Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Антон Павлович Чехов — один з найбільших російських письменників-реалістів. Все своє творче життя він присвятив викриттю пороків сучасного йому суспільства — суспільства брехні, лицемірства, сваволі, вульгарності і обивательщини. Один з оригінальних прийомів, який неодноразово використовувався автором для осміяння негативних сторін життя, — художня деталь, яка замінює багатослівні описи.
Наприклад, «говорять» прізвища персонажів. Такі прізвища дозволяють читачеві відразу ж скласти певне уявлення про героїв твору. Саме цей прийом Чехов використовував в оповіданні «Хамелеон», де перед нами постає цілий ряд героїв, прізвища яких «говорять». Так, з найперших рядків твору ми знайомимося з поліцейським наглядачем Очумеловим, важливо крокує через пустельну і тиху базарну площу. І вже в цей момент ми уявляємо собі «порожнього людини». Наше перше враження підтверджується подальшим поведінкою наглядача: по ходу розповіді ми переконуємося, що в думках і вчинках Очумелова немає розумного початку.
Тим часом на площі з’являються інші учасники дії. З дров’яного складу, «стрибаючи на трьох ногах і озираючись», вибігає собака, за якої кричачи і лаючись біжить людина в розстебнутій жилетці. Це золотих справ майстер Хрюкин. Він женеться за твариною. На площі стоїть вереск і крик, Хрюкин, потрясаючи, немов переможним прапором, виставленим вперед пальцем, продовжує загрожувати бідному щеняті, в сльозавих очах якого застигло «вираз туги і жаху». Собака вкусила його за палець, і тепер Хрюкин вимагає «винищити» пса. Чи не правда, прізвище Хрюкин теж дуже влучно відображає головне в характері цього героя?
Чия собака — невідомо. Очумелов обурюється, що собак так розпустили, погрожує не тільки розправитися з песиком, а й до господаря застосувати штрафні санкції: «Як оштрафують його, мерзотника, так він дізнається у мене, що значить собака та інший бродячий худобу! Я йому покажу кузькіну мать! »Очумелов збирається знищити собаку, думає, що вона скажена. Він взагалі не соромиться у висловлюваннях, поводиться по-хамськи.
Почувши ж, що собака ця «кажись, генерала Жигалова», наглядач моментально змінює своє рішення. «Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? .. Хіба вона дістане до пальця? ..» — звертається він до Хрюкіна. При цьому городовий Єлдирін догідливо підтакує Очумелова. Події приймають новий оборот, коли на площі з’являється генеральський кухар і впевнено заявляє, що собака не генеральський. «І питати тут довго нема чого, — знову змінює свою думку наглядач. — Вона бродячий! .. Знищити, от і все! »
Коли ж виявляється, що пес насправді належить не генералу, а його братові, то Очумелов тут же заявляє: «Так це їхня собачка? .. Песик нічого собі … Спритна така …» І наглядач віддає цуценя кухареві. Ми розуміємо, що поліцейський наглядач Очумелов, якого кидає то в жар, то в холод від однієї думки про те, що може статися з його кар’єрою, прийми він неправильне рішення, немов «очманілий» буде стільки разів міняти свій вирок, скільки будуть мінятися відомості про господаря цуценя. Ми можемо скласти свою думку і про інших учасників дії, наділених Чеховим «говорять» прізвищами: безглуздим, верескливий Хрюкін, який підняв неймовірний шум і крик через пальця; городовом Єлдирін, прислужувати наглядачеві і виконує будь-яке його розпорядження, точно так же підлаштовуючись під обставини; генерала Жигалова, ймовірно, провідному святкую життя, пропалює її, витрачаючи гроші на розважальні заходи.
У цьому коротенькому оповіданні А. П. Чехов показав, як приймаються рішення в суспільстві підлабузників, угодників і деспотів. А створити правильне уявлення про характери персонажів йому допомогло вміле використання «говорять» прізвищ.
Свежие комментарии