Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На мою думку, слово в нашому життi є дуже важливим. Недарма ж кажуть, що слово не горобець, вилетить i не спiймаєш. Воно дуже впливає на нас i лише одне слiвце може назавжди змiнити наше життя.

По-перше, слово має надзвичайну силу, воно, як зброя, може поранити людину або смертельно вразити її. Правда ж, що в багатьох художнiх творах слово порiвнюють iз мечем, кинджалом, ножем i шаблею. Мотив слова-зброї є одним iз провiдних у творчостi Лесi Українки, Володимира Сосюри.

Яскравим прикладом може слугувати поема Лесi Українки «Давня казка», де пiснi спiвця допомогли зламати опiр ворога, завоювати серце коханої, боротися iз соцiальною несправедливiстю. Вiйна ганебного «соромного дiла» й слова, яке бореться за правду, на думку поетеси, триматиме, доки настане «правда нова».

По-друге, енергiя кожного слова повертається добром чи злом до тiєї людини, яка його вимовила. У народi про це кажуть: як гукнеш, так i вiдгукнеться.

За прикладами не треба далеко ходити. Гляньмо на звичайну сварку в громадському транспортi. Призвiдець – якийсь один роздратований, агресивний пасажир. Його руйнiвна енергiя шукає виходу й «щедрим» потоком виливається на когось iз попутникiв. Слово – вiдповiдь – вiдсiч- сутичка – лайка. Мить – i вже всi обляпанi брудом найогиднiших слiв! Усi, а не лише той, хто першим сказав бридке слово, хоча вiн теж отримав своє.

З цього випливає висновок, що слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й на того, хто її має, i на того, на кого вона нацiлена. Тому перед тим, як щось сказати подумайте, адже воно вам ще повернеться,а якщо й не вам, то вашим внукам. I пам’ятайте, що слово — свiдок iсторiї, свiдок часу.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Я вважаю,що ми – люди, і це нас багато до чого зобов’язує. Щоб отримати гроші,потрібно їх заробити. Тобто,все в житті відбувається взаємно. По-перше,ми пов’язані взаємною відповідальність з тими,хто народив і виховав нас і з нашими майбутніми дітьми. Нам завжди потрібно пам’ятати своїх батьків,бо ті,хто нас виховував ніколи не зроблять нам злого. Тому ми повинні бути турботливими щодо них ,адже  старості батькам буде потрібна наша допомога і підтримка. Також схожі почуття треба проявляти до своїх майбутніх дітей,щоб на старості літ мати «міцну опору». Не можна не згадати Четверту заповідь Божу,що голосить: »Шануй батька і матір своїх і буде тобі добре ,і довго житимеш». Це дійсно так ,адже проявляючи свою любов до батьків,ми дякуємо їм за все ,що вони для нас зробили. Якщо дотримуватися цієї заповіді,то кожен може стати людиною,яку люблять і поважають. По-друге,ми пов’язані безпосередньо обов’язком із людьми,що нас оточують,оскільки отримуємо від них лише ті дії і вчинки,яких заслуговуємо. Тут «відіграє» важливу роль фактор взаємності. Прислів’я говорить,що потрібно поводитися з людьми так як хочеш,щоб поводилися з тобою. Мені пощастило,адже моє оточення складається з добрих і хороших людей. Інколи бувають випадки,коли ми з братом сваримося і не можемо порозумітися,але ми завжди знаходимо вихід з таких ситуацій.

Яскравим прикладом жахливих невзаємних відносин між братами є новела «Подвійне коло» Юрія Яновського. Тут описані трагічні події,де п’ять братів Половців воюють один проти одного,підіймаючи руку брат на брата. У них немає взаємного порозуміння між собою,бо хоч одного роду, але «до різних берегів прибились вони» .

Отже,я – людина, і це мене багато до чого зобов’язує. Я повинен створити хорошу та міцну сім’ю ,бути прикладом для своїх майбутніх дітей. Тому намагаюся стежити за тим,щоб мені не було соромно за свої думки та вчинки.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Дуже добре, коли у людини від природи є така гарна якість — доброта. Але не всі люди однакові. Навіть в одній родині у всіх різний характери: один егоїст, інший нерішучий, третій — розуміє, може дати мудру пораду, а бувають самолюбні, які не помічають оточуючих. Треба намагатися завжди робити добро! Особливо багато потребують допомоги та уваги  самотні, хворі, літні люди, які багато пережили, багато працювали, виростили дітей, онуків. Треба прагнути робити добро, допомагаючи маленьким і слабким, що потрапили в біду. А скільки дітей-сиріт та інвалідів, які потребують нашої доброти. Одне сказане добре, ласкаве слово здатне зробити людину щасливою. А яке задоволення отримує людина, яка зробила добро іншому, бачачи його щасливе обличчя. Не треба боятися зайвий раз похвалити людину за її правильний вчинок. Робити добро треба від чистого серця, просто так. Не треба ділити людей на хороших і поганих. Умій прощати чужі помилки, просто роби добро, і добрі справи принесуть нагороду вона. Наш світ тримається на добрі, на добрі вчинки. Недарма нашими мудрецями написано багато віршів, прислів’їв, притч, де оспівують добро, де є вічна, вища мета нашого життя. Як би ми не розуміли добро, життя наше є не що інше, як прагнення до добра. Доброта — це те, що може почути глухий і побачити сліпий. Коли людина робить той чи інший моральний вчинок, то це ще не чеснота; чеснота — це, коли добро є постійною рисою характеру. Той, хто робить добро одному, робить добро собі. Скільки в людині доброти, стільки в ньому і життя. Поки ми молоді, сильні, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро!

Збільшити або зменшити шрифт тексту : На скелі сиділа згорблена молода мати, втупивши погляд униз, в глибоке провалля, в темряву. Вітер рвав її волосся, сонце сушило вуста, та вона того не відчувала. Туга велика відбилась у неї на виду. Вона стисла груди руками, щоб утишити бурхливі удари турботного серця. Іноді здригалась і аж корчилася з болю.Так сиділа мати на скелі, втупивши очі в провалля, а біля неї бавилася дитина, весело щебетала, сіпала її за одіж, топталась по сукні, по ногах. Мати того не помічала…Аж ось уся постать її вирівнялась, ніби ствердла, зміцніла, лице набрало суворо-енергійного вигляду, вона пильно поглянула на усміхнену дитину.Пестила її, тулила до серця, а від зворушення то блідла, то чорніла, і піт холодний виступав у неї на чолі. Дитина щось лебеділа, дзвінко сміялась; вислизала з обіймів і топталась по сукні, по ногах… Раптом мати вхопила дитину в свої міцні руки, підняла її над головою, заплющила очі і… з усіх сил шпурнула свою дитину в темне провалля. Потім сиділа струнко, затуливши долонями очі, і прислухалася… Я чув: Загуло в великому проваллі, а за тим усе стихло…І мені здавалося, що тиша ця стояла довгі століття, і що стоятиме до віку.Але ні! Розлігся з провалля болісний скрик, потому розпачливо-жахливий плач.Мати скинула вгору руки, і лице її просяяло надією і сподіваннями.Вона прислухалася. Дитина поплакала і замовкла.Ось стало чутко, як вона починає дряпатися з провалля, лізучи вгору… Я підійшов до матері і спитав: — Навіщо ти кинула дитину в провалля? Твердим голосом одповіла: — Моя дитина… вона найдорожча мені за життя. Вона ніжна, чула, ласкава, добросердна, а між тим навкруги світ такий зрадливий, і жорстокий… Я бачу, я знаю, що вона загине в цьому життєвому вирі, коли буде пеститись тут, біля мене. Я шпурнула в безодню свою дитину од невимовної любові до неї… І коли в неї не вистане сил і енергії звідти вилізти, коли вона там, у проваллі загине, то й я умру, сидячи тут, на голій скелі… Я умру, але ж я не пособлятиму їй звідти вилазити. Тут сидітиму і ждатиму. А коли вона видряпається, то вже не буде так безпечно гратися над проваллям, так весело сміятися. Стане тверда духом, міцна волею, а тоді я буду певна, що дитина моя вже не загине в цьому жорстокому світі, а все переможе… Мати знову закрила очі і прислухалася. Я чув:

Дитина шпарко дряпалася своїми маленькими ручками, човгала ніжками в проваллі, вилізаючи звідти… Піднімалася усе вище й вище, лізучи з темряви до світла, до вільного життя…Мати сиділа непорушно, як кам’яна, затуливши очі долонями і прислухалася…

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Кожна людина – коваль свого життя. Кожен сам обирає своє майбутнє. І яким воно буде, залежить тільки від нас. Найбільший вплив на нього має наше сьогодення. Це і часи, в які людина народилась і живе, і вчинки, і думки і навіть слова.

На мою думку, жити сьогоденням – це не зовсім правильно. Людина, яка не думає про завтра, може залишитися без майбутнього. Зараз всі мої ровесники стоять на порозі «нового» життя. Кожен про щось мріє, але не всі усвідомлюють, що, аби мрії стали реальністю, потрібно щось робити. Всі люди помиляються, майже всіх засуджують. Та це й не дивно, бо життя нам не дає чітких вказівок щодо наших вчинків.

Візьмемо за приклад Великого Кобзаря нашого народу – Тараса Григоровича Шевченка. Він діяв, він не чекав, що стане легше, що стане краще. Його карали, засуджували, але він зміг досягнути звання «велика людина» саме своїми вчинками.

Стосунки між людьми – дуже складна річ, адже кожна людина сприймає одне й те ж по-різному. Та нікому не забороняється висловлювати свої думки, своє бачення тих чи інших подій. Як писала відома українська поетеса Ліна Костенко:

«Страшні слова коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись.»

Я повністю згодна з нею, бо для того, аби людина тебе зрозуміла, потрібно говорити. Говорити щиро, з добротою в голосі, не лукавити, не брехати.

Отже, аби досягнути своїх цілей, аби життя не було змарновано, потрібно щось робити, а не чекати не зрозуміло  чого. Щоб люди розуміли і добре ставилися до вас, будьте, перш за все, людьми з великої літери.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Від раннього дитинства й упродовж усього життя людина пов’язана з мовою. Мова відрізняє людину та підіймає її над усім світом. Опановувати  мову  людина  починає  з  дня  народження.  Спочатку – прислухаючись  до  слів  матері,  рідних,  згодом – вимовляє  звуки,  склади, слова.  Протягом   життя –  змалку  і  до  останнього  подиху – людину  супроводжує  мова.

Мова кожного народу,
Неповторна і — своя.
В ній гримлять громи в негоду,
В житі — трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять,
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.

 Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо народною мудрістю Цей струмінь живе в слові, і слово не мислиме без неї, як не мислима річка без води. 

Рідна мова! Запашна співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики та квіткових пахощів. Рідне слово… воно бринить, хвилює душу, бо мова українська – невичерпне джерело, скарбниця народного духу.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

З одного боку, сова є символом інтелекту і мудрості, так як здавна вважалося, що вона може передвіщати події. З іншого боку, з-за їх нічного способу життя і зловісного ухань, сов також пов’язували з окультизмом і потойбічними силами.

Совоподібні — ряд хижих птахів, що включає більше 220 видів великої і середньої величини, в основному нічних птахів, поширених в усіх країнах світу. Ряд містить дві родини: сови, чи справжні сови і сипухові.

Деякі сови полюють вдень, деякі полюють однаково як вдень, так і вночі. Однак більшість сов — справжні нічні птахи, і більшість з них вільно літають навіть в абсолютній темряві ночі, про що можна судити по їх крику. Політ сов цілком беззвучний і дозволяє їм абсолютно непомітно підлітати до сплячих птахів. На полюванні сови, проносячись нечутно над землею, видають час від часу різкий крик, щоб сполохати здобич. 

Мабуть, сови цим користуються, щоб помітити останню. Звичайний раціон сов складають дрібні гризуни; більш дрібні види сов харчуються переважно великими комахами, а деякі — рибами. Мабуть, при полюванні на гризунів у майже повній темряві сови орієнтуються по звуку, оскільки у них дуже хороший слух. У зв’язку з цим виникло хибне уявлення, що сови здатні бачити у повній темряві (наприклад, бачать в інфрачервоному діапазоні). На птахів сови нападають мало і тому мають на відміну від денних хижих птахів вважаються корисними птахами. Сови можуть місяцями жити без води, втамовуючи спрагу кров’ю своїх жертв. Але без особливої необхідності вони так себе не ведуть. Вода потрібна їм, і не тільки для пиття, але і для купання.

Сови розселені по всьому світу, від екватора до холодних північних країн, їх можна знайти всюди: і на морському березі, і в горах, і в пустелі, і в степу, і навіть у містах. Велика частина сов тримається в лісах, чи в лісистих місцевостях, і лише одиниці, як болотна сова (Asio flammeus), віддають перевагу відкритим місця. 

Деякі сови, наприклад, будинковий сич або Сипуха (Tyto alba) — охоче селяться під дахами і на горищах будинків. Гніздами в більшості випадків служать дупла старих дерев, причому яйця кладуться звичайно без жодної підстилки. Також гніздами можуть служити ущелини скель, дірки в стінах, підземні нори різних ссавців, покинуті гнізда інших птахів.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Народна балада — це високомистецьке явище, вираз народного таланту в романтичному стилі. Балада виникає в похоронному обряді й означає «пісня до танцю» ритуального, обрядового, який виконувався під час похорону молодої, трагічно загиблої дівчини (в русальних піснях це поминання). Тобто в баладі сконцентровано вираження емоцій. У багатьох культурах, і в українській зокрема, є елемент обожнювання, фетишизації жінки-матері. Тому загибла дівчина виступає символом загиблого роду. Ритуальний танець здійснювався із відповідним пісенним супроводом. У пісню впліталася оповідь про те, чому загинула дівчина, хто в цьому винен. Так і виникала балада. Походження балади позначилося й на структурі: твір має конфлікт, кульмінацію, трагічний фінал. Балада містить елемент фантастичного перетворення (герої стають тополею, дубом, птахом). Пізніше цей факт перетворення стає одним із характерних художніх прийомів балади. Віршована форма твору зумовлена тим, що рима та ритм були й будуть засобом впливу на людину.

Основними темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за кохання. У часи первіснообщинного ладу перешкоду чинили батьки. Якщо дитина не корилася, мати силою влади, прокляття за непослух перетворювала її на камінь, птаха, дерево. У найдавніших баладах перетворення є покаранням, у хронологічно пізніших — перетворення відбувається після загибелі, смерті героя та є виявленням торжества.

Особливістю балади є зображення героїв сильної волі. Такі характери найчастіше зустрічаються у творах драматургічних жанрів. Так, у баладі «Бондарівна» розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом: «Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!» Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: «Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» У баладі частково представлено елементи похоронного обряду: «Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку», «Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину» — за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті. «Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!» — зображено обов’язковий елемент поховання молодої дівчини — музичний супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними реченнями.

У баладі «Козака несуть» показано загибель молодого козака, якого оплакує дівчинонька. Твір характеризується виразністю, стислістю, напруженістю емоцій. У баладі для посилення драматичності використовуються повтори: «А.за ним, за ним/ Його дівчина/ Білі рученьки ломить./ Ой ломи, ломи Білі рученьки».

Трагічна смерть козака оспівана в баладі «Ой на горі вогонь горить», у якій оповідується, як козак устиг запалити вогонь на знак нападу ворогів, а сам урятуватися не зміг і тепер «…лежить,/ Порубаний, постріляний./ Китайкою покриваний». І тільки вірний кінь розкаже батькам про смерть сина. Мова твору характеризується використанням метафор, повторів.
Смерть молодого хлопця, удовиного сина, описується в баладі «Ой летіла стріла». Парубка оплакують рідні, та горе матері найбільше: «Де матінка плаче. Там Дунай розлився», «Ой матінка плаче. Поки жити буде». Серед художніх засобів балади особливу роль відіграє гіпербола, метафора та повтори.

Народні балади є відображенням вірувань, світогляду українців, це невичерпне джерело творчого натхнення для поетів і письменників різних епох.

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Література… Всього  одне слово, але який величезний зміст несе воно в собі. До літератури належать різні твори: і оповідання, і повісті, і п’єси, і вірші… В цих творах розповідається про життя, працю, боротьбу людей, їх почуття, внутрішній світ, описується природа. Цілої книжки буде замало, щоб охопити все, про що розповідає література.

Художній твір створює письменник. Це досить складний процес, адже не кожна людина може писати твори. Спостерігаючи навколишню дійсність, письменник помічає різні події, людей, стосунки між ними, а потім намагається все це втілити у своєму творі. Головна мета митця — зацікавити читача, привабити його своїм твором. Коли це вдається письменнику, читач отримує глибоку насолоду від читання.

Для менезначення літератури не тільки в емоційній насолоді. Художній твір вчить людину думати, замислюватись над прочитаним, а це розвиває її мислення, культуру, духовність.

Отже, любімо книжки, читаймо твори з пошаною до тих, хто їх створив, тому що література — це скарбниця людських знань, людських діянь та великих почуттів.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Творчість Пушкіна петербурзького періоду завершується виходом влітку 1820 р поеми «Руслан і Людмила». Пушкін працював над нею протягом трьох років. Поема являє собою якби синтез ранніх поетичних шукань попа. Разом з тим «Руслан і Людмила» — це певний рубіж у розвитку російської літератури, російської поезії початку століття, введення і новий період розвитку російської літератури, ознаменований торжеством романтизму. Поема «Руслан і Людмила» створюється Пушкіним на противагу старої поемі як в її героїчне, так і в ироикомическая жанрі. Своєю поемою Пушкін вступав в творче змагання і з Жуковським як автором чарівно-романтичної поеми «Дванадцять сплячих дів», написаної в містичному дусі (Пушкін пародіює її в IV пісні своєї поеми). Інтерес Пушкіна до давньоруської історії посилився у зв’язку з виходом в 1818 р перших восьми томів «Історії держави Російської» Карамзіна. 

Пушкін з жадібністю прочитав працю Карамзіна. У поемі «Руслан і Людмила» відчуваються відгомони цього читання, зокрема в зображенні боротьби Києва з облягають по печенігами. Матеріалом для поеми Пушкіна послужив також збірник «Стародавні російські вірші» Кирши Данилова і збірники казок. Сучасникам здавалося, що в поемі «Руслан і Людмила» відтворені образи і дух старовини. У зображенні бенкету у Володимира дійсно втілений російський дух — «тут Руссю пахне». Все ж історичного в поемі дуже мало, хоча в ній відчутно прагнення до народності, яке рано проявляється в поезії Пушкіна. Пізніше, коли Пушкін глибоко опанував духом російської старовини, їм був приєднаний до поеми написаний в 1825 р знаменитий пролог «У лукомор’я дуб зелений …», що дає поетичний звід російських казкових мотивів. У порівнянні з чарівним епосом класицизму поема «Руслан і Людмила» стала новим кроком вперед у розвитку жанру поеми, примітно новим, романтичним зображенням людини. Пушкін дає індивідуальні характеристики героїв поеми. В образі Руслана Пушкін прагне відтворити риси російського богатиря: сміливість, силу, патріотизм. У самих його пригоди використані билинні мотиви. Все ж Руслан слабо нагадує давньоруського богатиря. Людмила — це дівчина часів самого Пушкіна, кокетлива і кілька легковажна, мила і безтурботна. Пушкін вводить в поему комічний тип Фарлафа, романтичні постаті Рогдая і молодого хана Ратмира. У поемі фігурують і казкові персонажі, які уособлюють добро (старий Фінн) і зло (його супротивник Наїна). Світле початок життя перемагає темне і похмуре. Вільне зображення радостей земного кохання протистоїть святенницькою моралі. Художньо новаторськими досягненнями поеми з’явилися чарівні картини природи, замість великовагової риторики легкість і витонченість стилю, звучний і плавний, незвичайний для жанру поеми вірш чотиристопного і римованого ямба, багатство і свобода римування. У розповідь про пригоди героїв включені ліричні роздуми самого автора. 

Поема «Руслан і Людмила» містила в собі всі досягнення пушкінської поезії ліцейської і петербурзької пори — анакреонтические і елегійні мотиви, романтичні настрої і роздуми з приводу життя і інтерес до російської народності, розмовної мови і просторіччя. Пушкінська поема означала руйнування старої, класицистичної поетики. Ось чому вихід поеми викликав запеклі літературні суперечки. Жоден твір Пушкіна не справило стільки шуму і криків, як «Руслан і Людмила». Але більшість читачів зустріли поему з захопленням. Захоплений Жуковський подарував Пушкіну свій портрет з написом: «Переможцеві-учневі від переможеного вчителя». У творчому розвитку Пушкіна поема «Руслан і Людмила» з’явилася переходом до романтизму.