Аркадій і Борис Стругацкі– мабуть, найвідоміші російськомовні фантасти у світі. Хоча те, що вони писали, не просто фантастика й навіть не просто фантастична Література, а Література в самому повному змісті цього слова
Писати брати Стругацкие почали наприкінці 50 – х рр. У своїй творчості вони пройшли шлях, на який поступово, що розвивається фантастиці, треба було більше ста років. Наприкінці творчого шляху Стругацкие багато в чому визначали розвиток цього жанру. Ранні речі Стругацких – “Країна багряних хмар”, “Ззовні”, “Шлях на Амальтею”, “Шість сірників”, “Стажисти” – являли собою майже класичну наукову фантастику, характерну свого часу. Крім стандартних сюжетів і науково – фантастичного реквізиту в повістях є щось ще, що й змушує вжити слово “майже”.
Уже тут видно, що письменників люди займають куди більше самої фантастичної техніки. Техніка й наукові досягнення в цих добутках, звичайно, є. Більше того, саме в ранніх речах Стругацкие й створюють свій фантастичний мир із глайдерами, скорчерами, нуль – транспортуванням і т.п. Але все це не більш ніж тло, прекрасно виписаний, продуманий, майже відчутний, але все – таки тло
У цьому зв’язку пригадується епізод з повісті “Понеділок починається в суботу”, де герой подорожує в Описане Майбутнє (як представляють його письменники – фантасти): “Здебільшого … люди були якісь нереальні, набагато менш реальні, чим могутні, складні … механізми …” Для Стругацких таке неможливо.
Уважний читач не може не помітити, як часто багато деталей опущені. Автори не стомлюють читача довгими описами пристрою й принципів роботи своїх винаходів. Це стосується не тільки технічних подробиць, але й деяких сюжетних моментів. Як потрапив у майбутнє ув’язнений концтабору Саул Репнін? При яких “дивних обставинах” знайдений рукопис Малянова? Що таке Зона? Письменники не вважають потрібним відповідати на ці питання. Свідома недосказанность не заважає розвитку сюжету, навпроти, вона створює відчуття таємниці або наближає читача до дії, роблячи його співучасником подій. Що ж відбувається в цьому прекрасному фантастичному світі, створеному письменниками? Він відмінно пристосований для життя, зручно організований, майже безпечний, населений дуже здоровими й прекрасно утвореними людьми з небаченими творчими можливостями. Одна з відомих ранніх речей Стругацких, так і названа “Полудень. ХХII століття”, описує світле майбутнє Землі, сонячний полудень людства. Майже утопія!
Однак більше пізні добутки братів Стругацких уже не назвеш утопією. З’ясовується, що в цьому безхмарному світі повно своїх проблем, не менш значимих, чим проблеми сьогоднішньої цивілізації. І, саме головне, автори не вважають це неправильним. Розвиток людства, прогрес, не може бути безпроблемним. Питання й проблеми залишаються, вони просто міняються
У декількох добутках Стругацких згадуються цивілізації, що свідомо відмовилися від прогресу, що гальмують його. “Це жахливий тупик!” – так говорить про подібну цивілізацію планети Тагора один з героїв “Жука в мурашнику” Экселенц. Мири Стругацких не вичерпуються сонячним ХХII століттям. В особливому казковому світі з Бабою – Ягою, Вием і Змієм – Горынычем розвертається дія самої життєрадісної повісті Стругацких “Понеділок починається в суботу”. Однак у сюжетно пов’язаній з “Понеділком…” “Казці про Трійку” казкова іронія перетворюється в злу сатиру
Дія інших, особливо пізніх, добутків розвертається в більш – менш реальній дійсності (“Готель “У загиблого альпініста”, “Пікнік на узбіччі”, “За мільярд років до кінця світу”). В “Пікніку…” у реальну дійсність вклинюється моторошний фантастичний мир Зони. Дивні події порушують розміреність нашого життя й в інші книгах
У деяких повістях і романах події розвертаються взагалі незрозуміло коли й де (“Бридкі лебеді”, “Друга навала марсиан”, “Равлик на схилі”, “Град приречений”). Описані мири зовсім не прекрасні, деякі з них просто дивовижні. Жахливі навіть не самі мири, а люди, їх що населяють. Що страшнее: незрозумілий Ліс або незрозуміло чим Керування, що займається, по справах Лісу? “Друга навала марсиан”, “Хижі речі століття” і, особливо, “Град приречений”, у якому проводиться дивовижний соціальний Эсперимент, звучать досить пессимистично й виглядають класичною антиутопією. Це не просто критика конкретного соціального ладу й не тільки сатира на міщанське суспільство, людську приземленість, егоїзм і просто дурість. Це щось більше, це приклад того, як не повинне бути. У цьому і є зміст антиутопії
Проблеми, які ставлять Стругацкие у своїх книгах, – це вічні проблеми літератури. Питання про цінність життя кожної людини ставився російською літературою з незапам’ятних часів, і Стругацкие не могли обійти його стороною. Найбільш гостра ця проблема у вже згаданій повісті “Жук у мурашнику”. Чи можна пожертвувати життям однієї реальної людини заради потенційної безпеки всієї Землі? Автори не дають відповіді на це питання. Вибір був зроблений, але чи правильно – вирішувати нам
Одна з важливих рис пізніх Стругацких – відсутність не тільки готових рецептів і рад, але й взагалі відкритий фінал. Для більшості речей кінець повинен додумувати читач, причому можливі самі різні варіанти. Питання про життя й довіру доводиться вирішувати поліцейському інспекторові з “Готелю “У загиблого альпініста”. Чи можна ризикнути загальною безпекою й повірити інопланетянам, зберігши їм тим самим життя? Тут встає ще один важливий для літератури питання вибору між боргом і почуттям
Питання вибору важливе майже для всіх героїв Стругацких. Принциповий вибір повинен зробити герой “Пікніка на узбіччі” сталкер Рэдрик Шухарт, людина далекий від ідеалу, один з мільярдів. Щастя для себе або для всіх? Швидше за все, вибір буде вірним. “Щастя для всіх, даром, і нехай ніхто не піде скривдженим!” – цією молитвою Шухарта закінчується повість
Малянов, герой повести “За мільярд років до кінця світу”, теж коштує перед болісною дилемою. Що важливіше для нього, ученого з одного боку, і просто людини – з іншої: внесок у прогрес науки (людства) або безпека своїх близьких. Для Стругацких питання вибору в такій ситуації далеко не однозначний. Для них учений і будь – яка творча людина – єдиний двигун прогресу
Можливість творчості й творчої роботи для кожного – одне з найважливіших досягнень майбутнього Стругацких. “Хіба буває нецікава робота?” – щиро дивується молодий герой повести “Спроба до втечі” Вадим. Лев Абалкин з “Жука в мурашнику” ризикує життям заради волі, причому не абстрактної волі, а волі творчості. У героїв повести “Понеділок починається в суботу” (мовцем назва!) немає вихідних днів, тому що працювати їм цікавіше, ніж відпочивати. Справжній гімн творчості, що звучить, втім, цілком буденно, чується в словах Вечеровского, персонажа повести “За мільярд років до кінця світу”: “Коли мені погано, я працюю. Коли мені нудно жити, я сідаю працювати. Може бути, існують інші рецепти, але я їх не знаю”. У самій знаменитій повісті Стругацких “Важко бути богом” чи ледве не відкритим текстом сказано, що історію рухають люди творчості, а не воїни й політики. Про повість “Важко бути богом” потрібно сказати особливо.
Чисто зовні це блискуча суміш фантастики й історико – пригодницького роману з явними елементами того, що зараз називається “фэнтези”, однак ідея повести значно глибше, ніж здається на перший погляд
За задумом з “Важко бути богом” зв’язаний ряд інших речей Стругацких: “Спроба до втечі”, “Хлопець із пекла”, “Населений острів”. У них Стругацкие вводять поняття Прогрессора, людини Землі, що прискорює прогрес відсталих позаземних цивілізацій
По поняттях Землі, Прогрессор діє в благо, але чи коштує навіть в ім’я прогресу позбавляти людство його історії, штучно прискорюючи розвиток? Чи має право людин вирішувати долю інших цивілізацій? Герой “Хлопця з пекла” Прогрессор Корній розуміє це вчасно. Він відправляє свого підопічного Гага на рідну планету самому розбиратися зі своєю історією
И не менш важливе: чи може людина втручатися в чужу історію, залишаючись безстороннім, залишаючись людиною? Прогрессор Антон (він же дон Румата з Арканарского королівства) з повісті “Важко бути богом” богом залишитися не смог. Він по – людськи мстить за своїх близьких, а інші земляне не розуміють його. Не можна ощасливити проти бажання, не можна єдиним махом ощасливити всіх. У зв’язку із цим цікавий епізодичний персонаж “Понеділка…”, якийсь Саваоф Баалович. Один найбільший маг в історії, що не могет реально зробити ніякого чуда. Пояснюється це дуже просто: зроблене чудо не повинне нашкодити абсолютно нікому, а такого чуда придумати не може навіть найбільший маг
“Історичні” повести поєднує ще одне. Про які би планети не мова йде, ми розуміємо, що це наше минуле, навіть яке в чому наше сьогодення. Не випадково герой “Спроби до втечі” Саул вертається в минуле, де його чекає смерть. Він розуміє, що його справа там.
Ідея прогрессорства в Стругацких має й зворотну сторону. Вони моделюють ситуацію, у якій яка – небудь могутня цивілізація може займатися прогрессорством стосовно землянам. Так виникає цивілізація Мандрівників, могутня й незрозуміла, а тому потенційно небезпечна. Дійсність виявляється зрозуміліше, але страшнее. У повісті “Хвилі гасять вітер” винуватцем незрозумілих і страхаючих подій виявляються не таємничі Мандрівники, а саме людство, що розвивається
Людство саме повинне відповідати за свої вчинки й не вправі очікувати допомоги або навіть рад понад. Взагалі, чи зацікавимо ми Всесвіт? У повісті “Ззовні” людини просто не помітили. Однак надія на Всесвіт все – таки є. Складний і небезпечний діалог з нею відбувається в “Пікніку…” Може бути, Зона допоможе людям, якщо вони будуть людьми. В остаточному підсумку все залежить від нас самих і від нашого вибору
Стругацкие попереджають, що наслідку діяльності людини можуть стати необоротними, і прекрасне майбутнє (і майбутнє взагалі) може так і не наступити. Згадаємо погублену експериментами планету Веселка (“Далека Веселка”), розорений Саракш після ядерної війни (“Населений Острів”), знищену планету Надія (“Жук у мурашнику”). До речі, в історії Надії залишається неясним питання, чи врятували горезвісні Мандрівники населення екологічно запаскудженої планети або звільнили планету від населення, що запаскудив її,
Стругацкие придумали навіть злиту із природою цивілізацію Ковчега (“Маля”) як можливий варіант розвитку. Така ж цивілізація розумних киноидов Голованов, чий розвиток пішло у внутрішні здатності повз техніку (“Жук у мурашнику”).
Стругацкие не песимістичні. Вони пропонують вихід навіть у самих критичних ситуаціях. В “Бридких лебедях” його шукають і знаходять діти як найменш зіпсована частина людства. В “Хижих речах століття” у дітей їсти шанс почати будувати життя заново й добратися до прекрасного завтра. Важливо зрозуміти це сьогодні, поки ще не стало пізно. Це і є основна ідея добутків братів Стругацких.
Свежие комментарии