Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Моя перша вчителька. Учительська праця здається звичною й буденною: дiти приходять на урок за розкладом, з’являється вчитель, щось пояснює, навчає, далi наступний урок з iншим учителем. Здається, буденна рiч, але не завжди. Бувають такi уроки й такi вчителi, про яких згадуєш i довго пам’ятаєш. То що ж вiдбувається на уроцi, коли тобi пригадуються i слова, сказанi вчителем, i вираз його очей, жести? Здається, що вiн промовляє якiсь особливi слова саме тiльки для тебе особисто, хоча поруч сидять твоï однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце вiддає дiтям. Моя перша вчителька Тетяна Вiкторiвна. Вона була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Менi хотiлося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповiдати щось цiкаве й захоплююче. Вона була i вимогливою, i люблячою водночас. Пам’ятаю, як вона могла насварити: Володю, ти ж такий розумний і як же це ти змiг виконати так брудно завдання? Ми всi для неï були i найкращими, i найрозумнiшими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всiх загалом.Я навчаюся в п’ятому класi в дорослiй школi. Тут усе по-iншому, але я продовжую приходити пiсля урокiв до Тетяни Вiкторiвни й розповiдати про своï успiхи. I скiльки б рокiв не минуло, я пам’ятатиму ïï уроки добра й щиростi, сподiваюся, що виправдаю ïï вiру в мене, у моï здiбностi.
Свежие комментарии