Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Нерідко трапляється так, що людина має залишити рідну землю. До цього може привести будь-що. Деякі з людей залишають Батьківщину назавжди, деякі повертаються. Але в будь-якому випадку вони не повинні забувати .рідний край, своє коріння. Бо людина без коріння — людина без душі. А чи зможе вона жити без душі? •
Мабуть, гарним прикладом буде еміграція. Емігрант… Це слово, як тавро, супроводжує людину, яка вимушена виїхати за кордон назавжди. Та я можу посперечатися, що будь-який емігрант ставиться до своєї Батьківщини краще, ніж деякі громадяни країни. Канадські українці, наприклад, знають про Україну більше, ніж ми самі. Я чула, що вони допомагають дитячим будинкам, інтернатам Києва, Харкова, інших міст. Вони збирають одяг, відсилають ліки. Отже, виявляється, що емігранти більше піклуються про наших дітей, ніж ми самі. Вони не тільки пам’ятають своє коріння, минуле країни, а й замислюються майбутнім.
А яке воно, те майбутнє? Звичайно, сьогодні всі стали раптом українцями. Українська мова вважається головною, все, що пов’язано з українською культурою, шанується. Отож, наскільки все погіршувалось декілька років тому, наскільки все налагоджується в наш час: відроджуються українські школи, мова стала державною. Але кажуть, що багаття, яке раптом яскраво запалало, раптом може і згаснути. Чи не згасне наше багаття? Ми ж тільки тепер відшукали своє коріння. Сподіваюсь, ні. Наша душа, душа українців залишиться з нами, а не відлетить за кордон, і справжніми українцями будемо ми, а не емігранти.
Свежие комментарии