Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Патріотизм — одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини «Я утверждаюсь» завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві.
Вірш «Я утверждаюсь» поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне віще слово — віра, що так і буде. «Я утверждаюсь» — саме така поезія, в якій могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в сили народу, армії, в перемогу:

Фашистська гидь,
Тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
Бо я живу!

Поезія написана від першої особи, тому авторське «я» — це і поет, і його народ. Ліричному герою твору болить доля його народу, над яким жорстоко знущалися фашисти:

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
Як вішала дочок моїх, синів
І як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Відображаючи переживання і внутрішній біль ліричного героя за долю свого народу, П. Тичина говорить твердо і переконливо, що не можна знищити народ — бо ми нація сильна і мужня:

Я єсть народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була…

Патріотичний пафос вірша і в тому, що поет стверджує право свого народу на існування, на незалежність. Тому, мабуть, і стали афоризмом слова з вірша:

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь,
Щоб жить — я всі кайдани розірву…

Поет вірить, що перемога обов’язково буде за нашим народом, що він здолає ворога і підніме зранену країну:

Із ран — нове життя заколоситься,
Що в нього світ весь буде подивлять!

Поезію П. Тичини «Я утверждаюсь» по праву називають вершиною досягнень поета періоду Великої Вітчизняної війни, віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Слова «Я єсть народ», які тричі повторюються у вірші, говорять нам про єдність ліричного «я» з народом, а це «я» — це кожен із нас, і тому так актуально звучать вони й сьогодні.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Образи представників молодшого покоління також змальовані у гумористично побутовому плані. Змальовуючи Карпа і Лавріна, автор з одного боку протиставляє їх один одному, а з іншого виділяє їх спільні риси. Обидва Кайдашенки — індивідуалісти і живуть своїми егоїстичними інтересами. Так само чинять і їхні дружини. У житті їх єднає прагнення до незалежності, мрія про ґрунт і власне господарство. Всі вони зображені письменником як морально убогі люди, що через свої безконечні сварки втрачають почуття гідності.

Ще замолоду брати були різні, мали різні смаки і характери. Карпо по натурі грубуватий і різкий. Він і хлопцем не мовчав батькові, а завівши свою власну родину відчув потребу відділитися, особливо, коли сам став батьком і зрівнявся в правах із старим Кайдашем. Він відчуває відповідальність за свою родину, дружину, а тому боронить її від нападок матері і батька, нехтуючи їхнім авторитетом, попираючи їхню гідність, піднімаючи руку на Кайдаша і руйнуючи тим самим патріархальні традиції цілковитої покори батькам. «Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого парубка в шинку». Відокремлення Карпа не припинило сварок у родині, а навпаки набавило.

Іншим за вдачею, ліричним, шанобливим, зображує Нечуй-Левицький Лавріна. Це душа чутлива. Він грає на сопілці, відчуває красу природи, з повагою ставиться до людей. Своїм характером і поведінкою Лаврін не схожий на інших Кайдашів. Але поступово родинні чвари псують чисту і добру душу Лавріна, він також втягується у родинну колотнечу, стає егоїстичним і байдужим.

Ворожнеча між членами однієї родини за клапоть поля, за садибу, за стару грушу на межі не виникає зненацька, а поступово розгоряється. Однією із причин сварок автор називає нестачу землі — єдиного засобу для прожиття, проте стрижнева проблема родини крилася у егоїстичному підході до вирішення будь-яких побутових справ кожного із її членів. Письменник у гумористичному плані змальовує взаємні заздрощі, плітки та вибухи шаленої злості серед Кайдашів. Однак, гумор у повісті має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені обставини.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У нашому житті література відіграє визначну роль. З дитинства до похилого віку людина живе нібито у взаємодії двох світів — постійною дійсності та художньої літератури. У літературних образах і подіях ми намагаємося виявити повсякденне, звичне, а от реальні відносини ми часто будуємо на прикладах ідеальних героїв і величних почуттів з прочитаних творів. З них ми дізнаємося життя, вчимося споконвічних духовних цінностей, знаходимо відповіді на свої численні запитання. Далеко не кожен з нас мав можливість жити бурхливими літературними вподобаннями, але майже всі ми начебто доторкнулися до них, отримати про них уявлення і відчули в душі щось схоже, коли читали про хвилювання і страждання героїв книг. Саме в світі цих героїв, створених художниками слова, життя постає перед нами не тільки таким, яким воно є насправді, а й таким, яким воно може і повинно бути.

Тисячоліттями людство виробляло і вдосконалювали моральні норми і ідеали прекрасного. Все це, немов у дзеркалі, відбивається в творах художньої літератури. Кожна епоха накладала свій відбиток на систему моральних цінностей суспільства, а література, увібравши їх, доносить до читача. Живопис і архітектура, музика і скульптура, хореографія і кінематограф … Все це — різні форми самовираження людини, все це — мистецтво. І на мою думку, лише художня література як найпопулярні-шей його вид здатний впливати на розвиток і становлення людини і всього людства в цілому найбільшою мірою. Ні, я зовсім не заперечую значення історичної науки, але завдяки таланту письменника минуле мого краю відкрилося мені чітко і болісно. Події твору зворушили мою душу, багато чому навчили, а головне — наповнили гордістю за причетність до народу, горде ім’я якому — українська. В цьому і полягає головне завдання літератури: показати життя, дійсність у формі художнього відбитка, але відбитка такого, який сам є життя. Художня література — це підручник життя, який дає нам історичні знання, формує світогляд, впливає на морально-естетичне самовдосконалення. У загальнонародному значенні твори художньої літератури є тим невичерпним джерелом, яке живить громадянську та суспільну свідомість, збуджує соціальну активність і сприяє всебічному вихованню читачів.

Відкриваючи нову художню книгу, ми ще не знаємо ні її змісту, ні головних героїв. І прочитавши цей твір, немов піднімаємося ще на одну сходинку знань, мудрості, досвіду та вдосконалення власної душі. Я впевнений, що людство не могло б прогресивно розвиватися, якби не існувало художньої літератури. Кращі твори, відображаючи дійсність народу в її зв’язку з минулим, тим самим окреслюють загальний рух від сучасного до майбутнього. Життя, яка городовщаемих в творі, як мінікосмос, відображає і виявляє в собі всесвіт, повноту людського життя і всю цілісність буття.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок.

Самопожертва потрібна у цьому світі. Вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. Жертовність заради інших – це вищий прояв любові. Біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя.

Яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати Климко – головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника. Хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька Кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. Климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. Повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це символ нескореного духу нашої нації.

Отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Аура — це тонка, невидима оболонка, свого роду енергетичне поле навколишній фізичного тіла. Аура несе в собі дуже багато інформації щодо особистості людини, його спосіб життя, здоров’я, думках і почуттях. Аура постійно змінює свій колір, але у кожної людини є свій основний колір, який не змінюється. Будь-який людський стан відбивається на кольорі аури. Якщо ми змінюємося, то відповідно і наша аура зміниться. Аура збуджена, інтерактивна і жива. Якщо ми знаходимося в гармонійному стані, аура відображає це у своїй формі та кольорах. Якщо ж ми «вибиті» з рівноваги наша аура змінює свій колір і приймає дизгармонічну форму.

Аура жодним чином невіддільна від фізичного тіла. Вона не має меж і є свого роду продовженням нашого фізичного тіла. Аура здорової людини поширюється на відстань приблизно 10-15 см від фізичного тіла. У міру духовного зростання, аура здатна збільшуватися. Ось чому на багатьох іконах ми бачимо зображення святих з золотим сяйвом навколо голови.

Як же побачити свою ауру? На жаль, побачити її дано не всім. Деякі люди народжуються зі здатністю бачити ауру. Інші ж за допомогою спеціальних вправ розвивають в собі ці здібності.Отже, в першу чергу нам потрібен об’єкт спостереження. Попросіть людину встати на білому або нейтральному тлі.
Освітлення повинне бути природним, але не прямим, так як яскраве світло завадить вам побачити ауру. Відійдіть на відстань приблизно 2-3 метри від людини. Зосередьтеся, розслабтеся, дихайте спокійно. Дивіться ,ніби крізь об’єкт. Можливо, не відразу, але ви почнете бачити розмите світіння по контуру об’єкта — це і є аура. У деяких людей аура буде лише злегка помітна, у інших вона буде яскрава і різнобарвна. Форма теж може бути різна. Згодом, при щоденній практиці і певних зусиллях, навички будуть вдосконалюватися, і ви зможете побачити ауру будь-якого живого об’єкта.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Київська Русь є першою формою української державності.
М. Грушевський

Ці слова великого українця-історика із світовим іменем є підтвердженням того, що Київська Русь — це саме перша українська держава, а не російська, як намагалися і намагаються довести ті, яким не потрібна історична правда, а лише важливі політичні мотиви.

Адже, якщо наші прадіди змогли створити і правити державою, яка була прогресивною  у свій час у всій Європі, з якою рахувалися такі держави, як Франція, Англія, Візантія, а Речі Посполитої і Росії ще взагалі не було, то і зараз ми можемо створити таку ж міцну і прогресивну державу, вийти на один рівень і, навіть, випередити найпрогресивніші держави сьогодення.

Ми можемо! Адже так історично склалося, що  у нас тече кров тих предків, які прагнули демократичного правління, і їм вдалося втілити це. То хіба нам, їхнім нащадкам, це не під силу?Так, можливо, зараз Україна знаходиться не в найкращому політичному і економічному становищі, проте, ми повинні пам’ятати, що ми держава з історією, з великою історією, і не дивлячись на все, зможемо побудувати країну своєї мрії, ту про яку писав ще Тарас Григорович Шевченко.

Проте, для цього потрібний певний патріотизм, якого наразі в сучасних українців немає. А це тому, що нам віками насаджували думку, що ми були лише рабами, кріпаками іншої держави, а до самостійності ми не здатні. Але, шановні, подивіться історію! А вона говорить сама за себе.В історії Київської Русі є факти, які підтверджують, що Україна і зараз може бути передовою державою. Наприклад, кодекс законів «Руська правда» Ярослава Мудрого, яка по суті є прототипом конституції. У період розвитку феодалізму саме цей кодекс законів був покликаний захистити права народних мас від свавілля феодалів, а жорстока кровна помста замінялась штрафами. А донька Ярослава Мудрого, Анна, правила із своїм чоловіком Генріхом І, а після його смерті стала регенткою і залишила значний слід в історії Франції.

Таких фактів, які свідчать про міць і розвиток української держави, можна приводити велику кількість. Проте, найголовніше те, щоб ми пам’ятали про велику добу в історії нашої держави.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Сонет «Київ-традиція» — поетична фсторіософія Миколи Зерова. У ньому поет з притаманним йому лаконізмом відтворив історію славного міста від найдавніших часів до сього дення. Вірш «Київ — традиція» входить до збірки «Сонети і елегії»

Тема: оспівування «золотоголового» вічного міста Києва — як свідчення високої культури народу.
Ідея: утвердження незнищеності стародавнього Києва, культури, духовного життя народу, тощо.
Головна думка — утвердження незнищенності Києва, його культури, духовності народу, його безсмертя, возвеличення краси золотоглавого Києва
Жанр: сонет
Віршовий розмір — ямб
Художні засоби:
Персоніфікація — персоніфікується образ Києва, Данпарштадта
Іронія — і в наші дні зберіг ти чар-отруту; в тобі розбили табір аспанфути; кують, і мелють, і дивують світ
Епітети: войовничі готи, голосний і юний Тичина, давній міт, сонячні комуни
Метафори: животворив душею, «Плуга» вів, лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота Фразеологізми: теревені плів, байки складав
Основна особливість — сонет позбавлений суспільного змісту

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Панас Мирний залишив незгладимий слід в реалістичній українській літературі, збагативши її чудовими творами, в яких зображується різні сторони селянського життя і водночас підіймаються серйозні питання та життєві ситуації. Одним з таких творів є твір під назвою “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” написаний разом з Іваном Біликом. В цьому творі підіймаються серйозна проблема, пошук справедливості на землі. Ця, на перший погляд, неблагодарна справа майже завжди закінчувалась невдачею, особливо у наш час. Роман має другу назву “Пропаща сила”. В цьому творі я хочу з’ясувати з яких причин автори ввели цю назву.

Але по-перше давайте з’ясуємо для себе, що ж таке пропаща сила. На мою думку, це доля людини, яка не використала, не розкрила всі свої гарні риси, свій талант, не пристосувавшись до життя звела свої людські якості нанівець.

Критики “пропащою силою” в романі Панаса Мирного називають головного героя Чіпку Вариннеченка та Максима Гудзя. Давайте прослідкуємо долю цих героїв, та зробимо висновок де і чому вони втратили свої якості та стали “пропащою силою”

Головний герой роману Чіпка. З самого народження хлопчик не бачив батька. Він жив разом з мамою та бабусею. З самого дитинства Чіпка зазнав страждань, мало того що його родина жила в злиднях, його стосунки не склалися з дітьми. Вони його весь час ображали, проганяли. З самого дитинства Чіпка проявив високу цікавість до всього, жагу до знаходження правди. Так одного разу Чіпка пішов на службу до діда Бородая, але він був неслухняним хлопцем і дід його вибив. Чіпка дуже обурився, вважав що це несправедливо і вирішив помститися підпаливши хату дідові. Дід його вигнав. Чіпка пішов додому поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна і робітника… Так з самого дитинства Чіпка пізнав усі гіркоти нашого життя. Подорослішав Чіпка став добрим хазяїном. Але знов “подарунок” долі. У Чіпки відбирають його власну землю. Чіпка пішов шукати справедливості, але не знайшов, йому сказали плати за свою землю, як що хочеш заново володіти нею. Чіпка познайомився з Порохом, який у перше дав Чіпці випити горілки. Чіпці це сподобалось. Тут ще, як на зло Чіпка зблизився з компанією вічно гулящих. Лушня. Пацюк, Мотня. І почалось поїхало, все стало пропиватися підряд без відпочинку. В результаті Чіпка залишився майже голий і босий. Так почала діяти “пропаща сила”. Але ж Чіпка на цей раз задумався, оженився і зажив заново, відновивши свої гарні риси та довівши людям що він гарний хлопець. Чіпка став поважним чоловіком на селі. Він торгував по ярмарках тканиною, та розбагатів. В той час були вибори в волость, куди вибрали Чіпку від села. Але той виявився неугодним і його не підтримали поміщики. Так знов доля не посміхнулося Чіпці і він розчарувався в цьому житті, остаточно скорившись пропащій силі, грабуючи та вбиваючи людей вночі, а вдень ведучи нормальне життя.

Максим Гудзь – з самого дитинства прагнув волі, свободи. Воля кипіла у його крові, вона була привита його славними предками козаками. Але так трапилось що його забрали в москалі. В армії його спочатку поважали, бо проявлялися його гарні якості, як: повага до старшого, підтримка друзів та чесність. Але згодом армія зробила з нього “поганого хлопця”. Він повернувся в Піски після 30 років служби з жінкою та донькою. В Пісках він став ватажком зграї злочинців до складу якої входив і Чіпка. Так з вольової, порядної людини утворився злочинець, який і відійшов з нашого життя не порядною смертю.

Як ми бачимо, в цих двох головних героїв були усі шанси стати порядними, чесними людьми, всі вони мали гарні якості. Але злодійка доля не дала їм цього зробити. Вони підкорились “пропащій силі”, пустили життя на самохід, завдаючи шкоду оточуючим їх людям. Але вони за це були жорстоко покарані!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Вчитель …. Перші асоціації, звичайно ж, пов’язані зі школою, уроками, вивченням чогось нового для нас. А ще можуть виникнути такі спогади, які зберігаються в пам’яті кожної людини — перший в його житті урок, перше знайомство з учителем і школою. Кожна людина в житті проходить кілька етапів: народжується, вчиться ходити, а через деякий час — період навчання. І від того, з ким людина на цій ділянці шляху, залежить все його подальше життя.

Школа — це, по-моєму, якесь чарівне і дивовижне місце. Але, напевно, не всі до кінця усвідомлюють, хто створює це диво. Чудеса, та й годі, але школа є великою і дуже яскравою частиною нашого життя. Але ж все це створила не одна пара добрих рук вчителів.Я думаю, не можна сказати, що цей або той вчитель вніс великий вклад в твоє життя, це б звучало невдячно. Кожен учитель — це добрий чарівник, який творить чудеса на наших очах, яких ми в силу звички вже не помічаємо. Коли ми прийшли в школу, ми вже не були настільки м’якою і податливою глиною, з якої можна було зліпити що завгодно, але все ж ця глина ще не затверділа до кінця, і її можна було ще підправити. Цим і займаються вчителі протягом нашого навчання в школі. Вони вкладають в нас свої знання і частину своєї душі. Тому у мене і немає одного улюбленого вчителя.

Я вважаю, що всі вчителі — улюблені. Я і мої однокласники розуміємо, як важко нас наставляти і виховувати. Але вчителі з честю, гідністю і гордістю виконують свій обов’язок. І ми їм за це вдячні.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Рідна домівка… Що ми уявляємо, коли промовляємо ці слова? Скільки людей, стільки і уявлень, думок… Але є щось спільне, що допомагає кожному з нас із приємністю говорити ці слова — рідний дім.

Для мене моя рідна домівка — це мої батьки, домашні тварини,іграшки і,навіть, Вітчизна… Зрозуміло, що з іграшками я вже не граюсь, але вони нагадують мені моє раннє дитинство, коли я не мислила себе без мавпочки чи ведмедика, або не могла заснути без мишенятка. Сьогодні я засинаю разом із нашою кішечкою, яка вміє солодко муркотати та зігріває мене своїм м’якеньким хутром. 

Ще у нас вдома є акваріум. Він мене приваблює менше, але також є ознакою домівки. Усі речі, які оточують мене вдома, є втіленням чогось рідного та приємного, що допомагає у будь-яку погоду відчувати себе затишно та водночас впевнено.Вишиті рушники на стінах не дозволяють забути про те хто я і звідки.Я українка і цим завжди пишаюсь. Але будь-яка домівка має певну атмосферу, яку створюють не тільки навколишні речі. Найголовнішим у рідному домі є стосунки між членами родини. Чи була б я щасливою серед усіх цих речей без моїх батьків? Звісно, ні. Саме з батьків зароджується атмосфера рідного дому, затишку, спокою. Тільки разом із рідними можна побудувати рідний дім, в якому буде панувати щастя… Такий дім, мій дім, допомагає у скрутну хвилину, радіє, радить, чекає на мене.