Збільшити або зменшити шрифт тексту : Головні герої повісті «Кайдашева сім’я» найбільше в житті цінують, все ж таки любов до влади й багатства, володіння. Загалом, «Кайдашева сім’я» — це соціально-побутова повість, в якій автор описує головні побутові проблеми в звичайній селянській родині, які будуть популярні завжди. Письменник висміює й розповідає читачу про проблеми суспільства, або одним словом, «хвороби цивілізації», бо по-іншому їх назвати не можна. Коли син піднімає руку на батька, а невістка б’є свекрух  й все ж таки всі хочуть бути володарями й мати великі повноваження в родині.

Це дуже прикро, що в таких маленьких дрібницях весь час в сім’ї сварки, й бійки, й усе це неодноразово виражає й показує автор в своїй повісті. Тому треба задуматися над своїми відносинами в родині, стосунками й зрозуміти, що для нас цінніше – злагода й мир в родині, чи багатство й влада зі сварками й бійками.

Отже, цей твір є дуже повчальним для будь-якого покоління, тому що ми
дізнаємося що для нас дорожче сім’я чи гроші!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Будь-яка людина вже являє собою особистість. Ми всі різні: за характером чи поведінкою, темпераментом, або зовнішністю. Але в нас є те, що нас об’єднує – це індивідуальність. 

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У загальній психології ці поняття не є тотожними.

Я вважаю, що щоб являти собою велику цінність, треба відрізнятися від
інших — « бути не такі як усі». Це зробить з тебе індивідума, тобто особистість. А щоб приносити користь іншим треба багато працювати над собою. Щоб бути прикладом для багатьох людей.

Особистість, це в першу чергу, людина розумна, сильна волею, й міцна духом. Саме такою треба уявляти справжню особистість. Отже, кожному з нас треба являти цінність й користь для суспільства, й обов’язково залишатися при цьому особистістю. Тому що в нашому житті індивідумів багато, а справжніх особистостей-одиниці.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Запорізька Січ з давніх-давен була перлиною козацької слави. Ще з перших повстань Наливайка -до першого засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького. З історією українського й російського народу Запорізька Січ тісно пов’язана, зокрема історичними подіями, повстаннями й війною на чолі з Богданом Хмельницьким. Україна переживає трагічні часи й дотеперішнього часу, люди згадують про Запорізьку Січ. 

Я вважаю, що Запорізька Січ  це символ козацтва, символ незламності українського народу, душі й мистецтва. Недарма, всі автори, письменники згадують про Січ та козаків, особливо Т. Г. Шевченко в своїй поемі «До Основ’яненка» та «Гайдамаки», висвітлюються провідні теми українського народу. На наш час Запорізька Січ грає велику роль. По перше, як головний історичний пам’ятник козацтва, а також, як культурно-пізнавальна спадщина України на острові Хортиця. Вже багато століть Хортиця зачаровує своїми історичними пам’ятками й манить нових і нових істориків для нових відкриттів. 

Отже, Запорізька Січ – це загадкова пам’ятка старовини, яка буде манити все
більше й більше людей в свої «історичні простори».

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Література — це перлина творчості, це світ краси й любові, який притягує нас своїми творами. Література, як мистецтво ще здавна цікавила людей й надихала їх на нові відкриття. Була величною «музою» для митців. З народної творчості «Література — це душа народу», можна сказати те що, людина сама творить мистецтво, й свою історію.

В наш час література відіграє значну роль в нашому житті. Зокрема, навчає чомусь, виховує й надихає на нові можливості. Прочитавши книгу, ми можемо уявити ті події, які відбувалися раніше, навчитися мислити й міркувати, а особливо любити читати й мріяти. Я вважаю, що в епоху сучасних технологій книга, як джерело знань, втратила своє головне місце, й поступилася інтернету. 

Ні для кого не є секретом, що мало людей взагалі читають літературу, й це дуже прикро. Адже, саме мистецтво й література є початком освіти, й навчання. А зараз будь-яку інформацію можливо знайти в інтернеті, навіть не відкриваючи книги. Людство спростило собі життя, але з іншої сторони, навпаки, собі без розвиненістю. Тому, що література — це жива сторінка минулого, й завжди цікаво вивчати її сторінки. 

Отже, мистецтво й література це одне єдине ціле, яке знає кожна людина на землі. На мою думку, вона буде актуальна й популярна в будь-якому столітті чи поколінні, навіть з новими виходами в майбутньому — буде привертати увагу читача.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Білий кінь Шептало — це алегорична й неповторна постать в оповіданні письменника Володимира Дрозда. Автор хотів доповісти читачу про важливі філософські проблеми в суспільстві, та як їх побороти. Насамперед, кінь асоціюється в читача, як тварина свободи й волі, недарма автор вибрав його — як головного персонажа свого твору.

На мою думку, саме ідеєю й головною підтемою твору є — саме гармонія людини з природою, їх взаємостосунки зі світом тварин. Людина й природа — є одне ціле! А головною тематикою й проблемою твору є незвичайність особистості — «не діяти, як усі», бути справжньою індивідуальністю. Саме таким є кінь Шептало.

Другою головною проблемою ,яка постає у творі – це свобода й воля, дійсність й мрія. Шептало лише на мить вирвався з неволі і вже почував себе щасливим, але тоді дійшов до висновку — краще бути слабким й покірним за спиною у сильнішого та надавати перевагу реальності.

Отже, в оповіданні В. Дрозда чітко простежуються ті проблеми людства, які
актуальні й донині.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Одяг з хутра та шкіри насильно вбитих тварин — це той же психологічний наркотик для багатіїв. В сучасному світі багато замінників хутра та шкіри, а також інших матеріалів за подібними властивостями.

Так чому мають страждати слабкі тварини (норки, видри, кролі, байбаки тощо)?
Полювання — розвага, що складається з пошуку, переслідуванні та вбивства диких тварин. Раніше людина була голодна та заради виживання полювала, зараз на ринку та в магазин достатньо їжі.  А одже, полювання — це тільки розвага та жага вбивства!
У сучасному світі багато віртуальних ігор, які близькі до реальних картин — хай грають в них, а якщо їм потрібна здобич як констатація виграшу, то це вже гральний бізнес, який в Україні заборонений!

Чи людина Бог, щоб вирішувати — кому жити, а кому вмирати?
Чи ця людина психологічно здорова, якщо вона вбиває не заради виживання, а заради розваги Браконєрство, полювання, промислове виготовлення та продаж хутра — прирівняти до вбивства людини за відома відомими діями

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Що таке жорстокість? Жорстокість — це якість особистості, яке заподіює біль і шкоду навколишньому світу. Жорстокість і насилля існують лише в людському суспільстві. Людині властиво здійснювати не тільки добрі вчинки, а й велике зло: мстити, ненавидіти, вбивати. Звідки бере свій початок жорстокість?

 Я вважаю, жорстокість починається з самого раннього дитинства. Дитина не народжується злою і жорстокою, діти вважають весь світ добрим, поки їм не доводиться з болем переконатися, що зло існує. Перші, хто знайомить дитину зі злом, — це батьки. Батьки неправильно виховують своїх дітей, вчать давати здачі, звинувачувати інших у своїх проблемах. Діти, спостерігаючи за вчинками своїх батьків (не завжди хороших), починають копіювати їх поведінку. Негативний вплив на тендітну дитячу душу також надає розвиток науково-технічного прогресу. 

З появою комп’ютерів діти стали грати в жорстокі ігри, дивитися фільми жахів. Глобальну мережу не можуть контролювати дорослі, а там можна побачити все, що завгодно: вбивство, насильство, суїцид, тероризм. Я сама не раз спостерігала прояв агресії у свого молодшого брата, коли він дивиться фільми, грає в комп’ютерні ігри. айчастіше це буває під час вихідних і канікул, він стає керованим, не слухається ні мене, ні маму. Поява стільникових телефонів веде до дефіциту спілкування. У цьому є плюси, але мінусів більше. 

Я хочу запропонувати свою програму, як побудувати світ без жорстокості. Повернемося до моменту народження дитини. Для кого діти бажані, для когось — ні, в будь-якому випадку держава повинна скласти договір про правильне виховання дитини або давати клятву, що батьки будуть виховувати дитину в любові і доброти. Ця програма побудована на добровільних засадах, якщо, наприклад, батьки відмовляться підписати договір або дати клятву, то протягом життя їх син або дочка, можливо, виростуть жорстокими людьми.

І, може бути, їх буде мучити совість все життя. А ті батьки, які підписали договір, будуть щасливі, тому що діти будуть їм вдячні. Може бути мої мрії наївні, але я вірю, що таким чином ми зможемо побудувати світ без жорстокості, адже все в руках людських: Позбавити світ, планету від чуми. Ось гуманізм, і гуманісти — МИ.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Повість відомого українського письменника-гумориста Валентина Чемериса дуже кумедна, у ній розповідається про веселі пригоди головних героїв — підлітків, що живуть у селі на Херсонщині. У творі порушено проблеми відданої дружби, зради, відданості, відповідальності, а також уславлюється почуття першого кохання.

Справжня любов — це велике щастя людини. Воно визначає сутність особистості, іноді стає головним випробуванням у житті. Заради кохання здійснюються героїчні та безглузді вчинки. Навряд чи хтось із нас погодився б прожити, не пізнавши цього почуття. Думаю, що для більшості кохання значить набагато більше, ніж гроші, влада й слава.

В основі сюжету повісті лежить цілком життєва ситуація: Вітька Горобець закохався у свою подружку дитинства: «Раптом Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою». І саме це почуття зумовило низку кумедних подій, які розгортаються в селі Великі Чаплі.

Ми довідуємося, як Вітька разом із товаришем Федьком Котигорошком обдумують план підкорення «дами серця». Федько із радістю, як вірний зброєносець, допомагає найкращому другові в сердечних справах, адже він прочитав так багато книжок про кохання!

Спочатку хлопці готують серенаду, поцупивши гітару в сестри Федька та солом’яного бриля в пугала на городі у діда Свирида, але помиляються й співають під хатою баби Хіврі. Потім Вітько пише Галі вірша й надсилає до місцевої газети, але отримує відповідь, що треба писати про посівну, а не про кохання. Федько ж вирішує приворожити Гальку до Вітьки за допомогою чарівного зілля, але отримує від глухої баби Фекли настоянку від болю в животі.

Найбільше мені сподобався епізод, коли хитра Галя використовує почуття закоханих хлопців й прохає Горобця то наносити повну діжку води, то нарубати дрова, а Петра Білого — посапати кукурудзу. Звістка про «конкурента» приголомшує Вітьку, й він навіть викликає Петра на дуель.

Така відчайдушність не проходить повз увагу дівчини, й вона врешті-решт відповідає взаємністю. Вірний приятель Федько Котигорошко допомагає Вітькові й надалі: вирушає сватати Галю, але дістає відмову від її матері, яка радить закоханим почекати років 10.

На мою думку, у головних героїв повісті все в житті буде добре, адже ми бачимо, яким наполегливим є хлопець, окрилений високим почуттям, він пише вірші, прагне допомогти коханій, відчайдушно вступає в двобій із суперником. Але багато з його задумів не здійснилися б, якби він не мав поруч вірного товариша Федька, який дуже відповідально ставиться до справ, що необхідно здійснити.

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Прочитана остання сторінка повісті «Кайдашева сім`я». Здається, бурхливі події  позаду: усі помирилися, конфлікт зникає після символічного всихання груші, сварок, мабуть, уже не буде. Але в моїй душі залишився якийсь гнітючий неспокій, якийсь сумнів: чи буде тепер родинна єдність? Чи вартий цей «мир» тих численних моральних і матеріальних збитків, до яких призвели безперервні родинні сутички за «моє» і «твоє»?
І хочеться ще і ще раз перечитати цю неперевершену повість, цей твір, несхожий на будь-який інший ні у спадщині самого Нечуя-Левицького, ні взагалі в усій українській літературі. Хочеться розібратися, чим же захоплює ця весело-сумна розповідь про звичайну родину з українського села після реформи 1861 року. Відповіді я відшукав у Максима Рильського: «Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капіталізму, як «Кайдашева сім’я» Нечуя». . Так, саме дотепного і сонячного, сповненого правдивим відбиттям картин українського побуту, що, на мою думку, краще за все дає нам, сьогоднішнім, яскраве уявлення про рідну минувшину.
Усе в цій повісті дихає українським колоритом. Перш за все, у цьому пересвідчуєшся, знайомлячись із персонажами повісті: вони такі яскраві, типові, вималювані з великою любов’ю та гумором (недарма «Кайдашева сім’я» вважається вершиною гумористичного таланту Нечуя-Левицького). Без цього гумору повість справляла б гнітюче і сумне враження, бо побудована на безперервних сімейних конфліктах. Важко відчувати душевні болі її героїв, жаліти одних, засуджувати інших… І водночас підсвідомо розуміти, що нічим зарадити їм не можна, бо їх поведінка — це, наслідок суспільно-політичного зламу тогочасної дійсності.
На тлі цих суспільних конфліктів і створює письменник образи своїх героїв у побутових сутичках, уклавши в їх характери ті риси, які вважав притаманними українцям. Більш того, автор, щоб допомогти нам скласти свою власну оцінку, весь час ніби поділяє героїв на два контрастні табори: старі — молоді, лагідні — суворі, оптимісти — песимісти, ліричні — прозаїчні тощо. У цих контрастах і міститься сила Нечуєвого показу героїв. Показу через сміх і сльози. Як у Гоголя.
…Уявімо собі ситуацію, коли б «Кайдашеву сім’ю» взявся переказувати іноземець, не знайомий з українським менталітетом. Мабуть, у слухачів цей переказ викликав би жах і сльози, бо зовні події повісті нагадують якісь терористично-побутові маневри. Але ми сміємося, бо, учитавшись, бачимо ці «маневри» крізь призму суто української вдачі Кайдашів: лагідного старого Омелька, якого згубила пристрасть до чарки, пихатої та манірної Марусі Кайдашихи, упертого і працьовитого Карпа, ліричного і хазяйновитого Лавріна, егоїстичної Мотрі, покірливої Мелашки. Здається, усі риси національного характеру зібралися під одним кайдашевим дахом, щоб, уступивши у протиріччя, максимально показати справжнє буття українських родин пореформеного періоду.
Ми сміємося, а в душі відлунює біль, бо за цими кумедними «репризами життя» криється справжня трагедія, до якої призвели далеко не кумедні суспільні явища. Учитуюсь ще раз у повість — і раптом розумію: це ж попередження нам, сьогоднішнім, і мудрий заповіт ніколи не чекати, доки «всохне груша». Мир і злагода — це найдорожче і найсвятіше у наших стосунках!

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

«У житті завжди є місце подвигу», — писав М. Горький. А чи залишилося місце подвигу сьогодні, в нашому сучасному, часом, жорстокому і цинічному світі? Думаю, ця високоморальна проблема нашого вибору, дуже актуальна. Адже не кожному з нас надається можливість зробити героїчний вчинок в широкому сенсі слова.Проте можливо зробити інший, «тихий», непомітний подвиг. 

Перевести бабусю через дорогу, підняти пташеня,яке випало з гнізда, захистити дитину від хулігана. Варто тільки озирнутися, тільки уважніше придивитися, і ви побачите, який простір для діяльності перед вами. Для подвигів, великих і малих, завжди є місце. І дарма кажуть ті, що немає подвигів сьогодні, вони «просто ледарі чи боягузи» .

Так хто він, сьогоднішній герой, що здійснює подвиги? Може це бігун-паралімпієць 24-річний Оскар Пісторіус, який виступає на карбонових протезах, який втратив ніг в 11 місячному віці? Або пожежний Ілля Жаворонков, що витягнув з вогню 4-річну дівчинку? А може твій сусід по під’їзду, який вчора зняв бідного кошеня з дерева? Подвиги, великі і маленькі, гучні і не дуже, завжди були, є і будуть серед нас!