Збільшити або зменшити шрифт тексту : Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка
в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,

не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Історія української літератури має два етапи, які ще на сьогодні не вивчені. Перший період — 1900-1917 pp. Він частково висвітлений; деяких виданнях О. Олеся, Б. Лепкого, Л. Яновської, В. Винниченка, М. Яцкова, М. Філянського та інших. Дещо більше вивчений другий період — 1917-1940 pp. з небувалими в історії катаклізмами, жахливими трагедіями, насидьницькими смертями сотень майстрів пера: М. Зерова, М. Хвильового, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, В. Клима, В. Поліщука, О. Туринського, М. Семенка, Б.-І. Антонича і… Миколи Вороного.

Початок творчості М. К. Вороного припадає на роки навчання в м. Харкові, а потім у м. Ростові. Проте перша збірка творці «Ліричні поезії» побачила світ тільки в 1911 p., а збірка «В сяйві! мрій» — у 1914 році. У цей час він також друкує рецензії на твори! молодих письменників і театральні вистави, пише статті про театрі і драматургію.

М. Вороний брав активну участь у національно-визвольній! боротьбі, він привітав Лютневу революцію 1917 року, але Жовтневу революцію не прийняв, не зрозумів її кровопролиття та братовбивства. Емігрувавши за кордон, не вів антинародну пропаганду, не був учасником емігрантських націоналістичних кіл.

Повернувшись на Україну в 1926 році, М. Вороний активної займається літературною діяльністю, входить у контакт з П. Тичиною, М. Рильським та іншими письменниками новітньої літератури. Другий період його поетичної творчості почався з 1924 року, коли широкий читач познайомився із збіркою його віршем «Поезії».

Які ж основні мотиви лірики М. Вороного? У віршах циклу! «Весняна елегія» (1904) письменник малює картини громової бурі яка «гілля зелене ламає, цвіт обриває», створює образи-символи страшні хмари — сумні думи, сонце — оновлення землі тощо. Автор схиляється до пейзажної лірики. Так, наприклад, у поезії «Соловейко» він майстерно описує чудовий розквітаючий весняний сад з веселим щебетанням солов’я, у поезії «Хмари» — діброву, травицю, квіти, які жадають сонця.

Поряд з пейзажними картинами у віршах присутні соціальні мотиви:

У ріднім краї нам долі немає:

Бурі нас нищать, пригноблює тьма…

(«Сонце заходить»)

Автор вміє передати ліричний настрій поета, розкрити його духовний світ, психологічний стан. Особливо це помітно в полеміці з І. Франком. Якщо для

І. Франка життя — це боротьба в ім’я майбутнього людства, то для Вороного життя — це боротьба двох супротивних сил: велетня-гнобителя і генія-визволителя. На думку Вороного, має стояти на боці генія, боротися й до боротьби байдужих. Але тривала боротьба може людину зробити черствою. Душа ж людська бажає «життя брудне, життя нікчемне забути і пізнать неземне». Отож, головне для поезії — краса:

Мій друг, я люблю красу… ,

Як рідну Україну! Вороний не кликав тікати від реального життя у світ містики, не проповідував безідейності в мистецтві, ніколи не був прихильником «чистого мистецтва»: Я не беру життя байдуже. Високих дум святі скрижалі, Всі наші радощі і жалі,

Всі ті боління і надії,

У чарівливі гарні мрії —

Все, що від тебе в серце впало.

Не загубилось, не пропалене боїться поет ні кари, ні страти, його не страшать грізні удари, коли «буяє творчість духа». Вже після Жовтневої революції М. Вороний пише вірш «За Україну», сповнений віри в соціальне та національне визволення. Таку ж тональність має поезія «Коли ти любиш рідний край». Найвищим акордом стали останні рядки:

За честь і правду все віддай.

Коли ти любиш рідний край! Особливо вражають читача вірші поета, в яких він оспівує найвище з людських почуттів — материнську любов. Перед силою материнського почуття схиляється лірик у поезії «Легенда», в основу якої покладений народний мотив про серце матері, яке з її грудей вирвав її син для коханої:

І серденько неньчине кров’ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло…

Ой леле! воно прорекло!…

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

«Мій любий! Ти впав… Чи тебе не болить?»

Ой леле — тебе не болить?! У ліриці 20-х років, як і у перших віршах, М. Вороний натхненно оспівав природу. «До моря» — це схиляння перед могутньою морською стихією. її всеосяжністю, розмаїтістю думок і почуттів, які викликає море. Поет свою душу зіставляє з морем Ходить висновку, що їх єднає волелюбність. Море імпонує поетові тим, що воно незглибне, місце необоротне, нікому не підвладне, воно — «само собі вищий закон». Цей вірш, покладений на музику Я. Степовим, вважається найкращим у творчій спадщині поета.

Своїй дружині, з якою розлучився Микола Вороний присвячує двадцять поезій, що передають розвиток почуття ліричного героя від високого захоплення до повного розчарування й звинувачень коханої у зраді. Ці вірші об’єднані в цикл «За брамою раю» і є неперевершеною перлиною української інтимної лірики.

Микола Вороний — автор сатиричних творів, таких як, «Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам». Нещадно поет викриває феодалів, фарисеїв, які ненавидять народ. Він вдатний майстер перекладу та віршів для дітей.

Отже, сфера зацікавлень поета була досить широкою, тематика віршів розмаїтою, поетика його віршів — музичною, відповідно Микола Вороний «не марно жив».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Життя Жульена Сореля було не зовсім легким. Просте французьке містечко, проста сім’я робітників, з сильним тілом і робочими руками. Це були люди недалекі й основним їхнім життєвим завданням було: роздобути якомога більше грошей, що в принципі не дивно. Адже в епоху, в якій розгортається дія роману «Червоне і чорне», вся влада і гроші належали лише аристократам і людям високих станів. І ось зовсім несподівано в такій звичайній родині з’явилася «біла ворона», яка не згодна з таким станом речей і кидає відкритий виклик такому розвитку життя. Брати і батько знущалися над тонкою і романтичною натурою Жульена, сміялися над його тягою до знань, над його витонченою фігурою і честолюбними мріями. Жюльєн бажав більш красивого і комфортного життя, героїчних вчинків, військової служби та світського суспільства. На жаль, за часів після падіння Наполеона в армію могли вступити лише аристократи, саме цей факт штовхнув героя на вивчення богослов’я та латині. Завдяки цим знанням Жюльєн потрапив на роботу в будинок мера. Жульєн Сорель розумів, що це його перший крок до здійснення мрії, але, не дивлячись на, те, що її здійснити практично нереально і потрібно докласти максимум зусиль і пристосуватися до обставин, юнак не дозволяє панові де Реналю насміхатися над собою. У цей період роману автор демонструє нам непомірну гордість і честолюбство Жульєна. І хоча він був низького походження, поводився Сорель як справжній аристократ, звідси і починаються його запаморочливі злети і падіння. Жульєн хоч і був розумною людиною, але все ж він був молодий і не володів великою силою волі. Він не зміг утримати свою гордість і спрагу помсти, він став коханцем пані де Реналь, відштовхнувши любов простої дівчини служниці. Саме цим він демонструє, що ним керує тільки користь і честолюбство, але пані де Реналь засліплена пристрастю цього не бачить. Коли Жульєн потрапив до семінарії, він почав розуміти, що навіть тут є свої інтриги, і це в місці, де виховують служителів віри! Душа Жюльєна наповнена розчаруваннями і суперечностями. Він дуже засмучений тим, що пані де Реналь йому не пише. Всі ці чинники, та й не тільки ці, послужили стежкою у світі обману і лицемірства. Жульєн стає жорстоким, хитрим і розважливим. Перебуваючи у в’язниці, Жульєн розуміє, нарешті, багато речей. Він докоряє себе за злочин проти любові, за користь, за необдуманість вчинків. Цим каяттям він заслуговує наше прощення за минуле. Мене радує, що незважаючи ні на що він все-таки не знищив у собі людину. В образі Жульєна Сореля, автор показує нам неймовірно егоїстичного і в цей же час, чутливого і сумлінного чоловіка. Особливість цього роману не тільки в тому, що він показує боротьбу особистості і суспільства, але і конфлікт між точним розрахунком і сильною, чутливою та романтичною душею.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Дата	Події	Формування світогляду, естетичних позицій
23 січня 1783 р.	Народження Анрі-Марі Бейля в родині багатого адвоката в Греноблі. Смерть матері; абат-вихователь. Відчуження батька, вплив дідуся	Формування ненависті до релігії, пошук нових ідеалів, цінування щирих почуттів
1797р.	Навчання у Центральній школі в Греноблі	Спостереження за формуванням ідеології буржуазної держави, що народжувалася, об’єднуючи гроші, владу й підприємництво
1800 р.	Невдала спроба вступу до Політехнічної школи. Париж. Вступ на службу до армії Наполеона	Захоплення Наполеоном — ідеальною постаттю людини, яка досягла успіху в житті завдяки власним здібностям та наполегливості
1802 р.	Відставка з армії. Рішення стати письменником	Формування критичного ставлення до ідеалу
1812р.	Знову на службі як офіцер-інтендант наполеонівської армії. Перебування в Росії	Розчарування в ідеалі, прагнення до справедливості
1814 р.	Падіння Наполеона. Приїзд до Італії. Життя, плідна письменницька праця	Переконання в тому, що мистецтво — сила, що здатна перетворити світ та поліпшити його
1831 р.	Роман «Червоне і чорне»	Прагнення усвідомити головні принципи мистецтва й життя
1839 р.	«Пармська обитель»	Осмислення долі «природної людини», суперечностей між законами суспільства й природи
22 березня 1842 р.	Смерть Стендаля	Роздуми над тим, чи сумісні людські закони із законами природи

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Іван Максимович Шаповал народився 1905 року в с. Гаражівці, Близнюківського району, Харківської області, в селянській родині. З 1928 по 1933 рік учився на робітфаці й працював у Дніпропетровському історичному музеї. З 1934 по 1938 рік учився в металургійному інституті, а потім працював інженером на заводі ім. Карла Лібкнехта та ДПРЗ. Далі — доцент Дніпропетровського гірничого інституту, кандидат технічних наук. Учасник Великої Вітчизняної війни.

В післявоєнні роки вийшло в світ кілька наукових праць І. Шаповала: «Наука и техника на Днепропетровщине» і «Ученые Днепропетровщины на службе семилетки», «Продлить жизнь деталей машин» та нариси про вчених — «Стежками незвіданими». Часто виступав в періодичній пресі з статтями та нарисами. Опубліковано в журналах понад 40 науково-технічних його статей.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : У народі кажуть, що людина вчиться на помилках. Що можна вважати за помилку взагалі? Вочевидь, це якась дія чи вчинок, які не призвели до очікуваного результату. От наприклад, чи міг Максим Гримач, герой однойменної повісті Марка Вовчка, знати, що його небажання одружити дочку з бідним, приведе до її загибелі? Прикро, що за такі помилки людині часто доводиться гірко заплатити.

Та зрозуміти це можливо, лише якщо допустити цей вчинок. Помилкові наші дії чи ні, ми усвідомлюємо по їхніх наслідках. І все, що ми можемо зробити, це якнайретельніше продумувати свої плани, щоб вони не нашкодили ні нам, ні оточуючим.  Усі ми робимо помилки в житті, проте не всіх це навчає чомусь, хтось так і наступає знов і знов на ті ж граблі.Зараз ще жартома додають, що розумний вчиться на помилках інших, а дурний – на власних. Тобто, розумна людина зважає на попередній досвід інших. Та з іншого боку, більшість сенсаційних відкриттів робили люди, які відмовилися діяти вже відомими способами. На мою думку, тут немає однозначного вибору.

Чи є помилка шляхом до самовдосконалення? На моє бачення, це не зовсім вірне твердження. Бо вдосконалювати можна те, що ти вже маєш чи вмієш робити. Наприклад, розробники створюють все більш тонкі та легкі, але водночас потужні ноутбуки та смартфони, тобто вдосконалюють комп’ютерні технології. Якщо ти художник, то шляхом вправ т та творчих пошуків, за допомогою використання різних матеріалів, ти можеш вдосконалити своє вміння малювати. Спортсмени завдяки постійним тренуванням вдосконалюють свою фізичну форму і завойовують високі нагороди в змаганнях.

Мені здається, наші помилки можуть навчити нас лише одному – більш виваженому прийняттю рішень. Проте навіть це не врятує нас від того, що навіть найкраще розроблений план дій може провалитися або привести до небажаних наслідків.  Тому що обставини нашого життя не повністю залежать від нас. До помилок – власних та чужих —  треба ставитися уважно, проте без зайвої суворості, робити висновки та продовжувати йти вперед.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

…Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну…
(В. Сосюра)

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі — в нашій славній Україні.

Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. Не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави.

Як і для кожного з нас, Батьківщина для мене — це місто, де я народився і живу, де живуть і працюють мої батьки, — земля моїх пращурів!
Батьківщина — це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов’ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі.

Батьківщина — це все, що мене оточує: і небо, і зорі; ліси і поля; люди, які поруч зі мною в радості чи смутку; це те, що підтримує людину у час негоди, дає сили пережити усі негаразди.

Нехай рідна земля пошле нам силу для життя. Подивімося на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок і поглянемо на трепетну Землю, — і тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, — і це Україна, співуча рідна моя земля.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Як часто ми ховаємося за слова. Стандартні фрази та ствердження вилітають з наших вуст майже автоматично. Іноді, складається таке враження, що слова з думками не мають нічого спільного. Чи справді слова – це тільки красива ширма?

Слово – це унікальний засіб спілкування. Слово – це універсальний символ, що допомагає класифікувати та систематизувати явища та події в оточуючому світі. Як зазначала Олена Пчілка:

Слово — то мудрості промінь,
слово — то думка людська.

Справді, слово покликане виражати думки, а не ховати їх. Проте люди часто говорять красиві слова, приховуючи тим самим підступні наміри. Згадаємо «Пісню про Роланда», в якій цар Марсілій дає Карлові красиву обіцянку визнати його владу та прийняти християнство для того, щоб той не зруйнував Саргосу та повернувся у Францію. При цьому Марсілій брехав, до того ж знав, що через це буде вбито заручників. Тими словами він обманув Карла, та все одно його не минула смерть.

Нажаль, сьогодні часто зустрічається ще одна нездорова тенденція. Люди перестали виражати свої думки словами, переконуючи себе, що до них ніхто не буде дослухатися та ніхто їх не зрозуміє. Як наслідок, люди втрачають віру у силу слова, та у слова взагалі. Ми бачимо, що такі важливі «Я тебе кохаю», «Пробач мені», «Обіцяю» взагалі втрачають будь-яку цінність. Більш того, прикриваючись словами, люди маніпулюють один іншим.

У такому випадку неможливе існування здорового суспільства з точки зору морально-етичних засад. Таке легковажне відношення до своїх та чужих слів грає не на користь людству та провокує його на подальший занепад.

Можливо саме зараз, коли ми нарешті усвідомлюємо той факт, що наші думки вже давно розходяться з нашими словами, саме зараз ми повинні взяти на себе відповідальність та відновити силу слова. Ми маємо перестати гратися словами, давати порожні обіцянки пускати словесний пил в очі. Тільки так ми зможемо повернути первинну функцію слів – з’єднувати нас у спілкуванні та взаємодії.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Молюсь  і  вірю.  Вітер  грає

І  ти  смієшся,  й  даль  ясніє,

І  серце  б’ється,  як  в  огні,

Клянусь  тобі,  веселий  світе,

Мені  дозволить  дух  життя!

Ходім!  Шумлять  щасливі  води,

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Уміння керувати собою в різних ситуаціях — досить цінна якість. Кожен день ми стикаємося з ситуаціями, в яких необхідно «тримати себе в руках». Для успішного існування в умовах сучасного життя нам часто потрібно контролювати кожен свій крок, кожну свою дію і слово. І ні для кого не секрет, що наші емоції вкрай складно стримувати. Більш того, постійне придушення емоцій несе шкоду для нашого здоров’я: як психічного, так і фізичного. Якщо не давати почуттям і емоціям вихід, то в підсумку «внутрішній стрижень» перетвориться в стиснуту пружину, яка, як відомо, стискається лише до певного моменту, а потім прагне розпрямитися. Наслідки такого розпрямлення — раптового виплеску накопичених емоцій — можуть бути вкрай негативними, як для самої людини, так і для оточуючих його.