Збільшити або зменшити шрифт тексту : Вже сучасники помітили, як часто повторюються в ліриці Блока кілька ключових слів. Так, К.І.Чуковський писав, що улюблені слова раннього Блока — «тумани» і «сни». Спостереження критика відповідало професійним «нахилам» поета. У «Записниках» Блока є такий запис: «Усяке вірш — покривало, розтягнуте на вістрях кількох слів. Ці слова світяться як зірки. Через них існує вірш ». Для всього корпусу лірики Блока характерна стійка повторюваність найважливіших образів, словесних формул і ліричних ситуацій. Вони, ці образи і слова, наділяються не тільки словниковими значеннями, а й додаткової смисловою енергією, вбирають нові семантичні відтінки з найближчого словесного оточення. Але не тільки контекст конкретного вірша визначає семантику таких слів-сигналів. Вирішальним для формування значень окремих слів у творчості Блока виявляється цілісний корпус його лірики.
Можна, звичайно, прочитати і якось зрозуміти будь-який окремий вірш Олександра. Але чим більше його віршів ми читаємо, тим багатшою стає сприйняття кожного вірша, бо кожний твір випромінює «заряд» власного сенсу і водночас «заряджається» сенсом інших віршів. Завдяки наскрізним мотивами лірика Блока придбала дуже високий ступінь єдності. Сам поет хотів від своїх читачів, щоб його лірика розглядалася як єдиний твір — як тритомний роман у віршах, названий ним «трилогією вочеловечения».
З чим же пов’язана така позиція автора безлічі прекрасних ліричних віршів? Насамперед з тим, що в центрі його лірики — сама особистість сучасної людини. Саме особистість у її відносинах з усім світом (і соціальним, і природним, і «космічним») становить ядро проблематики поезії Блока. Така проблематика до поета традиційно втілювалася в жанрі роману. Згадаймо, що в якості жанрового позначення «Євгенія Онєгіна» А.С.Пушкін використовував словосполучення «роман у віршах». У віршованому романі Пушкіна — виразний, хоча і незавершений сюжет, багатогеройність композиція персонажів, безліч позасюжетних елементів, які давали можливість автору вільно «відступати» від оповідних цілей, «напряму» звертатися до читача, коментувати сам процес створення роману.
У ліричному «романі» Блока теж є своєрідний сюжет, але не подієвий, а ліричний — пов’язаний з рухом почуттів і думок, з розгортанням стійкої системи мотивів. Якщо зміст пушкінського роману багато в чому визначається мінливої дистанцією між автором і героєм, то в блоковському ліричному «романі» такої дистанції немає: особистість Блока і стала героєм «трилогії вочеловечения». Ось чому по відношенню до нього в літературознавстві використовується категорія «ліричного героя». Вперше цей термін, сьогодні широко використовується і по відношенню до творчості інших ліриків, з’явився в роботах чудового літературознавця Ю. Н. Тинянова — в його статтях про поезію Блока.
Теоретичне зміст категорії «ліричний герой» — синтетичний характер суб’єкта ліричного висловлювання: в займенникової формі «я» нероздільно зливаються світоглядні та психологічні якості біографічного «автора» і різноманітні «рольові» прояви героя. Можна сказати про це інакше: герой лірики може поставати ченцем або безіменним воїном зі стану Дмитра Донського, Гамлетом чи відвідувачем приміського ресторану, але всякий раз це втілення однієї душі — одного світовідчутті, одного способу мислення.
Введення нового терміна було викликано тим, що «найбільшою ліричною темою» Блока, за словами Тинянова, стала сама особистість поета. Ось чому при всій різноманітності тематичного матеріалу, що становить «предметний» фон блоківського «роману», лірична трилогія від початку до кінця залишається моноцентричною. У цьому відношенні цілісний корпус блоківської лірики можна порівняти з такими зразками прозових моноцентричних романів, як «Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова і «Доктор Живаго» Б.Л.Пастернака. Для всіх трьох художників найважливішою категорією «світу» була категорія особистості, а сюжетно-композиційні особливості їхніх творів насамперед підпорядковані завданню розкриття світу особистості.
Яка зовнішня композиція блоківського «роману у віршах»? Поет ділить його на три томи, кожен з яких володіє ідейно-естетичним єдністю і відповідає одному з трьох етапів «вочеловечения». «Вочеловеченія» — слово з богословського лексикону: в християнській традиції воно позначає явище Сина Людського, втілення Бога в людському вигляді. Важливо, що в поетичній свідомості Блока образ Христа пов’язаний з ідеєю творчої особистості — художника, артиста, всім своїм життям службовця пересозданію світу на засадах добра і краси, коїть подвиг самозречення заради здійснення цих ідеалів.
Шлях такої особистості — ліричного героя роману — став основою сюжету трилогії. У рамках кожного з трьох етапів загального руху — безліч приватних епізодів і ситуацій. У прозовому романі, як правило, конкретний епізод становить зміст глави, в ліричному романі О. Блока — зміст віршованого циклу, тобто кількох віршів, об’єднаних спільністю ситуації. Для «роману шляху» цілком природно, що найпоширенішою виявляється ситуація зустрічі — зустрічі ліричного героя з іншими «персонажами», з різноманітними фактами і явищами соціального або природного світу. На шляху героя — реальні перепони й оманливі міражі «болотних вогнів», спокуси та випробування, помилки і справжні відкриття; шлях рясніє поворотами і перехрестями, сумнівами і стражданнями. Але головне, що кожен наступний епізод збагачує героя духовним досвідом і розширює її кругозір: у міру руху простір роману розширюється концентричними колами, так що в кінці шляху погляд героя обмолоту простір всій Росії.
Крім зовнішньої композиції, яка визначається діленням на книги (томи) і розділи (цикли), трилогія Блока організована і більш складною внутрішньою композицією — системою мотивів, образними, лексичними і інтонаційними повторами, що зв’язують окремі вірші та цикли в єдине ціле. Мотив, на відміну від теми, — категорія формально-змістовна: мотив у поезії служить композиційної організації безлічі окремих віршів у відчутне ліричне ціле (генетично термін «мотив» пов’язаний з музичною культурою і спочатку використовувався в музикознавстві. Вперше зафіксований в «Музичному словнику» С. де Броссара).
Оскільки прямі сюжетні зв’язки між віршами відсутні, мотив заповнює композиційну цілісність віршованого циклу або навіть всієї лірики поета. Він створюється багаторазово повторюваними і варьирующимися від вірша до вірша ліричними ситуаціями і образами (метафорами, символами, колірними позначеннями). Асоціативний пунктир, що проводиться в ліриці поета завдяки цим повторам і варіаціям, виконує структуроутворювальну функцію — об’єднує вірші в ліричну книгу (ця роль мотиву стала особливо важливою в поезії XX століття).
Центральний цикл першого тому блоковской ліричної трилогії — першого етапу шляху поета — «Вірші про Прекрасну Даму». Саме ці вірші до кінця життя залишалися для Блока найулюбленішими. Як відомо, в них відбилися любовний роман молодого поета з майбутньою дружиною Мендєлєєва і захоплення філософськими ідеями В.Соловйова У вченні філософа про Душу світу, або Вічної Жіночності,Блока приваблювала думка про те, що саме через любов можливе усунення егоїзму, єднання людини і світу. Сенс любові полягає в набутті особистістю ідеальної цілісності, яка наблизить людини до вищого блага — «абсолютної солідарності», тобто злиттю земного і небесного. Подібна «висока» любов до світу відкривається людині через любов до земної жінки, в якій потрібно зуміти прозріти її небесну природу.
«Вірші про Прекрасну Даму» принципово багатопланові. У тій мірі, в якій вони говорять про реальні почуттях і передають історію «земний» любові — це твори інтимної лірики. Але «земні» переживання і епізоди особистої біографії у ліричному циклі Блока важливі не самі по собі — вони використовуються поетом як матеріал для натхненного перетворення. Важливо не стільки побачити і почути, скільки прозріти і розчути; не так розповісти, скільки розповісти про «невимовному». «Спосіб сприйняття» світу і відповідний йому спосіб символізації в поезії Блока цього часу — це спосіб загальних, універсальних аналогій і світових «відповідностей», — зазначає відома дослідниця Л.А.Колобаева.
Які ж ці аналогії, який символістський «шифр» ранньої лірики Блока? Згадаймо, що таке символ для поетів блоківського покоління. Це особливий тип образу: він націлений не так на відтворення явища у його матеріальній конкретності, але на передачу ідеальних духовних начал. Складові частини такого способу відчужені від побутових умов життя, зв’язки між ними послаблені або опущені. Символічний образ включає в себе елемент таємниці: цю таємницю не можна логічно розгадати, але можна залучити до інтимне переживання, щоб інтуїтивно проникнути у світ «вищих сутностей», доторкнутися до світу божества. Символ не просто багатозначний: він включає два порядки смислів, на рівних засадах свідчить про реальне і сверхреальная.
Сюжет «Віршів про Прекрасну Даму» — це сюжет очікування Зустрічі з коханою. Ця Зустріч перетворить мир і героя, з’єднає землю з небом. У приватники цього сюжета- «він» і «вона». Драматизм ситуації очікування — в протиставленні земного і небесного, в заведомом нерівність ліричного героя і Прекрасної Дами. У їхніх стосунках відроджується атмосфера середньовічного лицарства: предмет любові ліричного героя піднесений на недосяжну висоту, поведінка героя визначається ритуалом самозабутнього служіння. «Він» — закоханий лицар, смиренний інок, готовий до самозречення схимник. «Вона» — безмовна, невидима і нечутна; безтілесне осереддя віри, надії і любові ліричного героя.
Поет широко використовує прикметники з семантикою невизначеності і дієслова із семантикою безособовості або пасивного споглядання: «невідомі тіні», «нетутешні бачення», «незбагненна таємниця»; «Вечір придвинется», «все пізнається», «чекаю», «стежу», «гадаю», «направляю погляд» і т.п. Літературознавці часто називають перший том лірики Блока «віршованим молитовником»: у ньому немає подієвої динаміки, герой застигає в колінопреклонної позі, він «мовчки чекає», «сумуючи і люблячи»; ритуальність відбувається підтримана образними знаками релігійного служіння — згадками лампад, свічок, церковної огорожі, — а також пануванням білого, червоного і золотого кольорів в мальовничій палітрі.
Основний розділ «Віршів про Прекрасну Даму» був у першому виданні (у формі ліричного збірника) визнано «Непорушність». Проте зовнішня малорухливість ліричного героя компенсується драматичною зміною його настроїв: світлі надії змінюються сумнівами, очікування любові ускладнюється боязню її катастрофи, наростають настрої несумісності земного і небесного. У хрестоматійному вірші «Передчуваю Тебе …» поряд з нетерплячим очікуванням звучить важливий мотив страху Зустрічі.
Особливою напруженістю відзначений завершальний перший том циклу «Розпуття». Світла емоційна атмосфера закоханого очікування поступається місцем настроям невдоволення собою, самоіронії, мотивами «страхів», «Сміх», тривог. У полі зору героя потрапляють прикмети «повсякденності»: побут міської бідноти, людське горе («Фабрика», «З газет» та ін.). «Розпуття» передбачають важливі зміни в долі ліричного героя.
Ці зміни чітко проявилися у другому томі ліричної трилогії. Якщо перший том лірики визначався мотивами очікування Зустрічі і високого служіння, то новий етап ліричного сюжету пов’язаний насамперед з мотивами, занурення в життєві стихії, або, використовуючи формулу самого Блока, «заколоту лілових світів». Свідомість ліричного героя звернено тепер до непридуманной життя. Вона є йому в стихіях природи (цикл «Бульбашки землі»), урбаністичної цивілізації (цикл «Місто») і земної любові («Снігова маска»), В кінцевому рахунку низка зустрічей героя зі стихіями приводить його до зустрічі зі світом дійсності. Змінюється саме уявлення героя про сутність світу. Загальна картина життя різко ускладнюється: життя постає в дисгармонії, це світ безлічі людей, драматичних подій, боротьби. Найважливіше, однак, що в поле зору героя тепер — національна і суспільне життя країни.
Другий том лірики, відповідний другого періоду творчості поета, — найскладніший за структурою мотивів і різноманіттю інтонацій (трагічних і іронічних, романтичних і «балаганних»). Стихія — ключовий символ другого тому лірики. Цей символ у свідомості поета близький того, що він називав «музикою», — він пов’язаний з відчуттям глибинної творчої суті буття. Музика в поданні Блока перебуває в природі, в любовному почутті, в душі народу і в душі окремої людини. Близькість до стихій природи і народного життя забезпечує людині справжність і силу його почуттів. Однак зближення з різноманітними стихіями стає для героя не тільки запорукою наповненості життя, а й серйозним моральним випробуванням.
Стихія не існує поза земних втілень. Крайніми втіленнями «земного» почала стають в ліриці поета персонажі народної демонології з циклу «Бульбашки землі» (чертенята, чаклуни, відьми, русалки), одночасно тягнуть і лякаючі. Серед «іржавих боліт» поступово зникають колишні пориви увись, до золота і блакиті: «Полюби цю вічність боліт: / Ніколи не вичерпається їх міць». Пасивне розчинення в стихіях може обернутися самодостатнім скепсисом, забуттям ідеалу.
Змінюється і вигляд героїні любовної лірики — Прекрасна Дама витіснена Незнайомкою, чарівно-притягальної «посюсторонней» жінкою, шокуючою і одночасно чарівною. У знаменитому вірші «Незнайомка» (1906) контрастно співвіднесені «низька» дійсність (дисгармонічна картина передмістя, компанія завсідників дешевого ресторану) — і «висока» мрія ліричного героя (чарівний образ Незнайомки). Однак ситуація не вичерпується традиційним романтичним конфліктом «мрії і дійсності». Справа в тому, що Незнайомка одночасно і втілення високої краси, нагадування про збереженому в душі героя «небесному» ідеалі, — і породження «страшного світу» реальності, жінка зі світу п’яниць «з очима кроликів». Образ виявляється дволиким, він будується на поєднанні непоєднуваного, на «блюзнірському» суміщенні прекрасного і відразливого.
Вірші Блока з цих пір часто будуються як сповідь про те, що крізь «гидоти» пережитого дня пробивається — або докором і жалем, або болем і надією — пам’ять про ідеал. «Зневажаючи святині», ліричний герой Блока жадає вірити; кидаючись у вихор любовних зрад, — тужить про любові єдиною. Нове світовідчуття ліричного героя спричинило за собою зміни в поетиці: різко зростає інтенсивність оксюморон поєднань, особлива увага приділяється музичної виразності вірша, метафори послідовно розвиваються в самостійні ліричні теми (один з найхарактерніших зразків такого «плетіння» метафор — вірш «Снігова зав’язь»).
Проте світ стихій здатний полонити ліричного героя, перервати його рух. Блок відчуває необхідність шукати якісь нові шляхи. У самому різноманітті стихій необхідний вибір. «Чи не означає зрозуміти все і полюбити все — навіть вороже, навіть те, що вимагає зречення від найдорожчого для себе, — чи не означає це нічого не зрозуміти і нічого не полюбити?
Свежие комментарии