Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Козацький період у нашій історії налічує понад 500 літ. Історія козацтва XVII століття була сповнена бойових звитяг та великих трагедій. В історії нашого народу Запорозька Січ назавжди залишилась проявом величності й мужності наших предків. Коли російська цариця Катерина II узялася за «поліпшення» устрою в державі, то найперше вона наказала Кирилу Розумовському скласти гетьманську була-ву і скасувала гетьманство. Не змігши підкорити козаків, 10 листопада 1764 року царський уряд видав указ про ліквідацію гетьманства. Катерина II завершила процес закріпачення українського селянства. Козацькі полки реорганізовувались у регулярні, козацькій старшині надавались військові ранги російської армії. Україна остаточно втратила свої права, свою волю; закінчила своє існування вільна Українська козацька держава. Настав один із найтяжчих часів для України — період Великої Руїни.
В одній із найвизначніших своїх гумористичних повістей «Конотопська відьма» Г. Квітка-Основ’яненко показує деградацію нащадків колишньої козацької старшини після занепаду української державності. Гумор автора часто переходить у сатиру на життя й побут козацької старшини XVIII століття.
Починається повість своєрідною похмурою анафорою, яка, проте, викликає глузливу посмішку: адже причини для глибоких роздумів, справні суму у Микити Забрьохи — конотопського сотника — немає зовсім, цей сотник просто нудиться від бездіяльності, хоча його значна військова посада не давала підстав для нудьги. Сучасники митця прекрасно усвідомлюють чому він заповзявся на подібних до Забрьохи: випадкові люди при високих чи отриманих у спадщину, ставали нормою, колишні славні військові традиції занепадали; не те що до кріпаків, навіть до вільних людей новоспечені дворяни ставилися зневажливо. Саме з таких самовпевнених дурисвітів і формувалося майбутнє українське дворянство, котре, як писав Т. Шевченко, «за шмат гнилої ковбаси продасть і рідну матір, і матір-Україну.
Сюжет повісті становить складне поєднання побутових епізодів з фантазіями. Конотопський сотник Забрьоха сватається до хорунжівни Олени, але дістаж «гарбуза». Писар Пістряк намагається хитрощами скинути Забрьоху і посісти його місце: він намовляє сотника водою перевірити відьом. І тут в уявність вплітається фантастика: відьма Явдоха наводить ману на людей викликає чаклуванням переліт сотника на Безверхий хутір, потім одружує його з Солохою, писаря Пістряка — з наймичкою Пазькою, а хорунжівну — з суддепком Халявським. Закінчення знову реалістичне. Забрьоху скидає з сотенства, а Пістряка — з писарства, і вони знову стають приятелями.
«Конотопська відьма» багатозначна за своїм ідейним змістом. Передусім гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVIII століття, характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаща сотника підлого крутія та безпросвітного п’яниці Пістряка, свавільного Халявського, Симеона, який, звикши паразитувати на людському горі, виявляє невдоволений тим, що зменшилась смертність людей.
Найяскравіший образ повісті — Микита Забрьоха. Він — спадковий сотний «Таки хто скільки не зазнав, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди прадіди Микитові усе були у славному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина сотенство й переходило». Він мас велику владу, керує цілою конотопською сотнею, але сам дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривального зображення образу різноманітні.
Тут і пряма авторська характеристика (сотник «не мас дев’ятої клепки в голові», «зовсім не тямив діла») і самовикриття письменного не розжую, хоч і школі вчився», «ліків більш тридцяти не знаю, Я нічого пак не вмію писати, та на ньому сторч і підписав»).
Не диво, що без писаря він зовсім безпорадний.Коли писар розсердився й пішов, Забрьоха нічого не може сказати козакам на запитання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забрьоха в усьому звіряється на пройдисвіта-писаря, не розуміючи найпростіших справ. Проте в поводженні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає і зараз же відступає, «щоб не дуже налазив на нього і щоб часом не запанібратавсь з ним». Неуцтво й надзвичайну обмеженість виявляє він і в інших стосунках з людьми. Коло інтересів сотника обмежуєтьсн задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, спанням.
Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному плані зображує Квітка й писаря. Як і пан сотник, Пістряк — безпросипний п’яниця. Він допивається до того,що не може «за ненахожденієм писательського существа і трепетанієм десниці і купно шулійці» скласти рапорт на письмі, тому викарбовує число козаків на хворостині. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши і «лепорт» на хворостині і зламавши потім її на зубці, він не може збагнути, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може долічитися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою хворостиною в хату, то пропонує «або стіну простягти, або стелю підняти». Пістряк пишається своєю вченістю.
Свежие комментарии