Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Височить на Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка пам’ятник: могутній каменяр розбиває молотом гранітну скелю. Так постать письменника символічно злилася з образами створених ним будівників нового суспільства, яких він возвеличив у вірші «Каменярі» (1878). Цей вірш не можна читати без хвилювання: романтизм його захоплює і підносить, викликає глибоку повагу до тих, хто проголошує свою мету:
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт.
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Та щоб прийшло це «нове життя», треба повністю зруйнувати старе, яке з рядків вірша постає перед нами в образі височенної гранітної скелі, кам’яного чола. І тільки «кривавий труд» каменярів спроможний знищити, розбити це чоло, щоб «в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали».
Але в цьому мені не хочеться з ними погоджуватися, бо вдячна людська пам’ять возвеличила їх подвиг заради нащадків. Цей подвиг каменярі здій-снювали, потерпаючи від фізичних і моральних втрат, коли доводилось поривати з минулим:
…і в пас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав...
І хоч за ними «сльози ллють малі, жінки і діти», але каменярі свідомо йдуть обраним шляхом, бо перед ними — світла мета: «і щастя всіх прийде».
Коли я прочитала вірш уперше, мені здалося, що він переобтяжений картинами виснажливої праці і фізичних мук будівників дороги. Та потім я зрозуміла: у такий спосіб поет символічно вказав на ту страшну ціну, якою здобувається щастя, особливо коли це щастя співвітчизників. А за нього можна «кров’ю власною і власними кістками» виборювати нове життя, в якому «щастя всіх прийде по наших аж кістках».
Іван Франко вірить у це і переконує нас, читачів сьогодення, що його каменярі «не герої… і не богатирі», жили і виборювали майбуття із щирою вірою у те, що їх громадське призначення — «скалу сесю розбить» заради відродження рідної землі.
Я впевнена, що «Каменярі» нікого не залишать байдужим, бо вірш цей (виражаючись символікою мови Франка) написаний і пронизаний кров’ю і потом борців-патріотів, каменярів нашого сучасного суспільства. І сьогодні, коли наша Україна вже відзначила десятилітній ювілей проголошення своєї незалежності, їх образи постають перед нами з новою силою, викликаючи глибоку повагу і вдячність.
Свежие комментарии