Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«Добрий день, Іване! Звертається до Вас звичайний читач і великий шанувальник Вашої творчості, Ваш нащадок, у якого є можливість в повній мірі оцінити Ваш талант і ваші видатні твори. Ви жили і творили у часи панування над Україною австро-угорської монархії, у часи, коли наші співвітчизники задихалися «в тюрмі народів», як Ви називали тогочасне становище своїх земляків.

«Багно гнилеє між країв Європи,

Покрите цвіллю, зеленню густою!

Розсаднице недумства і застою,

О, Австріє! Де ти поставиш стопи,

Повзе облуда, здирство, плач народу».

Я знаю, що в той час для того, щоб українців утримати у покорі, вороги нашої батьківщини намагалися знищити українську культуру, розірвати вікові зв’язки між окремими частинами розрізненої на той час України. Я захоплююся Вашою мужністю, тому що Ви у такий важкий час знайшли сили на повний голос розповідати у своїх творах про реальне становище українців. Ваш голос мав таку силу, що, незважаючи на тюремні грати та заборони, він пробивався на свободу і закликав сміливих співвітчизників до боротьби, а у серця зневірених вселяв надію на краще майбутнє.

З усієї Вашої, Іван Якович, творчості, найбільш усього мені подобається Ваша лірика. Яскравим прикладом Вашої ліричної творчості я вважаю Ваш вірш «Гріє сонечко!», на початку якого Ви використовуєте опис весняної природи. Ви пишете про тепле сонечко, яке своїми ласкавими променями зігріває землю, про жайворонка, який «дзвонить пісеньку» і злітає в «небо яснеє». У цьому вірші вже «прогули вітри, проскрипів мороз, вже пройшла зима» з її заметілями, холодам і віхолами. Але на фоні природи Вам і тут вдається звернутися до звичайного селянина, до орача, закликати його пробудитись і встати на шлях боротьби, адже «в груди радісно б’є здоровая, молодая кров». А в Ваших словах «мати щирая, обійме його, кров’ю теплою накормить його, обережливо виростить його» я побачив не тільки думку про щедрість української землі, а й про те, що земля ця підтримає кожного, хто встане на боротьбу за свободу та незалежність своєї Батьківщини.

У своїй творчості Ви постійно звертаєтесь до тих, «в кого серце чистеє, руки сильнії, думка чесная» і вимагаєте почути не тільки всемогутній поклик весни, а й піднятися на бій, повівши своїх братів на боротьбу «за добро, щастя й волю всіх». Ви не мали змоги передбачити майбутнє, але вже тоді були впевнені, що «сімена думки» впадуть «на пухку, на живу ріллю» і проростуть жадобою братолюбства, сміливістю, готовністю скинути ярмо зла і неправди.

У приклад я привів лише один з найбільш характерних для Вашої ліричної творчості віршів, який був написаний у 1880 році. Я добре знаю, що для Вас, Іван Якович, це був дуже важкий час. В цей період Ви не мали коштів на існування і були змушені подорожувати і шукати роботу. Та дорогою з Коломиї до Березова Вас несподівано заарештували. Цей арешт було визвано подією у Косові, під час якої селянин поранив війта. Поліція вирішила, що постріл селянина був викликаний Вашими  революційними розмовами про долю народу, які Ви вели з селянами.Три місяці Ви провели у в’язниці, після чого Вас під конвоєм пішки повели у рідне село. Я можу тільки здогадуватися, що Ви пережили, йдучи під рушницями через села, в яких добре знали Вас і добре знали Ваших рідних. Я думаю, що саме ці моральні і фізичні страждання під час цієї подорожі до Нагуєвичів привели до Вашої тяжкої хвороби.

Мені дуже подобається ще один Ваш вірш, який Ви написали саме в цей час. Ця поезія отримала промовисту назву «Моя любов», і у кожному її рядочку можна було відчути почуття щирої любові до української землі. Спочатку я навіть не зрозумів, кому присвячується цей вір – коханій жінці чи рідній країні. Мені навіть не вірилося, що Ви, людина, яка так багато страждала через облудні звинувачення, через несправедливі покарання, може говорити про «знак любові, щирості, спокою», який яріє на обличчі батьківщини. І жодного слова не то що ненависті чи злості, а навіть докору Ви не спрямували проти рідної землі, яка була для Вас не матір’ю, а лише мачухою. І цю любов до Батьківщини Ви спромоглися органічно перенести в любов «до всіх, що ллють свій піт і кров, до всіх, котрих гнітуть окови».

Познайомившись з Вашою, Іван Якович, творчістю, я став її великим прихильником і вважаю, що вона стала безцінним надбанням української літератури і великим вкладом у справу боротьби українського народу за свободу та незалежність. А Ваш ліричний герой вірша «Моя любов» – це Ви, Іван Якович. Це Ви – справжній поет, який у найтяжчий період свого життя славить рідну землю і висловлює синівську любов до Батьківщини, поет, який не розділяє неволю власну і неволю народну. І ця неволя стала для Вас матір’ю Ваших скорбних пісень.

Велике Вам спасибі, Іван Якович, за ваше життя та за вашу творчість, яка надихнула наших предків на думки про свободу, яка і сьогодні дозволяє знайомитися з нелегким життям українського народу та доводить, що у всі часи існували люди, які розуміли, що без боротьби не досягти свободи та незалежності.

Велике Вам спасибі і прощавайте!

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Довіра — це ризикована дія .Ми відкриваємося іншій людині, довіряємо свої особисті історії, гроші, дитини, відповідальні справи. Довіра — значить, до віри — тобто ми не знаємо, як люди, інша людина відгукнеться на цю дію. Довіра — це завжди ризик!

Мій друг вже багато років мріяв відвідати Нью-Йорк. Однак побоювався йти подавати на візу (недовіра — раптом відмовлять?). Коли ми почали з’ясовувати, чим він власне ризикує, виявилося, що лише пару тисячами гривень !!!
Коли він усвідомив, що не йде до своєї мрії з ризику втратити невелику суму, «кулею» побіг у консульство.

Спілкуєшся з людиною. Здається, все добре, дружиш, а потім в одну мить та ж людина тебе обговорює «з ніг до голови». Таке також буває. Або з ні того, ні з сього починає злитися на вас, так якби ви їй щось зробили. .Але, з іншого боку. Якщо не будеш довіряти людям, то не будуть довіряти тобі. При виборі друга або людини, якій ти зможеш довіряти потрібно бути дуже уважним, треба мати вже якийсь досвід.

Хтось каже що можна довіряти, але хіба рідним. В принципі так, але всяке буває. Це світ, людське життя. Іноді життя таке, що чужа людина швидше Вам допоможе чим родина.Навіщо довіряти іншим?І тут ми підібралися до іншого важливого питання: навіщо ж нам так ризикувати, довіряючись іншим? Адже в довірі є ризик отримати небажану реакцію, і це реальний мінус. Однак є і плюси, і дуже суттєві.

Кинуть раз – будеш знати наступного разу як себе поводити.Без довіри Ви не зможете працювати у колективі чи знаходитися у соціальній групі.Будьте уважними і дотримуйтеся принципу: «Довіряй, але хоч як це не банально звучить – перевіряй»

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Найвища ціль кожного — стати Людиною з великої літери. Про це мріють усі, але досягають цієї мети одиниці. Це дуже важ­ко — творити самого себе.
Головне, що для цього треба зробити, це вчитись, вчитись усе життя. Спочатку в школі, набуваючи перших, початкових знань, потім у вищих навчальних закладах, пізнаючи та опановуючи майбутню спеціальність, а потім, під час роботи, вдосконалюючи набуті знання. І все вчитись.
Але для того, щоб стати особистістю, мало професійних знань, цьому не вчать у школі чи у вузі, це можна зробити лише самому. Вдосконалюючи себе, поступово можна наблизитись до ідеалу. Зви­чайно, це важко, і не кожному вдається це зробити. Не складно давати поради іншим, складно в собі знайти вади, мати сили, щоб виправити їх.

Єдині люди, що можуть допомогти у цій важкій справі — це наші батьки. Вони своїм непохитним прикладом,, своєю любов’ю, своєю ніжністю дають нам величезний поштовх у дорослий світ, спрямовують нас на шлях добра і любові. Вони вчать нас бути лю­дяними, милосердними. Кожен батько, кожна мати палко люблять своїх дітей і бажають їм лише добра.
Ми дорослішаємо, стаємо дедалі розумнішими, дедалі самостій­нішими. Без сторонньої допомоги можемо відокремити добро від зла, самостійно прийняти складне рішення — усе це прикмети того, що непомітно для самого себе ми стаємо особистістю. Ми починаємо доросле життя.

Як усі дорослі люди, ми знаходимо кохану людину, укладаємо шлюб, народжуємо дітей і самі стаємо батьками. За все життя ми по крупидях накопичували знання про життя, про себе, про світ.І вже самі передаємо цей позитивний досвід сво­їм дітям та своїм онукам. Ніколи не скінчиться цей кругообіг життя, завжди люди бу­дуть прагнути досконалості, прагнути наблизитись до свого влас­ного ідеалу.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Великий український мислитель і філософ Григорій Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою «Басни харьковскії». У різноманітних за тематикою творах письменнім пропагує свої суспільно-політичні та морально-естетичні погляди, зупиняється на проблемах співжиття людей, підносить благородні риси трудового народу: чесність, розум, добропорядність. Цікавою частиною байок є їхня «сила» (мораль).

Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді «сила» набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив «сродної праці», якій байкар присип тив чимало творів. Письменник настійно твердив, що праця є природною по. требою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального здоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праци твердить Сковорода, мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих,хто «високо вгору дметься».

Запитайте в гончого собаки, говорить Сковорода, коли йому весело? Тоді, відповість собака, коли ганяє зайця. Або кіт, — коли він задоволений своїм життям? Безперечно, відповідає байкар, коли сидить біля нори, щоб зловити мишу, хоча може її й не їсти. На цих життєвих і добре зрозумілих прикладах Сковорода стверджує важливість і природність для суспільства ідеї — жити за законами праці. Письменник у байці твердить, що «нет радостнее, как жить по натуре», тобто трудитися, залежно від здібностей та покликання. Бо коли цього не дотриться, тоді суспільство втрачає дуже багато.

Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна з помітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять ми поколінь. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям.  Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Сковорода не просто наслідував фольклорні твори. 

Сковорода вважає, що воля є найбільшою цінністю в світі. Про волю, до якої прагне все людство, говорить Сковорода у вірши «Голова всяка имеет смисл». Для поета боротьба за волю — це життєве кредо. «Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні». Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. У його творах багато сатиричних стріл, спрямовані них проти тиранії, насильства кріпосників, проти їхнього розкішного і розпутногш життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричний спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права». Тут  Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя.  Поета турбував і тодішній стан освіти в Україні. Схоластична наука була далекою від вимог життя, інтересів народу.

Дуже гірко зараз спостерігати за нашою молоддю, котра вважає, що працювати то «не модно», та цілими днями не знає, де подіти себе од безділля. Краще б прали приклади зі своїх батьків, які всю свою душу та сили покладають аби їхнім дітям жилося  краще.

Праця несе в дім добробут, затишок та злагоду. Уся невитрачена енергія йде у потрібному напрямку, плюс до цього, й гроші водитимуться вдома, адже зараз без грошей нікуди.

Григорій Сковорода увійшов в історію українського народу як видатний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його кращі твори є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Дуже багато батьків стикаються з проблемою дитячої відеоманії. Існує величезна кількість питань, над якими замислюються батьки, коли приймають рішення про включення телеперегляду в розпорядок дня дитини: які телепередачі та мультики можна дивитися дитині, а які ні, скільки часу можна виділяти в день на перегляд телевізора, як мультфільми та телепередачі впливають на розвиток дитини, корисно це чи ні.Але, не дивлячись на ці множинні питання, багато хто з батьків достатньо часто стикається з проблемою дитячої залежності відносно блакитного екрану, а деякі й зовсім не знають, як справлятися і що робити. Хоча є й інший тип батьків, які просто не звертають своєї уваги на те, що телевізор стає постійним супутником життя дитини.Буває й таке, що, найчастіше, батьки самі привчають малюка до перегляду телевізора, а потім, коли настає критичний момент, хапаються за голову. Причин на це може бути багато. 

Особливо часто таке трапляється, коли практично ні на що не вистачає часу, і батьки користуються впливом телевізора для того, щоб виділити якийсь вільний час для себе або домашніх справ, і при цьому зайняти дитину. Добре це чи ні? Безумовно, точно можна сказати, тільки розібравшись в тому, скільки саме часу малюк проводить біля телевізора, що дивиться і як це на нього впливає.Які телепередачі та мультики дивитися дитина? Це питання є одним з найбільш глобальних відносно даної проблеми. Найчастіше батьки задаються саме цим питанням, оскільки в рясному різноманітті сучасних мультфільмів і дитячих телепрограм дуже важко розібратися, але все ж особливо шкідливо для малюка, якщо телевізор практично не вимикається, а сорок або більше телеканалів надані в вільне користування.Сьогодні в кожній родині є телевізор. У переважній більшості сімей їх декілька. Фактично, зараз половина школярів мають власний телевізор. Тому недооцінювати його роль на формування дитячого сприйняття неможливо.

 Програми, які найчастіше дивиться дитина, і ті цінності, які культивуються в передачах для дітей, лягають в основу її поведінки, способу мислення, навіть формують саму мову школярів. Не можна сказати, що все комерційне дитяче телебачення прищеплює суцільно позитивні стереотипи поведінки, важливі людські якості і дає можливість розвивати мислення дітей. Швидше, ситуація в корені протилежна.Це може бути викликано, як мінімум, двома причинами. Перша полягає в тому, що телебачення носить, в основному, розважальний характер, тому фільми для дітей містять пригоди, погоні, бійки, флірт і не завжди мораль. Людські істини зараз у нас чомусь вважаються нудними, тому й не затребувані. Друга причина криється в тому, що практично всі канали для дітей на більшу частину заповнені програмами та фільмами іноземного походження, отже, вони культивують цінності зовсім далекі нашій людині. Так, світ прагне до об’єднання, але найчастіше разом із самобутнім розтрачується і ціннісне.Ще цілий пласт проблем сучасного телебачення в контексті його впливу на дітей полягає в тому, що діти дуже часто дивляться передачі, зовсім не призначені для їх вікової категорії. 

Сучасне телебачення агресивне. Таку ж характеристику можна дати більшості сучасних дітей. На мій погляд, батьки повинні замислитися над цією проблемою, більше уваги приділяти своїм дітям, щоб вони менше часу дивилися телевізійні програми, які формують механічні цінності.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : «Минула довга сотня літ,
А він – 
Із мармуру й граніту
Знов сходить в люди,
Будить світ
І переможно йде по світу!»
Т.Масенко

Серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, Тарас Шевченко по праву займає почесне місце.

За півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. Видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. У цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ Тараса Григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.

Тарас Шевченко — це не минуле, Тарас Шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з Україною.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Я зміг уявити собі на мить, що потрапив у минуле.У той час, коли Ігор Святославович був князем Київським.Побачивши там багато чого цікавого й повчально, я хочу вам розповісти  про найдавнішу літературну пам’ятку — «Слово о полку Ігоревім».

Творець «Слова о полку Ігоревім» написав свій твір у 1185 році. У цей час Велика Русь і Київ перебували у скрутному становищі. Величезне держава, створена великим князем Олегом, що процвітало під час правління Володимира Святославича і Ярослава Мудрого, стало дробитися на багато князівств і приходити в занепад. Київ зберігав стародавні традиції своєї доблесті, він славився історичними переказами, могилами прославлених князів, починаючи з Олега. Київський князь носив звання «великого князя». Поділ країни на дрібні князівства супроводжувалося кровопролитними міжусобицями князів, які бажали захопити найбільш багаті землі. У цей час половці близько підійшли до південних кордонів Русі. У 80-х роках XII століття князь Святослав Всеволодович, зібравши руських князів і їх дружини, воював з половцями. Вони були відкинуті у степу. Але в 1185 році князь Ігор Новгород-Сіверський, що зібрав невелику військо, пішов у похід на половців. Княжа дружина була розбита, а сам князь потрапив у полон. Після цієї події половці, відчули роз’єднаність руських князів, стали здійснювати часті набіги на Русь. Своїм походом Ігор, сам того не бажаючи, відкрив шлях половцям на рідну землю. 

«Слово о полку Ігоревім» — історична пам’ятка давньоруської літератури. Це найбільше мистецький витвір свого часу, в якому з великою точністю передано образ Давньої Русі. Головним почуттям, хвилювали автора «Слова о полку Ігоревім» була любов до Батьківщини, до російської землі, до народу. Автор сумує про роз’єднання Великої Русі. Він — великий російський мислитель — малює різні верстви народу XII століття. Він протиставляє сміливість, доблесть і працьовитість простих російських людей прагненню князів до відокремлення. Дружинники, куряне, їм описані як «досвідчені воїни», а воїни-богатирі чернігівці «без щитів, з ножами засапожнимі кліком полки перемагають, дзвонячи в продедовскую славу». У «Слові о полку Ігоревім» описані також страждання простого народу від набігів половців. 

У першій частині твору описується виступ князя Ігоря Новгород-Сіверського в похід. Ігор хоче позбавити Русь від її давніх ворогів. У день виступу відбувається сонячне затемнення. Незважаючи на це зловісне знамення, незважаючи на всі небезпеки, якими загрожує степ, князь Ігор не змінює свого рішення виступити проти половців. 

У Путивлі до князя Ігорю приєднується князь Чернігівський Буй-Тур Всеволод. У «Слові о полку Ігоревім» він описується як великий воїн: «Куди ти, Туре, поскачешь, посвечівая своїм золотим шоломом, там лежать погані половецькі голови». 

З об’єднаними силами свого війська і війська Буй-Тур Всеволода князь Ігор вступає на половецьку землю. Все тут йому вороже: і степ, і птахи, і звірі. Але Ігор рішучий, як і його військо. Вони, «до славної виготовили боротьбі, добуваючи гострими мечами князю слави, почестей собі», йдуть далі, на битву з половцями. 

У перший раз, «на світанку, в п’ятницю, в туманах», російське військо перемагає половців, захопивши в якості здобичі багато золота, шовків, дорогоцінних каменів. Ігор думає, що половці переможені, розбиті повністю, і вирішує йти далі. Але половці тільки надломлена. Вони пішли в степ і збирають нове військо, більше колишнього. Величезна орда насувається на табір Ігоря, де він зупинився на нічліг. Ігор та Буй-Тур Всеволод передчувають важку битву. Будь-який на їх місці відступив б, але вони вирішують битися з половцями, що набагато перевищує їх силою. 

На ранок сама природа віщує важку розв’язку: 

Ніч минула, і кров’яні зорі 

Оповідають лихо з ранку. 

Хмара насувається від моря 

На чотири княжих шатра. 

Зіткнулися дві величезні сили у битві, подібної до якої ще не було. З величезною мужністю і відвагою билося російське військо. Під час бою проявляється ратна доблесть Буй-Тур Всеволода. Зі своїми полками він стояв в обороні. Лише на третій день попадали Іго-Реви прапори. Половці здолали російське військо своїм незліченним кількістю. Багато російських воїнів полягло в тій битві. Самого князя Ігоря Новгород-Сіверського половці взяли в полон. Після опису невдалого походу Ігоря та його дружини в «Слові о полку Ігоревім» описана печаль, горе всього російського народу, руської землі. Розгром російського війська підбадьорив половців. Їх набіги на Русь стали незліченними. Зупинені Святославом, батьком Ігоря і Всеволода, вони знову пішли на Русь. Розлилася печаль з російської землі: «… стогне Київ над горою, важка Чернігову напасти». Половці стали збирати данину з міст «з білки з двору». 

Друга частина твору присвячена Святославу Великому. Автор описує його як розумного, розсудливого правителя і полководця. Він не схвалює необдуманих вчинків Ігоря і Всеволода. Святослав розуміє, що безрозсудно синів може призвести до почастішання набігів половців на Русь.Святославу сниться сон. Він сприймає його як прообраз. Великий київський князь збирає бояр, щоб витлумачити цей сон. Бояри відповідають йому, що головний сенс сну в тому, що два сина Святослава, відправившись на половців, з невеликим військом зазнали невдачі. 

Завдяки цьому тлумачення, Святослав приходить до думки, що половців можна перемогти тільки общімісіламі. Цю думку він висловлює у «золотому слові». У нього вкладено заклик об’єднати свої сили до всіх князів на Русі: Ярославу Остромислу, Всеволоду Суздальського, Мстиславу, Буй Роману, Інгвар. Святослав закликає припинити всі чвари між собою, інакше половців не перемогти, закликає захистити Русь від ворогів, помститися за Ігоря і Всеволода. Потім автор розповідає про повернення Ігоря Новгород-Сіверського з половецького полону. У Путивлі горює дружина Ігоря, Ярославна. Вона звертається до Вітру, Дніпра і до Сонця з проханням допомогти Ігорю втекти з половецького полону. В особі Ярославни автор зображує всю Русь, яка страждає від незліченних набігів половців. І, немов почувши цей заклик, Ігор з допомогою Овлура виривається з ганебного ув’язнення. Загнавши коня, він добирається до Дінця. У своїй промові Ігор звертається до нього, як до великої річці: «Про Донець! Чимало тобі величі … «. Він звертається до Дінця як до першого вісника зустрічі з Руссю, яка представляється йому єдиної, неподільної Батьківщиною. У погоню за князем скачуть Гзак і Кончак, але вона закінчується безуспішно. Половці доїжджають до Дінця і не знаходять там Ігоря. «Слово …» закінчується тріумфом з нагоди повернення князя Ігоря. 

Головна ідея «Слова о полку Ігоревім» в тому, що вся Русь повинна бути єдиною, а не розділеної на безліч дрібних князівств. Така роздробленість неминуче призводить сильну державу до загибелі. На прикладі князя Ігоря Новгород-Сіверського показано, що поодинці великого ворога не перемогти. Це можна зробити тільки спільними силами. «Слово о полку Ігоревім» виявилося пророчим твором. Воно передбачити дальший історичний розвиток Росії в наступну епоху. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Пам’ять предків, традиції, звичаї, все це приходить до нас із минулого, передається з покоління в покоління від прадіда до діда й нам. Минуле – це початок усього сьогодення. Майбутнє неможливо без минулого

Чим живемо ми сьогодні? У кожного з нас є свої звички, підвалини. Кожне суспільство має свої традиції й звичаями. Все це збиралося протягом багатьох років. Не можна, наприклад, відзначити весілля без традиційного сватовства або зустріти важливих гостей без хліба й солі

Завдяки прошлому ми можемо сьогодні із упевненістю сказати, що війна – це погано, що для того, щоб чогось у житті домогтися, потрібно трудитися. Хтось до нас уже испробовал різні методи винаходу велосипеда або видобутку вогню

И завдяки цьому досвіду предків ми сьогодні можемо качатися на гірському велосипеді й користуватися сірниками, щоб розвести вогонь. Ми сьогодні – це теж минуле для наших нащадків. І наші помилки, спосіб життя й досвід теж комусь стануть гарним уроком

А навіщо потрібні ці традиції, досвід предків? Якби не було минулого, то суспільство стояло б на місці, ми б також намагалися добути вогонь за допомогою ціпка з каменем або їли б пальцями без допомоги кухонних приладів, ми б не навчилися розмовляти, а також, як печерні люди, спілкувалися б жестами й звуками

Навіть якщо ми візьмемо просто одну сім’ю. Якби не було дідуся або бабусі, то не було б мами або тата. А без них не з’явилися б ми. Виходить, життя попросту зупинилося би.

Минуле – це те, чого ніколи не можна забувати. Минуле дозволяє довідатися про помилки або досягнення інших і зробити так, щоб у майбутньому не трапилося нічого поганого або вдосконалити щось, щоб нащадкам стало ще краще, ніж нам. Минуле буває цікаво згадувати, коли збираєшся в колі сім’ї й розглядаєш фотографії з відпочинку минулим улітку.

У такі моменти відразу ставати тепло й радісно. Минуле говорить, що думай про те, що ти робиш зараз. Адже ще вчора твої предки билися з динозаврами, а сьогодні ти вже їздиш на машині й розмовляєш по мобільному телефоні. І те, як ти проживеш сьогоднішній день, дозволить тобі прокинутися чи ні завтра.

Ми живемо завдяки тому, що добули, придумали або винайшли наші предки. Заду кожного громадянина миру не забувати, що колись було гірше, що наші вчинки можуть нас знову повернути в минуле. минуле повинне нас навчити тому, що тільки наші вчинки здатні змінити майбутнє. Тільки старанною працею можна чогось домогтися. Адже саме зусиллям людин добув вогонь, а мавпа стала ходити на двох ногах

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Людство вірить у прикмети з давніх часів. Як колись древні, сучасні люди схильні містифікувати події та явища, яким не можуть знайти раціонального пояснення, природної причини. Одні впевнені, що можуть домогтися легкої наживи, *любові чи здоров’я, якщо виконають певний ритуал, інші забобонно бояться найпростіших речей, треті вірять прикметам за інерцією — тому що в них вірили всі попередні покоління.

Але чи потрібно вірити прикметам? Чи справді вони здатні впливати на людську долю? Розібратися в цьому можна тільки в тому випадку, якщо заглянути в витоки виникнення всіляких повір’їв, забобонів і прикмет.
У які прикмети не потрібно вірити

Існує безліч прикмет, пояснення яким давно знайдено і розказано світу. Але деякі люди або дуже неосвічені і просто не знають про це, або занадто вперті в свою впевненість. Наведемо кілька прикладів.

Постійно «обпалюючись» на прогнозах синоптиків, ми вже не думаємо про те, чи потрібно вірити прикметам народним, а просто дивимося на небо. Якщо воно ясне — чекаємо похолодання. Яскраво-червоний захід віщує теплий і сонячний день, та палючий ввечері туман — спеку. Інша справа, що вірити таким прикметам мають можливість тільки ті, хто живе ближче до природи, тоді як городяни просто не мають можливості переконатися в їх дії.

Однак, будучи на відпочинку в селі або в поході, ви можете перевірити деякі з них і переконатися, що вірити народним прикметам можна. Побачите овець, що збилися в купку — знайте, буде сильний дощ. Про нього ж вам повідає нахиливша голівку конюшина. А ось високі купки землі над норкою крота віщують засуху.

Повертаючись до горезвісної чорної кішки, можна знову повернутися до питання, чи потрібно вірити прикметам. Якщо вона спить, закривши свій носик лапками, значить буде мороз. Цією прикметою потрібно вірити. А якщо вона промчала повз вас, тікаючи від собаки — йдіть спокійно далі. Якщо не вірити дурним прикметами і не нервувати через своїх страхів, нічого поганого з вами не трапиться.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На території України і суміжних держав щовесни набуває надзвичайно великих обсягів незаконна торгівля первоцвітами. Незаконна – тому що практично усі первоцвіти, що ростуть на українській землі охороняються регіональними червоними списками або взагалі, Червоною Книгою України, причому деякі з цих рослин находяться на межі повного зникнення.

Серед первоцвітів, які стрімко зникають в оточуючій нас природі зараз знаходяться усі види шафранів, диких тюльпанів, пролісків, а також цибуля ведмежа або черемша, сон-трава і білоцвіт. Це й зрозуміло, адже масове знищення первоцвіту і інших рідкісних рослин заради наживи призводить до зменшення кількості квітів, що охороняються законом, а подекуди до повного їх зникнення.

Кожен з нас повинен усвідомлювати, що зриваючи усього одне стебло проліска або черемши ми знищуємо насіння, з якого у майбутньому році могли б вирости 45-60 квітів. А, наприклад, для того, щоб виросла квітуча конвалія, потрібно навіть не рік, а 7-8 років.

Кожну весну влада звертається до нас закликом проявляти екологічну свідомість – не купувати, не продавати і просто не зривати весняних квітів, що стане значним вкладом у збереження унікальної української природи.

Кожен рік у більшості регіонів України проводиться операція «Первоцвіт», покликана перешкодити незаконному продажу і знищенню рідкісних рослин. На жаль, незважаючи на це, знову і знову доводиться спостерігати одну і ту ж картину: велика кількість торговців пролісками в переходах метрополітену, на стихійних ринках, біля великих торгових центрів, а при цьому – майже повна бездіяльність правоохоронних органів.

Деякі обивателі вважають, що квіти для того й існують, щоб їх зривали, і помиляються, вважаючи, мовляв, пролісків та конвалій менше не стає. На жаль, це не так. За оцінками екологів, через браконьєрський збір первоцвітів, занесених до Червоної Книги, їх популяція з кожним роком значно зменшується. Більш того, деякі види знаходяться на межі зникнення, а багатьох вже зовсім немає. Як же бути?

Треба визнати, що винні в цьому не тільки квіткові браконьєри і не здатна зупинити їх міліція, а й усі ми, усі, хто заохочє пропозицію чорного ринку попитом. Букетики у торговців швидко розходяться. Їх деколи можна побачити навіть на вчительських столах в школах як дар від учнів. Так може не тільки міліції потрібно боротися з цим, а всім нам, жителям України? Запитайте: як? Та просто перестати купувати у торговців унікальні весняні первоцвіти!

А для бажаючих насолодитися красою пролісків і конвалій (але не в букетах, а на лісових галявинах) нехай це стане приводом, щоб вибратися хоча б раз на місяць у вихідний день на природу всією сім’єю. Адже так корисно подихати свіжим повітрям, отримати заряд бадьорості і гарного настрою!