Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Про український футуризм почали згадувати порівняно недавно. Проте не слід забувати, що у 10-30 роки XX століття це була потужна авангардна течія у нашій літературі. Очолював групу футуристів Михайло Семенко. Людина-блискавка, людина, яка вміла робити мертві петлі у поетичному небі; людина, яка стверджувалась і вдосконалювалась, розробляючи власний неповторний стиль. Разом із тим поет мав вразливу душу, яку можна порівняти зі злетом «несмілого» білого метелика (вірш «Метелик»).
Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспівував у кількох поезіях із назвою «Місто», ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту…», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало…», «Зойкно вилітали…», «Вечір подощовий…», «Місто мокре», «Ось те сте…». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображують міську атрибутику: «Будинки», «Тротуар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням вдихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартісності вважає оригінальність думки і словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна здогадатись, що він є прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка тримають читацьку думку у постійному напруженні, тому їх цікаво читати і аналізувати.
Візьмімо, наприклад, вірш «Бажання». Тільки такий оригінальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке безглузде, на перший погляд, запитання:
Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Виявляється, що подібне «бажання» М. Семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому «березової каші», роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її «балаганом» і прагне, щоб її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати.
Вірш «Запрошення» — це звернення до прийдешніх поколінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє показати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним вночі було б цікаво.
Таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і у другому вірші з аналогічною назвою «Запрошення». Цього разу він пропонує піднятися на Батиєву гору, бо там «гарно», «симпатично й різнобарвно». Поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспільства до нього і його друзів, прагне довіри й доброзичливості з боку читачів, він пише:
Люди ми сильні, молоді, сміливі —
Не боїмось нікого й бажаємо усім добра.
Незважаючи на екзотичність мислення Михайла Семенка, непримиренність його натури, його твори мають посісти належне їм місце в літературному процесі, повернутися до читачів і стати предметом широких дискусій, адже цей поет став провідною зіркою авангардного руху в Україні, зробив гідний внесок у її відродження, яке згодом назвали «розстріляним».
Свежие комментарии