Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Кохання Печоріна до Віри — велике і щире почуття.Усвідомлення того, що він втрачає Віру назавжди, викликає непереборне бажання утримати «загибле щастя». Щирий порив Печоріна, його хвилювання, що змушує героя шалено гнати коня, визначає характер оповіді. Тут все — рух! Печорін поспішає, хвилюється, йому не до проносяться перед його поглядом картин, він не пише про них, тому що не помічає навколишньої природи. Одна думка володіє ним: у що б то не стало наздогнати Віру. Відбір слів і характер пропозицій висловлює це прагнення. Печорін діє, рухається і нічого не описує, і тому в тексті немає визначень-прикметників, але він максимально насичений дієсловами (на п’ять пропозицій тут тринадцять дієслів).
Так як герою ніколи роздумувати, природним виявляється загальний синтаксичний лад розглядуваної уривка: нескладні і небагатослівні пропозиції, часто обривається многоточиями, як ніби Печорін, неспішно, не встигає додумати, докінчити думку. Схвильованість героя визначає емоційність інтонацій, багато пропозицій закінчуються знаками оклику. Зустрічаються повтори, що підкреслюють силу переживань Печоріна: «одну хвилин, ще одну хвилину бачити її …», «.. .Вера стала для мене дорожче всього на світі, дорожче життя, честі, щастя». Емоційність проявляється не тільки в оклику інтонаціях, а й у відборі слів. Більшість з них позначає людські почуття і переживання. Такі іменники «нетерпіння», «занепокоєння», «відчай», «щастя» і дієслова «проклинав», «плакав», «сміявся», «скакав, задихаючись».
Виразність цього уривка велика, хоча тут майже немає епітетів, метафор, порівнянь, крім дуже переконливого і вагомого метафоричного порівняння: «Думка … молотком вдаряла мені в серце». Опис скачки, відчаю героя, його сліз — одне з найбільш хвилюючих місць в повісті. І як багато значить ця сцена для розуміння Печоріна! Чи не холодний і розважливий егоїст, що не байдужий до себе та інших скептик, а живий, глибоко відчуває, нескінченно страждає від самотності і неможливості утримати щастя — такий тут герой.
Епізод прощання з Мері також важливий для розуміння Печоріна. Часто його розглядають невірно, вважаючи, що тут герой послідовно доводить до кінця жорстоку гру, насолоджується можливістю ще раз помучити свою жертву. Дійсно, Печорін говорить Мері безжальні слова, пояснюється «відверто і грубо». Але, якщо вдуматися, хіба краще було б для Мері, якщо б він, не вважаючи за можливе одружитися, залишив у дівчини сумнів в тому, чи була вона улюблена. В цьому випадку Мері було б набагато важче подолати свою любов до Печоріна бо він залишився б в її очах загадкою, шляхетним героєм, вступаючи за її честь, але але якимось невідомим їй причин відмовилися від її руки. Жорстока правда швидше здатна вилікувати її, ніж добра брехня. Може бути, Печорін і розуміє це? Чи випадкові його слова: «Ви бачите, я граю в ваших очах саму жалюгідну і бридку роль, і навіть в цьому зізнаюся; ось все, що я можу для вас зробити ». А чи можна з повною вірою поставитися до фрази героя: «Княжна … ви знаєте ,. що я над вами сміявся! .. »
Адже сміявся-то він над Грушницким, у відносинах же з Мері була свідома гра, часто захоплюються і самого Печоріна, але не насмішка. Суперечить цій зовнішньої жорстокості почуття жалості і хвилювання, яке стало власником Печоріним, коли Він побачив бліденькі, змарнілу Мері. «… Ще хвилина, і я б впав до ніг її», — пише герой. Багато про що говорить і такий запис: «Отже, ви самі бачите, — сказав я скільки міг твердим голосом і з вимушеною усмішкою …». Людяність, душевна тонкість і благородство Печоріна переглядають тут, де він на перший погляд здається дійсно безсердечним, свідомо розбиває людські серця і гублять життя.
Обидві героїні повісті — і Віра і княжна Мері — показані, в основному, в їх любові до Печоріна. Глибока любов Віри, яка виділила Печоріна серед багатьох, підсилює чарівність героя, змушує побачити його незвичайність, приховану в ньому душевну красот} ‘. З іншого боку, ставлення самого Печоріна до Віри і особливо до княжни Мері дає дуже багато підстав для критики героя, нездатного зробити щасливими навіть тих, кого він щиро любить, тому що і в любові він залишається егоїстом; за його ж словами, він «нічим не жертвував для тих, кого любив», а «.. .Будь для себе, для власного задоволення».
Свежие комментарии