Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Простежити долю свого народу, ментальність, його життя із притаманними йому побутом, віруваннями допомагає нам фольклор, а також художня література. Саме з цих основних джерел черпаємо ми знання, ту інформацію, яка нас цікавить. Найяскравішим виразником самобутності нашого народу в бібліотеці української літератури є поема «Енеїда» І. Котляревського. Бурлескно-травестійний твір, який є переробкою однойменної поеми Вергілія, завдяки талановитому перу 1.Котляревського, відображенню духовного життя українського народу, його кращих традицій став у нашій літературі неперевершеним шедевром. Глибока народність «Енеїди» проявляється і в картинах побуту, які так чудово подаються живими і талановитими тонами.
Багатими, розмаїтими фарбами вимальовуються у творі народні гуляння, свята, ігри, танці, звичаї і повір’я, народний одяг і хатня обстановка, описані різноманітні справи; українськими назвами найменовані землі, поселення; з щирим замилуванням зображено ігрища, розваги. Цими особливостями насичений увесь твір. Так, після бурі на морі «Еней звелів готовити обід». Столів на .човнах не було, але допомогла козацька кмітливість, і «стіл» був готовий:
- Поклали шальовки соснові,
- Кругом наставили мисок;
- І страву всякую без мови
- В голодний пхали все куток.
- Тут з салом галушки лигали,
- Лемішку і куліш глитали
- І брагу кухликом тягли;
- Та і горілочку хлестали, —
- Насилу із-за столу встали
- І послі спати всі лягли (І част.)
В «Енеїді» згадується і описується стільки страв, наїдків і напитків, що, мабуть, більше, ніж у спеціальній праці з цього питання. Який тут багатий вибір вбрання! Юнона, збираючись їхати до Енона, «взяла шнурівку і спідницю», а Венера, відправляючись до «Зевса на ралець», «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий». Серед цього яскравого самобутнього калориту України не менш багатою постає картина народного побуту. Це говорить про чудову обізнаність І.Котляревського з етнографією свого народу. Саме це дозволяє читачеві побачити і пізнати народне життя того далекого часу. Тут ми знаходимо докладні описи вечорниць, похорону і поминок, ворожіння і шептання, народного лікування. З «Енеїди» дізнаємося про українські народні інструменти і танці. Так, під час опису бенкету у Дідони:
- Бандура горлиці бриньчала,
- Сопілка зуба затинала,
- А дудка грала по балках;
- Санжарівки на скрипці грали,
- Кругом дівчата танцювали
- В дробушках, в чоботях, в свитках.
Троянці вміють хвацько «садити третяка», гопака, гайдука. Вони знають багато пісень.
- Про Сагайдачного співали,
- Либонь співали і про Січ…
З якою щирістю та природністю автор твору описує потойбічний світ — пекло і рай, куди потрапляли душі померлих. А з якою цікавістю відображено вечорниці, які були своєрідною школою на селі, де розкривалася скарбниця людської мудрості. Котляревський з етнографічною точністю описує вечорниці в пеклі, куди Анхіз привів Енея, щоб відгадати юнакову долю:
- Тоді-то в пеклі вечорниці
- Лучились, бачиш, як на те,
- Були дівки та молодиці
- І там робили не пусте:
- У ворона собі іграли,
- Весільних пісеньок співали,
- Співали тут і колядок:
- Палили клоччя, ворожили…
- Загадували загадок…
Всі картини потойбічного світу є живою панорамою народного життя. Разом із цим І.Котляревський відбиває народні погляди і . ставлення до подій і явищ, до самих себе.
- Картини життя і побуту змальовані Котляревським на основі глибоких знань свого народу. Про це автор сам зізнається:
- Піду я до людей старих,
- Щоб їх о пеклі розпитати,
- І попрошу їх розказати,
- Що чули од дідів своїх.
Отже, твір є глибоко народним, через що і користується такою популярністю серед читачів різного віку і в усі часи.
Свежие комментарии