Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я хотіла б на ваш розсуд представити, порівняти й зробити невеличке творче дослідження двох українських митців, що походили з абсолютно різних областей і родин, але залишили нам галерею народних характерів у своїх шедеврах — Іван Нечуй-Левицький і Панас Мирний. 

Вони обоє були майстрами реалістичної прози. Їхні твори — життєподібні, постають конкретні факти дійсності, все змальовано без зайвої видумки. 

Крім того, у цих класиків яскраво виражена громадянська позиція. Їхньому таланту не могла завадити ніяка цензура. Їх поєднує бажання розкрити у своїх творах проблеми тогочасних українців, показати, як же вони поступають у тих чи інших ситуаціях, сміло висловити свою думку щодо політичного конфлікту. 

Але є й окремі риси. Наприклад, саме Іван Нечуй-Левицький започаткував новий етап розвитку національної прози. Основна тематика його творів — селянська. Його увагу привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі селян. Письменник змальовує життя інтелігенції в окремих доробках. Приклад: недавно вивчена нами «Кайдашева сім’я» — соціально-побутова повість,

повість-хроніка, де так чудово засуджується індивідуалізм егоїстичних натур. 

Проаналізуємо творчість Панаса Мирного. Він започаткував соціально-психологічний роман, до якого відносять його шедевр «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Тут уже наша увага не прикута до повсякденного життя, автор робить акцент на психології людини: інтуїція, емоції персонажів. Отже, зовсім інша ідея, ніж у «Кайдашевій сім’ї»: заперечення боротьби з несправедливістю. Це не є повість-хроніка, бо події викладені не послідовно.

У «Кайдашевій сім’ї» — сміх через сльози. Така собі жартівлива форма, в якій приховується сумна реальність.Натомість , читаючи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Мирного, я помітила, що будь-які форми легкого гумору — відсутні. Він не так просто читається, як «Кайдашева сім’я». Звичайно, тут є чудові описи, аналізи вчинків героїв, але в творі Левицького все подано доступніше. МИ можемо хоча б посміятися. А в повісті Мирного речі постають такими, які є й немає певної фішки, яка б зачепила мене. Проте це моя думка.Тому мені більше імпонує художня манера Івана Нечуя-Левицького.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Своєрідними і цікавими у романі Стендаля «Червоне і чорне» є жіночі образи – образи Матильди де ла Моль і мадам де Реналь. У цьому морально-психологічному творі вони виступили протилежними полюсами, між якими, наче блискавка, промайнуло коротке життя головного герою Жульєна Сореля. Саме кохання до цих двох жінок найбільш повно відображає різні грані характеру юнака.
Об’єднує ці, зовсім не схожі між собою відношення лише те, що і ті, і інші починалися з ініціативи Жульєна, з боязкого спілкування, а потім перетворилися на палку пристрасть, від якої у Сореля «вилітали з голови усі честолюбні марення, і він ставав просто самим собою».
Для створення жіночих образів у романі «Червоне і чорне» Стендаль застосував теорію кохання, викладену в спеціальному трактаті, і цю теорію він переклав на той час, в який відбувалися події роману, переклав на двох жінок, які зіграли важливу роль у долі головного героя.
Одна з цих жінок – Мадам де Реналь. Це молода жінка, представниця провінційної аристократії, безпосередня і щира душею. Вона має вроджене почуття огиди до всього вульгарного і низинного, вона здатна на самовіддане і глибоке почуття. Мадам де Реналь розчарувалася у своєму чоловікові і присвятила життя дітям та Богу, відмовившись від особистого щастя. І тільки зустріч з Жульєном пробуджує в ній «любов-пристрасть, високу і благородну форму любові, доступну тільки тим, кому чужі користь і честолюбство, лицемірство і егоїзм».
На жаль, це почуття приносить мадам де Реналь не тільки щастя, а й душевні муки. Навіть після того, як коханий Жульєн ледве не позбавив її життя, жінка намагалося стала відрадою і опорою у страшні дні перед вироком Сорелю. А коли не стало Жульєна, «вона не робила спроб покінчити з собою, але через три дні після страти померла, обнявши своїх дітей». Саме цими сумними словами закінчується роман.
Ще одна важлива у житті Жульєна Сореля жінка – Матильда де ла Моль. Вона належала до верхівки столичної демократії. Можна сказати, що ця жінка уособила в собі уявлення автора про ідеал тогочасної представниці аристократії. Мабуть, саме тому увагу Матильди, яка зневажала молодих безхарактерних аристократів, привернув простолюдин Жульєн Сорель. Її почуття починалися, так би мовити, «з голови», і харчувалося переважно марнославством і честолюбством. З часом почуття Матильди де ла Моль майже не змінилося, адже вона просто гордилася тим, що зважилася на зв’язок з селянином, гордилася тим, що зважилася на те, на що не могла піти не одна жінка з її оточення.
Коли Жульєн потрапляє до в’язниці, вона, як і мадам де Реналь, робить усе можливе для його порятунку. Але «серед всіх важких хвилювань і страхів за життя коханої, якого вона не збиралася пережити, Жульєн вгадував у ній постійну потребу вразити світ своєю незвичайною любов’ю, величчю своїх дій». Сорель відчував, що «родовита душа Матильди постійно потребувала аудиторії, глядачів».
У міру того, як згасало в душі Сореля честолюбство, він віддалявся від Матильди і все більше наближався до мадам де Реналь. Але як би не відносився до цих жінок головний герой роману «Червоне і чорне», слід сказати, що самовідданість і безмежне почуття кохання обох жінок можна вважати справжнім прикладом найвищого і найціннішого людського почуття.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Людське щастя – надзвичайно складна категорія. Людей дуже багато, вони далеко не завжди однакові або навіть схожі в психологічному плані, тому цілком справедливо буде сказати, що для щастя їм потрібно зовсім різне. Цікаво й те, що самі люди далеко не завжди знають, що саме може зробити їх щасливими. У деяких випадках, що б вони не робили, щастя не настає. Але потім може статися щось цілком випадкове, що принесе щастя. Втім, все ж деякі елементи буття людини, які можуть зробити їх щасливими, дійсно можна виділити.

Насамперед, хотілося б сказати про здоров’я людини і про те, що його відсутність може зробити людину настільки нещасною, що вона просто нічого більше не буде хотіти, крім того, щоб позбутися болю. Тому важливо з молодих років стежити за своїм здоров’ям. Якщо його немає, якщо людина постійно мучиться від того, що у неї щось болить, ні любов, ні фінансове благополуччя, ні що-небудь ще не зроблять її по-справжньому щасливою. Думається, що на друге місце після здоров’я для досягнення щастя можна поставити любов. Так вже створена людина, що без любові вона дуже страждає. Кожному потрібна пара, щоб відчувати себе добре і комфортно. Також варто зауважити, що людина наділена невід’ємним бажанням продовжити свій рід, а це означає, що важливою складовою щастя для нього є його діти. Без дітей жити дуже тоскно, вони не тільки можуть являти собою сенс життя своїх батьків, а й вносити в це життя різноманітність. Думається, що успішні діти можуть стати предметом гордості для батьків і зробити їх щасливішими. Бідні люди дуже часто бувають нещасливими. Не можна перебільшувати важливість великих сум грошей і величезного статку, іноді це навіть псує людину. Але якщо у людини є проблеми з житлом або купівлею харчування, то вона, звичайно, далеко не щаслива. Прямо пов’язано з цим і щастя від принесення користі суспільству. Людині дуже приємно бути корисною іншим людям і отримувати за це винагороду. Якщо людина хороший і відповідальний працівник, вона напевно стане хоча б трохи щасливішою від цього.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що щаслива людина – це здорова тілом і розумом людина, яка має велику і дружну сім’ю, хорошу і високооплачувану роботу. Звичайно, навіть якщо певна людина буде мати все це, вона може відчувати себе нещасливою з якихось причин. Але, як вже зазначалося раніше, всі люди різні і особливості щастя для них теж відрізняються.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

  Я вважаю,що краще мати одного справжнього друга, ніж десять удаваних. Подумаємо чому так склалось. Несправжній друг гірше лютішого ворога. Коли людина має від кого чекати підступності, то вона готова швидко зосередитися і дати опору. Інша справа, коли ти довіряєш людині, а в самий відповідальний момент вона зраджує тебе або — ще й гірше — перетворюється на головного супротивника. Постає тоді питання: як відрізнити справжніх друзів від удаваних?  

  Звернемось, до твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Головний герой – Чіпка Варениченко- на своєму життєвому шляху зустрів два типи людей, яких він вважав за друзів. До першого типу я відношу щирого і доброго Грицька, який з самого початку і до кінця твору не відвертався від Чіпки, по при всі його погані вчинки, а до другого типу — Матню, Лушню й Пацюка. Ці пройдохи-розбишаки і стали приводом до тих же поганих вчинків, а коли прийшов час рятувати Чіпку від небезпеки, вони тільки й того, що й знизували плечима. Тобто, друзями можна вважати багатьох, та чи залишаться вони вірними тобі, коли ти опинишся  в біді?

     Отже, справжній друг першим протягне руку допомоги, порадить, підтримає, втішить, зрозуміє і вибачить, а всі інші у кращому випадку просто заплющуть очі, а в гіршому — відштовхнуть, висміють, зневажать. Ось, чому я вважаю, що удаваний друг ніколи не зможе стати опорою для людини, а на навіть  впаки, хоч і не відкрито, скоріш за все перетвориться на справжнього ворога

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко 

Вагаються трагічні терези. 

Не кинувши у глиб надійний якор, 

Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом 

І весь дзвенить од гімнів п’яних птиць, 

Співа трава, ніким ще не зім’ята, 

І вабить сном солодких таємниць,

Там зачарують гіпнотичні кобри 

Під пестощі золототілих дів… 

А тут — жаха набряклий вітром обрій: 

Привабить, зрадить, і віддасть воді.

Та тільки тут веселий галас бою — 

Розгоном бур і божевіллям хвиль. 

Безмежжя! Зачарований тобою, 

Пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль!

30.08.1924

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами. Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Поезія Франка
Стильово Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин» (1887 р., поширена 1893 р.), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші). Вона революціонізувала молоде покоління, через що в Росії була заборонена. Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів’яле листя» (1896 р.). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897 р.) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900 р.). Програмова збірка «Semper tiro» (1906 р.) є містичним кредо поета-борця. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887 р.), «Сурка» (1890 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «Іван Вишенський» (1900 р.) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905 р.), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.

Прозова творчість
Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 р.), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки» (1897 р.), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben» та інші.Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості.На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882 р.), в якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р. До історичних творів ще належать «Герой поневолі» (1904 р.) про революцію 1848 р. у Львові та «Великий шум» (1907 р.) про скасування панщини. Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892 р.), «Основи суспільности» (1895 р.) і «Перехресні стежки» (1899—1900 рр.). Повість «Лель і Полель» (1887 р.) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Євангеліє спочатку не мало письмового тексту, а існувало як жива проповідь Христового вчення та розповідь про його життя й благодіяння. Для Євангелія знадобилася вже сформована і розвинена класична греко-римська риторика, яка потім була значно трансформована відповідно до богослужбово-повчальної мети нової релігії і породила окрему гілку — церковну риторику, або гомілетику.

Своєрідність її в тому, що у своїх початках гомілетика має більше рис близькосхідної риторичної традиції (іудейської та арамейської) і лише пізніше (десь після перекладу Біблії грецькою мовою у III ст. н. е.) набуває й рис греко-римської риторики.Основним жанром церковного красномовства була і є проповідь. Це особливий вид усного монологічного мовлення, спрямований до мирян з метою навернути їх до християнського віровчення, викликати почуття вдячності Богу, виховати почуття єдності у вірі, терпіння в ім’я потойбічного життя.

Першим проповідником можна вважати самого Ісуса Христа. Його мова — це невеликі вислови афористичного характеру — логії, вони заучувалися і тривалий час передавалися усно, поки значно пізніше, вже після розп’яття і воскресіння Христа, були записані його учнями — апостолами — в Євангеліє. Ці тексти були несхожими на традиційні греко-римські промови.

Історія гомілетики починається з нагірної проповіді Христа, що ось уже 2 тис. років вражає всіх глибокою мудрістю і передбачуваністю. Основу її складають макаризми, заповіді блаженства, що стали афоризмами і дають простір для своїх тлумачень майбутнім поколінням проповідників.Основою багатьох проповідей Христа є притчі як засіб непрямого повчання. Зразком може бути «Притча про сіяча»:

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — ї було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на грунт кам’янистий — і, зійшовши, усохло, немало бо вогкости. А інше упало між терен, —і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, — і, зійшовши, уродило стократно. — Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає! Образна символічна форма робила логії і притчі Христа зовнішньо недосказаними, а внутрішньо — змістово багатозначними.

До риторичного жанру церковної проповіді належать і послання учнів Христа — апостолів — до віруючих. Писана форма їх зберігає сліди живого звертання у проповіді, але це вже Євангеліє (блага вість про Христа).

Раннє Євангеліє (від Матфея) містить більше рис близькосхідної риторики (сувора простота, короткі фрази, негрецькі вирази, відсутність вступу й пишноти грецької риторики). Більш літературну форму має Євангеліє від Луки, а отже, й більше ознак впливу класичної риторики.

Найбільшу вартість з погляду риторичної науки має Євангеліє від Іоанна, яке введене в церковний канон. Навіть у його зміст, а не тільки у форму включається еллінське вчення про логос. Земне життя Христа постало як розкриття світового смислу — логосу: Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог був Слово, воно було спочатку у Бога. Все через нього почало бути, і без нього не почало бути ніщо, що почало бути. В ньому було життя, життя було світолюдське: і світло у пітьмі світить і пітьма не обійняла його…

Гомілетика (церковне красномовство) започаткувалася в давній Україні з прийняттям християнства і спиралася на богослужбову та житійну літературу, як перекладну, так і оригінальну, бо вже у 1056 р. з’явилося написане дияконом Григорієм у Києві «Остромирове євангеліє», а в 1092 р. — Київське євангеліє.

Проповіді (або казання) поділяються на літургійні, догматичні, морально-повчальні. Текст проповіді повинен мати канонічну будову: вступ, в якому викладається зміст (епіграф), витлумачується сам вступ і оголошується тема проповіді; виклад предмета (це короткий трактат) і закінчення (епілог).

Основне завдання проповідника — так вплинути на слухачів, щоб підняти їхні душевні сили на добрі діяння для інших і облагородження себе самого. Досягти цього можна тільки за допомогою майстерного використання мовних засобів, тому такою важливою для проповідника є робота зі словом.

У проповідях мовні елементи конфесійності мають поєднуватися з елементами художності та публіцистичності: комунікативний намір, бажаний ефект, комунікативні імплікатури, інтра- і трансконцепти, просторово-локальний і часовий дейксис, емотивність і спонукальність, експресія, образність, переконання.

Це відповідно позначається й на стилістиці проповідей, де переважають лексичні (полісемія, синоніми, антоніми, старослов’янізми, перифрази) і синтаксичні стилістеми.

У стилістиці конфесійного стилю особливе місце займає антонімія (і у фігурах слова—тропах, і у фігурах думки—стилістичних фігурах). Річ у тім, що глибинним змістом топіків (предметів розмови) у конфесійних текстах є експл іцитне (виражене) чи імиліцит-не (невиражене) протистояння двох світів: Бога і диявола, світла і темряви, праведності і гріховності, добра і зла, тіла і душі. І відповідно всі теми проповідей висвітлюються через антонімічне зіставлення і протиставлення, контраст і антитезу, ампліфікацію і градацію. Наприклад: Він [Бог] вмирав не за друзів, а за ворогів; Вище благо життя люди бачать у тому, щоб усе було для тіла, тобто щоб тіло було здоровим, ситим, мало чуттєві задоволення, насолоджувалося зовнішніми вигодами. Про душу вони або зовсім не дбають, або задовольняють її потреби настільки, наскільки душа обслуговує тіло. Ці люди змінили встановлений Богом порядок, поставивши душу слугою тіла, а не тіло слугою душі; Свобода все більше обертається на насилля з метою зламати опір сорому, розуму і совісті, розбудити в людині найнегідніші інстинкти, перетворити її на тварину; Він знав, що не золото і не багатство, не блиск вченості та премудрості складають істинний скарб життя, але чистота серця і розуму, цнотливість помислів і тіла. Прикладом християнської повчальності може бути послання апостола Павла, яке також нагадує проповідь, насичену афоризмами і тропами та фігурами, що 
надають посланню емоційно-образного характеру.

Голос Божий, яким є совість, говорить: «Не впадай в розпусту, яка шкідлива і для тіла, а ще більше для душі». А другий голос заперечує: «Насолоджуйся, поки живеш; помреш — все для тебе закінчиться». Безліч людей підкоряється цьому ворожому голосу, бо не вистачає сили волі утриматися від спокуси. Всі розпусні люди мають слабку волю. Вони не можуть утримати свої плотські почуття. Піст виховує волю і зміцнює її. Сутність посту полягає у стриманості не стільки від їжі, скільки від гріха, і насамперед від блуду.Життя блудних синів і дочок не завжди закінчується так щасливо, як у притчі Господній про блудного сина. Нерідко ми бачимо зовсім інший кінець — повну загибель і нерозкаяність.

Але релігійне піднесення серед частини населення свідчить про те, що не все загинуло. Не будемо забувати, що Бог створив нас не для загибелі, і Син Божий прийшов у світ, щоб спасти грішників, серед яких є і ми з вами. Ніхто не повинен впадати у відчай, бо доки живе людина на світі, залишається надія на спасіння. Отець Небесний завжди готовий прийняти у Свої обійми грішну людину, яка визнає свої гріхи і кається в них. Чи не великою грішницею була преподобна Марія Єгипетська, але щиросердечне покаяння і подвиг благочинний піднесли її до рівноангельської чистоти.Господь не згадає і наші гріхи і поспішить нам назустріч, як вийшов люблячий євангельський батько назустріч своєму блудному сину, якщо ми усвідомимо свої провини і твердо вирішимо змінити своє життя.

Опам’ятаємося і покаймося! Покайтесь ви, хто розбещує народ! Покайтесь ви, хто йде на розпусту! Покайтесь батьки, які приносять своїх дітей у жертву Бахусу і Венері! Покайся і ти, молоде покоління. Пам’ятайте слова з Екклезіаста, звернені до тебе, молода людина: «Веселись, юначе, у молодості твоїй, ходи дорогами серця твого і видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд»1.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Як добре те, що смерті не боюсь я 

і не питаю, чи тяжкий мій хрест. 

Що вам, богове, низько не клонюся 

в передчутті недовідомих верств. 

Що жив-любив і не набрався скверни, 

ненависті, прокльону, каяття. 

Народе мій, до тебе я ще верну, 

і в смерті обернуся до життя 

своїм стражденним і незлим обличчям, 

як син, тобі доземно поклонюсь 

і чесно гляну в чесні твої вічі, 

і чесними сльозами обіллюсь. 

Так хочеться пожити хоч годинку, 

коли моя розів’ється біда. 

Хай прийдуть в гості Леся Українка, 

Франко, Шевченко і Сковорода. 

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, 

уже не ремствуй, позирай у глиб, 

у суще, що розпукнеться в грядуще 

і ружею заквітне коло шиб.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Немає в житті більшого щастя, ніж радість материнства. Саме мати знаходиться поруч з нами з перших днів життя, дбає про нас, переживає з нами втішні та сумні його моменти. Наші сльози боляче обпікають їй серце, а навіть невеличкі досягнення чи перемоги своїх дітей матір цінує більше, ніж власні. Вона вчить своїх дітей поважати кожну мить життя, сприймати всі його труднощі та радості. Материнське слово може підтримати, як ніяке інше, розрадити, але, якщо воно криве, то і ранить сильніше, ніж будь-кого іншого. Тільки мати може ціною власного життя кидатися на захист своєї дитини, вберегти від будь-яких незгод чи кривди. Материнське серце тонко відчуває небезпеку, тому мати завжди убезпечить від непевних вчинків чи кроків, адже в неї набагато більше досвіду, життєвої мудрості.

Недарма в народі складено безліч прислів’їв, приказок, а також пісень по материнську ласку та любов. Нема такого письменника, який би не оспівував у своїх поезіях цю тему – тему ніжної, але такої сильної материнської любові. Андрій Малишко, Дмитро Павличко, Олександр Довженко – це лише невеликий перелік тих, хто в своїх творіннях, які, на мою думку, є вічними та народними, поклоняються матерям та їх титанічній любові до своїх дітей.

Зробивши перші кроки в доросле життя, дітям варто обов’язково низько вклонитися своїм матерям за все зроблене. Матір до кінця життя буде освітлювати шлях своєї кровинки в темноті великого та непізнаного світу. Так що, коли ми, вже такі самостійні та сильні, виб’ємося в люди, не забудьмо ще раз подякувати найріднішій людині за те, ким ми стали.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Харків – велике гарне місто на північному сході України. Тут завжди багато людей, всі зайняті діловим, куль­турним й науковим життям. Із населенням у 1,6 млн чоловік міс­то займає площу в 300 кв. км.Харків – відносно молоде місто: воно було засновано в 17 столітті ук­раїнськими козаками під керівництвом І. Каркача. Місто отрима­ло своє ім’я за назвою річки Харків, що протікала біля фортеці козаків.У нас багато визначних місць. Наприклад, площа Свободи — найбі­льша в Європі й друга за розміром у світі. Мені подобається відвідувати музеї, їх у нас аж 6! Музей мистецтва чи історичний му­зей; у нашому місті також часто про­ходять різні виставки. Тому, якщо ви цікавитеся мистецтвом, історією або літературою, ви завжди зможете знайти щось на ваш смак.Якщо ви цікавитеся театром, ви завжди можете вибрати виставу від­повідно до своїх інтересів в одному з 8 театрів Харкова. Для любителів спорту тут є ста­діони, тенісні корти, басейни й спор­тивні центри.Нажаль,зовсім не давно розпався сильний харківський футбольний клуб «Металіст»,проте його частково відновили і він тепер називається «Металіст 1925».Якщо ви любите музику, то тіль­ки від ваших смаків залежить, куди піти: у концертний зал «Україна», у зал камерної та органної музики або розважитися в одному з нічних клубів чи дискотеці. У Харкові можна купити все, що завгодно, починаючи від дорогих роз­кішних товарів у крамницях і бутіках і до відносно дешевих товарів, які про­даються на ринках міста. Найбільший і найдешевший – ринок Барабашова, але там дуже багато людей.Харків –дуже шумне місто, але й тут можна знайти спокійні місця, наприклад, один з харківських парків.

Ви не уявляєте, як приємно поблу­кати центральними вулицями міста! Крім сучасних, в європейському сти­лі, будівель, тут є багато чудових ста­ровинних будинків, а також безліч ча­рівних кафе, барів і ресторанів. У нас ви завжди зможете знайти кафе або ресторан, що відповідає вашому смаку й матеріальному становищу. Насправді, Харків – чарівне міс­то, і чим більше ви дізнаєтесь про нього, тим більше воно вам подо­бається.