Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Якось нас запросив син лісника до себе. За грибами, каже, сходимо , рибу вудити будемо. Юшку зваримо — пальчики оближеш.
Ми, звичайно, зраділи, вуха розвісили, слухаємо. Мій братик аж голову втратив від щастя. Як же! У лісі заночуємо, намет розіб’ємо, багаття розкладемо, з рушниці стріляти будемо. Потім він мені спокою не давав: Підемо, та підемо! Кажуть він такий майстер рибу ловити, собаку на цій справі з’їв. Не знаю, яких собак він їв, а ось ми попалися на вудку. Обдурив він нас.
Домовилися прийти в суботу до вечора. П’ять кілометрів одним духом відкрокував. А нашого приятеля вдома не виявилося. Поїхав, кажуть, до тітки. Він же нас запрошував рибу вудити, полювати, розгубилися ми. Ось базікало, — обурився дід, — весь час кому — небудь морочить голову.
У братики сльози в три струмки. Я, звичайно, теж не в своїй тарілці. Нічого, дітлахи, — заспокоїв нас дід, зі мною підете.
І пішли. І рибу ловили, і багаття розвели, і юшка була — ні в казці сказати, ні пером описати. Тільки рушниці нам дідусь не дав. Малі ще.
Свежие комментарии