Збільшити або зменшити шрифт тексту :
«Мина Мазайло» — це твір про трагікомічність життя, про людські характери і вподобання, про вічну силу кохання. Але найперше — це твір, у якому гостро стоїть проблема вибору: бути справжнім патріотом України чи перетворитися на людину без роду і племені, яка відмовляється від свого коріння, від рідної мови. Твір «Мина Мазайло» — це філологічна п’єса й тому, що піднімає питання мови, і тому, що в багатьох сценах звучить вишукана колоритна розмовна мова у всьому багатстві української лексики. Краса й мелодійність мови розкриваються у творі через Мокія, який закоханий в українську дійсність 20-х років, захоплений творчістю Миколи Хвильового, Павла Тичини. Він увесь у сучасності і не приймає речей-символів минувшини: шароварів, вишиванок, старосвітського життя. Мокій у захопленні від того, що написи у деяких фільмах зроблено справжньою українською мовою, і гостро не приймає «неправильно написану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову…» Він звертає увагу на те, з чим більшість жителів зрусифікованого Харкова змирилися, байдуже проходять мимо, не помічаючи: «От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса, сила! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…», — з болем і пристрастю говорить хлопець Улі, відчуваючи в ній близьку душу.
Уля, росіянка за походженням і вподобаннями, через Мокія спочатку зацікавилася мовою, а потім зрозуміла, відчула всю її красу. Цікаво спостерігати за використанням у п’єсі слова «бринить». Спочатку його промовляє Мокій, і воно звучить як символ краси української мови. Потім письменник передав його як естафету Улі, і воно точно охарактеризувало внутрішній стан дівчини («В Улі забриніло в грудях»). Пізніше читаємо точно таку ремарку щодо Мокія. Слово «бринить» засвідчує, що між двома молодими людьми виникає справжнє почуття, їх душі з’єднує найтонша і найміцніша нитка, яка бринить від ласкавого погляду, тихого слова. Українське слово стає справжнім, реальним героєм п’єси «Мина Мазайло». Воно живе, діє, зближує людей, робить їх щасливими.
Свежие комментарии