Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Чую їх біль, всі ті нитки, що
рвуться між їх серцем і селом, і
мені рвуться, чую їх жаль і муку.
В. Стефаник.
«Камінний хрест» — єдиний твір Стефаника, присвячений темі еміграції. У багатьох своїх новелах В. Стефаник використовує не вигадані, а справжні події. Не стала винятком і новела «Камінний хрест». Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. В. Стефаник розуміє, що надії селян марні, знає, що їх чекає в далеких краях. Своїм твором він намагається розповісти, донести до людей, що то за марево — еміграційне щастя. З іншого боку, він розуміє двояке становище цих бідних людей, співчуває їм, жаліє їх. Вразливе на людське горе, Стефаникове серце плаче кривавими слізьми болю за селян і виплескує свій гнів у новелі «Камінний хрест».
Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав — вони померли, залишивши у спадок хатину і горба, «щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле». На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багатієм, але свій шматок хліба мав. А тепер, на старість літ, Дідух добровільно кидає господарство. Пройнятий страшною тугою, Дідух почуває себе як камінь, що хвиля викинула на берег. Та й весь він наче закам’янів. Дивиться отупіло перед себе і нікого не бачить.
Причина цієї туги зрозуміла: це любов до рідної землі і вимушена розлука з нею. Селяни розраджують його, але вони не в змозі зруйнувати тієї страшної туги. Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі, і цим він ніби заживо себе ховає. Тільки після обіцянки людей доглядати хрест йому стає трохи легше. Найважливіше — це добра згадка про чоловіка, пам’ять про нього в людей.
Особливу тугу викликає останній танок Дідуха з жінкою. Не пам’ятаючи, що робить, Іван «ймив стару за шию і пустився з нею в танець… Люди задеревіли…» Це був танок горя, страждання, страшний танок, мов би останній. Життєва доля Івана Дідуха трагічна. Всі його зусилля змінити життя, поліпшити його закінчуються безрезультатно. Ніби нічого і не трапилось. Подія відбулась, але нічого й не змінилось. Хіба що збільшила тугу за рідним краєм. Спів Івана і старого Михайла, в якому слова були, «як жовте листя осіннє, що ним вітер гонить по замерлій землі…», — підсилює тему народної драми, нездійсненних поривів, марно втрачених сил молодості.
Тема заробітку і еміграції є актуальною і зараз. Наш час важкий, але деякі слабодухі люди намагаються робити вигляд, що все добре. Наша земля — Україна, і тільки стоячи обома ногами на рідному ґрунті, можна набратись сил і залишитись справжніми дітьми своєї неньки. Треба лишатись вдома і вирішувати свої проблеми тут, а не шукати десь за кордонами примарного щастя. Україна за всю історію свого існування натерпілась чимало лиха, чимало страждав народ. 1 зараз нам, українському народу, треба бути разом як ніколи. Спільно підіймати нашу землю з руйновища. І тільки віра в краще і наполеглива праця допоможуть нам.
У своєму творі «Камінний хрест» В. Стефаник не говорить про це прямо, але з підтексту стає зрозуміло, що відриватись від рідного коріння не можна.
Свежие комментарии