У повітовому місті, від якого «три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш», городничийАнтон Антонович Сквозник-Дмухановский, збирає чиновників, щоб повідомити дуже неприємнезвістка: листом від знайомця він повідомлений, що в їх місто їде «ревізор з Петербургуінкогніто. І ще з секретним предприсанием«. Городничий — всю ніч снилися двіщури неприродної величини — передчував погане. Знаходяться причини приїзду ревізораі суддя, Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкин (який прочитав «п’ять або шість книг, атому дещо вільнодумний«), припускає війну, що затівається Росією. Городничий між тим радитьАртемію Філіповичу Землянике, опікунові богоугодних закладів, надіти нахворих чисті ковпаки, розпорядитися щодо фортеці куримого ними тютюну і взагалі, по можливостізменшити їх число, — і зустрічає повне співчуття Суниці, що шанує, що «людинапростий: якщо помре, то і так помре; якщо видужає, то і так видужає«. Судді городничийвказує на «домашніх гусей з маленькими гусенятами», що шастають під ногами в переднійдля прохачів; на засідателя, від якого з дитинства «віддає небагато горілкою»; на мисливськийарапник, що висить над самою шафою з паперами. З міркуванням про хабарі (і зокремаборзими цуценятами) городничий звертається до Луке Луці Хлопову, доглядачеві училищ,і засмучується дивним звичкам, «нерозлучним з вченим званням» : один учитель безупиннобудує пики, інший пояснює з таким жаром, що не пам’ятає себе («Воно, звичайно, Олександр
Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? від цього збиток казні«).
З’являється поштмейстер Іван Кузьмич Шпекин, «простодушний до наївності людина».Городничий, побоюючись доносу, просить його переглядати листи, але поштмейстер, давно вжечитаючи їх з чистої цікавості («інший лист з насолодою прочитаєш»), про петербурзькийчиновнику нічого доки не зустрічав. Захекавшись, входять поміщики Бобчинский і Добчинскийі, щохвилини перебиваючи один одного, розповідають про відвідування готельної корчми імолодій людині, спостережливій («і в тарілки до нас заглянув»), з таким вираженням в особі, —
одним словом, саме ревізорові: «і грошей не платить, і не їде, кому ж б бути, як не йому»?
Чиновники заклопотано розходяться, городничий вирішує «їхати парадом в готель» івіддає спішні доручення квартальному відносно вулиці, що веде до корчми, і будівництвацеркви при богоугодному закладі (не забути, що вона почала «будуватися, але згоріла», ате ляпне хто, що і не будувалася зовсім). Городничий з До-бчинским від’їжджає у великому хвилюванніБобчинский півником біжить за дрогами. Являються Ганна Андріївна, дружина городничого, іМарья Антонівна, дочка його. Перша лає дочку за нерозторопність і у віконце розпитуєвід’їжджаючого чоловіка, чи з вусами приїжджий і з якими вусами. Роздосадована невдачею,
вона посилає Авдотью за дрогами.
У маленькій готельній кімнаті на панському ліжку лежить слуга Осипнув. Він голодний,нарікає на хазяїна, програвшого гроші, на бездумне його марнотратство і пригадуєрадощі життя в Пітері. Являється Іван Олександрович Хлестаков, молода дурнувата людина.Після суперечки, із зростаючою боязкістю, він посилає Осипа за обідом — а не дадуть, такза хазяїном. За поясненнями із слугою корчми слідує паскудний обід. Спустошившитарілки, Хлестаков свариться, в цей час справляється про нього городничий. У темному номері під сходамиде мешкає Хлестаков, відбувається їх зустріч. Щиросерді слова про мету подорожі,про грізного батька, що викликав Івана Олександровича з Петербургу, беруться за майстернувигадку інкогніто, а крики його про небажання йти у в’язницю городничий розуміє в томусенсі, що приїжджий не стане покривати його провини. Городничий, втрачаючись від страху, пропонуєприїжджому грошей і просить переїхати в його будинок, а також оглянути — задля цікавості— деякі заклади в місті, «як те богоугодні і інші». Приїжджий несподівано погоджуєтьсяі, написавши на рахунку корчми дві записки, Суниці і дружині, городничий відправляє зними Добчинского (Бобчинский же, що старанно підслуховував під дверима, падає разом з нею
на підлогу), а сам їде з Хлестаковым.
Ганна Андріївна, в нетерпінні і занепокоєнні чекаючи вістей, як і раніше досадує надочка. Прибігає Добчинский із запискою і розповіддю про чиновника, що «не генерал, а не поступитьсягенералові«, про його грізність спочатку і пом’якшенні згодом. Ганна Андріївна читає запискуде перерахування солоних огірків і ікри перемежається з проханням приготувати кімнатудля гостя і узяти вина у купця Абду-лина. Обидві пані, сварившись, вирішують, яка сукня комунадіти. Городничий з Хлестаковым повертаються, супроводжувані Суницею (у якого в лікарнітільки що обідали лабардана), Хлоповым і неодмінними Добчинским і Бобчинским.Бесіда торкаєтьсяуспіхів Артемія Філіповича: з часу його вступу на посаду усехворі «як мухи, видужують». Городничий виголошує промову про свою безкорисливу старанність.Хлестаков, що розніжився, цікавиться, чи не можна де в місті пограти в карти, і городничийрозуміючи в питанні каверзу, рішуче висловлюється проти карт (не бентежачись нітрохи нещодавнімсвоїм виграшем у Хлопова). Абсолютно розгвинчений появою пані, Хлестаковрозповідає, як в Петербурзі прийняли його за головнокомандувача, що він з Пушкінимна дружній нозі, як управляв він колись департаментом, чому передували умовляння іпосилка до нього тридцяти п’яти тисяч одних кур’єрів; він живописует свою безприкладну суворістьпередрікає швидкий твір свій у фельдмаршали, чим наводить на городничого з оточеннямпанічний страх, в якому страху усі і розходяться, коли Хлестаков віддаляється поспати.Ганна Андріївна і Марья Антонівна, отспорив, на кого більше дивився приїжджий, разом з городничимнавперебій розпитують Осипа про хазяїна. Той відповідає так двозначно і ухильно,що, припускаючи в Хлестакове важливу персону, вони лише затверджуються в тому. Городничий відряджаєполіцейських стояти на ганку, щоб не пустити купців, прохачів і всякого, хто б
міг поскаржитися.
Чиновники у будинку городничого радяться, що зробити, вирішують дати приїжджомухабар і умовляють Ляпкина-Тяпкина, славного красномовством своїм («що не слово, то Цицеронз мови злетів«), бути першим. Хлестаков прокидається і полохає їх. Що вкінець перелякавсяЛяпкин-Тяпкин, вошед з наміром дати грошей, не може навіть зв’язно відповідати, давно чивін служить і що вислужив; він упускає гроші і шанує себе навряд чи вже не заарештованим.Той, що підняв гроші Хлестаков просить їх у позику, бо «в дорозі витратив». Розмовляючиз поштмейстером про приятностях життя в повітовому місті, запропонувавши доглядачеві училищ сигаруі питання про того, хто, на його смак, прийнятніше — брюнетки або блондинки, збентеживши Суницюзауваженням, що вчера-де він був нижчий ростом, у усіх по черзі він бере «у позику» під тимже приводом. Суниця різноманітить ситуацію, доносячи на усіх і пропонуючи викластисвої міркування письмово. У Бобчинского, що прийшли, і Добчинского Хлестаков відразупросить тисячу рублів або хоч сто (втім, задовольняється і шістдесяти п’ятьма). Добчинскийклопоче про свій первісток, народжений ще до шлюбу, бажаючи зробити його законним сином, —і обнадіяний. Бобчинский просить при нагоді сказати в Петербурзі усім вельможам: сенаторамадміралам («та якщо так і государеві припаде, скажіть і государеві»), що «живе в такому-то
місті Петро Іванович Бобчинский«.
Спровадивши поміщиків, Хлестаков сідає за лист приятелеві Тряпичкину в Петербург,з тим щоб викласти забавний випадок, як прийняли його за «державну людину».Доки хазяїн пише, Осипнув умовляє його швидше поїхати і устигає у своїх аргументах. Відіславши Осипаз листом і за кіньми, Хлестаков приймає купців, яким голосно перешкоджає квартальнийДержиморда. Вони скаржаться на «обижательства» городничого, дають виклопотані п’ятсотрублів у позику (Осипнув берет і цукрову голову, і багато що ще: «і мотузочок в дорозі згодиться»).Обнадіяних купців змінюють слесарша і унтер-офіцерська дружина із скаргами на тогоже городничого. Інших прохачів випинає Осипнув. Зустріч з Марьей Антонівною,яка, право, нікуди не йшла, а тільки думала, чи не тут матуся, завершується визнанням влюбові, поцілуємо Хлестакова, що забрехалося, і покаянням його на колінах. Що несподівано явиласяГанна Андріївна в гніві виставляє дочку, і Хлестаков, знайшовши її еше дуже «апетитною», падаєна коліна і просить її руки. Його не бентежить розгублене визнання Ганни Андріївни, що вона«у деякому роді заміжня«, він пропонує »віддалитися під покров струменів«, бо »для любовінемає відмінності«. Марья Антонівна, що несподівано вбігла, отримує виволікання від матеріі пропозиція руки і серця від Хлестакова, що все ще стоїть навколішки. Входить городничийпереляканий скаргами тих, що прорвалися до Хлестакову купців, і благає не вірити шахраям.Він не розуміє слів дружини про сватання, доки Хлестаков не загрожує застрілитися. Не занадторозуміючи те, що відбувається, городничий благословляє молодих. Осипнув докладає, щоконі готові, і Хлестаков оголошує абсолютно втраченому сімейству городничого, що їдена один лише день до багатого дядька, знову позичає грошей, саджається в коляску, супроводжуваний
городничим з домочадцями. Осипнув дбайливо приймає персидський килим на підстилку.
Провівши Хлестакова, Ганна Андріївна і городничий вдаються до мріянь про петербурзькужиття. Являються покликані купці, і торжествуючий городничий, нагнавши на них великогостраху, на радощах відпускає усіх з Богом. Один за іншим приходять «відставні чиновникипочесні особи в місті«, оточені своїми сімействами, щоб привітати сімействогородничого. В розпал поздоровлень, коли городничий з Ганною Андріївною серед тих, що знемагаютьвід заздрості гостей шанують вже себе генеральською парою, вбігає поштмейстер з повідомленнямщо «чиновник, якого ми прийняли за ревізора, був не ревізор». Роздрукованелист Хлестакова до Тряпичкину читається вголос і по черзі, оскільки всякий новий читець, дійшовшидо характеристики власної персони, сліпне, буксує і відстороняється. Роздавлений городничийвиголошує викривальну промову не так вітрогонові Хлестакову, як «писаці, бумагомараке»що неодмінно в комедію вставить. Загальний гнів звертається на Бобчинского і Добчинскогощо пустили помилковий слух, коли раптове явище жандарма, що оголошує, що що «приїхавпо іменному велінню з Петербургу чиновник вимагає вас ця ж година до себе«, — повергаєусіх в подібність правця. Німа сцена триває більше хвилини, протягом якого
часу ніхто не переменяет положення свого. «Завіса опускається».
Свежие комментарии