Збільшити або зменшити шрифт тексту : Були руки і ноги в соняшника,
Було тіло — шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу
І в пазуху рвав гнилиці,
І купався коло млина,
І лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду, —
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Воно їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі…
І застиг він на роки і на століття
У золотому німому захопленні: —
Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму,
Дядьку, хіба вам жалко?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Коментар
У баладному, епічному дусі описує І. Драч соняшника як звичайного сільського хлопчиська з немудрими забавами й радощами. До пари йому й сонце — такий собі дядько в червоній сорочці, що їде на велосипеді. Для хлопчика — це розкіш, предмет захоплення й мрій. І раптом — несподівана паралель. Ліричний герой (він же автор) зізнається у своїй любові до поезії, яка кожному в якусь мить, рано чи пізно, відкривається дивом.
Поєднання звичайного і високого, персоніфікація, несподівана асоціація роблять сам цей вірш оригінальним, неповторним поетичним відкриттям.
Свежие комментарии