Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Споглядання життя великої людини є завжди прекрасним видовищем: воно піднімає душу… збуджує діяльність.

В. Бєлінський

Роль, яку зіграла та чи інша людина в долі свого народу, завжди оцінюється з позицій сучасності. Кожен, хто залишив добрий слід в історії країни, буде вічно жити в пам’яті народу. Ці люди піклувалися про благо країни, були справжніми патріотами, їхні вчинки вчили людей мужності, порядності, відповідальності.

Ми, покоління початку XXI століття, довіряємо людям сміливим, цілеспрямованим, готовим захищати свій народ. Кожна видатна особистість минулого неповторна і талановита. Хтось зі зброєю в руках охороняв країну від ворогів, хтось будував її й упорядковував, хтось залишив нам у спадщину великі наукові відкриття і неперевершені художні твори, а хтось піклувався про благополуччя народу, про розвиток культури, науки й освіти. їх усіх поєднувало те, що в шкалі їхніх життєвих цінностей на першому місці були інтереси батьківщини. Тому їхні імена зберігає історія, тому ми пишаємося ними.

Серед безлічі імен державних і громадських діячів, народних ватажків і полководців, письменників і поетів, артистів і художників, вчених і просвітителів я виділяю імена українських гетьманів.Як державний інститут гетьманство було породжене українським козацтвом. Скільки славних імен залишило нам воно! Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Петро Сагайдачний, Павло Полуботок, Кирило Розумовський — вони бажали бачити Україну вільною державою, а народ — багатим, освіченим, культурним. У заслугу українським гетьманам ставлять в основному їхні воєнні справи: оборона країни від безлічі ворогів була першочерговим завданням тих часів. Про їхні воєнні подвиги, про сміливість, про зухвалі вилазки козаків під керівництвом гетьманів, про врегулювання відносин то з Польщею, то з Москвою, то з Литвою знають усі. Але українські гетьмани займалися не тільки війною, були в них і цілком мирні турботи.

З їх ініціативи відкривалися нові школи для навчання дітей усіх прошарків українського населення. Особливо піклувалися про освіту народу Іван Мазепа і Кирило Розумовський. Захищаючи православну церкву від натиску католиків, гетьмани відстояли віру наших предків. Будучи повноправними правителями України, вони виявилися вмілими адміністраторами, реформували козацьке самоврядування. Верховна влада в козацькій державі стала виборною. При всіх гетьманах свято зберігали козацькі звичаї і традиції: повага і пошана старим, святість товариства, відкритість у прийнятті рішень. Низове козацтво завжди знало про плани гетьмана, про те, куди і навіщо їх поведуть у бій хорунжі і кошові отамани.Нехай не всі справи гетьманів сьогодні оцінюються однозначно. Я вважаю, що помилки гетьманів, які стали помітними з позицій сучасності, потрібно вибачити і забути, тому що в діяльності кожного з українських гетьманів було все-таки більше гарного — того, що викликає гордість і повагу за країну.

Дай Боже, щоб у нашій Україні якомога швидше з’явилися такі діячі, які на ділі, а не на словах піклувалися б про народ. Щоб діяли не в своїх корисливих інтересах, а в інтересах людей, що довірили їм владу. Мені хотілося б дати пораду сучасним державним діячам: думайте про народ, піклуйтеся про нього так, як це робили славні гетьмани України!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У 1845 році Тарас Шевченко написав вірш « І мертвим, і живим…». З того часу до сьогодення пройшло більш, ніж сто п’ятдесять років.

Зникло кріпацтво, скинули з трону царя, Україна стала незалежною, українці стали іншими. Змінились життєві цілі, прагнення, орієнтири. Але посланіє, що написав Шевченко, не втратило актуальності.

Навпаки, за сучасних умов, вірш набуває нових, свіжих барв і гострого смислового наповнення. Мабуть, поет передчував вічність свого творіння, тому й адресував його і нам, ненародженим на той час землякам.

Цей вірш – поєднання болі і любові автора до України та народу. Душа його болить за свій народ, за неньку Україну. З його уст лунає заклик схаменутися. Україна – це «тихий рай», але за власними здирницькими інтересами люди не помічають цього.

Рідний край, перетворений у руїну, став немилий для них, і вони шукають щастя на чужині. Чи це не нагадує сучасність? Щоночі та щодня літаки, поїзди, кораблі розкидають українців по різних містах світу. Горе-мандрівники сподіваються на ліпше життя, що буде з Батьківщиною – байдуже.

«І мертвим, і живим, і ненародженим…» пробуджує у читача істинний патріотизм, любов до рідної країни, хоч би й яка вона була занедбана. Рядки вірша постаріли, вкрилися пилом, але їхня ідея не вмерла. Ясновельможнії пани існують і досі, простий люд, з якого знущаються і змушують виживати, а не жити, нікуди не щез. Шевченко закликає нас «вчитись так, як треба», таким чином українці здобудуть власну мудрість. Це й допоможе відновити лад у країні.

Шевченко не звеличує надмірно знання українського народу, він проголошує, щоб люди жили по совісті. У поєднанні національних, європейських, світових традицій він вбачає народження людини нового покоління, появи справжнього патріота, який здатен не просто любити рідний край, а й докласти зусиль заради спільного щастя і злагоди українського народу.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кохання… Воно підносить людину до небес і розбиває її душу, робить нас сильними і слабкими водночас… Кохання має надзвичайну силу – воно розкриває справжню людську сутність. Через кохання ми здійснюємо найпрекрасніші і найжахливіші вчинки, воно робить нас тими, ким ми є.

У повісті «Дорогою ціною» М. Коцюбинський розповідає історію кохання двох молодих людей: Остапа і Соломії. Їхня трагедія полягала у тому, що вони були кріпаками і не мали права вибору. Саме тому Соломію видали заміж за іншого, хоча кохала вона довгий час саме Остапа і життя своє пов’язати хотіла, звичайно ж, з ним. Це кохання було гірким, тому що не мало права на існування. Але коли Остап вирішує втекти на волю за Дунай, Соломія тікає з ним. Вона усвідомлює, чим їм це загрожує, яке покарання очікує на них, якщо їх впіймають. Але це не зупиняє дівчину. Заради коханого вона ладна на все. Соломія не може жити без нього, адже, як каже сама, з Остапом зникне сенс її життя.
Саме кохання допомогло Остапові і Соломії пережити ті складні часи, коли вони переховувалися у очереті, коли Остап був тяжко поранений. Саме любов Соломії не дала йому померти. На мою думку, сьогодні рідко зустрінеш таку самопожертву: Соломія не покинула пораненого хлопця, хоча розуміла, що їх можуть наздогнати або знайти переслідувачі, вона намагалася йому допомогти будь-яким чином… Соломія піклувалася про коханого, шукала їжу і воду, шукала шляхи порятунку… Вона, слабка дівчина, виявилася сильною морально, її кохання зробило такою…

 Та найбільше мене вразило те, як Соломія визволяла Остапа від турків. Дівчина чудово розуміла, на яку небезпеку себе наражає, але це не зупинило її. Вона ладна була віддати своє життя заради життя коханого. І, на жаль, так і сталося: Соломія загинула, рятуючи Остапа. Але останньою її думкою було не шкодування за тим, що вона тоне, а жаль через те, що вони з Іваном не змогли допомогти Остапові… Хоча тут вона помилилася – Остапа вони звільнили. Ціною власних життів. Саме це і означає «кохати» – не шкодувати свого життя задля близької людини, і не бачити в цьому нічого незвичайного…
Остап залишився жити. Він отримав жадану волю. Та чи радів він їй? До старості згадував Остап Соломію, жив сам, адже : «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…». Ціною життя коханої отримав Остап волю, і тому вона вже е зробила його щасливим.
Я вірю у кохання, адже це, дійсно, найкраще почуття, яке може відчувати людина. І якщо кохання справжнє, то людина ладна пожертвувати власним життям заради щастя коханого чи коханої, як це зробила Соломія.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

XVII століття, а саме цей час описує у своїй повісті «Роксоляна» відомий український письменник О. Назарук, був дуже складним часом, сповнений багатьма трагічними подіями та крахом життя великої кількості українців. Мало того, що над народом знущалися власні пани, він був зовсім незахищений і від варварських набігів татар, а потім і турків. Результатами цих набігів були викрадення українських дівчат, після якого вони найчастіше потрапляли у гареми східних можновладців. Можливо комусь і вдавалося знайти щастя у такому житті, повністю віддатися материнським почуттям і безбідно жити до кінця своїх днів. Але усі вони були назавжди заховані від оточуючого світу під чадрою, а їх свобода не виходила за стіни гаремів. Світогляд полонянок зазнавав убивчої наруги, бо постійно знаходився під впливом чужої культури, чужих звичаїв і традицій, чужої релігії. А їхнє спілкування зводилося до розмов з чоловіком, прислугою та іншими дружинами господаря. Саме такими були закони мусульманства того часу.

Тим більше дивовижною здається нашим сучасникам історія життя звичайної української дівчини Анастасії Лісовської, яка була викрадена татарами напередодні свого одруження у рідному західноукраїнському містечку. Ставши полонянкою, а з часом потрапивши у гарем самого могутнього султана і володаря Османською імперії, не виділяючись привабливою зовнішністю, вона змогла стати дружиною Сулеймана Пишного. Роксоляна мала на нього безмежний вплив, і, навіть, прийнявши мусульманство, відмовилася супроводжувати свого чоловіка у військових походах і не носила чадру. З часом вона стала настільки впливовою у імперії Сулеймана, що самостійно вирішувала важливі для Туреччини державні питання.

Образ Роксоляни у творі О. Назарука поєднує у собі історичну правду і художній вимисел. Вигадка і історичні факти настільки тісно переплітаються у романі, що досить складно їх роз’єднати. Зрозуміло, що автора цікавила не стільки точність відображення історії, скільки неординарність цієї жінки, яка стала відомою у всьому світі під мусульманським ім’ям Роксоляна або Роксолана. Ще привело до влади цю неоднозначну особистість? Прагнення вижити, розум, кохання чи підступність? Навіть не вдаючись у подробиці можна з впевненістю сказати, що всі ці фактори і стали результатом великих досягнень Лісовської. Цілком зрозуміло, що в романі багато вигадки, бо без цього не може обійтися не один художній твір, без вимислу він просто не був би таким цікавим. Саме такий підхід до викладення історії видатної українки, яка підкорила усю Османську імперію без єдиної години війни. Тим більше, що судячи з сухих історичних фактів, Роксоляна була досить суперечлива натура і може бути як ославленою, так і засудженою за свої вчинки. Як би там не було, але ми не маємо права її засуджувати, бо відповіді на питання, чи змогла б вона побудувати своє життя в умовах полону у мусульманській країні, досить складні і неоднозначні. Саме художній вимисел допомагає читачам зрозуміти Роксоляну не як видатну історичну особу, а як звичайну людину, звичайну жінку.

У будь-якому випадку Анастасія Лісовська, більше відома під ім’ям Роксоляна, заслуговує на нашу пошану і пам’ять нащадків. Її життя стало яскравим прикладом того, що, потрапивши в умови чужої країни і чуже оточення, людина не тільки не втратила віру у життя, а ще й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже, що це просто везіння або доля, та й багато вигаданих історій пов’язано з цією жінкою. Але ніхто не зможе заперечити, що вона доклала дуже багато неймовірних зусиль, щоб здобути необхідні знання, виявила неабияку кмітливість у найскладніших розмовах, показала багато сміливості перед підданими султана, прокладаючи шлях до його палат та виявила надзвичайний патріотизм, відстоюючи своє право на віру тощо.
Тож пам’ятаймо історію й учімося з неї найкращого, будь вона розбавленою художнім вимислом чи відображеною у сухих наукових фактах, цифрах і датах. Це ж саме можна сказати і про історію Роксоляни, яка учить нас бути цілеспрямованими, та при цьому зважати, що не завжди мета виправдовує засоби.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.

Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)

Героям властива неабияка порядність, взаємодопомога, вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.

Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Погожого літнього дня можна довго милуватися лісовими пейзажами, втішатися чарівною красою озер, які відбивають у своїй дзеркальній гладіні небо, ліс і гори; можна годинами слухати пісні морського прибою чи, зійшовши на гору Ахун, захоплю­ватися незвичайними барвами заходу, що їх розкидає денне світило, перш ніж пірнути у води Чорного моря. Та жодне з цих прекрасних видовищ не мо­же з такою силою вразити уяву й лишити такі яскраві неза­бутні враження, як краса й велич падаючих вод.

Чарівність і принадність водоспадів надихали багатьох пое­тів на створення ліричних і епічних творів. Водоспади завжди приваблювали до себе людину своєю первозданною красою, ве­личчю й надзвичайністю. Протягом багатьох віків вони були для людини цілковитою загадкою.Індіанці, ще й досі приходять до водоспадів і просять духів подарувати їм удачу у наступному полюванні.Стародавні греки,вірили,що в річках.джерелах.лзерах,водоспадах живуть німфи вод.

На землі сила-силенна водоспадів і всі не схожі один на одного. Є між ними величезні,могутні,широкі й дуже шумні. Деякі такі, як ніагарський водоспад в Північній Америці та вдоспад Вікторія в африці відомі на весь світ.Інші великі водоспади й досі залишаються маловідомими,бо вони розташовуються у важкодоступних районах земної кулі.Якщо ви думаєте, що всі водоспади це тільки вода,що падає з оступу вертикально,то ви глибоко помиляєтесь,такі водоспади звісно є і їх досить багато.Та це найпростіший та найелементарніший випадок.

Водоспад — це природна фабрика енергії. Примусити її працювати на користь людині не так уже й важко. Не треба споруджувати високих гребель, щоб підняти воду, а потім скидати на лопаті турбін гідроелектростанцій. Досить тільки всю або частину падаючої води пустити по трубах, направити її до силової станції, і водоспад покірно виконуватиме потрібну роботу.
У Швейцарії, наприклад, таку роботу виконують майже всі природні водоспади. Багато таких станцій збудовано у Швеції й Норвегії.
Люди змушують працювати на себе навіть деякі великі водоспади, використовуючи цей чудесний дар природи.

(Творче завдання) Є на світі водоспади-велетні, відомі по всіх усюдах. Вони прославилися своєю красою і величчю. Я хотів би виділити водоспад Анхель, який є найвищим та найпотужнішим у світі. Названий на честь джеймса Анхеля — льотчика,який під час польоту побачив цей водоспад. Він розташований у Південній Америці в Національному парку «Канайма». Цей гігант є перлиною всього континенту. Я з радістю побував би на цьому водоспаді, поруч із шанувальнимка природної краси!

(О. Мурановов) — (Д.Дзюба)

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Творчість М. Д. Сервантеса є вершиною класичної літератури золотого століття. У творах письменника з великою силою виражені найважливіші гуманістичні ідеї тієї епохи. В той же час творчість Сервантеса точно і повно відображає кризу суспільства, яку Іспанія переживала у другій половині XVI століття, а також суперечливість свідомості найбільш передових людей того часу.

У романі М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», який став підсумком творчих і життєвих думок письменника, знайшли відображення об’єктивні оцінки людських відносин і людських якостей. Свій твір Сервантес задумував як пародію на відірвані від життя лицарські романи того часу. У ньому автор парадував лицарські звичаї та традиції. У іронічно-гумористичному вигляді представ перед читачами етикет лицарського поєдинку, церемонія присвячення у лицарі, лицарське обожнювання дами свого серця та самовідданого їй служіння. Все це читач бачить очами головного герою роману ідальго Дон Кіхота Ламанчського, який був звичайним збіднілим дворянином. Начитавшись лицарських романів, він відмовляється бачити реальність, замінивши її блискучими авантюрами і чарівництвом. Дон Кіхот приймає вітряні млини за ворожих велетнів, заїжджий двір – за розкішний лицарський замок, таз цирульника – за справжній шолом, каторжників на великій дорозі – за пригноблених лицарів, а даму в кареті – за полонену принцесу.

Але існуючи у вигаданому ним самим світі Дон Кіхот постійно стикається з реальністю. Саме на тлі цього і проступає уся безглуздість вчинків і життя ідальго, яке письменник зображує у критичному світі. У своєму творі він протестує проти світогляду тогочасної правлячої верхівки Іспанії, яка прагне відродити лицарські ідеї на нових засадах. Автор засуджує не самого Дон Кіхота, наділеного рисами рідкісного душевного благородства, розважливістю і добротою, а ті нав’язливі безглузді ідеї, які оволоділи уявою бідного дворянина.

Як каже про Дон Кіхота його вірний супутник Санчо Панса, його пан має «голубине серце». У моменти просвітління він забуває про свої лицарські прагнення і стає дуже привабливим. Тоді він з усіма чесний, розумний і простий. А його промови викликають у слухачів захоплення, бо вони сповнені високої гуманістичної та життєвої мудрості. Наприклад, Дон Кіхот одного разу радить Санчо: «Зазирни всередину себе і постарайся себе пізнати, пізнання ж це і є трудніше з усіх, які тільки можуть бути … Пам’ятай, Санчо, – продовжує Дон Кіхот, – якщо ти вступиш на шлях чесноти і будеш намагатися робити добрі справи, то тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, бо кров успадковується, а доброчесність набувається, і вона має цінність самостійну, на відміну від крові, яка такої цінності не має».

Затвердження простих людських істин відчувається і в інших словах Дон Кіхота: «Чесноти роблять кров благородної, і більшої поваги заслуговує людина скромного походження, доброчесна, ніж знатна, але порочна». Ідальго прославляє боротьбу за справедливість і свободу, закликає цінити людей за їхніми вчинками, а не за положенням у суспільстві. Дон Кіхот виступає проти того, щоб «перетворювати … в рабів тих, кого Господь і природа створили вільними», бо це представляється йому «вкрай жорстоким». Та і втручання Дон Кіхота в справи інших людей далеко не завжди виявляється безглуздим.

Таким чином, в своєму романі «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» М. Д. Сервантес змалював життя іспанського народу у всіх його проявах, довів, що цей народ має великі творчі можливості. Він викриває і засуджує соціальну несправедливість і насильство, підкреслює торжество глибокої поваги і любові до людини, звеличує справжні моральні цінності. Тому його книга надихає оптимізму навіть незважаючи на сумний характер і глибоку печаль більшості її епізодів. А такі герої, як Дон Кіхот Ламанчський з їх чистими і благородними прагненнями, обов’язково потрібні й сьогодні. Бо без них наш світ не зупиниться на шляху до морального та духовного розкладання і стане ще більш пустим та цинічним.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Як я люблю свій край рідний,
Де ліс, медвяні галявини,
Трави високою травостій,
І вранці — білі тумани.

М. Жумабаєв.

Батьківщина — це місце, де ти народився, де зробив свої перші кроки.Пішов до школи, знайшов друзів справжніх і вірних, наприклад, як у мене. А ще це місце, де людина стала Людиною, навчився відрізняти погане від хорошого, творити добро, любити, де почув перші добрі слова і пісні …Тут народилися мої батьки, тут жили їхні батьки. Щодня ходжу через все село до школи. Щоразу, проходячи цей шлях, з великим жалем бачу напівзруйновані будівлі, зруйновані будинки, від яких залишився лише сміття. А адже в наших силах зробити наше село краше і краще.

Коли настає весна, забуваєш про всі прикрощі, пов’язаних з облаштуванням села. Як воно прекрасно в цей час року! Здається, ти потрапляєш просто в інший світ. Ранньою весною і влітку я люблю спостерігати схід і захід сонця. Уявіть собі: весна, я сиджу біля великої яблуні. Аромат квітучих яблунь манить своїм запахом. А сонце ховається за невеликою водоймою. Останні його промені забарвили в червоно-жовті кольори і воду, і траву, і лісок.ік за роком прихід весни стає справжнім святом для всієї природи , коли все живе бурхливо відзначає своє нове народження , радіючи можливості свіжого та бездоганного оновлення.

Початок весни буває настільки багатоликим : він пестить світ першим трепетним сонечком або обливає жорсткою прохолодною зливою , він стає подарунком або суворим випробуванням . Але , так чи інакше , очікування тепла і світла , пробудження юного листя та квітів зігріває душу , дарує їїй прекрасну надію Сірою і сльотавою може з’явитися весна у велике місто , але лише розступиться щільний купол сірих хмар , лише проб’ється на землю перший промінчик сонця , як все навколо , немов за помахом чарівної палички , перетворюється, відкрито насолоджуючись новим етапом року , завжди довгоочікуваним і прекрасним. І тоді швидко висихає асфальт , залишаючи на радість голубам лише рідкісні калюжки , знаходять свій блиск і  біжать повз автомобілі , і діти , що поспішають зі школи , весело біжать підстрибом , немов намагаючись обігнати стрімких сонячних зайчиків , пустотливими зигзагами снують по бруківці.Гарною запорукою майбутньої родючості приходить дощова весна на поля , щедро зрошуючи грунт прохолодними потоками , яким судилося живити довгоочікуваний врожай .У селі прихід весни – це завжди пожвавлення , початок важкої роботи , за якою скучили руки трудівників , спочивати в теплі і затишку довгу зиму . Скоро худоба буде пастися на широких зелених луках , і скоро піднімуться , наллються силою високі колосся озимих хлібів .Осереддя природного радості і жвавості , немолчний пташиний гомін , буйні і яскраві фарби весняних квітів , ніжна зелень молодої трави , набухають на гілках нирки , свіжий вітерець , найчистіше і прозоре повітря – прихід весни завжди бажаний, він наповнює душу нестримним захопленням , вселяє найдобріші надії і радує серця.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

План:

1) Чому саме Юлія вважаю історичною легендою
2) Які риси характеру допомогли йому досягти своєї мети, а які заважали
3) Якою була мета його життя чи досяг він її
4) Як ви вважаєте чи гідний похвали цей діяч буду.

Гай Юлій Цезар народився 13 липня 100 року до н. е. Це відомий політичний і державний діяч, видатний полководець і письменник. Діяльність цієї видатної особистості докорінно змінила політичний і культурний вигляд Європи і Середземнор’я того часу та залишила найвизначніший слід у житті багатьох наступних поколінь європейців..

Прийшов, побачив, переміг – ця фраза стала символом життєвого кредо найвидатнішою людини стародавнього риму, яка залишила настільки важливий слід у історії, що зараз видно, яку роль відіграла діяльність Гая Юлія Цезаря у формуванні Європи того часу та протягом багатьох наступних століть. Видатні якості Цезаря згодом привели його до одноосібної безмежної влади в Римській імпаріі, нажаль, саме вони і стали причиною загибелі цього видатного державного діяча. Він і насправді, усе своє життя приходив, бачив і перемагав, він завжди різнився в швидкості прийняття своїх рішень. Не випадково після перемог великого Цезаря воїни його армії високо підіймали прапори з цим красномовним девізом володаря Риму, якого по праву можна назвати однією з найвидатніших історичних осіб.

Гай Юлій Цезар як талановитий полководець відрізнявся не тільки рішучістю в своїх діях, а й обережністю. Він відрізнявся надзвичайною витривалістю, в поході завжди був попереду свого війська. Його воїни бачили свого полководця і спеку, і в холод, і в дощ і в сніг лише з непокритою головою. Цезар вмів настроїти своє військо на перемогу короткими і вдало побудованими речами. Він знав особисто усіх своїх сотників і кращих солдатів, та користувався серед них надзвичайним авторитетом та популярністю. Саме завдяки цим рисам Гай Юлій Цезар зміг досягти своєї мети, став справжнім володарем миру. А ось його прагнення до безмежної влади та намагання підкорити увесь світ стали перешкодою до виконання самих заповітних його мрій.

Будучи видатним політиком, Гай Юлій Цезар був, в першу чергу, непересічною людиною, в характері якого поєднувалися мужність з тонким естетизмом, літературний талант з прагненням до необмеженої влади, щедрість зі злопам’ятністю, байдужість до їжі та алкогольних напоїв з сексуальною вседозволеністю. Зараз важко визначити, чого в ньому було більше – пороків або чеснот, але як би там не було – складний сплав суперечливих якостей характеру зумовив успіх Цезаря на політичному поприщі і досягнення ним кінцевої мети – перетворення республіки в імперію.

Найголовніше звершення Цезаря – це не численні перемоги над галлами і бриттами, а завоювання їм рідній Італії і встановлення в державі особистої диктатури, що було б неможливо без перемоги над Помпеєю і придушення опору республіканців – захисників старих римських традицій. Талановитий воєначальник Помпеї, отримав безліч перемог, що розбив війська 22 східних царів, був для Гая Юлія єдиним конкурентом в боротьбі за одноосібну владу над Римом.

Цей видатний діяч стародавнього минулого гідний похвали, бо з Гая Юлія Цезаря почалася не тільки епоха римських імператорів, а й епоха європейської монархії, яка теж була тісно пов’язана з уявленнями про божественне походження королівської влади. Ера християнства, що невпинно насувалася на континент, вимагала політичної моделі, в якій єдиний володар був би намісником єдиного Бога на землі. Саме завдяки Цезарю духовна і світська влада у подальші часи були тісно переплетені, і певною мірою були віддзеркаленням один одного, подібно до того, як відбивається сам в собі двоголовий орел на візантійському, а пізніше і російському державному гербі.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Український поет Ігор Калинець народився 1939 року на Львівщині. Він навчався у Львівському університеті, складав вірші, і переслідувався радянською владою «за антирадянську агітацію і пропаганду». Тому відбував покарання на Уралі та в Забайкаллі. Повернувся до Львова він тільки у 1981 році.

Його перша книжка віршів «Вогонь Купала» з’явилася друком у 1966 році, наступні твори письменника тривалий час були відомі із «самвидаву» і тільки у 1991 році видані за кордоном удвох томах: «Пробуджена муза» та «Невольнича муза». У тому ж таки 1991 році в Україні з’явилася книжка вибраного «Тринадцять аналогій», за яку автора удостоєно Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Остання його книжка — «Слово триваюче». Вона вийшла в 1997 році. У доробку письменника є книжки і для дітей: «Книжечка для Дзвінки» (1991).

Поезія Ігоря Калинця надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них — пам’ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство. Коли читаєш поезію І. Калинця «Писанка», то неначе відчуваєш якесь казкове проміння. З’являється такий ясний спогад, нібито сам перед святим Великоднем стежиш, як

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулинним золотим узваром.

І вже не прості писанки лежать перед очима, а «ясні сонця», схожі на «дивовижний світ». Таким, яким він буває тільки в дитинстві, коли все здається чарівним:

…буяють буйно квіти у росі,

олені бродять в березневім соці.

Може, це навіяно символом самої писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового никлу життя, його «дитинство». Адже дитинство і писанка дуже близькі між собою своєю духовністю. Тому так бентежить цей вірш і примушує прочитати його не один раз.

Але найбільш вражає образ матері, яка дала життя поетові. З її рук у «Писанці» виходять народжені її талантом «згустки сонця». Адже мати — це початок усього на землі. Вона народжує людину, запалює в ній чистий вогонь духовності і краси. Тієї святої писанкової краси, яку оспівав і возвеличив у своїй поезії Ігор Калинець. 1 назавжди закарбовується у пам’яті казковий символ: «ясні сонця» — писанки у натруджених маминих долонях.