Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Ніч — найзагадковіший час. У середньовіччі вважали, що саме вночі прокидаються примари, перевертні, темні духи, чорні феї. Вночі люди боялися виходити у двір, так як на небі немає давнього їх захисника — Сонця. Але були у ночі і прихильники. Багато творчих людей могли працювати тільки вночі, коли їм ніхто і ніщо не заважало. Ласкава ніч ховала у своїй темряві не однієї людини, який потребував цьому. Насправді, природа, неперевершена днем, вночі здається ще красивішим. Під м’яким світлом місяця, який визирає з-за легкої хмаринки, вона відпочиває, лише де-не-де потопаючи в чорній, густий темряві. Вночі разом з природою відпочивають і люди. Але іноді, коли ми відчуваємо в своїй свідомості заклик зірок, ми прокидаємося, відчиняємо вікно, або просто виходимо на свіже повітря і вдихаємо його повними легенями. Нічний невидимий аромат пливе поруч з ніжними хмарами. У ньому змішані запахи Матіола — маленьких квіточок, трохи схожих на зірочку з неба, запах роси, яка діамантовими розсипами вкриває рослини, запах напрацьованого за день вітру, який іноді принесе звідкись легке відчуття диму, і запах ще чогось, що ми не можемо встановити. Адже це ніч, тому повинна зберігатися загадка.
Багато письменників описували ніч, іноді просто обирали її як час для подій, про які йдеться в творах, Гете в своєму вірші «Нічна пісня мандрівника» не пише відкрито, що час подія — ніч. Але читач розуміє, що саме так і є: стомлений мандрівник, який дивиться на зоряне небо і молиться Богу за те, щоб відчути всю повноту життя. Вірш Гете перегукується з твором давньогрецького поета Алкмана, який майстерно описує природу, її звуки і тони. «Сплять всі вершини гірські …». У цьому вірші грек зображує сон землі, води, флори і фауни. Зупинившись на одному з рядків, відчуваєш цю картину, немов би дихаєш нічним, свіжим повітрям, з захопленням ніби бачиш гірський ландшафт, гострі гори, каміння, хижий вітер височини. Схоже настрій передає Лермонтов в переспіві вірша Гете «Гірські вершини». Мандрівник, який втомився йти цілий день запиленим шляхом, зупиняється вночі трохи відпочити. Він спостерігає мирний, тихий, майже беззвучний сон природи і чекає, коли він також зможе відпочити.
Вночі, коли невидимі шляху Гипноса зачаровують свідомість, присипляють сталеву волю і крижаною розум, у людини залишаються тільки почуття і емоції, довготривалі та скороминущі. Вони лягають зоряними рядками віршів на білому тлі прекрасної троянди писемності, створюють фундамент лірики. Почуття збиваються в хмари на небі нашої свідомості і пливуть у висоту відчуттів, поки їх не зупинить сон, який зрівнює всіх істот.
Свежие комментарии