Збільшити або зменшити шрифт тексту :

ОКРЕМИЙ РОЗДІЛ ШКІЛЬНОГО САЙТУ З НОВИНАМИ «UaNews»

Днями футболісти шотландського клубу «Рейнджерс» відчули непідробний шок. У самий розпал тренування над стадіоном пролунав гуркіт такої сили, що викликав паніку серед футболістів. Учасникам тренування знадобився певний час, для того аби оговтатися й зрозуміти, що це просто — грім.

Відео цієї події упродовж двох днів у YouTube набрало понад 800 тисяч переглядів.

ВІДЕО

Чи не найскладнішим завданням тесту ЗНО є написання власного висловлення. Цей вид роботи оцінюється двадцятьма балами, тож важливість його очевидна. Уважно прочитайте настанови щодо під­готовки до написання власного висловлення.

Власне висловлення — невеликий роздум на дискусійну тему, на­приклад: Підтримайте або спростуйте думку: «Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить…»

Висловлення має бути аргументованим і написаним в один із таких трьох способів:

• так, я погоджуюся з думкою, що поразка — це наука, і ніяка перемо­га так не вчить людину… (підтримка думки);
• не згоден (не згодна) з думкою про те, що поразка — це наука, і ні­яка перемога так не вчить людину… (спростування думки);
• це складне для мене питання: з одного боку… , а з іншого боку… (проміжна позиція).

Вам треба сформулювати тезу, навести два-три переконливі аргу­менти, які найкраще підтвердять ваші міркування; проілюструвати дум­ки прикладами з художньої літератури (зазначити назву твору, указати проблему, порушену письменником, художній образ, через який пробле­му розкрито, навести цитату¹ з твору тощо), історичними фактами або прикладами із суспільно-політичного чи власного життя. У кінці треба сформулювати висновки.

Увага! Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів.

Орієнтовний обсяг роботи — 1 сторінка формату А-4 (200-250 слів). Текст обсягом до 100 слів екзаменатори не перевірятимуть.

Структура власного висловлення

1. Теза.
2. Аргументи (два або три).
3. Один приклад із художньої літератури чи іншого виду мистецтва.
4. Один приклад з історії, суспільно-політичного чи власного життя.
5. Висновок.

Аргументи радимо починати вставними словами по-перше й по-дру­ге; вони можуть іти зразу після тези або ж кожен аргумент з абзацу перед прикладом. Другий варіант, на наше переконання, чіткіший і доцільні­ший.

Візуально ваше висловлення має виглядати орієнтовно так:

Я вважаю, що поразка — це наука, і ніяка перемога так не вчить людину… ТЕЗА (1-2 речення)

По-перше, поразка якнайкраще загартовує людину, робить її стійкішою в сучасному суспільстві, сповненому стресів і різ­номанітних викликів. Переконливим прикладом щодо цього аргу­менту є, на мою думку, образ Степана Радченка з роману «Міс­то» Валер’яна Підмогильного…  АРГУМЕНТ 1 і ПРИКЛАД, що його ілюструє (4-5 речень)

По-друге, людей, які вміють визнавати свої помилки й, зробив­ши відповідні висновки, у майбутньому їх уникати, поважають у суспільстві, адже лише сильна особистість здатна працювати над собою. Ось приклад із життя. Мій батько змалку… АРГУМЕНТ 2 і ПРИКЛАД, що його ілюструє (4-5 речень)

Отже, поразка навчає людину жити, перемога ж не завжди… ВИСНОВОК (1-2 речення)

Як бачите, у власному висловленні має бути щонайменше чотири аб­заци, кожен з яких починається відповідно такими словами: я вважаю, по-перше, по-друге, отже (або на мою думку, з одного боку, з іншого боку, таким чином) і под. Обов’язково дотримуйтеся цієї поради — і ваше ви­словлення матиме чітку й послідовну структуру, буде логічно організова­не. Екзаменатор відразу відчує, що ви готувалися до виконання цього ви­ду роботи й відповідно оцінить цей параметр вашого роздуму (логічність і послідовність).

Якщо ви знатимете критерії оцінювання власного висловлення, то ні в якому разі не пропустите в роздумі жодного компонента, за який екза­менатори виставляють певну кількість балів. Тож ознайомтеся з критерія­ми, за якими у 2011 році оцінювали власне висловлення.

Уважно прочитайте власні висловлення № 1-3. Усі три власні висловлення різні за структурою: у першому спочатку йдуть два аргументи, приклад із літера­тури, приклад з особистого життя; у другому — аргумент, приклад з осо­бистого життя, аргумент, приклад з літератури. Обидва варіанти є пра­вильними.

Я погоджуюся з думкою Григорія Сковороди, що багатством живить­ся лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця, тому що в житті важли­вішими є духовні цінності (теза).

Найбільше можна принести користі людям, якщо займатися спорід­неною працею. Вона спонукає до нових відкриттів, розкриває таланти, дає можливість відчути радість перемоги. Усе це формує наш духовний світ, робить мудрішими, добрішими і просто щасливими людьми (перший аргумент).

Багатство — річ матеріальна, воно має забезпечувати наші фізичні потреби. На мою думку, кожна людина хоче бути заможною. Та це не по­винно стати ціллю життя. Хтось із великих сказав, що ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити (другий аргумент).

Прикладом того, що нашу душу звеселяє споріднена праця, може слу­гувати байка Григорія Сковороди «Бджола та Шершень». Для Бджоли незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. Це образ людини, яка в спорідненій праці трудиться, її життя наповнене змістом і красою. Бджолі протиставлено Шершня, що живе крадіжкою чужого, дбає лише про фізичні потреби — їсти та пити. Такий спосіб життя призво­дить до повної деградації людини (приклад з художньої літератури).

Яскравим прикладом із суспільного життя може слугувати розповідь про відомого співака Святослава Вакарчука. Він закінчив фізичний фа

культет, крім того, мав можливість працювати в парламенті, але Свя­тослав обрав інший шлях, бо зрозумів, що його покликання — писати музи­ку та співати пісні. Саме це приносить йому радість, звеселяє душу (приклад із суспільного життя).

Отже, споріднена праця має стати для кожної людини природною потребою, тоді життя буде змістовним, радісним та щасливим (вис­новок).

На мою думку, без минулого немає й не може бути майбутнього (те­за). Ідучи стежкою життя, ми озираємося назад, щоб пригадати все те хороше, що було колись, і ставимо перед собою ціль — зробити так, щоб таких моментів було якомога більше в майбутньому (перший аргумент).

Наприклад, я займаюся плаванням. Перше досягнення мені далося не­легко. Це було третє місце на змаганнях, але я добре запам’ятала ті від­чуття. Вони допомагають мені знову й знову йти до перемоги й здобува­ти її, мобілізувати всі сили. Тому ось уже три роки поспіль я втримую пер­ше місце серед учасників мого віку (приклад з особистого життя).

Завдяки минулому, люди вчаться на своїх помилках, намагаючись уни­кати їх у подальшому житті. Знання історії дає нам можливість урахо­вувати досвід минулих поколінь. Це велике надбання, яким ні в якому разі не можна нехтувати. Народ, який не знає своєї історії, легко перемогти й знищити (другий аргумент).

Прикладом може слугувати кіноповість Олександра Довженка «Укра­їна в огні». Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові, що українці — єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко пе­ремогти. Олександра Довженка понад усе хвилювала проблема вивчення українцями історії рідного краю: ніхто не хотів учитися на історичному факультеті, професорів заарештовували, студенти знали, що історія — це паспорт на загибель. Усе це — наслідки тоталітарної системи, які не мають права на майбутнє (приклад із художньої літератури).

Отже, ідучи до майбутнього, ми повинні оглядатися в минуле, обов’яз­ково враховувати його позитивний досвід, уникати помилок і поразок (висновок).

На мою думку, основний смисл буття людства в тому, щоб жити в мудрій злагоді з природою, як це робили наші діди й прадіди (теза).

Природа — це середовище нашого існування: місце народження, життя та смерті. Від того, яким воно буде, залежить здоров’я та тривалість віку.

Якщо ми шануємо та оберігаємо навколишнє середовище, мудро вико­ристовуємо його ресурси, дбайливо хазяйнуємо, природа щедро винагоро­джує нас урожаями та забезпечує всім необхідним, зцілює від утоми та хвороб (перший аргумент).

Згадаймо новелу Михайла Коцюбинського «Intermezzo». Ліричний герой настільки втомлений, що не може бачити людей, не хоче чути про їхні бі­ди. Він виїжджає з міста. Але щоденні прогулянки кононівськими полями поступово відновлюють його душевну рівновагу, «утома» відступає, нато­мість «сонце» просочується в глибину душі. Отак на лоні природи відбува­ється повне емоційне одужання ліричного героя (приклад з літератури).

На жаль, сьогодні людина грубо втручається в життя природи: без­думно використовує її ресурси, забруднює середовище, що призводить до екологічних катастроф та унеможливлює будь-яке відновлення знищено­го. Висушування боліт призвело до загибелі деяких видів рослин, води веле­тенських штучних морів залили родючі луки; через вирубування лісів об­міліли ріки (другий аргумент).

Прикладом недбалого ставлення до природи є Чорнобильська трагедія. Це покинуті міста і села, забруднені річки й озера, спустошені землі. Че­рез підвищення радіаційного фону люди стали частіше хворіти, рано вми­рати. Не можна залишатися байдужими до таких проблем (приклад із суспільного життя).

Отже, треба зробити все можливе, щоб екологічні катастрофи не повторювалися. Слід пам’ятати, що людина — частина природи, тому повинна жити з нею в гармонійній єдності, оберігати, а не рушити без­думно, примнозісувати багатства навколишнього середовища (висновок).

Прочитайте висловлення № 4-6, написані учнями однієї з київських шкіл. Порівняйте їх із попередніми, виявіть переваги й недоліки, оцініть зміст висловлень ліцеїстів за кожним параметром, виходячи з поданих вище критеріїв.

На мою думку, саме дружба робить людину по-справжньому щасли­вою. Недарма в народі кажуть: друг — понад усе.

По-перше, справжній приятель — це міцна опора за будь-яких обста­вин життя. Погодьтеся, як важливо, коли в горі чи радості поряд є той, хто підтримає в тяжку хвилину чи розділить з тобою щасливу мить. Пе­реконливим прикладом з літератури вважаю підтримку друзів у тяж­ку хвилину в славетній «Енеїді» Івана Котляревського. Евріал у важливу й грізну хвилину не відпускає свого побратима самого до рутульців, іде з ним, а вже по дорозі назад Низ ціною смерті намагається врятувати Евріала. Саме товариська підтримка додавала їм упевненості в собі, сміливості здійснити героїчний вчинок.

По-друге, саме друзі роблять нас кращими, у них ми шукаємо риси ідеа­лу. Наведу приклад із власного життя. Один мій друг уміє цікаво розпо­відати; другий має приємну зовнішність і поведінку, а ще — відчуття сти­лю; третій — оптиміст, уміє підбадьорити й завжди готовий дати добру

пораду. Саме з такими людьми я в класі найтісніше й спілкуюся. Тож до школи ходжу з радістю, бо, крім навчання, тут я дістаю ще й задоволен­ня від спілкування з товаришами.

Отже, у дружбі людина щаслива: з однодумцями впевненіше йдемо звивистими стежками життя і саме по-справжньому близькі люди роб­лять нас кращими. Погодьтеся, це — важливо.

Я твердо переконаний, що саме закони моралі є дороговказом у на­шому житті, особливо сьогодні, в епоху викликів, потрясінь і нестабіль­ності.

По-перше, лише та людина, що вихована на засадах доброти, поряд­ності й совісті, здатна протистояти будь-яким життєвим труднощам і злу. Яскравим прикладом з літератури щодо цього аргументу вва­жаю сім’ю Сірків з роману І. Багряного «Тигролови». Далеко від рідної зем­лі ця українська родина жила за законами національної етики, високо ці­нуючи християнські заповіді своїх предків. У Сірків панував культ любові до ближнього. Між батьками й дітьми існувала повна гармонія у взаєми­нах і поглядах на життя. Тож ця родина й не побоялася прихистити в се­бе Григорія Многогрішного, який утік від майора Медвина — сталінського прислужника й диявола в людській подобі.

По-друге, високоморальних людей найбільше поважають у суспіль­стві, на них рівняються, бо саме вони є честю й совістю нації. Ось приклад із суспільного життя. Україна вже другий десяток років розбудовує де­мократію, визначається з кращою моделлю свого розвитку, проте цей шлях дуже тернистий. Справді, останні кілька років нашу державу по­трясають нестабільність і політична криза. У вирішальні моменти (під час виборчих кампаній) політики звертаються за підтримкою саме до тих людей, які є совістю нації, — до Ліни Костенко, Мирослава Поповича, Оксани Забужко, Софії Ротару чи Ніни Матвієнко, а ще — до визнаних світом спортсменів.

Отже, саме дотримання законів моралі дає можливість людині про­йти життя достойно, бути стійкою до випробувань долі й шанованою в суспільстві. А це, погодьтеся, важливо.

Я твердо переконаний, що праця відіграє дуже важливу роль у житті людини. Адже вона, з одного боку, може дати не тільки матеріальні блага, а й насолоду, а з іншого — зробити людину успішною й шанованою в суспільст­ві, дати їй можливість зробити користь не лише ближньому, а й державі.

По-перше, праця за покликанням дає людині насолоду. Переконливим прикладом з літератури є байка Григорія Сковороди «Бджола і Шер­шень», у якій автор висловив ідею спорідненої праці: кожна людина має

трудитися за своїм покликанням — лише тоді вона матиме задоволення від праці й принесе користь не лише собі, а й суспільству, тільки тоді її труд буде по-справжньому творчим, а отже, красивим. Згадаймо, якою красивою людиною став у праці Корній з роману У ласа Самчука «Марія». І таких прикладів у літературі безліч.

По-друге, людину праці в суспільстві поважають, що, без сумніву, важливо. Щодо цього аргументу, то найпереконливішим прикладом із життя вважаю свого тата. Він змалку був привчений до праці (навчан­ня, хатні справи тощо), у молодому віці докладав багато зусиль, аби забез­печити свою родину. Мама розповідала, з яким неймовірним бажанням він працював у зовсім молодому віці, радів кожному успіхові. І сьогодні я це ба­чу, усвідомлюю: своєю працею батько не тільки сам щасливий, а успішною зробив і нашу родину.

Таким чином, праця відіграє важливу роль у нашому житті. Від ство­реного в праці за покликанням людина дістає насолоду й повагу в суспіль­стві, що, без сумніву, важливо.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу, ім’я Григорія Косинки —  одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування до читача повертається його доробок — ледь більше тридцяти оповідань.

Вже по виході першої книжки, «На золотих богів» критика зазначала: «Григорій Косинка — це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової України».

Косинку хвилювали проблеми українського села, ті біди, що приніс хліборобам «соціалізм з примусу», який на селі обертався політикою гонінь на кожного, хто вболівав заземлю і хто її любив і цінував не за самі центнери для хлібоздачі. Безперечно ж, у цій любові було багато від мрій про відрубний од держави селянський «рай», повну незалежність землевласника. Але ж хіба селянин у переважній своїй масі воював за ідеали революції лише заради того, щоб годувати себе і дітей самими ними?

Ні — він жадав од революції соціальної справедливості.

В оповіданні «Сходка» Цюпка говорить: «Ми научимось — нічого, але яка доля наших дітей, через десять — п’ятнадцять год? — Вічні наймити: Ні наша стежка — червона…»

Зрозуміло, не всі селяни були духовними близнюками Цюпки і не всі з них сприймали нову дійсність безболісно. Тому й Косинка закликав своїм словом заглядати у цей біль якомога уважніше й глибше, бачити в нім і те, що ми сьогодні називаємо кревним зв’язком хліборобської душі із землею, яка цю душу зростила і навчила здригатись од кожного збиткування над трудящим, їх потребам і звичаями.

Косинка вчасно помітив протиріччя сільського життя, котрі вихлюпнулися пожежею громадської війни. Класова ненависть засліпила очі і замінила всі писані та неписані закони. Загальнолюдські цінності, мораль були відкинуті як непотріб, і обстоювати їх було особливо важко.

Письменник пам’ятав і закликав ніколи не забувати і про те, яких численних і досить часто безвинних жертв коштували українському селу і місту роки громадської війни, що розкидала народна різних арміях, бо ж незачепленим цією війною не міг залишиться ніхто. А перемога ж у ній кувалась тільки для одних і одна! І щоб стати історично гуманною, ця перемога повинна була ростити в читачеві зерна добра, навчати його за мирних уже днів співчутливості, вміння за помилками бачити живу людину і прощати їй те, що може і повинно бути прощеним, якщо творилось воно не з власної волі.

Проблеми часу яскраво відбились в оповіданнях «Заквітчаний сон», «Анархісти», «Голова Ході», «Постріл», «В житах», «За земельку».

Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах «На золотих богів», «Політична», «Гармонія». У кривавій різанині забуто про найвищу цінність — людське життя. У новелі «На золотих богів» смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких наділів, скроплених селянським потом та слізьми. «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров’ю поливають». І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.

Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності в новелі «Політика». Навіть родинні зв’язки не зупиняють людей, які опинились по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов з Червоної Армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра . Цю кривду Андріян пам’ятає, хоча пізніше сестра Мар’яни, жінка Мусія вийшла заміж за його сина: «Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі! Вам, Віля в мене, а я не забув . Умру — не забуду: грабіж…».

На святий вечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар’яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: «Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била — не згадуймо…». Та очі вже «налилися кров’ю і на велике свято, що Ало поєднати рід, вбили Мусія — зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар’яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима шепотів, стоячи над тілом: «Нічого. П’яна, сумєстна драка — все. Так нужно говорить».

Письменник від твору до твору проводить проблему: що є мірилом істинності? Можливо, совість. Які почуття переважають, коли людина в екстремальних ситуація стає перед необхідністю поступатися духовними здобутками заради матеріального буття, боротись за виживання ставати перед проблемою вибору? Чи може мораль бути загальнолюдською і класовою? Мені здається саме ці проблеми ставить Григорій Косинка своїми творами.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Твори Григорія Косинки, з’явившись, одразу ж привернули до себе увагу. Його перші новели дозволяють констатувати, що він прилучився до традицій модерної новелістики саме стефаниківського типу. 

      Г. Косинка як художник досяг «своєї сили» в середині 20-х років XX століття. Форма його творів набувала реалістичної «чистоти», а зміст їх, виростаючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохоплюючим (М. Наєнко). 

      Його новели — «Фавст» (1923) і «Гармонія» (1933) є художніми роздумами Г. Косинки про драматичні випробовування людини й народу в добу післяреволюційного перевороту 1917-го року. 

      Василя Гандзюку (оповідання «Гармонія») було заарештовано і кинуто до муравйовської в’язниці. Василь — несвідома частина українського селянства («… Не гаразд розуміє він, що воно визначає — нація? Справді, якої він нації?»). Проте у в’язниці він починає розуміти жорстокі ази більшовицької ідеології. 

      В оповіданні «Фавст» Прокіп Конюшина постає як особистість, що увібрала в себе виразно національні риси. Він мріє про справжню волю для свого народу. Хоч його і заарештували муравйовські карателі, він проголошує: «Пам’ятайте: сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби». 

      Для художньої мови Г. Косинки характерні лаконізм усної оповіді, образні фразеологізми, опертя на ситуації, взяті з народних джерел. 

      Письменник постає репрезентантом національної стихії, в якій передається найтонший порух душі українця. У нього переважає епічно-драматичне начало з залученням ліричних барв. 

      Разом із смертю Г. Косинки практично урвався в українській прозі художній напрям суто реалістичного, драматичного осмислення життя. Його відродження почнеться через три десятиліття в творчості окремих прозаїків-шістдесятників (насамперед — Григора Тютюнника). Тоді ж буде започатковано й процес поступового повернення в літературу й гідного й чесного імені Григорія Косинки. 

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку» було написано в час розгулу чорносотеньської реакції в Росії,в якій будь-який вплив свободи немелосердно придушивався.В умовах тиранії Олесь плекає світлий шлях свого народу у весняну казку,в якій показують ідеал волі,краси і духовної досконалості людини. Головна ідея драматичного етюда — заклик народу не зневірятись в перемозі,відстоювати ідеали свободи, боротися за людей і життя в ім»я волі рідного краю. Дія в драматичному етюді відбувається в умовних обставинах — у хащах темного лісу.У творі немає реальних ознак часу. На мою думку,етюд  «По дорозі в казку»- це реальність,тому,що змальовується питання протиріч між духовністью,моральністью і нищістью,мрією і реальністью життя.»По дорозі в казку» утверджує духовне начало людини,символізує ідеал,до якого прагне людство.Олександр Олесь дуже добре показав життя та проблеми людства того часу,збагатив це все образами-символами.Змалював вбоге і жалюгідне життя людей,які заблукали у темному лісі й довгий час мешкають у ньому.Це все більше схоже на реальність,але вимисел теж присутній.Прагнення людей жити краще,призводить до того,що люди довіряють Йому,і надіяться на те,що Він допоможе знайти вихід із цього темного лісу у Казку,де панує свобода та справедливість,але замучені та виснажені люди вже не мають сил ідти далі,і настає конфлікт.Навіть Він вже має сумніви щодо себе та своїх можливостей,Він у відчаї,але знаходить в собі сили та мужність і потрапляє один в Казку.Отже,художній світ Олександра Олеся сповнений неповторних образів та картини буття України,що утверджує єдність національних і загальнолюдських ідеалів.Сміливо можна сказати,що твір «По дорозі в казку»- це реальність.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Улітку 1911 р. Михайло Коцюбинський відвідав Карпати, і в нього з’явилося бажання написати про «незвичайний казковий народ» — гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, народні говірки, назви рослин.

Повість М. Коцюбинського – надзвичайно цінний матеріал про світогляд мешканців Карпат. Яким бачить світ гуцул? Як язичник він усе життя проводить у боротьбі зі злими духами лісів, гір, води. Гуцули вірять, що є люди, котрі знають світ духів; вірять у силу слова, чародіїв. Тому невипадково в повісті живуть нявки (мавки), чугайстир, градівник Юра, відьма Хима та інші.

Демонологія займає неабияке місце в житті гуцулів. Письменник глибоко розумів коріння цієї демонології, сама назва повісті невипадкова, вона підказана матеріалом, що ліг в основу твору. Демонологія в повісті – це не тільки залишки минулого, а й справжнє світосприймання гуцула – сучасника М. Коцюбинського. На основі фольклорного матеріалу автор показує дотримання гуцулами звичаїв та обрядів під час свят, ворожіння, що нібито допомагало в боротьбі зі злими духами.

Гуцули жили багатим духовним життям. Природа й кохання сприяли розквіту найкращих сторін людської душі, яка не тільки можк чути мелодію гір, лісів, струмків, водограїв, а й здатна творити свою музику. Ось чому все життя гуцулів супроводжує коломийка – один із найпоширеніших і найтаємничіших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. У повісті коломийки використано в основному для розкриття теми поетичного кохання Івана та Марічки – головних героїв.

А закінчується повість описом похоронного обряду, в основу якого легли власні спостереження автора. Цей похоронний звичай, який включав у себе веселощі й танці, має певний філософський зміст, він показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу: гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого.

Прочитавши твір «Тіні забутих предків», розумієш, яким скарбом є фольклор, котрий віками формує моральний світ поколінь. Усна народна творчість – енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили й краси. Фольклорні матеріали в повісті цінні тим, що дають можливість відчути атмосферу минулого, розвивають історичну пам’ять, допомагають «…краще пізнати, хто ми і чиїх батьків діти».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

На території України і суміжних держав щовесни набуває надзвичайно великих обсягів незаконна торгівля первоцвітами. Незаконна – тому що практично усі первоцвіти, що ростуть на українській землі охороняються регіональними червоними списками або взагалі, Червоною Книгою України, причому деякі з цих рослин находяться на межі повного зникнення.

Серед первоцвітів, які стрімко зникають в оточуючій нас природі зараз знаходяться усі види шафранів, диких тюльпанів, пролісків, а також цибуля ведмежа або черемша, сон-трава і білоцвіт. Це й зрозуміло, адже масове знищення первоцвіту і інших рідкісних рослин заради наживи призводить до зменшення кількості квітів, що охороняються законом, а подекуди до повного їх зникнення.

Кожен з нас повинен усвідомлювати, що зриваючи усього одне стебло проліска або черемши ми знищуємо насіння, з якого у майбутньому році могли б вирости 45-60 квітів. А, наприклад, для того, щоб виросла квітуча конвалія, потрібно навіть не рік, а 7-8 років.

Кожну весну влада звертається до нас закликом проявляти екологічну свідомість – не купувати, не продавати і просто не зривати весняних квітів, що стане значним вкладом у збереження унікальної української природи.

Кожен рік у більшості регіонів України проводиться операція «Первоцвіт», покликана перешкодити незаконному продажу і знищенню рідкісних рослин. На жаль, незважаючи на це, знову і знову доводиться спостерігати одну і ту ж картину: велика кількість торговців пролісками в переходах метрополітену, на стихійних ринках, біля великих торгових центрів, а при цьому – майже повна бездіяльність правоохоронних органів.

Деякі обивателі вважають, що квіти для того й існують, щоб їх зривали, і помиляються, вважаючи, мовляв, пролісків та конвалій менше не стає. На жаль, це не так. За оцінками екологів, через браконьєрський збір первоцвітів, занесених до Червоної Книги, їх популяція з кожним роком значно зменшується. Більш того, деякі види знаходяться на межі зникнення, а багатьох вже зовсім немає. Як же бути?

Треба визнати, що винні в цьому не тільки квіткові браконьєри і не здатна зупинити їх міліція, а й усі ми, усі, хто заохочє пропозицію чорного ринку попитом. Букетики у торговців швидко розходяться. Їх деколи можна побачити навіть на вчительських столах в школах як дар від учнів. Так може не тільки міліції потрібно боротися з цим, а всім нам, жителям України? Запитайте: як? Та просто перестати купувати у торговців унікальні весняні первоцвіти!

А для бажаючих насолодитися красою пролісків і конвалій (але не в букетах, а на лісових галявинах) нехай це стане приводом, щоб вибратися хоча б раз на місяць у вихідний день на природу всією сім’єю. Адже так корисно подихати свіжим повітрям, отримати заряд бадьорості і гарного настрою!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

 «Дружба-як дзеркало, розіб’єш — не складеш» — так дійсно є в нашому житті. Одна прикра помилка і ми втрачаємо одних із найдорогоцінніших людей в нашому житті — друзів.

Розмірковуючи про важливих людей у своєму житті, ми найчастіше розставляємо їх у такому порядку — батьки, близькі родичі, друзі, знайомі. Батьків і родичів не вибирають, знайомих не впускають занадто глибоко в житті. І тільки справжній друг — це людина, відносини з яким грунтуються на взаємності, доброзичливості, щирості і симпатії. Ось так трапляється — зустрічаються двоє незнайомців і за певних умов стають незамінними один для одного.

Без дружби життя не повноцінне. Але тільки якщо мова йде про справжню дружбу — не порожнє спілкування, використання один одного в корисливих цілях. Якраз це навпаки не приносить нам нічого доброго. Навіщо вам друг, який з вами тільки тому, що йому більше нічим зайнятися, і він легко зникне надовго, навіть не попередивши? Або друг, який з вами говорить одне, аза вашою спиною пліткує про вас? Або той, хто спілкується з вами, тільки коли йому щось потрібно? Або заздрісник? Хіба такі «друзі» роблять життя повноцінним?

Ні, дружба повинна означати щось інше. У побутовому плані — це взаємна і щира симпатія, зацікавленість один в одному, бажання поділитися думками і враженнями, комфортне проведення часу. Є прислів’я про те, що друг пізнається в біді. Але не тільки. Справжній друг не тільки допоможе в скрутну хвилину, але і щиро порадіє твоїм успіхам. Як і ви будете радіти за нього. Друг — це та людина, яка буде на твоєму боці, навіть незважаючи на тебе. Тобто друг зможе сказати «ні», якщо ти збираєшся нашкодити собі якимось чином.

І найкраще справжня сутність дружби, як на мене, розкрита в казці «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері. Там у розмові Лиса з Маленьким принцом говориться, що для того щоб стати близькими, потрібно пізнати один одного. Треба впустити людину в своє серце, думки, життя. І самому увійти в його. Це — довіра, і саме воно є святою. І це справжнє щастя — бути з ним відвертим і знати, що тебе таким візьмуть і не зрадять. І це необхідність в житті кожного з нас.Тому стараймося берегти наших друзів, щоб вони не стали тим розбитим дзеркалом.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

    Гамлет — є одним із найкращих і найнеочікуваніших героїв. Він міг би багато чого мені розповісти і навчити,підказати та заспокоїти. І я була б не проти вести з ним розмову.

   Але спочатку потрібно подолати бар’єр віків, і ось уже поруч проносяться цілі століття, час пролітає, наче метелик. У мене багато запитань, але в минулому не можна знаходитись занадто довго, і час все минає, краплина за краплиною. Тому питати потрібно тільки найважливіше.

   Одне з найголовніших питань — наше життя, його ціль та ставлення до нього. Адже зараз навкруги повно жорстокості, все міряється грішми. То як же треба ставитися до всього цього? Чи боротися, чи терпіти, чи просто відійти вбік?

   Також питання — чому? Чому ми живемо, чому маємо дарувати життя, чому маємо вмирати?

    Я, ніби ненаситлива комаха все задаю питання, вони падають, краплина за краплиною, рясним дощем, породженим моїми устами. А час усе стікає — пісчинками-секундами, крупинками-хвилинами та камінцями-годинами. І ось уже потрібно повертатися, і усю дорогу назад, до нашого часу, я осмислюю ті відповіді, які давалися на мої запитання. І найцікавіше те, що як слова я майже їх не сприймала, вони поселилися в моєму серці, і записані на ньому, як на плівці. Я вже майже їх не пам’ятаю, але впевнена, що в потрібну мить, зхай вона навіть буде останньою, вони спливуть у моїй пам’яті, у моєму серці. І тоді я нарешті пізнаю сенс життя.

    Вже багато часу минуло з тієї зустрічі, а відблиски тої величезної таїни, переданої мені Гамлетом, все не дають мені спокою. Та чи була та зустріч, чи це плід моєї уяви, я впевнена, що відтепер буду йти по правильному життєвому шляху.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Історія моєї землі надзвичайно трагічна й водночас повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватися після нищівних ударів. Як тут не згадати слова відомого українського письменника: «…яка біда, яка чума мене косила, а сила знову розцвіла!» Можна було б, посилаюсь на історію, розповідь починати від монголо-татарської неволі, яка не тільки знищила нашу державність, а й фізично вигубила народ, так підірвала його сили, що він легкою силою сусідів попав до них у неволю…

Однак всупереч несприятливим обставинам фізичні й духовні сили народу поступово зростали, нагромаджувалися… Та тих сил було замало. Й серед них не було такої постаті, яка б підняла народ, відстояла гідність його, гідність держави в цілому. Український народ чомусь постійно схиляв голову, тримав її на рівні плечей. Він був темною, безпросвітною масою (мова йде про 15 століття), яка в неволі коротала свій вік. І, можливо, говорить О. Назарук, на знак того, що в українському народі ще є достойні постаті, великі здібності, Бог сотворив Настю Лісовські, яка стала най величезнішою постаттю світової історії часів Османської імперії. У правдивості цієї думки можна переконатися, коли осмислено прочитаєш повість «Роксоляна».

Далеко від рідної землі Настуся виявила риси характеру, притаманні українцям. На недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість — одна з найвиразніших рис українців!), літературному й музичному обдарованню. Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням.

Настя — символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рога-тинських вечорів у Стамбул, — символ чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.

Пізніше, уже набувши життєвого досвіду, збагативши свій розум філософією, вона збагне, чому турки мають землі, церкви, багатство, а українці — ні. Вона переконається, що впродовж усіх років проживання далеко від батьківського дому, думала про матір-неньку, чинили все в дусі свого народу. Українські традиції Роксолана переносила на Схід. Ось історична довідка як один із доказів. Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана привезли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя». І Сулейман погодився з Ель Хуррем і залишився вірним їй до кінця своїх днів. Та про це О. Назарук не пише.

Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену борот ьбу, звертаючи свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Та досягти вершин не зуміла. Не було нероздільного нп’язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без опори на народне коріння…

Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна нам’ять цій фізично й морально сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці — це сильна самобутня нація, яка має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.

Коли спільнота сповнена людьми, в яких мета життя – Любов, якщо її критична маса власною діяльністю насправді прагне даної мети, то ця спільнота житиме в сприянні з боку Надсистеми. І, перш за все, в процесі формування влади.

А через те, який народ, така і влада… Вона ж не з космосу нам падає, а виростає саме з нас.