Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Зараз я хочу поділитися з вами своїми роздумами на одну дуже просту і водночас цікаву тему.Буде розглядається одна з найважливіших проблем, що хвилюють людство в усі часи: що таке духовність,хто така духовна людина. Прийнято вважати, що духовна, інтелігентна людина — це людина, що цікавиться мистецтвом. Така людина ходить в кіно, любить театр, читає книги. І все це робить її ще більш розвиненішою. Чи так це? Мені здається, не зовсім.
«Духовність — це власне прагнення людини» Це внутрішня потреба, яка йде sp душі, з дитинства, від батьків, оточення. Така людина буде шукати в мистецтві і культурі підтвердження і підтримку своїм ідеалам. Значить, вjyf буде вибирати «справжні» твори, щирі, ті, які несуть добро, віру, надію, любов. Адже не секрет, що багато людей, нібито захоплюються мистецтвом, задовольняються підробкою, тим, що дає лише розвага, але не підштовхує lj «потреб душі». Таких людей навряд чи можна назвати духовними. Крім того, духовність не так тісно пов’язана з добротою, працьовитістю, чесністю, щирістю, як може здатися на перший погляд. Є чесні і добрі люди, які не замислюються про свій духовний розвиток, яких не мучить «духовна спрага». Вони живуть, задоволені тим, що є, більше нічого не бажають. Духовно розвинена людина приречена на вічні пошуки, прагнення. І в цьому вона знаходить і своє щастя, і своє нещастя, свою радість і своє страждання.
Проблема духовності, духовної людини — одна з вічних проблем російської та світової літератури. Головною для себе її вважав А.П. Чехов. У своїй розповіді «Іонич» він показав нам псевдодуховних людей. Це сім’я Туркіна, сама «культурна» сім’я міста, куди потрапив молодий доктор Старцев. Мати сімейства, Віра Йосипівна, писала романи, в яких торкалася проблему народу, актуальну для інтелігенції кінця 19 століття. Але ці романи були бездарні, а теми, які описуються в них, анітрохи не хвилювали героїню. Дочка Туркіна, Котик, уявляв себе великою піаністкою, хоча грала погано, важко, через зусилля. Вона займалася мистецтвом не заради мистецтва, а заради слави, успіху, кар’єри, які їй могла принести гра на фортепіано. Глава сімейства розважав гостей жартами, які чув ще в молодості. Все це говорить про уявну духовності цих людей. А також про бездуховності міста, в якому сім’я Туркіна вважалася еталоном, прикладом для наслідування і захоплення. Бездуховен і сам Старцев, поступово з перспективного молодого людини перетворюється в вульгарного стяжателя Іонич.
Духовність і бездуховність — основна проблема всієї творчості Л.Н. Толстого. У його творах ми знаходимо галерею героїв, наповнених духовної спрагою, прагненням до духовного розвитку. Така Наташа Ростова — одна з головних героїнь роману-епопеї «Війна і мир». Ця дівчина не замислювалася про свій розвиток, що не вивчала гіпотези і теорії, не «мудрувати лукаво». Вона жила, керуючись своїм внутрішнім моральним законом, своїй вродженій духовністю. Звичайно, Наташа робила багато помилок, на її шляху було багато спокус. Але вічне прагнення до «доброті, красі і правді» рятувало її, виводило на правильний шлях. В результаті Ростова знайшла себе, своє щастя. Але, я впевнений, шлях її духовного розвитку на цьому не закінчився. Духовність — найважливіша категорія для оцінки людини. Навколо неї існує безліч проблем, питань і суперечок.І однозначної відповіді немає і не може бути …
Свежие комментарии