Збільшити або зменшити шрифт тексту : Мені сподобалася п’єса Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь». Вона мене дуже вразила. У п’єсі розповідається про сім’ю Корнія Каневича та Рити, які переживають важкі часи хвороби та смерті їх дитини. На сторінках твору розкриваються взаємини цієї родини. Окрему увагу автор приділив внутрішнім осмисленням, переживанням, міркуванням героїв, які ми бачимо у їх вчинках і словах. Корній Каневич, Білий Медвідь, — митець. Він прагне до вічного, до краси, до самовираження, до удосконалення, до ідеалу. Але він байдужий до сім’ї, черствий, неправильний. Він жив лише своїм мистецтвом. Коли дружина благала продати незакінчену картину, він відмовився, хоча сім’ї були потрібні гроші, щоб вилікувати сина Лесика. Білий Медвідь думав лише як на білому обличчі хлопчика і Рити побачити «ту саму рисочку туги», написати пензликом їх страждання. «Страждання на полотні важніші, ніж живі…» А з яким запалом він писав картину з трупика сина! Рита, Чорна Пантера, — дружина Корнія Каневича. Вона всіма силами намагається врятувати синочка Лесика. Благає допомоги у Медвідя, але той «не чує». Вона у розпачі кидається до Мулена, але повертається. Повертається і піклується про сина, плекаючи надію на порятунок, на видужання. Синочок помирає.. Вона божеволіє… Кидається позувати до полотна чоловіка, а ввечері підливає у ліки йому і собі отрути. Вони лягають і «усі троє- одно…». Помирають… Ще мене вразило те, що герої шукають винного у смерті хлопчика. Я вважаю винними їх обох. Я засуджую їх байдужість, невідповідальність і невміння погодитися з іншим, знайти раціональний та правильний вихід із ситуації. Білий Медвідь міг би поступитися своїм мистецтвом для життя єдиного сина, а він ще вимагав від дружини того, щоб вона пішла до Мулена і продала своє тіло. Він хотів, щоб у нього з’явилися гроші, але, на жаль, не на ліки Лесику, а на фарби та пензлики. Корній прагнув до краси, а сам діяв як бездушний, безсердешний чоловічок. Винна і Пантера. Вона могла б кинути все, погодитися із пропозицією Янсона, що давав грошей, і поїхати з сином на лікування. Так, важко, але був би шанс… Вони самі його загубили, бо шукали «щось інше, щось нове…» Неаби яку роль у житті подружжя відігравали інші,чужі люди. На превеликий жаль, їх оточення тільки шкодило їм та впливало пагубно… Прикладом можуть слугувати часті візити Сніжинки. Вона пропагувала життя заради радості та мистецтва , вільне та легке життя без сім’ї, без дітей. Ця дівчина «кружила» біля цієї родини і не давала їм спокою, не давала залишитися на самоті і вирішити проблеми. Усі «друзі» жили за такими самими переконаннями, як і Сніжинка. Вони завжди сиділи у кафе, пили, гуляли, заводили непорядні стосунки і підносили мистецтво, вважали себе митцями, хоча відверто були не талановиті. Я вважаю, що теми твору дуже актуальні у наш час. Реалізація людини у житті, у суспільстві, у роботі, у творчості, стосунки між дружиною та чоловіком, між батьками та дітьми, людина у складній ситуації — це теми вічні та завжди актуальні. На мою думку, автор хотів показати читачам які різні люди, як відчувають по-різному світ, чого прагнуть, як себе повядять. Я гадаю, що кожен, хто прочитав п’єсу, буде мати різні погляди на вчинки та слова героїв, кожен замислиться.

Але я знаю точно, що ця п’єса не залишить нікого байдужим.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

У житті всіх молодих людей рано чи пізно настає пора, коли їм треба вирішувати одно з найскладніших у своєму житті питань – яким чином будувати своє життя вдалі та яке місце в цьому майбутньому житті буде відведено батькам?
Усі ми, як кажуть, родом з дитинства, а дитячі спогади майже у кожного з нас тісно пов’язані зі спогадами про батьків. Ми усе життя пам’ятаємо тепло материнських рук, турботливість батька, затишність сімейного вогнища та ще дуже багато незабутніх, здебільш приємних, хвилин спілкування зі своїми рідними. Саме батьків ми повинні дякувати за своє існування на цьому світі, за своє виховання, за своє здоров’я та добробут у родині. Але навіть незважаючи на будь-які життєві негаразди, на скрутне становище у родині чи на дрібні конфлікти з батьками, ми повинні розуміти, що будь-яка матір чи батько прагнуть забезпечити своїй дитини найкраще існування, найкращий одяг, найкращу їжу, та бажають лише добра. Батьківщину не вибирають, в ній народжуються, так само не вибирають і родину, тому попре усе ми повинні любити та поважати своїх батьків, якими б в вони не були, якими б вони нам не вдавалися, бо це найрідніші нам люди.
Минає час, проходить дитинство, змінюються погляди дитини на життя та змінюються взаємовідносини між батьками та їхніми дітьми. Людина дорослішає, мужніє, прагне до самостійного вирішення потань, які виникають в її особистому житті, і в якийсь момент настає час, котли треба відповісти на питання: «А чи не пора покидати родину і починати самостійно будувати свою нову сім’ю? Чи ще рано та треба ще деякий час пожити з батьками?». Це досить складні життєві питання, відповіді на які можуть бути найрізноманітнішими. Якщо в родині все добре, а батьки мають міцне здоров’я та гарний достаток, мабуть, можна без сумніву покидати свою родину и вирушати у самостійне плавання по хвилям життєвого океану. А ось якщо хтось з батьків потребує постійної допомоги та вашої присутності у родині, не слід віддалятися від батька та матері, бо без вашої присутності в їх житті може скластися досить скрутне становище, а ви самі через деякий час можете пожалкувати про те, що пішли від своїх батьків та вчасно їм не допомогли.
Погляди на життя у нашому суспільстві достатньо прогресивні і ми все частіше поглядаємо у бік Заходу. Але не треба прирівнювати своє життя та життя своєї родини із життям іноземних родин. У нас дуже велика різниця як у моральному відношенні, так і у матеріальному. Перш за все, завдяки нашому менталітету, у наших співвітчизників складається залишається на все життя дуже стійкий зв’язок зі своїми батьками в той час, як у більшості західноєвропейських сімей діти вже у підлітковому віці починають самостійне життя та згадують про батьків лише по великим святам. Крім того, декілька інше положення склалося у нас і з житлом, яке перш за все необхідне для початку окремого від родини життя. Багато молоді залишається жити із своїми батьками лише тому, що вони не в змозі винайняти собі власну квартиру та забезпечити незалежне життя, вже не кажучи про придбання будинку для своєї майбутньої сім’ї.
Прагнення молодої людини будувати самостійне життя визиває лише повагу, і дуже добре, коли ви маєте змогу покинути свою родину, щоб будувати своє самостійне життя та майбутню сім’ю – це цілком нормально та природно. Саме так повинно бути у сучасному, добре розвинутому суспільстві. І саме такий вибір, на мій погляд, буде найбільш вірним. Але як би не склалося ваше майбутнє життя – покинете ви родину чи надовго залишитись з батьками, треба завжди про них пам’ятати, поважати їх та допомагати, бо наші батьки – це найдорожче, що є в нашому житті.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

 У нашому світі є багато проблем,які ми щиро переживаємо , але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється. Всі проблеми, що були, стають мізерними і незначущими , а натомість їм приходить усвідомлення думки про правдивість нашого життя, що так уміло прикрашалося засоби масової інформації. Раптом спала димка ілюзій і перед нами постає реальна картина ситуації, що відбувається на нашій землі, на нашій Батьківщині. Тоді кожен і відкрив своє справжнє лице.

Одні виявилися боягузами, інші ледарями, які лише вміють гарно говорити, але були й інші. Тих, кого було набагато більше . Це герої. По правді кажучи, я навіть не очікувала, що їх виявиться в нашій країні так багато. Солдати, волонтери, всі, хто допомагав і допомагає. Хтось це робив менше, хтось більше, але жоден не залишився байдужий. Багато хто говорить, що в наш час люди стали злі, але це не так. Ми бачимо на сьогоденному прикладі, що світ повний добрих і самовідданих державі людей, які борються за наше майбутнє, за наше життя.

Солдати, що пішли зараз на зону АТО і всі, хто зараз із ними рискують не повернутися до дому. У кожного з них є сім’я, родина, друзі. Їм є що втрачати. Можливо, інший би не погодився, але не вони. Ті, завдяки кому ми зараз спокійно ходимо до школи чи на роботу. Будучи в безпеці, ми до кінця не усвідомлюємо всієї тієї ситуації, що відбувається. Все добре, допоки добре. Не так давно відбувся Євромайдан, зараз же ми майже не згадуємо про нього, бо все налагодилося. А що якби ні? Що якби не було майдану? Що тоді? Можливо, все залишилося б на своїх місцях, можливо було б гірше, але краще не сталося б, безперечно. І тому, що наша держава зрушила з місця є заслуга всіх тих, хто полягли за наше краще життя. Пам’ятаймо це.

Пам’ятаймо всіх, живих і тих, хто вже не з нами. Солдатів і активістів майдану. Лікарів і волонтерів. Пам’ятаймо старих, пам’ятаймо молодих. Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це. Закарбуймо їхні імена у пам’ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами. Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Образ Герасима Калитки «Сто тисяч» — це сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Життя в його розумінні складається з двох понять — грошей і землі, всі думки його і мрії, розмови і вчинки базуються на них. Цитатна характеристика Герасима Калитки допоможе краще розкрити його образ.

Зовсім засліплений жадобою до грошей, тому легко стає жертвою досвідчених шахраїв-фальшивомонетників. Зажерливість до накопичення грошей і землі становить основний зміст образу Калитки. Герой не гребує ніякими способами нажитися, нерідко за рахунок руйнування господарства бідних селян, що через злидні тікають із села, і дрібних поміщиків. Земля — його мета, гроші — його засіб. Із цих двох речей складається його уявлення про життя. Від однієї тільки уяви про докуплений шмат землі в Калитки «диханіє спирає». Скупиться по-людськи поїсти, сам працює і не дасть відпочити й навіть помолитись наймитам. Вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина. Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, «гріх у неділю снідать». Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що «худобу ганять в празник гріх». І авторитетно додає: «Блажен чоловік, іже скоти милує». Його справжня «філософія» шита білими нитками: «Скотина гроші коштує». Калитка сердиться на копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо «від своєї горілки у грудях пухне». Прагнення збагачуватися заради самого збагачення без будь-якої іншої мети. Калитка безмежно радий, що і йому, нарешті пощастило відкрити секрет, як багатіють його конкуренти. Це й засліпило йому очі. Його душею повністю керують багатство і гроші. Кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядкований здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями. Видаючи власну дочку заміж, Калитка замість обіцяних п’яти тисяч відбувся парами худоби та десятком овець, а на придачу — «гуртом побили зятя й вирядили». Півдня билися, «в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю». (Хазяйновитий Роман аж два квача зробив вози підмазувати — не пропадати ж добру!) Калитка у весільній баталії два зуби втратив, зате грошики зберіг. Нікому не довіряє, сам гасає, як несамовитий, підганяючи наймитів, рахує кожний окраєць хліба. Свою жінку змушує іти до церкви пішки, та ще й прикривається сентенціями: «Худобу ганять у празник гріх. Блажен чоловік, іже скотину милує». Навіть уві сні ввижаються лини та карасі, за які «можна грошики лупить у городі», або що в нього кум віднімає гроші і уві сні, і наяву все для грошей, ради грошей, через гроші. Лізе в петлю, бо пропали гроші, вислизнула з рук земля Смоквинова, яку збирався придбати. Образ Калитки наскрізь сатиричний. Уже саме прізвище «Калитка» (гамак, шкіряна сумка для грошей) відповідає його суті користолюбця, власника. Роль Герасима Калитки прекрасно виконував сам автор п’єси.

Цитатна характеристика

«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»; «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»; «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає… «…робітники та собаки надворі повинні буть»; «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»; «Обікрали… ограбили…Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»;

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Не сваріться, жийте в згоді:

Тільки мир збере усе,

А незгода, наче вітер,

Все по полю рознесе.

Я вважаю, що державні справи стосуються кожну людську одиницю, яка до цієї держави належить. Тим паче, якщо йдеться про такого талановитого майстра слова як поета і письменника Олександра Олеся.

Дійсно, одна людина не здатна змінити світ. Але вона здатна сподвигнути інших, заохотити їх та надихнути. Адже в даному випадку О. Олесь розвив думку князя, в певній мірі він продовжує його справу. Тисячі людей дослухаються до письменного слова цієї нібито маленької людини і таким чим слова пройдуть крізь роки.

Отже, на державні справи можна вплинути різними способами. Не обов’язково бути лідером держави, щоб дати початок сильній думці.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Вивчати творчість будь-якого з письменників жанру романтизм завжди дуже цікаво. Романтизм – жанр, в рамках якого кожному з письменників була властива більша самостійність, незалежність і навіть суб’єктивність. На відміну від своїх попередників з раціоналізму, романтики зовсім не зобов’язані були в усьому спиратися на розум, багато уваги ними було приділено власному серцю. З цієї причини їх творчість часто містила щось з їхніх особистих переживань. Все це повною мірою можна говорити і про Генріха Гейне.

Цей німецький письменник-романтик прославився великою кількістю своїх поетичних творів, але найбільшої уваги заслуговує збірка віршів його авторства під назвою «Книга пісень». Ця збірка дійсно принесла автору світову славу, бо в ній він дозволяє заглянути прямо у власну душу, познайомитися з багатьма особливостями свого характеру. Варто сказати, що все це справляє найприємніше і дуже ніжне враження. У чотирьох циклах цієї збірки Генріх Гейне описує свої душевні страждання, погляди на життя і на світ. Помітно те, яким чином змінюється його ставлення до всього навколишнього через неможливість відповіді йому в коханні. Загальнофілософський зміст кохання повною мірою змішується з приватним сенсом кохання від Гейне. Цей дивний симбіоз виливається в те, що ліричний герой, а значить і сам автор, повною мірою відмовляються від дійсності, стають тими, хто заперечує і навіть в деяких випадках засуджує об’єктивну дійсність. Це призводить до меланхолії і всього такого іншого. Зрештою, можна з упевненістю сказати, що саме це – кращий зразок романтизму.

За рядками віршів Генріха Гейне проглядається сам автор. Як і будь-якій іншій поет-романтик, він зосереджений на собі, на своїх почуттях і переживаннях. Він відмовляється сприймати об’єктивну реальність, і переконаний в тому, що весь навколишній світ – це лише його фантазія. Безумовно, оскільки Гейне страждав від нерозділеного кохання, світ здавався йому таким, який призначений лише для одного кохання і страждань, він навіть не думав про те, що в цьому світі є щось таке , що з коханням ніяк не пов’язане. На щастя, не можна назвати все це вкрай обмеженим, оскільки Гейне розширює своє коло поезії, в деяких випадках трактуючи любов по-новому.

Кожен поет-романтик цікавий тому, що він щирий, відкритий і не боїться своїх почуттів і переживань. Точно таким же постав переді мною завдяки своїй творчості і Генріх Гейне. Збірка віршів письменника «Книга пісень» – один з кращих зразків романтичної творчості, а тому рекомендується всім до прочитання.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Я вважаю,що у сучасному світі ми дуже часто зустрічаємося з фанатичною любов’ю. Вона може засліплювати людину та змушувати її жити у власній реальності, а також це почуття дуже важко вгамувати. Я вважаю, що можна любити когось або щось до безтями, проте такий фанатизм не є справжнім коханням.

По-перше, дуже часто в душі людини з’являється почуття, через які вона забуває про світ навколо й може навіть пожертвувати найдорожчим.

Така ситуація описана у творі Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Головний герой психологічної новели Я живе в часи, коли кожен заробляє на життя різними способами. Він виносить рішення людям, спійманим на вулицях його міста. Їм приписують різноманітні «злочини», через які вони отримують смертельну кару. Одного разу до чоловіка приводять його матір. Коли Я бачить її, то розуміє, що саме зараз повинен зробити вибір між службовим обов’язком та жінкою, яка його народила. Це надзвичайно складно, адже в будь-якому випадку наслідки цієї події змінять його життя. Герой виявляє справжню фанатичну любов до тодішньої системи, жертвуючи матір’ю та вбиваючи її в темряві ночі.

По-друге, справжнє кохання може розплющити людині очі на хороші якості та недоліки її пари, а фанатична любов робить об’єкт захоплення ідеалом і в результаті приносить лише страждання.

Прикладом цього є любов Наполеона Бонапарта до Жозефіни. Коли чоловік познайомився з цією жінкою, у неї на руках було вже двоє маленьких дітей від першого шлюбу, а в кишенях Жозефіни не було ні монетки. Та це не викликало сумніву в Наполеона, який дуже високо цінував розум, кмітливість та моральні якості людини. Він зразу ж захопився чарівною жінкою, яка підкорила його серце з перших хвилин знайомства. Жозефіну ж приваблювали лише гроші та слава нового знайомого. Вирішивши довго не чекати, пара вже зовсім скоро одружилася, достеменно не знаючи один одного. На жаль, цей шлюб важко було назвати ідеальним. Жозефіна ніколи не кохала Наполеона, тому не пройшло й року, як він став для неї нецікавим. Жінка постійно зраджувала Бонапарту, через що з кожним днем стосунки пари лише погіршувалися. Через свою фанатичну любов чоловік переконував сам себе у вірності дружини, хоча й розумів, що в цьому немає сенсу. Він заплющував очі на всі гріхи своєю «коханої», марно сподіваючись на те, що все зміниться на краще. Хоч їм і довелося розлучитись в інтересах держави, Наполеон до кінця життя відмовлявся вірити в те, що вони з Жозефіною не разом, і тому страждав.

Отже, можна любити когось або щось фанатично, але такі почуття змушують людину жертвувати найдорожчим у її житті та приносять лише страждання.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Честь і чесність – це співзвучні слова, але при цьому вони означають різне. Проте кожен з нас напевно розуміє, що обидва цих слова мають позитивний зміст. Добре бути чесним, а виявляти честь – правильно. І нехай сучасний світ дещо відрізняється від минулих днів і вважається більш жорстким і прагматичним, високі людські якості, по-моєму, ще в моді. А тому – і честь, і чесність потрібні і важливі. Втім, в даному випадку просто думати недостатньо. Потрібно аргументувати свої думки, чим я і займуся далі за текстом.

Чесність – це вміння говорити правду і утримуватися від брехні. Ми повинні розуміти, що правда – це дещо абстрактне поняття. Іноді, щоб збрехати, зовсім необов’язково сказати щось вголос. Наприклад, якщо ви знаєте щось важливе, але не повідомите людей, для яких це теж важливо, вас можуть звинуватити у брехні. Саме тому чесність невидимою ниткою пов’язана з ще одною благородною якістю – зі сміливістю. Боягуз просто не наважиться бути чесним. А ось смілива людина завжди з легкістю говорить правду. Вона не боїться критики. Чесність потрібна сьогодні тому, що вона будує довіру між людьми. Ніхто з нас не може переконатися у всіх фактах особисто. Набагато простіше обмінюватися один з одним інформацією і довіряти один одному. Завдяки чесності і довірі життя стає більш динамічним, а люди встигають зробити більше. У цілому завдяки чесності ефективність людського життя підвищується.

Якщо зміст слова «чесність» розуміють практично всі люди, то з честю ситуація складніша. Різні люди вкладають у категорію честі відмінні поняття. Якщо зібрати це все докупи, то вийде, що чесність – це поєднання таких позитивних якостей, як почуття справедливості, вірність, благородство, правдивість. Всі названі поняття мають безумовне позитивне забарвленням. Хочете похвалити людину? Назвіть її справедливою, вірною, благородною і правдивою. Їй напевно сподобається. Саме тому, я думаю, і сама категорія честі потрібна в сучасному світі. На жаль, люди далеко не завжди сприймають прояви честі правильно. Наприклад, вас можуть неправильно зрозуміти, якщо ви проявите свою честь просто так, безкорисно. Вся справа в тому, що в сучасному світі потрібно платити практично за все. Але особисто я вважаю, що честь можна проявляти завжди. Це виглядає красиво за будь-яких обставин.

І честь, і чесність потрібні. Вони були потрібні у всі часи, сучасність – не виняток. Так, матеріальне сьогодні цінується вище духовного, а плоть узяла гору над розумом. Але чесність і честь залишаються актуальними. І якщо ви будете проявляти ці якості щиро й непідробно, люди це точно оцінять.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
Л.Українка.

У моє життя Леся Українка увійшла своєю ніжною, лагідною і пристрасною «Колисковою». Так і стоїть в уяві мати, що, захоплена красою місячної ночі, одночасно думає над тим, яке чорне, гірке життя людини. 1 що в цьому житті не треба коритися, «долі хилитися», що життя — це постійна боротьба.

А в старших класах ми ознайомлювалися з творчістю Л.Українки детальніше, і переді мною постала фізично квола, але така сильна духовно і мужня жінка, яка кинула виклик темній ночі самодержавного ладу. І зазвучало її горде слово:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні…

Я забувала про хворобливий стан поетеси, коли читала її бойові, сповнені віри в краще майбутнє поезії-заклики.

Українською Жанною д’Арк залишилася вона у моїй пам’яті, а її твори вчать мене бути чесною і безкомпромісною, вміти переборювати життєві незгоди, домагатися своєї мети.
Багата, різноманітна тематика творів поетеси. Це і заклик до боротьби з самодержавством, і роль поетичного слова в цій боротьбі, і утвердження народу як творця історії, і оспівування природи, що дає сили жити і боротись. Леся любила свій народ, Україну, серце її обкипало кров’ю, коли бачила страждання простої людини. Ніколи не скаржилась на свою долю, муки ж народні сприймала як свої власні.
Фізично слаба, вона взяла на озброєння художнє слово, вражала ним ворога, мов мечем.

Рука стискує невидиму зброю,

А в серці крики бойові лунають…

Природа стала у творчості поетеси однією з головних дійових осіб, вона не віддільна від людини. Ось Леся їде на лікування до Одеси, сумує з приводу розлуки з рідною Волинню. Гірко їй, що її подільські села такі знедолені, але вона бачить і прекрасне в них: «веселу балочку», «бори величезні, густії». Вона схиляється перед величчю краси, але разом з тим душа її сповнюється гнівом: чому серед такої краси панують горе, нужда?

Природа завжди передає якісь настрої людини. Якщо весна, то це світлі мрії, кохання, щастя. Саме «весна золота» допомогла хворій Лесі розігнати «хмари осінні». Весною ж Леся вийшла на шлях літературного життя. Мрія Лесина здійснилася. її поезія палає невгасимим вогнем, як вічно живе і образ самої Лесі Українки.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Гнівне викриття царизму в поемі Т. Шевченка «Кавказ» стало справжнім вираженням ідеї боротьби українського та й будь-якого народу за своє визволення. Ставши на захист народів Кавказу, які обороняли свою волю від зазіхань російського самодержавства, поет настільки усвідомлював природу імперського загарбництва, настільки точно охарактеризував його підлу і підступну ідеологію, що його поема набула справді загальнолюдського звучання.

За словами І. Франка, «Кавказ» у порівнянні з поемою «Сон» «побудований уже на ширшій, можна сказати загальнолюдській основі. Всяка боротьба за волю, всяке змагання проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета».

Поема «Кавказ» складається з окремих смислових блоків, між якими, здається, немає прямих зв’язків, але спостерігається тонкий змістовий, ідейний зв’язок. Перша частина має характер притчової, оскільки в ній поет звертається до міфологічного образу Прометея, прикованого до скелі. Прометей ніби стає символом сили й незнищенності людського духу, який навіть у неволі залишається живим і незламним:

Розбиває, та не вип’є
Живущої крові, —
Воно знову оживає
І сміється знову.

У притаманних узагалі для поетичного мислення Т. Шевченка ліричних відступах поет висловлює своє ставлення до духовного та політичного стану поневолених народів, з болем сподівається, що воля оживе, встане й поведе за собою до боротьби.

Поет пристрасно звертається до Бога. Початок цього монологу нагадує молитву з притаманним їй християнським смиренням:

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!

Та Шевченко не може змиритися з тим, що в кривавих ріках тоне людська свобода, що її нищать. І знову він звертається до образу гір, але це вже не ті гори, до яких прикуто Прометея, це гори «засіяні горем, кровію политі». Поет вдається до згадки саме про гори, щоб підкреслити глибину й безмежність людських страждань. Так само підкреслюють це такі образи, як «ріки крові», « огненне море ». Волю ж Шевченко порівнює із якоюсь зацькованою та слабкою істотою:

Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо.

Отже, звертаючись до історичної проблеми гноблення народів Кавказу, Шевченко розглядає цей історичний факт набагато ширше, про що й свідчить перша частина його твору. Міфологічний образ Прометея виводить проблему на рівень загальнолюдської, а згадка про «нашу волю», «дівочі сльози», «удовині» дозволяє простежити виразну паралель з історичним становищем України.

І з гіркою іронією звучать слова поета:
Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не візьме за своє…

За цими рядками стоїть гнівне звинувачення поета на адресу всіх тих, хто повсякчас зазіхає на чужу землю, чужу свободу, хто навіть скоро вимагатиме «платить за сонце».

Символом неволі виразно постає також образ тюрми:
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить.
Бо благоденствує.

Справді самодержавна Росія, збудована на насильницькому приборканні багатьох сусідніх народів, позбавленні їхньої волі. І якою гіркою іронією сповнені слова «на всіх язиках все мовчить», адже деякі народи, зокрема українці, позбавлені були навіть права користуватися своєю рідною мовою, писати нею й говорити вільно. З величезним болем Шевченко питає:

За кого ж ти розп’явся, Сине Божий?

Дійсно, Христос прийняв свою смерть заради духовного звільнення всього людства, а його кати позбавляють народи волі й правди. Чи є вихід з такого становища? Так, Тарас Шевченко бачить його в тому, щоб усі народи прокинулися нарешті від свого віковічного сну й почали боротися за свою свободу самостійно. Поет розуміє, що станеться це не так швидко, і промовляє з надією:

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму, — нехай ростуть
Тай з вітром говорять.

Так, думки й заклики Великого Кобзаря зробили свою справу — наш народ, як і багато інших, виборов свою свободу й незалежність. Отже, справа Шевченкова не пройшла марно.

У рядках поеми нашого талановитого поета вкладені глибокі думки, що торкаються не тільки проблем існування нашого народу, але й проблем загальнолюдських. Т. Шевченко створив перший по-справжньому дієвий політичний твір, значення якого в українській культурі непересічне. «У поемі «Кавказ», — пише В. Сухомлинський, — поет викриває самодержавство, царизм як гнобителя народів». І слово його стало справжнім звинуваченням зла і закликом боротися за добро.