Збільшити або зменшити шрифт тексту : ВасильСимоненко – одне з найбільш значущих, надзвичайно притягальних імен української поезії періоду так званих шістдесятників. Одне з тих імен, що стало синонімом слів Правда, Поет, Патріот. Пристрасно висповідана ним свята синівська любов до матері України, незборимий протестний дух проти тиранії і фальші будь-яких проявів і ступенів піднесли це ім’я і до висот справжньої народної поезії, і до висот непідробної всенародної любові.
Скривджене дитинство … безхатченко,безбатченко гіркувте слово, яке не дає спокою малому. Чому доля так несправедлива саме до нього? Чи настане той омріяний час, коли батькова рука триматиме маленьку синову, щоб повести до зоопарку чи в кіно, цирк, чи просто поговорити на якісь цікаві теми разом?Це інші, у кого є батьки, не цінують дорогоцінних хвилин спілкування з рідною людиною. Івась, звичайний собі хлопчисько, герой новели В. Симоненка «Кривда», був згоден на все заради того, щоб мати батька:
Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два,
— Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова…
Горе хлопчика зрозуміле. Бо чоловіче виховання так йому необхідне, щоб стати сильним, мужнім. А врешті став він бешкетником. Люди можуть це зрозуміти, бо росте ж без батька… Івась «вибив шибку одну з рогатки» у сусіда.
Автор розкриває нам справжні причини ось такої поведінки хлопчика. Горе без батька ще ж не таке вже й болюче, як від глузувань людей, які щодня поруч, які розуміють беззахисність дитини й «дотепи свої в іржі заганяють в рани, у болючі рани чужі…» Якою ще повинна була бути відповідь маленького хлопчика дорослому зачерствілому душею сусідові? Звичайно, розбите скло, скельця від якого символізують частинки обікраденого серця Івася.
Свежие комментарии