — вчений, який ховає під маскою власне обличчя, спотворене внаслідок хімічного вибуху в лабораторії, проходить, на відміну від Нікі, «шлях відлюдькуватості», втрачаючи здатність до контакту з іншими людьми. Вивчаючи в ньому «розумовий механізм», «робота» якого й перетворила його у морального виродка, звільненого від «усіх духовних пут», Абе залишає зовні відкритим питання — хто винуватий у цьому? Проте багато чого вгадується у навмисній зашифрованості репліки героя, сказаній у фіналі роману: «Звинуватити одного мене не вдасться… Я ненавиджу людей». З нею вступає у своєрідний перегук морально-філософська думка роману «Спалена карта « («Моетсукіта хізу», 1967). Спаленою виявилась «особиста карта» Тасіро — героя, охопленого духовною самотністю. Автор осмислює цю актуальну для суспільства проблему як покарання за свідому відмову людини від загальнолюдських ідеалів.

У романі «Людина-ящик» («Гако отоко», 1974), найпослідовніше у порівнянні з іншими витриманому в улюбленій письменницькій манері зображення взаємозв’язку вигаданого та реального світів, йдеться про людину, яка намагається сховатися від життя, від тотальної байдужості, що панує в ньому, «в ящику з гофрованого картону, який надітий на голову і доходить до пояса». Тут автор, продовжуючи художнє дослідження проблеми духовної самотності, збагачує її філософським відкриттям: врятувати Людину від цього кризового явища може лише саме Життя. У романі його уособлює образ Жінки. Саме до неї і звернені слова героя: «Єдине прохання — подай мені руку, поки ще я хочу взятий».

Роман «Ті, що ввійшли у ковчег» (інша назва — «Ковчегсакури»’— «Гакобуне сакура мару», 1984) отримав досить полярні відгуки. Писали про те, що у ньому самотність, «роз’єднаність людська» «не досліджується, не аналізується, а з самого початку постулюється». Навряд чи це справедливо. Якщо розглядати роман у контексті всієї художньої творчості письменника, то слід зазначити, що він наче «зворотним світлом» освітлює попередні. Близький до них за манерою письма, цей роман «стягує» в єдиний вузол питання, що постійно хвилюють автора. Рішення Крота, головного героя твору, не думати більше про те, кому поталанить вижити, хто гідний вижити, прийняте після усіх фантасмагоричних подій, що трапились з ним у каменоломнях Ковчега (співзвучне нав’язливим думкам Нікі з «Жінки у пісках’), відображає авторську позицію у її взаємозв’язках з певними філософськими поглядами. На запитання «У чому сенс життя?» в одному зі своїх останніх інтерв’ю 1992 р. Абе відповів: «Ніякого сенсу немає, а є лише захопливий процес його вгадування».

22 січня 1993 р. Абе помер в одній із токійських лікарень, не встигнувши закінчити роботу над черговим романом. У Японії і за кордоном він відомий не лише як прозаїк, а й як автор гротескно-фантастичних п’єс: «Полювання на рабів»(1955), «Привиди поміж нас»(1958), «Легенда про велетнів» (1960), «Фортеця» (1962), «Мужчина, який перетворився у палицю» (1969). Свої п’єси Абе ставив у створеній ним «Студії Абе».

Не все беззаперечне у творчому баченні Абе, але, як зауважив М. Федоренко, його твори «до певної міри можна вважати не просто замальовками, але монументальними полотнами епохи, що проминає».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Творчість кожного митця невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній так чи інакше залишить свій відбиток історія, суспільні, політичні чи громадські чинники, ну і звісно, особисті переживання. Кохання, щастя, любов чи біль, смуток, обов»язково залишиться у творчості людини. 

Перечитуючи вірші видатної української поетеси Лесі Українки, невільно починаєш вникати у чарівний світ творчості, відчуваючи всі переживання і кожен дотик кохання чи розчарування у житті цієї,на вигляд слабкої, але в душі безмежно сильної жінки. 

Леся Українка, а в житті Лариса Петрівна Косач, народилась на Волині, серед чудової, недоторканої природи, синіх озер і піднебесних борів. Мати – відома письменниця Олена Пчілка. У родині завжди шанувались народні звичаї, традиції, панувала творча атмосфера. Саме це і стало поштовхом для маленької Лариси, почати творити. Ще з самого дитинства вірші дівчинки вирізнялись своїми серйозними думками і висловами. 

Хвороба, яка застала письменницю у ранні роки, залишила значний відбиток у житті і творчості письменниці. Доля розпорядилась так, що наділила Лесю дивовижними здібностями, та в той же час змусила щоденно, великими муками боротись за своє життя. Під час свята Водохреща, дівчинка загралась, і не помітила, як промочила ноги. Саме це і стало початком жахливої хвороби – туберкульоз кісток, а потім легень і нирок. 

Проживши всього сорок два роки, поетеса залишила незабутній скарб, гордість українського народу – свої вірші. Не тільки українці, а й весь світ вічно будуть пам`ятати цю сильну духом жінку. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що в наш час все більше і більше людей починають замислюватися про моду. Ми судимо незнайомців по тому, що на них одягнуто, бо це єдине, що ми про них знаємо на даний момент.

Безсумнівним є той факт, що вже протягом багатьох років жінки та чоловіки всього світу намагаються зрозуміти моду та наслідувати модним тенденціям. Сама ж мода мінлива та сповнена протиріччя, вона свідчить про намагання людей бути як всі, нічим не вирізнятися з натовпу та одночасно являється вираженням індивідуальності. Мода народжується як виклик сформованим смакам, бореться з ними та, повністю їх завоювавши, вмирає. Що ж таке мода? Вічне бажання новизни та змін в одязі — не випадковість. Мода в мистецтві, архітектурі, меблях або одязі повинна, перш за все, розглядатися як вираження ідей, які поділяють більшість людей у визначений період часу, часто пов’язане з фундаментальними змінами в системі моральних або суспільних цінностей та відображає, таким чином, характерні особливості цього періоду. Про моду говорять, що вона подібна до ріки часу, яка несе свої води повз береги історії. Історія одягу розповідає нам про події, психологію, світогляд людей минулих віків не менше, ніж історичні хроніки.

Протягом всієї історії людства одяг носили не лише для захисту від холоду, але й для демонстрації свого соціального положення, достатку, роду діяльності і навіть для вираження свого світогляду. Костюм пов’язаний з історичними подіями, звичаями та традиціями народу, тобто глибинними шарами культури. Костюм будь-якої історичної епохи або модного сезону є дзеркалом соціального характеру людини та її психологічного портрету. Вплив моди на окрему людину визначають такі фактори, як ініціативність, екстравагантність,креативність, самовираження, тимчасова перспектива особистості, стиль життя. 
За свідченням істориків, явище визначене в середині XIV століття поняттям «мода», швидше за все, виникло в західноєвропейських країнах спонтанно, з появою все більшої кількості нових видів одягу різних форм і з різними назвами. З цього часу європейський костюм перестає бути поєднанням строго визначених елементів одягу; поява різноманітного одягу допомогла скластися поняттю «костюм». Правила ж поєднання різних частин одягу в одному костюмі закріпилися за поняттям «мода». Першими виконавцями цих правил стали представники вищих верств населення.
Але мода, як масове, соціальне явище — це прояв виключно XX- XXI ст. До цього просто існувало безліч стилів одягу, які залежали від країни або соціального положення людей. При дворі одягалися інакше, ніж буржуазія або міщани, а у Франції — не так, як у Британії чи Іспанії. 

На початку XX століття мода почала стрімко розвиватися, костюм стає результатом спільної творчості модельєра та того, хто носить цей костюм. Одним з перших цю тенденцію помітив Поль Пуаре (1879- 1944), патріарх haute couture, зробивши на початку століття сенсаційну заяву: «Наслідувати моду — вже не модно,… добре одягненою може рахуватися лише та жінка, яка вигадує щось своє і сміливо цим користується. Тим же, хто звик покірно наслідувати моду, не зрозуміти цього мистецтва ніколи».

У процес співтворчості модельєра та споживача активно втручається мода. При цьому відкриваються неоднозначні позиції споживача. З одного боку, він протистоїть моді, щоб зберегти свою індивідуальність, але, з іншого боку, покірно наслідує її, щоб не бути відірваним від свого соціального та культурного середовища.
Модельєри переломних 60-х зрозуміли, що предмет одягу у вік технічного прогресу та масового виробництва зовсім не повинен існувати в єдиному екземплярі, щоб його можна було вважати справжнім творінням. Торгова марка стала незалежною. Тепер вона була присутня не лише на одязі, але й на нижній білизні, сонячних окулярах, навіть вазах. При цьому сам модельєр не завжди бере участь у створенні моделі — достатньо його імені на етикетці, яке відоме на весь світ. Саме завдяки цим рокам завдячуємо ми, будучи свідками, як вся наша планета має одну спільну мову — мову моди.

Бажання досягти особливого положення в суспільстві та викликати захоплення оточуючих — одна з основних цілей людини, і ця мета успішно відображається в нашому одязі. Лише зовсім небагатьом їх одяг неважливий. І навіть ті, хто надає перевагу вбранню «поза модою», наслідуючи свої власні естетичні переконання, часто відчувають почуття власної неперевершеності та гордості, коли їх одяг викликає подив оточуючих.

У прогресивному суспільстві мода вважається однією з признаних цінностей, яка, в свою чергу, визначає наступний прогресивний розвиток цього суспільства. Виживання в моді залежить від того, наскільки значима її роль у культурі суспільства та індивідуальному житті кожної людини. Життєві цілі не виникають самі по собі. В них знаходять відображення основні життєві протиріччя. Постійній зміні моди протистоїть відносна стійкість індивідуального стилю одягу. Адже недарма одна з найгеніальніших модельєрів XX ст. Коко Шанель свого часу зауважила: «Мода може вийти з моди, а стиль — ніколи»!

Слід зауважити, що одяг являється і своєрідним об’єктом для творчої діяльності людини, що відчуває потребу в самовираженні та самореалізації. В сучасній індустрії моди зайняті люди різноманітних професій, і більшість з них виконують роботу творчого характеру. Напевно, всім нам відомий вислів: «Наслідувати моду — смішно, не наслідувати — не розумно». Ось уже третє тисячоліття, прокидаючись зранку, людство одягає, застібає, зав’язує, пудрить, фарбує. Пристрасть, з якою чоловіки та жінки всіх часів та народів ніби грають в азартну гру, і є тією модою! Наша залежність від її капризів — це гарантія того, що ми ніколи не будемо приречені на нудьгування.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожна людина в своєму житті так чи інакше постійно знаходиться у ситуації вибору. Вибір є невід’ємною частиною життя. Кожного дня ми щось обираємо: обираємо, що їсти на сніданок, обід та вечерю; обираємо одяг в якому йти на роботу; обираємо собі друзів чи просто людей з якими хочемо спілкуватися, а з якими не хочемо; обираємо соціальну роль яку будемо грати сьогодні на роботі, вдома, з друзями, в громадському транспорті.

У боротьбі між серцем і розумом, перемагає серце. Рано чи пізно, але виснажений запеклим опором розум, здається серцю під проводом почуттів. Бідне, бідне серце … Якби знало воно, що його перемога — це поразка. Що розум боровся за те, щоб воно продовжувало битися в спокійному і розміреному ритмі, і з благих мотивів стримувало його серцеві пориви. Але марно … Йому потрібно божеволіти, горіти, розбиватися об байдужість і нерозуміння того, кого розум прийняти не хоче. Тому, що у розума є гордість і самоповагу, а серце керується любов’ю. І варто йому трохи здати позиції, як серце відразу рветься на збудовані розумом барикади з переможним кличем: «За любов!». «Ось погане, — сміється розум. — Нічому життя не вчить ». Розум сміється, а я плачу. Плачу тому, що жінка. Жінка живе почуттями, а коли чоловік змушує жити розумом, життя перетворюється на муку і тортури … «Кого ти намагаєшся обдурити, дурна, — заходиться серце. — Ні мене, ні себе, ні його не шкодуєш ». «А він то її шкодував?» — Знову розпікається розум …

Рано чи пізно, але понівечене і виснажене любов’ю серце, здається розуму під проводом гордості і самоповаги. Ось так і йде ця вічна боротьба, боротьба розуму і серця, боротьба довжиною в життя …Ніколи не став свою жінку перед вибором серце — розум. Що якщо він випаде на розум … Тоді програє серце, а з ним і ти … І це поразка може стати самою прикрою у твоєму житті, твоєю головною помилкою. Тільки за законами жанру ти зрозумієш це занадто пізно. Занадто пізно, щоб щось можна було змінити. Тому зупини боротьбу. Нехай буде кохання. Любов довжиною в життя. Життя почуттями …

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У нашому світі просто величезна кількість письменників і написаних ними книг, перечитати всі з них просто неможливо встигнути, а при погляді на книжкові полиці очі просто розбігаються. При цьому зазвичай найменшої уваги від потенційних читачів удостоюються словники. Якщо ви ставитеся до тих людей, хто звертає мінімум уваги на словники, то ви робите дуже немудро, адже саме ці товсті книги є основним джерелом найбільш корисних знань.

Словники бувають різними, але, якщо ви не володієте достатньо добре іноземними мовами, вам, швидше за все, знадобиться виключно тлумачний словник. Чому тлумачний словник є настільки корисним? Відповідь на це питання потрібно зрозуміти вже в самій ранній юності, щоб якомога раніше почати з ним працювати. По-перше, людина навіть не замислюється про те, як часто вона використовує слова, значення яких вона розуміє неправильно або хоча б не зовсім правильно. Відбувається таке дуже часто, та й шкоди від цього достатньо. Уявіть собі, що у вашій присутності людина говорить про щось дуже впевнено і з видом знаючої людини, але при цьому вживає велику кількість слів просто неправильно. Як ви будете ставитися до цієї людини? Швидше за все, вона викличе у вас просто глузливу посмішку, якщо не більше. Навпаки, якщо ви зустрінете людину, яка говорить логічно, красиво, при цьому дуже різноманітно, вживаючи велику кількість різних слів, ви напевно перейметеся до неї повагою. Точно таке ж відношення буде і до вас. Важливо говорити правильно, не допускати грубих помилок у своїй мові і в своєму письмі. Для цього необхідно інтелектуально і духовно рости, читаючи тлумачний словник.

Чи варто наводити приклади того, як велика кількість знань, красива мова за допомогою розумних слів зі словника може допомогти по життю людині? Таких прикладів безліч. Всі з нас колись будуть проходити усні іспити, де на співрозмовника потрібно буде справляти гарне враження. Більше того, всі колись будуть влаштовуватися на роботу і проходити співбесіду. Природно, що кожен керівник хоче мати у своєму штаті грамотних і ерудованих людей, тому на користь того, хто добре говорить і здатний продемонструвати свої великі знання, і буде віддано перевагу.

Яким би нудним вам не здавалося читання словників, воно просто необхідне для кожного, хто прагне бути розумнішими і згодом успішнішим. Звичайно, успішним хоче бути кожен, тому всім рекомендується якомога частіше використовувати словники, а потім вражати всіх оточуючих своїми знаннями.