Збільшити або зменшити шрифт тексту : На прикладі його творчості підтвердила свою істинність давня теза: справжній поет — з пожежею в серці.
Він не міг писати жодного слова без цієї пожежі, без клекоту крові в жилах, без вогненного перевтілення в образи чи в ідею свого задуму. Кожен раз по-новому сприймав Малишко радості і печалі людського життя, веселості і смуток природи, суперечливості нашого віку:
Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом.
Ярижкою нікчемним, псом на влові? Дитино
наша, ягодо з любові!
У нього було багато літературних вчителів. Але якщо, говорити про глибинний зв’язок поезії Малишка з певним постійним центром впливу, який посилає життєві імпульси і принаджує, як зоря, то це спорідненість іа геніальним словом Кобзаря.
Мати стала його першим людським ідеалом. Малищко любив свою матір, а в ній — своє походження, свій рід, свій дар, свою долю, свою Батьківщину. І ця любов була найголовнішим джерелом його натхнення, була суттю його мислення, сенсом його життя:
Тебе, маленьку, сивувату, дано
навіки в серці пронести.
Сила його слова, справжній гуманізм лірики — в природності, в чистосердечному довір’ї до людини, в безмежній відданості їй. Мабуть, тільки значна, небуденна особистість може дозволити собі розкіш розмовляти з людьми своїм чистим, природним голосом, голосом правди, пристрасті, чистої, непідробної любові.
Свежие комментарии