Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Україна…Край пісні та неповторної краси, волелюбного лицарства та тяжкої недолі, край з історією, багатою на радість та криваві події. Та найбільшим багатством нашого рідного краю завжди були його вірні дочки та сини. Про них, про нас з вами, українців, що гордовито йдуть своєю вічною землею, написав свій вірш «Ми йдемо» талановитий український поет Василь Голобородько:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів – звідусіль
виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Нашій рідній Україні судилася нелегка доля. Але неможливо знищити народ, який не здавався та йшов у бій. Народ, у я кого в серці не гасне полум’я любові до Батьківщини, який готов віддати усе, навіть своє життя, заради волі та щастя рідної землі:
«Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею».
Ми маємо перебороти усі труднощі цього походу, вистояти, не дивлячись ні на що. Бо у нас є чудова мрія про те, щоб у нашому краю панували порядність, доброта, чесність, щоб були щасливими діти і радісним народ. Ми відчуваємо почуття гордості за Україну, за те, що вона впевнено утверджує себе на мапі світу. Сподіваємось, що рідна мова буде лунати в кожній сім’ї, в кожному в місті і кожному селі. І її будуть усі шанувати.
Якщо ви подивитесь на мапу, то побачите нашу українську землю, на якій з давніх часів жив, живе та буде і далі жити український народ. Я мрію про те, що з часом Україна стане наймогутнішою державою. А наше покоління, міцно стоячи на ногах, буде будувати нову країну. Ми будемо прагнути відродити кохану Батьківщину для злагоди та щастя. Наш святий обов’язок – зробити все можливе для майбутнього нашої країни. А поки що не перестають звучати у моїй душі ці зворушливі рядки:
«Ми йдемо по Україні,
пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками,
і радість сяє в наших очах».
Свежие комментарии